Постанова

від 10.12.2014 по справі 16/147

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" грудня 2014 р. Справа № 16/147

Львівський апеляційний господарський суд, в складі колегії:

Головуючого-судді: Данко Л.С.,

Суддів: Галушко Н.А.,

Орищин Г.В.,

При секретарі судового засідання: Кіт М.В.,

Розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Чиста Вода-Ізюм» вх. № 01-05/4342/14 від 15.09.2014 р.,

на рішення Господарського суду Закарпатської області від 18 серпня 2014 року

у справі № 16/147 (головуючий суддя О.В.Васьковський, судді: О.Ф.Ремецькі, В.П.Кривка)

за позовом

Позивача: Комунального підприємства «Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства міста Ужгорода», місто Ужгород Закарпатської області,

До відповідача-1: Ужгородської міської ради, місто Ужгород Закарпатської області,

До відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю «Чиста Вода-Ізюм», місто Київ,

За участю прокурора міста Ужгорода, місто Ужгород Закарпатської області,

Про: визнання недійсним з моменту його укладення Концесійного договору, укладеного між Ужгородською міською радою Закарпатської області та Товариством з обмеженою відповідальністю «Чиста Вода-Ізюм».

За участю представників сторін:

від апелянта/відповідача-2: не прибув;

від позивача: Подсоліна Л.В, - п/к за довіреністю № 04 від 02.01.2014 р.;

від відповідача-1: не прибув;

від прокуратури: прокурор Макогон Ю.І. (згідно посвідчення № 020325),

Права та обов'язки сторін визначені ст. ст. 20, 22, 28 ГПК України. Заяв та клопотань про відвід суддів - не надходило.

Представника позивача та прокурора, які прибули в судове засідання повідомлено, що в судовому засіданні проводиться технічна фіксація судового процесу.

Відповідно до протоколу розподілу справ КП «Документообіг господарських судів» від 15.09.2014 р., дану справу розподілено до розгляду судді - доповідачу Г.Т.Кордюк

Розпорядженням голови Львівського апеляційного господарського суду від 15.09.2014 р. у склад колегії для розгляду справи № 16/147 Господарського суду Закарпатської області введено суддів - В.М. Гриців та Л.Л. Давид (том ІІ, а. с. 66).

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 17.09.2014 року прийнято апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Чиста Вода-Ізюм», вх. № 01-05/4342/14 від 15.09.2014 р., до провадження та розгляд скарги призначено на 23.10.2014 року, про що сторони були належним чином повідомлені рекомендованою поштою (докази - оригінали повідомлень про вручення знаходяться в матеріалах справи, том ІІ, а. с. 95-99).

Розпорядженням голови Львівського апеляційного господарського суду від 23.10.2014 р. у склад колегії для розгляду даної справи № 16/147 господарського суду Закарпатської області, замість судді Гриців В.М. (перебування у відпустці) введено суддю Якімець Г.Г.

З підстав зазначених в ухвалі Львівського апеляційного господарського суду від 23.10.2014 р. розгляд справи відкладено на 06.11.2014 р., про що сторони були повідомлені згідно Інструкції з діловодства в господарських судах України.

Згідно розпорядження керівника апарату Львівського апеляційного господарського суду № 127 від 05.11.2014 р. справу № 16/147 призначено для повторно автоматичного розподілу справ.

Відповідно до протоколу розподілу справ КП «Документообіг господарських судів» від 06.11.2014 р., дану справу розподілено до розгляду судді - доповідачу Данко Л.С.

Розпорядженням голови Львівського апеляційного господарського суду від 06.11.2014 р. у склад колегії для розгляду справи № 16/147 господарського суду Закарпатської області введено суддів - Галушко Н.А. та Орищин Г.В.

Враховуючи принцип незмінності судді встановлений п. 3 ч. 4 ст. 47 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (введення нового складу суддів) розгляд даної справи починається заново. При цьому заново розпочинається й перебіг передбачених ст. 69 ГПК України строків вирішення спору (п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. № 6 "Про судове рішення").

