Постанова

від 11.11.2014 по справі 2а-3819/10/0970

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 листопада 2014 року м. Київ К/9991/29383/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Кошіля В.В.

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Рожнівського споживчого товариства

на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2010 року

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2011 року

у справі № 2а-3819/10/0970

за позовом Рожнівського споживчого товариства

до Державної податкової інспекції в Косівському районі Івано-Франківської області

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Рожнівське споживче товариство (далі - Рожнівське СТ; позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції в Косівському районі Івано-Франківської області (далі - ДПІ в Косівському районі Івано-Франківської області; відповідач) про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень № 0000232301/0 від 07 травня 2010 року, № 0000232301/3 від 27 жовтня 2010 року, № 0000552301/3 від 27 жовтня 2010 року.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2011 року, в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, позивач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, Рожнівське СТ, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, просить скасувати постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2010 року, ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2011 року та прийняти нове рішення, яким визнати недійсними оскаржувані акти індивідуальної дії.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, зважаючи на таке.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено позапланову виїзну перевірку Рожнівського СТ з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01 січня 2007 року по 31 грудня 2009 року, валютного законодавства за період з 01 січня 2007 року по 31 грудня 2009 року, за результатами якої складено акт № 831/23-1/01525689 від 22 квітня 2010 року.

На підставі зазначеного акту перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000232301/0 від 07 травня 2010 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 629 608,00 грн. (419 739,00 грн. - основний платіж, 209 869,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

За результатами адміністративного оскарження, скарги товариства залишено без задоволення, а також остаточно прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000232301/3 від 27 жовтня 2010 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 629 608,00 грн. (419 739,00 грн. - основний платіж, 209 869,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції), та податкове повідомлення-рішення № 0000552301/3 від 27 жовтня 2010 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 4 080,00 грн. (0,00 грн. - основний платіж, 4 080,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Перевіркою встановлено порушення Рожнівським СТ пункту 1.3 статті 1, підпункту 2.3.1 пункту 2.3 статті 2, пункту 9.4 статті 9 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 168/97-ВР) у зв'язку з перевищенням за період з липня 2007 року по березень 2008 року (з урахуванням сум, отриманих відокремленими структурними підрозділами) суми від здійснення операцій з поставки товарів (послуг) у розмірі 300 000,00 грн. без подання при цьому до податкового органу заяви про реєстрацію платником податку на додану вартість, а також неподанням декларацій з податку на додану вартість.

Відмовляючи в задоволенні позову про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень № 0000232301/0 від 07 травня 2010 року та № 0000232301/3 від 27 жовтня 2010 року, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Підпунктом «б» пункту 2.1 статті 2 Закону № 168/97-ВР передбачено, що платником податку на додану вартість є будь-яка особа, яка, зокрема, підлягає обов'язковій реєстрації як платник цього податку.

Відповідно до підпункту 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 Закону № 168/97-ВР особа підлягає обов'язковій реєстрації як платник податку у разі, коли загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, що підлягають оподаткуванню згідно з цим Законом, нарахована (сплачена, надана) такій особі або в рахунок зобов'язань третім особам, протягом останніх дванадцяти календарних місяців сукупно перевищує 300000 гривень (без урахування податку на додану вартість).

Згідно з пунктом 9.4 статті 9 Закону № 168/97-ВР якщо обсяг оподатковуваних операцій особи протягом звітного податкового періоду перевищує суму, визначену підпунктом 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 цього Закону, не більше ніж у два рази, така особа зобов'язана надіслати податковому органу заяву про реєстрацію протягом двадцяти календарних днів, наступних за таким звітним податковим періодом.

Особа, що не надсилає таку заяву у таких випадках та у такі строки, несе відповідальність за ненарахування або несплату цього податку на рівні зареєстрованого платника без права нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування.

Як з'ясовано судами, в період з липня 2007 року по березень 2008 року позивач з урахуванням сум, одержаних відокремленими структурними підрозділами без статусу юридичної особи, отримав суму від здійснення операцій з поставки товарів (послуг) у розмірі 341 286,00 грн., а відтак був зобов'язаний звернутись до податкового органу із заявою про реєстрацію платником податку на додану вартість.

Доводи товариства про обґрунтованість неврахування ним сум, отриманих відокремленими підрозділами, з огляду на те, що останні є самостійними платниками податків і зборів, діють на принципах госпрозрахункового розрахунку, мають власне майно та окремий баланс, на переконання колегії суддів, цілком об'єктивно відхилено судовими інстанціями.

Так, відповідно до пункту 1.3 статті 1 Закону № 168/97-ВР платником податку на додану вартість є особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

За змістом пункту 1.2 статті 1 Закону № 168/97-ВР особою для цілей оподаткування цим Законом є суб'єкт підприємницької діяльності, в тому числі підприємство з іноземними інвестиціями, незалежно від форми та часу внесення цих інвестицій; інша юридична особа, що не є суб'єктом підприємницької діяльності; фізична особа (громадянин, іноземний громадянин та особа без громадянства), яка здійснює діяльність, віднесену до підприємницької згідно із законодавством, або імпортує товари на митну територію України; представництво нерезидента, що не має статусу юридичної особи.

Таким чином, відокремлений підрозділ не може виступати суб'єктом операцій у цілях оподаткування податком на додану вартість та, відповідно, не може здійснювати оподатковувані в розумінні Закону № 168/97-ВР операції.

В той же час, судами не враховано, що відповідно до пункту 1.2 Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року № 166 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), декларація подається до податкового органу за місцем реєстрації особою, яка зареєстрована платником податку на додану вартість згідно з вимогами Закону № 168/97-ВР.

За загальними принципами юридичної відповідальності заходи відповідальності можуть застосовуватись до особи лише в разі існування в неї об'єктивної можливості уникнути протиправності діяння. Таким чином, оскільки в особи, яка не зареєстрована платником податку на додану вартість, відсутнє право (а відтак і об'єктивна можливість) подавати декларації з цього податку, то штрафні санкції за неподання декларацій з податку на додану вартість у такому випадку до цієї особи не застосовуються.

Наведене свідчить про протиправність податкового повідомлення-рішення № 0000552301/3 від 27 жовтня 2010 року та, відповідно, обумовлює необхідність визнання його недійсним.

Згідно із статтею 225 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право змінити судове рішення, якщо у справі немає необхідності досліджувати нові докази або встановлювати обставини, а судове рішення, яке змінюється, є помилковим тільки в частині.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, рішення суду апеляційної інстанції слід скасувати, а рішення суду першої інстанції - змінити.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 225, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Рожнівського споживчого товариства задовольнити частково.

Скасувати ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2011 року.

Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2010 року змінити в частині відмови в задоволенні позову про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 0000552301/3 від 27 жовтня 2010 року.

Прийняти в цій частині нову постанову, якою позов задовольнити.

Визнати недійсним податкове повідомлення-рішення № 0000552301/3 від 27 жовтня 2010 року.

В решті постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2010 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Голубєва Г.К.

Кошіль В.В.