Постанова

від 12.02.2015 по справі 16/147

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2015 року Справа № 16/147 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дерепи В.І. - головуючого, Грека Б.М., Кривди Д.С. (доповідача), за участю представників від: позивачаПодсоліна Л.В., представник, відповідачів 1) не з'явились (про час та місце судового засідання повідомлені належним чином), 2) Клименко І.В., представник, прокуратуриРоманов Р.О., прокурор відділу ГП України, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Чиста Вода-Ізюм" на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 10.12.2014 у справі№ 16/147 Господарського суду Закарпатської області за позовомКомунального підприємства "Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства міста Ужгорода" до 1)Ужгородської міської ради, 2)Товариства з обмеженою відповідальністю "Чиста Вода-Ізюм", за участюПрокурора міста Ужгорода, провизнання недійсним договору,

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство "Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства міста Ужгорода" звернулося до Господарського суду Закарпатської області з позовом про визнання недійсним з моменту його укладення концесійного договору від 04.11.2010, укладеного між Ужгородською міською радою та ТОВ "Чиста Вода-Ізюм".

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 18.08.2014 (судді Васьковський О.В. - головуючий, Ремецькі О.Ф., Кривка В.П.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 10.12.2014 (судді: Данко Л.С. - головуючий, Галушко Н.А., Орищин Г.В.), позовні вимоги задоволено повністю; визнано недійсним концесійний договір б/н від 04.11.2010, укладений між Ужгородською міською радою в особі Комунального підприємства "Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства міста Ужгорода" та ТОВ "Чиста Вода-Ізюм" з моменту його укладення; стягнуто з Ужгородської міської ради та ТОВ "Чиста Вода-Ізюм" на користь Комунального підприємства "Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства міста Ужгорода" по 160,50 грн судових витрат з кожного.

Не погоджуючись з рішенням та постановою, ТОВ "Чиста Вода-Ізюм" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову скасувати і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Скаргу мотивовано доводами про порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст.ст.3, 10, 12 Закону України "Про концесії", ст.7 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні".

Відводів складу суду не заявлено.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наявні матеріали справи та доводи, викладені у касаційній скарзі, заслухавши пояснення представників сторін та прокурора, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановили суди попередніх інстанцій, рішенням Ужгородської міської ради V сесії V скликання від 02.11.2010 № 1646 визнано переможцем концесійного конкурсу по об'єкту права комунальної власності територіальної громади міста Ужгорода КП "Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства міста Ужгорода" - Товариство з обмеженою відповідальністю "Чиста Вода-Ізюм"; Департаменту міського господарства Ужгородської міської ради укласти концесійний договір відповідно до умов конкурсу та конкурсної пропозиції ТОВ "Чиста Вода-Ізюм"; директору КП "Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства міста Ужгорода" передати об'єкт концесії по Акту приймання-передачі.

Рішенням Ужгородської міської ради V сесії V скликання від 04.11.2010 №1648 внесено зміни до попереднього рішення ради, зокрема, уповноважено КП "Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства міста Ужгорода" укласти концесійний договір відповідно до умов конкурсу та конкурсної пропозиції.

На підставі зазначених вище рішень Ужгородської міської ради, 04.11.2010 року між Ужгородською міською радою в особі Комунального підприємства "Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства" (Концесієдавець) та ТОВ "Чиста Вода-Ізюм" (Концесіонер) було укладено Концесійний договір (далі за текстом - Договір), за умовами п.1 якого концесієдавець надає на 50 років концесіонеру право здійснювати управління (експлуатацію) об'єкта концесії з метою задоволення громадських потреб у сфері централізованого водопостачання та водовідведення за умови сплати концесійних платежів та виконання інших умов цього договору.

Об'єктом концесії за цим договором є цілісний майновий комплекс - комунальне підприємство "Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства міста Ужгорода" (п.2 Договору).

Даний договір за своєю правовою природою є договором концесії, що вірно визначено судами першої та апеляційної інстанцій.

У відповідності до ст.410 Господарського кодексу України відносини, пов'язані з концесійною діяльністю, регулюються цим Кодексом, законом про концесії, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них.

Так, в силу ст.1 Закону України "Про концесії" договір концесії (концесійний договір) - договір, відповідно до якого уповноважений орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування (концесієдавець) надає на платній та строковій основі суб'єкту підприємницької діяльності (концесіонеру) право створити (побудувати) об'єкт концесії чи суттєво його поліпшити та (або) здійснювати його управління (експлуатацію) відповідно до цього Закону з метою задоволення громадських потреб; концесієдавець - орган виконавчої влади або відповідний орган місцевого самоврядування, уповноважений відповідно Кабінетом Міністрів України чи органами місцевого самоврядування на укладення концесійного договору.

Предметом спору у даній справі є дійсність вказаного Договору.

Як на підставу недійсності цього Договору позивач посилається на те, що його укладено з порушенням вимог Закону України "Про концесії", Постанов Кабінету Міністрів України № 639 від 12.04.2000, № 642 від 12.04.2000, № 643 від 12.04.2000 та №72 від 18.01.2000.