З підстав зазначених в ухвалі Львівського апеляційного господарського суду від 06.11.2014 р. розгляд справи було відкладено на 10.12.2014 р., про що сторони були повідомлені особисто під розписку (том ІІ, а. с. 136) та прокурор, згідно Інструкції з діловодства в господарських судах України.

В судове засідання, яке відбулось 10.12.2014 р. представник апелянта/відповідача-2 не прибув, через канцелярію Львівського апеляційного господарського суду від скаржника подано телеграму Бланк № 40 від 09.12.2014 р. о 16 год. 50 хв. (вх. № 01-4/559/14 від 09.12.2014 р.) в якому повідомляє суд, що у зв'язку із розглядом іншої справи у Вищому господарському суді України з розгляду цивільних і кримінальних справ, не може прибути в судове засідання призначене Львівським апеляційним господарським судом на 10.12.2014 р., відтак просить відкласти розгляд справи на іншу зручну для суду дату.

Як вбачається з апеляційної скарги, скаржник просить рішення Господарського суду Закарпатської області від 18 серпня 2014 року по справі № 16/147 за позовом Комунального підприємства «Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства» до Ужгородської міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю «Чиста Вода-Ізюм», за участю прокурора міста Ужгорода, про визнання недійсним концесійного договору - скасувати та прийняти нове рішення по справі № 16/147, яким відмовити у задоволенні позову Комунального підприємства «Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства» до Ужгородської міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю «Чиста Вода-Ізюм», за участю прокурора міста Ужгорода, про визнання недійсним концесійного договору.

Представник позивача в судове засідання прибув, проти відкладення розгляду справи заперечив, оскільки вважає, що апелянту було відомо про дату, час та місце розгляду справи, про що він особисто був повідомлений під розписку, крім того, позивач вважає, що довіреність яка видана на представника Клименко є недійсною, так як в матеріалах справи є дві довіреності на ім'я директора та представника Довганюка С.М., що дає підстави вважати, п. Клименко І.В. не є належним представником скаржника у даній справі.

Представником позивача надано усні пояснення, аналогічні викладеним у відзиві на апеляційну скаргу, доводи наведені у відзиві на апеляційну скаргу підтримав, просить рішення місцевого суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Від відповідача-1 представник не прибув, про причини не прибуття суд не повідомив, був належним чином повідомлений під розписку про день, час та місце розгляду справи (том ІІ, а. с. 136).

Представник прокуратури прибув, проти відкладення розгляду справи заперечив, оскільки вважає, що скаржник був належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи під розписку, крім того зазначив, що справа уже не одноразово відкладалась, відтак просить рішення місцевого суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

З огляду на вищенаведене колегія суддів зазначає наступне:

Відповідно до вимог ст. 98 ГПК України, про прийняття апеляційної скарги до провадження господарський суд виносить ухвалу, в якій повідомляється про час і місце розгляду скарги. Питання про прийняття апеляційної скарги до провадження або відмову у прийнятті до провадження апеляційний господарський суд вирішує не пізніше трьох днів з дня надходження апеляційної скарги.

Частиною першою ст. 102 ГПК України визначено, що апеляційна скарга на рішення місцевого господарського суду розглядається у двомісячний строк з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до провадження.

Як уже було вище зазначено у цій постанові, ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 17.09.2014 р. прийнято апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Чиста Вода-Ізюм», вх. № 01-05/4342/14 від 15.09.2014 р. до провадження та розгляд справи № 16/147 призначено на 23.10.2014 р., та з підстав наведених в ухвалах суду від 23.10.2014 р. та від 06.11.2014 р. розгляд справи було відкладено.

Крім того, сторони були належним чином під розписку (том ІІ, а. с. 136) повідомлені про день, час та місце розгляду справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходи до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Відповідно до приписів ст.ст. 67 та 77 ГПК України, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 15 липня 2013 року по справі № 6/175(2010).

