Постанова

від 10.12.2014 по справі 923/632/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2014 року Справа № 923/632/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого : Полянського А.Г.

суддів: Кравчука Г.А., Мачульського Г.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постановуОдеського апеляційного господарського суду від 04.09.2014 у справі Господарського суду№ 923/632/14 Херсонської області за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "ШЕТЕЛІГ УКРАЇНА" до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 простягнення 115 977,81 грн.

в судовому засіданні взяли участь представники:

позивача: пр. Крупіца О.С., дов. № б/н від 14.04.2014; відповідача: не з'явився;

В С Т А Н О В И В:

У травні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ШЕТЕЛІГ УКРАЇНА" (далі - Товариство) звернулось до Господарського суду Херсонської області з позовною заявою, у якій просило стягнути на його користь з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1) помилково перераховані кошти у розмірі 115 977,81 грн.

Позовні вимоги Товариство, посилаючись на норми Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) обґрунтовувало тим, що ФОП ОСОБА_1 набув 115 977,81 грн. без належних правових підстав, оскільки жодних грошових зобов'язань, у тому числі на підставі договорів, між сторонами ніколи не існувало. Товариство зверталось до ФОП ОСОБА_1 з вимогою повернути безпідставно отримані кошти, яку останнім залишено без задоволення, у зв'язку із чим спірна сума на підставі ст. 1212 ЦК України підлягає стягненню в судовому порядку.

Рішенням Господарського суду Херсонської області від 17.07.2014 (суддя Соловйов К.В.) позовні вимоги Товариства задоволено.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 04.09.2014 (колегія суддів: Величко Т.А., Таран С.В., Ярош А.І.) рішення Господарського суду Херсонської області від 17.07.2014 залишено без змін.

Вказані судові рішення прийнято з мотивів, викладених Товариством у позовній заяві.

ФОП ОСОБА_1 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Херсонської області від 17.07.2014 і постанову Одеського апеляційного господарського суду від 04.09.2014 та прийняти нове рішення про відмову в позові. Викладені у касаційній скарзі вимоги ФОП ОСОБА_1 обґрунтовує посиланням на обставини справи, приписи ст. ст. 11, 177, 202, 205, 207, 509, 638, 1011, 1012, 1014, 1212 ЦК України та ст. ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), вважає, що господарські суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку щодо неукладеності між сторонами у спрощений спосіб договору комісії № 275 від 01.04.2010.

Товариство скористалось правом, наданим ст. 111 2 ГПК України та надіслало до Вищого господарського суду України відзив на касаційну скаргу ФОП ОСОБА_1, у якому просить залишити її без задоволення, а постанову Одеського апеляційного господарського суду від 04.09.2014 - без змін. Викладені у відзиві вимоги Товариство обґрунтовує тим, що оскаржувані судові рішення прийнято з урахуванням фактичних обставин справи та у відповідності до законодавства України.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставини справи, застосування господарськими судами першої та другої інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення та постанови, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга ФОП ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами на підставі матеріалів справи встановлено, що:

- у період з 15.01.2013 по 12.08.2013 Товариство перерахувало на рахунок ФОП ОСОБА_1 грошові кошти на загальну суму 115 977,81 грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи платіжними дорученнями (а.с.15-22). При цьому, в одних платіжних дорученнях в графі призначення платежу вказано: "Оплата за послуги комісії згідно договору № 275 від 01.04.2010. без ПДВ", а в інших: "Поповнення карти 4246005110841637. Оплата за послуги комісії згідно договору № 275 від 01.04.2010. без ПДВ";

- 13.12.2013 Товариство отримало письмову заяву ФОП ОСОБА_1 з проханням надіслати на його адресу у термін до 15.12.2013 акти приймання-передачі робіт (надання послуг) за договором № 01-04-01 від 01.04.2010 за період з січня 2013 року по жовтень 2013 року;

- за результатами проведеної перевірки Товариством було встановлено, що з січня 2013 року по жовтень 2013 року ФОП ОСОБА_1 не надавав Товариству послуг згідно договору № 01-04-01 від 01.04.2010, а договір комісії № 275 від 01.04.2010 (далі - Договір комісії) між сторонами не укладався;

- 13.01.2014 Підприємство звернулось до ФОП ОСОБА_1 з листом-вимогою про повернення 115 977,81 грн., як помилково сплачених. Вказаний лист ФОП ОСОБА_1 залишено без задоволення, що і слугувало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Як вірно встановлено судами попередніх інстанцій, позовні вимоги у даній справі обґрунтовуються посиланнями на помилкове перерахування відповідачу грошових коштів у розмірі 115 977,81 грн. як оплату за Договором комісії, який фактично між сторонами не укладався, при цьому, правовою підставою для повернення цих коштів позивач визначив положення статті 1212 ЦК України.

У відповідності до частин 1 та 2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

За результатами дослідження наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності господарськими судами попередніх інстанцій було з'ясовано, що Договір комісії у формі єдиного документа, що підписаний сторонами та скріплений їхніми печатками між Товариством та ФОП ОСОБА_1 не укладався. Доводи ФОП ОСОБА_1 про укладення вказаного договору у спрощений спосіб матеріалами справи не підтверджуються, оскільки:

- під час розгляду справи відповідачем не було надано доказів листування між сторонами у 2010-2012 роках щодо укладання або виконання Договору комісії;

- надані відповідачем на підтвердження укладення Договору комісії у спрощений спосіб рахунки-фактури не містять у собі істотних умов договору комісії (його предмету, розміру та порядку оплати), що не узгоджується з положеннями ч. 1 ст. 641 ЦК України. Окрім того вказані рахунки-фактури були складені у 2013 році, тобто більш ніж через 2,5 роки після зазначеної дати договору;

- відповідачем на підставі належних та допустимих доказів не доведено факту виконання ним Договору комісії, а також не доведено понесення ним будь-яких витрати, пов'язаних з його виконанням.

Доводи касаційної скарги ФОП ОСОБА_1 вищенаведеного не спростовують.

За приписами ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За таких обставин, враховуючи недоведеність наявності у ФОП ОСОБА_1 правових підстав для набуття від Товариства 115 977,81 грн., колегія суддів Вищого господарського суду України вважає задоволення позовних вимог останнього про їх повернення правомірними та обґрунтованими.

При цьому, в силу положень статей 44, 49 ГПК України господарськими судами попередніх інстанцій також правомірно задоволено вимоги Товариства про стягнення на його користь з ФОП ОСОБА_1 3 000,00 грн. витрат на послуги адвоката, понесення яких, підтверджується договором про надання правової допомоги № 17/14 від 14.04.2014 та платіжним дорученням від 14.04.2014 № 1040, наявними у матеріалах справи (а.с.29-30, 65).

Натомість ФОП ОСОБА_1, не погоджуючись з такими висновками господарських судів попередніх інстанцій, просить касаційний суд надати іншу оцінку наявним в матеріалах справи доказам, що виходить за межі повноважень суду, встановлених ст. 111 7 ГПК України, а саме: касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

На підставі викладеного колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що відповідно до вимог ст. 43 ГПК України постанова Одеського апеляційного господарського суду від 04.09.2014 ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги ФОП ОСОБА_1 зводяться до переоцінки доказів та не спростовують висновків господарського суду другої інстанції, у зв'язку з чим підстав для її скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 та 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Одеського апеляційного господарського суду від 04.09.2014 у справі № 923/632/14 Господарського суду Херсонської області - без змін.

Головуючий суддя А.Г. Полянський

Суддя Г.А. Кравчук

Суддя Г.М. Мачульський