Відповідно до ст.215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. У ст.203 ЦК України зазначається, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідності до ч.1 ст.10 Закону України "Про концесії" до істотних умов договору концесії належить умова щодо об'єкту концесії (склад і вартість майна або технічні і фінансові умови створення об'єкта концесії).

Згідно з ч.3 ст.12 Закону України "Про концесії" Методика розрахунку та граничні розміри концесійних платежів визначаються Кабінетом Міністрів України.

Так, Постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2000 № 639 затверджено Методику розрахунку концесійних платежів, відповідно до п.1 якої (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) розмір річного концесійного платежу визначається за формулою, яка включає вартість основних фондів об'єкта концесії, визначена експертним шляхом. Якщо розмір річного концесійного платежу, визначений за наведеною формулою, перевищує граничний розмір, він установлюється на рівні 10 відсотків вартості основних фондів об'єкта концесії, визначеної експертним шляхом.

Порядок залучення експертів для проведення оцінки об'єктів права комунальної власності і термін чинності її результатів визначаються відповідними органами місцевого самоврядування (п.3 Методики).

Як передбачено п.2 Концесійного договору, об'єктом концесії за цим договором є цілісний майновий комплекс - КП „Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства міста Ужгорода".

Згідно з ч.5 ст.3 Закону України „Про концесії" у разі якщо всі активи та зобов'язання підприємства, цілісний майновий комплекс якого надається у концесію, передано на баланс концесіонеру, таке підприємство підлягає припиненню шляхом ліквідації. Майно, що входить до складу цілісного майнового комплексу, який надано у концесію, включається до балансу концесіонера із зазначенням, що таке майно перебуває у концесії.

За таких обставин суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку щодо застосування до правовідносин, які склалися між сторонами Концесійного договору, приписів ст.7 Закону України „Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", за змістом якої проведення оцінки майна є обов'язковим у випадках, зокрема, реорганізації, банкрутства, ліквідації державних, комунальних підприємств та підприємств (господарських товариств) з державною часткою майна (часткою комунального майна).

При цьому, якщо законодавством передбачена обов'язковість проведення незалежної оцінки майна, органи державної влади та органи місцевого самоврядування виступають замовниками проведення такої оцінки майна шляхом укладання договорів з суб'єктами оціночної діяльності - суб'єктами господарювання, визначеними на конкурсних засадах у порядку, встановленому законодавством (ст.10 Закону України „Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні).

Враховуючи викладене вище, колегія погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що оцінка майна комунального підприємства, як об'єкта концесії, є обов'язковою, а концесійний платіж розраховується у відповідності із Методикою, затвердженою Постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2000 №639, чим спростовуються доводи заявника касаційної скарги про зворотне.

Викладені в касаційній скарзі доводи про те, що підприємство позивача не підлягає ліквідації внаслідок укладення Концесійного договору не заслуговують на увагу, оскільки це питання досліджувалося судами, і ними встановлено протилежне.

Згідно з п.12 Договору передача об'єкта концесії здійснюється не пізніше 30 календарних днів після укладення договору і оформлюється актом прийому-передачі згідно з додатком. Однак, як встановили суди, в матеріалах справи відсутні докази укладання та підписання такого акту.

Також за умовами п.13 Договору одночасно з підписанням акту прийому-передачі об'єкта концесії Концесіонер зобов'язаний укласти з Комунальним підприємством "Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства" Ужгородської міської ради договори про переведення на Концесіонера прав вимог за договорами КП "Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства" до його боржників та відповідної (збалансованої) суми зобов'язань комунального підприємства перед його кредиторами. Майно, отримане у концесію, включається до балансу концесіонера (п.15 Договору), однак такі докази відсутні.

З огляду на викладені вище приписи чинного законодавства про обов'язковість у даному випадку проведення експертної оцінки об'єкту концесії, що підлягає передачі за спірним концесійним договором, та за встановлених обставин, які свідчать, що при укладенні цього договору не була проведена оцінка майна - цілісного майнового комплексу Комунального підприємства „Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства міста Ужгорода", яке виступає матеріальною складовою предмету договору (об'єктом договору концесії), колегія погоджується з висновком судів про визнання Концесійного договору від 04.11.2010, укладеного між Ужгородською міською радою в особі Комунального підприємства „Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства міста Ужгорода та ТОВ „Чиста Вода-Ізюм", недійсним.

Доводи ТОВ "Чиста Вода-Ізюм" щодо відсутності у позивача права звертатись з даним позовом до суду першої інстанції, не приймаються до уваги, оскільки вони були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції та обґрунтовано ним відхилені.

Інші доводи, викладені у касаційній скарзі, судова колегія вважає непереконливими, такими, що не відповідають приписам чинного законодавства, спростовуються матеріалами справи та встановленими судами першої та апеляційної інстанції обставинами.

Отже, з урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів зі справи відповідають встановленим ними фактичним обставинам та передбачені законом підстави для їх скасування відсутні.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Чиста Вода-Ізюм" залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 10.12.2014 у справі №16/147 залишити без змін.

Головуючий В.Дерепа

Судді Б.Грек

Д.Кривда