За таких обставин, згідно ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд вважає за можливе розглянути справу без участі повноважного представника апелянта/відповідача за наявними в ній матеріалами, запобігаючи одночасно, безпідставному затягуванню розгляду спору.

Згідно статті 99 ГПК України, апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення (ухвали) в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

З огляду на наведене колегія суддів не вбачає підстав для відкладення розгляду апеляційної скарги по справі № 16/147 та розгляду справи без участі представника апелянта/відповідача-2 та представника відповідача-1.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи та наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування матеріального та процесуального законодавства, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду дійшла до висновку, рішення Господарського суду Закарпатської області від 18.08.2014 р. у справі № 16/147 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, виходячи з наступного.

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 18.08.2014 року у справі № 16/147 (головуючий суддя О.В.Васьковський, судді: О.Ф.Ремецькі, В.П.Кривка) вирішено: позов задовольнити повністю (абзац 1-ий резолютивної частини рішення). Визнати недійсним концесійний договір б/н від 04.11.2010 року, укладений між Ужгородською міською радою (88000, м. Ужгород, Закарпатська область, вул. Поштова, 3, код ЄДРПОУ 33868924) в особі комунального підприємства „Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства міста Ужгорода" (88000, м. Ужгород, Закарпатська область, вул. Митна, 1, код ЄДРПОУ 03344326) та товариства з обмеженою відповідальністю „Чиста Вода-Ізюм" (04209, м. Київ, Оболонський район, вул. Героїв Дніпра, 7, код ЄДРПОУ 34760091) з моменту його укладення (абзац 2-ий резолютивної частини). Стягнути з Ужгородської міської ради (Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Поштова, 3, код 33868924) на користь комунального підприємства „Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства міста Ужгорода" (88000, м. Ужгород, Закарпатська область, вул. Митна, 1, код ЄДРПОУ 03344326) суму 160,50 грн. судових витрат. (абзац 3-ий резолютивної частини). Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю „Чиста Вода-Ізюм" (04209, м. Київ, Оболонський район, вул. Героїв Дніпра, 7, код ЄДРПОУ 34760091) на користь комунального підприємства „Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства міста Ужгорода" (88000, м. Ужгород, Закарпатська область, вул. Митна, 1, код ЄДРПОУ 03344326) суму 160,50 грн. судових витрат (абзац 3-ий резолютивної частини) (том ІІ, а. с. 57-58, 59-62).

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду апелянт/відповідач-2 (Товариства з обмеженою відповідальністю «Чиста Вода-Ізюм») звернувся до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (том ІІ, а. с. 68-72), просить рішення Господарського суду Закарпатської області від 18 серпня 2014 року по справі № 16/147 за позовом Комунального підприємства «Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства» до Ужгородської міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю «Чиста Вода-Ізюм», за участю прокурора міста Ужгорода, про визнання недійсним концесійного договору - скасувати та прийняти нове рішення по справі № 16/147, яким відмовити у задоволенні позову Комунального підприємства «Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства» до Ужгородської міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю «Чиста Вода-Ізюм», за участю прокурора міста Ужгорода, про визнання недійсним концесійного договору.

Апеляційну скаргу мотивує тим, що місцевим господарським судом при прийнятті рішення порушено норми матеріального права, оскільки суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про порушення процедури укладення Концесійного договору у зв'язку з тим, що при його укладенні не була проведена оцінка об'єкта договору - цілісного майнового комплексу Комунального підприємства «Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства міста Ужгорода», оскільки на думку апелянта чинним законодавством України не передбачено обов'язковість проведення оцінки майна, яке є об'єктом концесії у разі укладення відповідного концесійного договору.

Крім того, вважає, що місцевий суд помилково дійшов висновку посилаючись на п. п. 2, 13 Концесійного договору, про те, що в концесію передаються всі активи Позивача, оскільки в з вказаних пунктах Концесійного договору не вбачається, що внаслідок укладення такого договору в концесію передаються кошти, майно, майнові та немайнові права Позивача.

