Ухвала

від 03.12.2014 по справі 2а-18425/10/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 грудня 2014 року м. Київ К/9991/5412/12

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва (далі - ДПІ)

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.02.2011

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25.08.2011

у справі № 2а-18425/10/2670

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Біко" (далі - Товариство)

до ДПІ

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2010 року Товариство звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, в якому просило визнати недійсними податкові повідомлення-рішення від 29.06.2010 № 0000552306/0 та № 0000562306/0.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.02.2011, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 25.08.2011, позов задоволено з тих мотивів, що установлена вироком суду фіктивність реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю «Вега-Імпекс» (далі - ТОВ «Вега-Імпекс») не є свідченням безтоварності операцій позивача з названим контрагентом за наявності належним чином оформлених первинних документів, що підтверджують дійсний рух активів у процесі виконання цих операцій.

Посилаючись на невідповідність висновків судів вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалені у справі судові акти та відмовити у позові. На обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що з огляду на фіктивний характер господарської діяльності ТОВ «Вега-Імпекс» складені від його імені первинні документи не відображають реальних фактів економічно діяльності та не можуть слугувати підставою для формування Товариством даних податкового обліку.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги ДПІ з урахуванням такого.

Як вбачається з установлених судами обставин справи, ДПІ було проведено невиїзну документальну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «Вега-Імпекс» за період з 20.10.2008 по 31.12.2009.

За наслідками цієї перевірки податковим органом було складено акт від 09.06.2010 № 319/23-6/33693737, в якому відображено висновок ДПІ про безтоварний характер операцій з поставки названим контрагентом товарів (офісних перегородок) позивачеві.

При цьому ДПІ посилається на вирок Оболонського районного суду міста Києва від 30.09.2009, згідно з яким засновника ТОВ «Вега-Імпекс» ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні злочину, передбаченого статтею 205 Кримінального кодексу України (фіктивне підприємництво).

На думку ДПІ, встановлені у цьому вироку обставини щодо реєстрації ТОВ «Вега-Імпекс» ОСОБА_1 за грошову винагороду, її непричетності до фінансово-господарської діяльності цього товариства та до підписання від його імені первинних документів є доказом відсутності реальних господарських правовідносин між позивачем та названим контрагентом, номінальним оформленням цих операцій документами, які не мають підтверджувальної сили.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (який регулював порядок формування податкового кредиту на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

На час виконання розглядуваних господарських операцій порядок формування валових витрат був врегульований статтею 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Так, відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2 цієї статті Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Абзацом четвертим підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

З наведених законодавчих положень вбачається, що податкові наслідки у вигляді зменшення бази оподаткування податку на додану вартість та податку на прибуток на суму понесених витрат (у тому числі й по сплаті ПДВ у ціні придбаних товарів (робіт, послуг)) є правомірними за умови реального виконання господарської операції та наявності первинних документів, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Необґрунтована ж податкова вигода характеризується відсутністю фактичного виконання господарських операцій, здійсненням операцій без ділової мети та обліком операцій безвідносно до їх реального економічного змісту, узгодженістю дій покупця та постачальника для штучного створення сприятливих наслідків у податковому обліку платника.

Керуючись наведеними критеріями формування валових витрат та податкового кредиту, суди попередніх інстанцій встановили, що для виконання своїх договірних зобов'язань з поставки товару перед третіми особами 31.08.2009 позивач прибав у ТОВ «Вега-Імпекс» офісні перегородки на загальну суму 75 990 грн. Виконання цих операцій оформлено складенням податковим накладних, видаткових накладних, рахунків-фактур; придбаний товар було оплачено Товариством у повному обсязі шляхом перерахування грошових коштів на рахунок названого постачальника за платіжними дорученнями від 31.08.2009 № 365, від 17.11.2009 № 511 та від 30.11.2009 № 535. Суди також з'ясували, що перевезення товару здійснювалося позивачем на умовах самовивозу з використанням транспортного засобу марки Ford (модель Transit, вантажний фургон-В), належного головному бухгалтеру Товариства ОСОБА_2 У ході виконання цих операцій зберігання товару не вимагалося, позаяк останній придбавався позивачем під конкретне замовлення клієнта.

Наведені обставини були цілком об'єктивно розцінені судами попередніх інстанцій як такі, що підтверджують реальність розглядуваних господарських операцій та обумовлюють правомірність відображення цих операцій Товариством у податковому обліку на підставі вищезазначених первинних документів.

Вирок Оболонського районного суду міста Києва від 30.09.2009, на який посилається ДПІ на обґрунтування своєї правової позиції по справі, не спростовує наведені висновки судів.

Адже відповідно до частини четвертої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду у кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

У той же час питання щодо фактичного виконання господарських операцій між позивачем та ТОВ «Вега-Імпекс» у зазначеній кримінальній справі не розглядалося; фактично у вказаному вироку встановлено обставини лише щодо реєстрації ТОВ «Вега-Імпекс» на підставну особу та недостовірність даних про підписання ОСОБА_1 первинних документів від імені ТОВ «Вега-Імпекс».

Втім у випадку реальності господарських операцій висновок про недостовірність первинних документів, підписаних іншою особою ніж та, що значиться в установчих документах постачальника його керівником, не може слугувати самостійною підставою для визнання податкової вигоди необґрунтованої за відсутності інших фактів та обставин. Підписання документів неповноважною особою не виключає реальність виконання господарської операції. У податковому спорі податковий орган не може ставити під сумнів оподатковувану операцію, посилаючись лише на вказану обставину, а повинен довести відсутність реальності такої операції в силу відсутності товарно-грошового обороту, номінального оформлення операції, її імітації з єдиною метою отримати незаконну податкову вигоду та податкову економію.

Неприпустимим є позбавлення платника права на податкову вигоду з формальних підстав в зв'язку з тим, що первинні документи підписані не уповноваженою особою, й за недоведеності податковим органом, що платникові було відомо про цей факт, або того, що платником не було проявлено розумної обачності при укладенні та виконанні господарських договорів.

Оскільки у даному разі ДПІ не доведено існування обставин, з якими чинне податкове законодавство пов'язує недобросовісність платника та необґрунтованість його податкової вигоди, слід погодитися з висновком судів про незаконність оспорюваних донарахувань.

Порушення норм матеріального чи процесуального права, які є підставою для скасування оскаржуваних рішень попередніх судових інстанцій, судом касаційної інстанції також не встановлені.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 220, 220 1 , 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва відхилити, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.02.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25.08.2011 у справі № 2а-18425/10/2670 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько