Постанова

від 18.11.2014 по справі 2а/2470/2258/11

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 листопада 2014 року м. Київ К/9991/9919/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Карася О.В.

Островича С.Е.

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернівці

на постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 11 листопада 2011 року

та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2012 року

у справі № 2а/2470/2258/11

за позовом Чернівецького виробничого підприємства «Черемош» Українського товариства глухих

до Державної податкової інспекції у м. Чернівці,

Управління Державного казначейства України у м. Чернівці

про скасування податкового повідомлення-рішення та зобов'язання відшкодувати суми податку на додану вартість,-

ВСТАНОВИВ:

Постановою Чернівецького окружного адміністративного суду від 11 листопада 2011 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2012 року, позов Чернівецького виробничого підприємства «Черемош» Українського товариства глухих (далі - Чернівецьке ВП «Черемош» Українського товариства глухих; позивач) до Державної податкової інспекції у м. Чернівці (далі - ДПІ у м. Чернівці; відповідач-1) та Управління Державного казначейства України у м. Чернівці (далі - УДК України у м. Чернівці; відповідач-2) задоволено повністю. Скасовано податкове повідомлення-рішення № 0000560232 від 07 червня 2011 року повністю. Зобов'язано ДПІ у м. Чернівці та УДК України у м. Чернівці вчинити дії відповідно до чинного законодавства щодо відшкодування Чернівецькому ВП «Черемош» Українського товариства глухих податку на додану вартість у розмірі 11 355,81 грн.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач-1 оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, ДПІ у м. Чернівці, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, просить скасувати постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 11 листопада 2011 року, ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2012 року та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

В запереченні на касаційну скаргу позивач просить відмовити в її задоволенні, а постановлені у справі судові рішення залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що контролюючим органом проведено позапланову виїзну перевірку Чернівецького ВП «Черемош» Українського товариства глухих з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника в банку за січень та лютий 2011 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з податку на додану вартість, що декларувалось в період з 01 листопада 2010 року по 31 грудня 2010 року та з 01 січня 2011 року по 31 січня 2011 року, за результатами якої складено акт № 1316/23-2/31396353 від 23 травня 2011 року.

На підставі зазначеного акту перевірки ДПІ у м. Чернівці прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000560232 від 07 червня 2011 року, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) податку на додану вартість за січень 2011 року в розмірі 11 356,00 грн. та визначено суму штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 1,00 грн.

Перевіркою встановлено порушення підприємством підпунктів 7.2.1, 7.2.6 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 168/97-ВР), пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у зв'язку з неправомірним заявленням до бюджетного відшкодування в податковій декларації за січень 2011 року суми податку на додану вартість у розмірі 11 356,00 грн. як такої, що сформована за господарськими операціями з придбання товарно-матеріальних цінностей у Товариства з обмеженою відповідальністю «Мембрана плюс», які не мали реального характеру.

Зазначений висновок податковим органом зроблено з огляду на відсутність у контрагента позивача необхідних умов для ведення господарської діяльності, зокрема, трудових ресурсів, основних фондів, транспортних засобів, виробничих та складських приміщень, а також здійснення ним операцій переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов'язань.

Скасовуючи повністю оскаржуваний акт індивідуальної дії, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Пунктом 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV) визначено, що первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Як встановлено судами, виконання операцій з придбання позивачем латексної нитки та пряжі у ТОВ «Мембрана плюс» в охоплений перевіркою період засвідчується належним чином складеними податковими та видатковими накладними, платіжними дорученнями, рахунками-фактурами. Транспортування товару здійснювалось Товариством з обмеженою відповідальністю «Транспортна компанія «САТ» на підставі договору перевезення вантажів № 76/3268 від 12 січня 2009 року, що підтверджується наявними в матеріалах справи документами.

А відтак, враховуючи встановлені судовими інстанціями обставини щодо реального характеру спірних поставок, що, в свою чергу, контролюючим органом не спростовано, а також з огляду на принцип індивідуальної відповідальності платника податку, висновок судів про відсутність у контролюючого органу в розглядуваному випадку правових підстав для прийняття оскаржуваного акту індивідуальної дії слід визнати правильним.

Разом з тим, зобов'язуючи ДПІ у м. Чернівці та УДК України у м. Чернівці вчинити дії відповідно до чинного законодавства щодо відшкодування позивачу податку на додану вартість, судові інстанції не врахували те, що наведена вимога є нічим іншим як вимогою про підтвердження наявності факту (встановлення факту), що має юридичне значення. В даному випадку саме звернення до суду з позовом про стягнення суми податку на додану вартість є належним способом захисту порушеного права.

Відповідно до статті 225 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право змінити судове рішення, якщо у справі немає необхідності досліджувати нові докази або встановлювати обставини, а судове рішення, яке змінюється, є помилковим тільки в частині.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 225, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернівці задовольнити частково.

Скасувати ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2012 року.

Постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 11 листопада 2011 року змінити в частині задоволення позову про зобов'язання Державної податкової інспекції у м. Чернівці та Управління Державного казначейства України у м. Чернівці вчинити дії відповідно до чинного законодавства щодо відшкодування Чернівецькому виробничому підприємству «Черемош» Українського товариства глухих податку на додану вартість у розмірі 11 355,81 грн.

Прийняти в цій частині нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити.

В решті постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 11 листопада 2011 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Карась О.В.

Острович С.Е.