Також апелянт звертає увагу суду на те, що Позивач не мав права звертатись з даним позовом до суду першої інстанції, оскільки у Позивача відсутнє право на таке звернення, що і визначено ч. 1ст. 1, ст. ст. 2, 21 ГПК України та посилається на п. 2.10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» від 29 травня 2013 р. № 11.

Виходячи з вищенаведеного, Апелянт вважає переконаний в тому, що оскаржуване рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням законодавства, висновки, викладені в оскаржуваному рішенні, не відповідають обставинам справи, а тому рішення є незаконним та таким, що підлягає скасуванню судом апеляційної інстанції.

Колегією суддів встановлено та вбачається з матеріалів справи, Апелянт/відповідач-2: Товариство з обмеженою відповідальністю «Чиста Вода-Ізюм», є юридичною особою, ідентифікаційний код юридичної особи: 34760091, місцезнаходження юридичної особи: п. і. 04209, м. Київ, вул. Героїв Дніпра, буд. 7, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 № 818422 (том І, а. с. 69), витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців станом на 05.06.2014 р. (том І, а. с. 231-233), станом на 20.06.2014 р. (том І, а. с. 250-251) та станом на 02.07.2014 р. (том ІІ, а. с. 9-13).

Позивач: Комунальне підприємство «Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства міста Ужгород», є юридичною особою, ідентифікаційний код юридичної особи: 03344326, місцезнаходження юридичної особи: п. і. 88000, Закарпатська обл., м. Ужгород, вул. Митна, Б. 1, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 № 384823 (том І, а. с. 10, 65), довідкою з Єдиного державного реєстру підприємців та організацій України (ЄДРПОУ) (том І, а. с. 11).

Відповідач-1: Ужгородська міська рада Закарпатської області, є юридичною особою, за організаційно-правовою формою: орган місцевого самоврядування, ідентифікаційний код юридичної особи: 33868924, місцезнаходження юридичної особи: 88000, Закарпатська обл., м. Ужгород, пл. Поштова, 3.

З матеріалів справи вбачається та встановлено місцевим судом, відповідно до рішення Ужгородської міської ради V сесії V скликання від 02.11.2010 р. № 1646 вирішено визнати переможцем концесійного конкурсу по об'єкту права комунальної власності територіальної громади міста Ужгорода КП «Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства міста Ужгорода» - товариство з обмеженою відповідальністю «Чиста Вода-Ізюм»; департаменту міського господарства Ужгородської міської ради укласти концесійний договір відповідно до умов конкурсу та конкурсної пропозиції ТзОВ «Чиста Вода-Ізюм»; директору КП «Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства міста Ужгорода» передати об'єкт концесії по Акту приймання-передачі (том І, а. с. 13-14).

Рішенням Ужгородської міської ради V сесії V скликання від 04.11.2010 р. №1648 внесено зміни до попереднього рішення ради, зокрема, уповноважено КП «Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства міста Ужгорода» укласти концесійний договір відповідно до умов конкурсу та конкурсної пропозиції (том І, а. с. 12).

На підставі вищевказаних рішень, 04.11.2010 року між Ужгородською міською радою в особі Комунального підприємства «Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства» (Концесієдавець - за договором, Позивач - у справі) з однієї сторони та ТзОВ «Чиста Вода-Ізюм» (Концесіонер - за договором, Відповідач-2 - у справі) було укладено Концесійний договір (надалі Договір)(том І, а. с. 18-27).

Відповідно до п.1 Договору, Концесієдавець надає на 50 років концесіонеру право здійснювати управління (експлуатацію) об'єкта концесії з метою задоволення громадських потреб у сфері централізованого водопостачання та водовідведення за умови сплати концесійних платежів та виконання інших умов цього договору.

