Ухвала

від 18.11.2014 по справі 2а-11218/11/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 листопада 2014 року м. Київ К/9991/36558/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Карася О.В.

Островича С.Е.

за участю секретаря судового засідання: Руденко А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 грудня 2011 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2012 року

у справі № 2а-11218/11/2670

за позовом Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Арго-торгівельна мережа»,

Товариства з обмеженою відповідальністю «РТЛ Україна»

про визнання договору недійсним та стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

Державна податкова інспекція у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби (далі - ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС; позивач) звернулась до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Арго-торгівельна мережа» (далі - ТОВ «Арго-торгівельна мережа»; відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю «РТЛ Україна» (далі - ТОВ «РТЛ Україна»; відповідач-2), в якому просила на підставі частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визнати договір № А-22/10 від 22 жовтня 2010 року, укладений між ТОВ «Арго-торгівельна мережа» та ТОВ «РТЛ Україна», недійсним, а також стягнути з кожного з відповідачів в дохід держави суму коштів у розмірі 2 965 788,00 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 грудня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2012 року, в задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі.

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими рішеннями, позивач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, з посиланням на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС ставиться питання про скасування постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 грудня 2011 року, ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2012 року та прийняття нового рішення про задоволення позовних вимог.

В запереченні на касаційну скаргу відповідач-1 просить залишити її без задоволення, а постановлені у справі судові рішення - без змін.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між відповідачами укладено договір № А-22/10 від 22 жовтня 2010 року на поставку товару (одягу, взуття та аксесуарів), фактичне виконання якого підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими та податковими накладними, платіжними дорученнями, товарно-транспортними накладними. В матеріалах справи також наявні докази на підтвердження придбання ТОВ «РТЛ Україна» реалізованого ТОВ «Арго-торгівельна мережа» товару в Приватного підприємства «Агропрайд».

Позивач просив суд визнати недійсним договір як такий, що вчинений з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, посилаючись при цьому на ЦК України в редакції Закону України від 02 грудня 2010 року № 2756-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України» (далі - Закон № 2756-VI), який набрав чинності з 01 січня 2011 року.

Обґрунтовуючи свою правову позицію, контролюючий орган наголошував на акті № 601/23-2/35870453 від 03 березня 2011 року про результати невиїзної документальної перевірки ПП «Агропрайд» з питань достовірності визначення показників декларації з податку на додану вартість за період з 01 вересня 2010 року по 31 грудня 2010 року, в якому викладено думку про нікчемність всіх угод, укладених ним з постачальниками та покупцями, з огляду на відсутність у ПП «Агропрайд» складських та торгівельних приміщень для здійснення фінансово-господарської діяльності, неперебування підприємства за вказаним в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходженням, подання від його імені звітності до органу державної податкової служби за місце реєстрації неуповноваженими особами.

Відповідно до частин 1, 2 статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Змінами, внесеними до вказаної статті Законом № 2756-VI, встановлено два окремі види недійсності правочинів: ті, що порушують публічний порядок і є нікчемними, та ті, що вчинені з метою, яка суперечить інтересам держави і суспільства, і є оспорюваними (недійсність яких прямо не встановлена законом , але одна із сторін або інші заінтересовані особи можуть заперечувати їх дійсність в судовому порядку на підставах, встановлених законом (частина 3 статті 215 ЦК України )).

Таким чином, у новій редакції статті 228 ЦК України передбачено, що правочин, який не відповідає інтересам держави і суспільства, може бути визнаний недійсним судом.

Водночас за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Зазначений принцип закріплено в частині 1 статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Отже, до вчинених у зазначений період правопорушень має застосовуватись той закон, під час дії якого вони здійснені. Тобто, до господарських зобов'язань, які мали місце в жовтні 2010 року, як у наведеному випадку, частина 3 статті 228 ЦК України застосована бути не могла, оскільки чинності у зазначений період ще не набрала.

При цьому варто враховувати, що відповідно до положень частини 2 статті 215, частини 1 статті 216, статті 228 ЦК України в редакції, чинній до внесення змін Законом № 2756-VI, позови податкових органів про визнання недійсним правочину, учиненого з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, судовому розгляду не підлягають.

З огляду на викладене, вимоги про визнання недійсними вчинених до 01 січня 2011 року господарських зобов'язань, які завідомо суперечать інтересам держави і суспільства, не можуть бути предметом позову, а тому колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі в цій частині.

В той же час, за змістом пункту 11 статті 10 Закону України від 04 грудня 1990 року № 509-XII «Про державну податкову службу в Україні» (в редакції, чинній на час звернення ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС з позовом до суду) органи державної податкової служби, вказані в абзаці першому цієї статті, могли звертатись до судів із позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність.

Вказане положення кореспондує частині 1 статті 208 Господарського кодексу України (далі - ГК України), відповідно до якої якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Водночас передумовою для звернення до суду з позовом про стягнення коштів, отриманих за нікчемним правочином, мало бути одержання контролюючим органом відповідних доказів на підтвердження наявності у сторін (сторони) такого правочину мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства. При цьому санкції, встановлені частиною 1 статті 208 ГК України, не можуть застосовуватись за сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів), зокрема однією із сторін договору, що є самостійним правопорушенням. Для застосування санкцій, передбачених вказаною нормою, необхідним є умисел на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Разом з тим, як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, позивач не надав жодних належних доказів того, що спірний правочин не відповідає дійсним намірам учасників щодо набуття цивільних прав і обов'язків та що ці наміри суперечать інтересам держави і суспільства, як-от - обвинувального вироку суду, що набрав законної сили, яким встановлено наявність вини у формі протиправного умислу конкретних посадових осіб відповідачів щодо ухилення від сплати податків, незаконного отримання податкової вигоди або порушення публічного порядку шляхом виконання розглядуваного господарського зобов'язання.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 228, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 грудня 2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2012 року в частині відмови в задоволенні позову про визнання договору недійсним скасувати із закриттям провадження у справі, а в решті - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Карась О.В.

Острович С.Е.