Об'єктом концесії за цим договором є цілісний майновий комплекс - комунальне підприємство «Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства міста Ужгорода» (п. 2 договору).

Однак, позивач у справі заперечує дійсність такого договору, оскільки вважає, що такий договір укладено та підписано сторонами в порушення вимог Закону України «Про концесії», без урахування вимог законодавства України, а саме: Закону України «Про концесії», постанов КМУ № 639 від 12.04.2000 року, № 642 від 12.04.2000 року , № 643 від 12.04.2000 року та №72 від 18.01.2000 року та незважаючи на те, що заявок на участь у концесійному конкурсі на об'єкт комунальної власності - КП «Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства м. Ужгорода» до Департаменту міського господарства Ужгородської міської ради не надходило, в зв'язку з чим, концесійний конкурс по зазначеному об'єкту вважався таким, що не відбувся, про що свідчить відповідь директора департаменту міського господарства від 04.10.2010 року № 948/08-12 на запит правоохоронних органів.

Як встановлено місцевим судом, відносини щодо надання в концесію об'єктів права державної чи комунальної власності регулюються концесійним договором, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами України ч.1 ст.5 Закону України «Про концесії».

Згідно із ч. 1 ст.1 Закону України «Про концесії», концесія - надання з метою задоволення громадських потреб уповноваженим органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування на підставі концесійного договору на платній та строковій основі юридичній або фізичній особі (суб'єкту підприємницької діяльності) права на створення (будівництво) та (або) управління (експлуатацію) об'єкта концесії (строкове платне володіння), за умови взяття суб'єктом підприємницької діяльності (концесіонером) на себе зобов'язань по створенню (будівництву) та (або) управлінню (експлуатації) об'єктом концесії, майнової відповідальності та можливого підприємницького ризику.

У відповідності до п. 1.ст. 10 Закону України «Про концесії» до істотних умов договору концесії належить умова щодо об'єкту концесії (склад і вартість майна або технічні і фінансові умови створення об'єкта концесії).

Пункт 3 ст. 12 Закону України «Про концесії» передбачає, що Методика розрахунку та граничні розміри концесійних платежів визначаються Кабінетом Міністрів України, а саме Методикою розрахунку концесійних платежів, затвердженою Постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2000 № 639.

Відповідно до Методики розрахунку (п.1) розмір річного концесійного платежу визначається за формулою, яка включає вартість основних фондів об'єкта концесії, визначена експертним шляхом. Якщо розмір річного концесійного платежу, визначений за наведеною формулою, перевищує граничний розмір, він установлюється на рівні 10 відсотків вартості основних фондів об'єкта концесії, визначеної експертним шляхом. Порядок залучення експертів для проведення оцінки об'єктів права комунальної власності і термін чинності її результатів визначаються відповідними органами місцевого самоврядування (п.3 Методики).

Ще однією обставиною, яка вказує на обов'язковість проведення експертної оцінки об'єкту концесії, є зміст положень спірного договору (п.п. 2, 13) де передбачено, що у концесію передаються всі активи та зобов'язання КП „Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства міста Ужгорода". Частина 5 ст.3 Закону України „Про концесії" передбачає, що у разі якщо всі активи та зобов'язання підприємства, цілісний майновий комплекс якого надається у концесію, передано на баланс концесіонеру, таке підприємство підлягає припиненню шляхом ліквідації. Майно, що входить до складу цілісного майнового комплексу, який надано у концесію, включається до балансу концесіонера із зазначенням, що таке майно перебуває у концесії.

У цьому випадку застосуванню підлягає норма ст.7 Закону України „Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", якою встановлено, що проведення оцінки майна є обов'язковим у випадках, зокрема реорганізації, банкрутства, ліквідації державних, комунальних підприємств та підприємств (господарських товариств) з державною часткою майна (часткою комунального майна).

Слід зазначити, що у разі, коли законодавством передбачена обов'язковість проведення оцінки майна, а в даному випадку від оціночної вартості майна залежить концесійний платіж, який має бути перерахований до місцевого або державного бюджету України, то слід керуватись ще й положеннями ст. 10 вищеназваного Закону, де зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування виступають замовниками проведення такої оцінки майна, шляхом укладання договору з суб'єктами оціночної діяльності.

Типовий концесійний договір, затверджений ПКМУ від 12.04.2000 року № 643, відповідно до статті 9 Закону України «Про концесії». Розділом 10 типового договору визначено Умови, розмір і порядок внесення концесійних платежів за надання об'єкта в концесію.

Крім того, у концесійному договорі від 04.11.2010 року, який є предметом спору на сторінці 4 та першому абзаці сторінки 5, в розділі Умови, розмір і порядок внесення концесійних платежів визначено, що «концесійні платежі вносяться... у розмірі, що встановлюються в порядку, передбаченому Методикою розрахунку концесійних платежів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2000 року № 639. І далі по тексту: «Розмір річного концесійного платежу встановлюється в порядку, передбаченому Методикою розрахунку концесійних платежів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2000 року № 639». Саме цією Методикою визначено пунктом 3 те, що порядок залучення експертів для проведення експертної оцінки об'єкта права комунальної власності. Окрім цього, ПКМУ № 642 від 12.04.2000 року затверджено Положення про проведення концесійного конкурсу та укладання концесійних договорів на об'єкти права державної і комунальної власності, які надаються у концесію. Розділом 17 Конкурсна документація має обов'язково містити відомості а саме : щодо умов конкурсу ( підпункт 8) - умови, розмір і порядок внесення концесійних платежів та ( підпункт 11) умови страхування концесіонером об'єктів, взятих у концесію. А отже істотними умовами , як то визначено ст..10 ЗУ « Про концесії» є вказані у абзаці 1, а саме : « умови, розмір і порядок внесення концесійних платежів».

У відповідності до Методики, затвердженої ПКМУ від 12.04.2000 року № 639 оцінка майна комунального підприємства, як об'єкта концесії, є та була обов'язковою.

Також слід зазначити, що правовідносини у сфері концесійної діяльності регулюються Господарським Кодексом України, а саме розділом УШ Спеціальний режим господарювання - статті 408,409, 410. Саме стаття 410 ГК України визначає перелік нормативно-правових та підзаконних актів, які регулюють відносини, пов'язані з концесійною діяльністю, та визначає, що ці правовідносини регулюються цим кодексом, законом про концесію та низкою спеціальних підзаконних актів про концесійну діяльність, серед яких Положення про проведення концесійного конкурсу та укладання концесійних договорів на об'єкти права державної та комунальної власності, які надаються у концесію, затверджене ПКМУ від 12.04.2000 року № 642, Типовий концесійний договір, затверджений ПКМУ від 12.04.2000 року № 643, Положення про реєстр концесійних договорів, затверджене ПКМУ від 18.01.2000 року №72.

Виходячи з вимог чинного законодавства України, оцінка майна комунального підприємства, як об'єкта концесії є та була обов'язковою, а концесійний платіж розраховується у відповідності із Методикою, затвердженою ПКМУ від 12.04.2000 року № 639.

Таким чином, огляду на викладене, твердження Апелянта -Відповідача-2 щодо необов'язковості проведення експертної оцінки майна, що передається у концесію є хибним та таким , що не відповідає дійсності та суперечить вимогам закону.

У відповідності до ч. 2 абз. 1 ст. З Закону України « Про концесії» у концесію можуть надаватися об'єкти права державної чи комунальної власності, які використовуються для здійснення діяльності у сфері водопостачання та водовідведення.

Частиною 4 ст. 3 вищевказаного Закону визначено об'єкти права державної чи комунальної власності, які надаються у концесію, а саме: «майно підприємств, їхніх структурних підрозділів, що є цілісними майновими комплексами або системою цілісних майнових комплексів, що надаються у концесію треба розуміти майно (основні засоби т.ч. незавершене будівництво, нематеріальні активи), що забезпечує вироблення (створення) відповідної продукції (послуг). Дебіторська та кредиторська заборгованість, грошові кошти та цінні папери можуть бути передані концесіонеру на умовах, встановлених договором. У разі, якщо всі активи та зобов'язання підприємств, цілісний майновий комплекс якого надається у концесію, передано на баланс концесіонеру, підприємство підлягає припиненню шляхом ліквідації.

Також колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що у концесійному договорі від 04.11.10 року предметом договору виступає цілісний майновий комплекс Комунального підприємства «Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства міста Ужгорода».

Умовами договору, а саме п. 12 передбачено, що майна здійснюється не пізніше 30 календарних днів після укладання договору і оформлюється актом прийому-передач, однак в матеріалах справи відсутні докази укладання та підписання такого акту.

Крім того, одночасно з підписання договору прийому-передачі об'єкта концесії Концесіонер зобов'язаний укласти з комунальним підприємством договори про переведення на Концесіонера прав вимог за договорами до його боржників та відповідної суми зобов'язань комунального підприємства перед його кредиторами.

Пунктом 15 Договору передбачено, що майно отримане у концесію включається до балансу концесіонера однак такі докази відсутні.

Також в оскаржуваному концесійному договорі від 04.11.10 року в розділі «Умови використання праці працівників-громадян України на сторінці 7 пункт 30 зазначено, що концесіонер зобов'язується забезпечити надання робочих місць « ...не менше як 80 відсотків загальної чисельності, в тому числі не менше 75 відсотків громадян, звільнених у зв'язку з ліквідацією підприємства».

Відтак, виходячи з укладеного договору, керуючись вимогами ст. 3 Закону України «Про концесії» при передачі активів і зобов'язань підприємства, підприємство, тобто КП «Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства міста Ужгорода» підлягає припиненню, таке вимагається і ч. 1 ст. 23 Закону України «Про концесії», де зазначено, що припинення діяльності державного або комунального підприємства, майно якого передається у концесію, здійснюється шляхом його ліквідації та у відповідності із вимогами ч. 1 ст. 409 ГК України, «Припинення діяльності державного або комунального підприємства, майно якого передається у концесію, здійснюється шляхом ліквідації даного підприємства, з припиненням права господарського відання на майно, закріплене за цим державним або комунальним підприємством.

Про ліквідацію підприємства йдеться й у рішення Ужгородської міської ради від 02.11.2010 року № 1646 « Про визнання переможця концесійного конкурсу.

Посилання Апелянта на Закон України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму» є недоречним, з огляду на те , що вказаний закон є спеціальним законом, який спрямований на захист прав та законних інтересів громадян, суспільства і держави шляхом визначення правового механізму протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та забезпечення формування загальнодержавної багато джерельної аналітичної інформації, що дає змогу правоохоронним органам України та іноземних держав виявляти, перевіряти і розслідувати злочини, пов'язані з відмиванням коштів та іншими незаконними фінансовими операціями. А стаття 1 - Визначення термінів - наголошує на тому, що цьому Законі нижченаведені терміни, а саме «активи» вживаються в значенні кошти, майно, майнові і немайнові права.

З огляду на ст. 66 ГК України Майно підприємства - становлять виробничі і невиробничі фонди, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства.

Таким чином, огляду на викладене, твердження Апелянта/Відповідача-2 про те, що підприємство не підлягає ліквідації є хибним та таким, що не відповідає дійсності та суперечить вимогам закону.

Щодо тверджень апелянта/відповідача-2, що позивач не мав права звертатись з даним позовом до суду першої інстанції, оскільки у Позивача відсутнє право на таке звернення, що і визначено ч. 1 ст. 1, ст. ст. 2, 21 ГПК України та посилається на п. 2.10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» від 29 травня 2013 р. № 11, колегія суддів вважає надуманими та такими що не заслуговують на увагу суду, виходячи з наступного.

З огляду на вищенаведене у цій постанові, Комунальне підприємство «Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства міста Ужгорода» підлягає припиненню, таке вимагається і ч.1 ст. 23 Закону України «Про концесії», де зазначено, що припинення діяльності державного або комунального підприємства, майно якого передається у концесію, здійснюється шляхом його ліквідації та у відповідності із вимогами ч. 1 ст. 409 ГК України, «Припинення діяльності державного або комунального підприємства, майно якого передається у концесію, здійснюється шляхом ліквідації даного підприємства, з припиненням права господарського відання на майно, закріплене за цим державним або комунальним підприємством, та з огляду на те, що саме про ліквідацію підприємства йдеться й у рішення Ужгородської міської ради від 02.1 1.2010 року № 1646 «Про визнання переможця концесійного конкурсу», підприємство і набуває права на звернення до суду з метою захисту своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів підприємства, на яке Позивач має право і це прямо передбачено ст. 2 ГПК України.

Комунальне підприємство володіє майном підприємства на праві повного господарського відання, що надає йому право на захист своїх речових прав, які також порушуються в даному випадку та підлягають захисту. Щодо захисту прав господарського відання, то таке викладене у ст. 136 ГК України.

З огляду на вищевказане, підприємство має право на звернення до суду за захистом своїх порушених прав, тому твердження Апелянта/Відповідача-2 на відсутність у Позивача права на звернення до господарського суду є хибним і не відповідає вимогам законодавства України.

За таких обставин, колегія суддів констатує, що оскільки об'єктом концесії є комунальне майно, наведені нормативні положення свідчать про обов'язковість проведення експертної оцінки об'єкту концесії, що підлягає передачі за спірним концесійним договором.

Всупереч наведеному, як вбачається наявних матеріалів справи, при укладенні спірного договору концесії оцінка майна - цілісного майнового комплексу комунального підприємства „Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства міста Ужгорода", яке виступає матеріальною складовою предмету договору (об'єктом договору концесії) - не була проведена.

У силу припису ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 названого Кодексу, саме на момент вчинення правочину. У відповідності до ч.1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Вищенаведений аналіз законодавства дає підстави для висновку, що всупереч вимогам ст.ст. 10, 12 Закону України «Про концесії», ст. 7 Закону України „Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", пунктів 1, 3 Методики розрахунку концесійних платежів, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2000 № 639, експертна оцінка об'єкту концесії у спірному договорі не проводилася.

Враховуючи вищенаведене, місцевим судом правомірно задавлено вимогу позивача про визнання недійсним концесійного договору б/н від 04.11.2010 року, укладеного між Ужгородською міською радою в особі комунального підприємства „Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства міста Ужгорода та товариством з обмеженою відповідальністю „Чиста Вода-Ізюм" з моменту його укладення.

Інші доводи наведені в апеляційній скарзі до уваги не приймаються, так як вони не доведені належними та допустимими доказами.

Згідно ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, належними та допустимими доказами (ст. 34 ГПК України).

Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи все вищенаведене в сукупності, колегія суддів прийшла до висновку, рішення Господарського суду Закарпатської області від 18.08.2014 року у справі № 16/147 залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

Витрати зі сплати судового збору за перегляд рішення в апеляційному порядку покласти на апелянта/відповідача-2 у даній справі.

Керуючись ст.ст. 32 - 34, 43, 44, 49, 98, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення Господарського суду Закарпатської області від 18.08.2014 року у справі № 16/147 - залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

2. Витрати зі сплати судового збору за перегляд судового рішення в апеляційному порядку покласти на апелянта/відповідача-2.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

4. Матеріали справи повернути в Господарський суд Закарпатської області.

Головуючий суддя Данко Л.С.

Суддя Галушко Н.А.

Суддя Орищин Г.В.

В судовому засіданні 10.12.2014 р. оголошено вступну і резолютивну часини постанови. Повний текст постанови складено та підписано - 15.12.2014 р.