Постанова

від 15.12.2014 по справі 910/17582/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" грудня 2014 р. Справа№ 910/17582/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Мартюк А.І.

Новікова М.М.

секретар: Фільманович М.Є.

представники:

від позивача: Білик П.М.;

від відповідача: не з'явилися;

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський

Акціонерний Банк"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 01.10.2014р.

у справі №910/17582/14 (суддя Якименко М.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МБС-Тур"

до Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський

Акціонерний Банк"

про стягнення 500 000,29 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "МБС-Тур" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" (далі - відповідач) заборгованості за генеральним договором №27/48-НВ від 27.12.2013р. про здійснення вкладних операцій у загальній сумі 500 000,29 грн. (з них: 500 000,00 грн. - основний борг, 0,29 грн. - пеня), обґрунтовуючи свої вимоги тим, що заборгованість виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань перед позивачем.

Відповідач письмових пояснень по суті спору не надав, явку свого представника у судові засідання місцевого господарського суду не забезпечив, у зв'язку з чим Господарський суд міста Києва розглядав справу на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.10.2014р. у справі №910/17582/14 позов було задоволено, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 500 000,00 грн. заборгованості, 0,29 грн. пені, 10 000,00 грн. судового збору.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2014р. у справі №910/17582/14 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права. Зокрема, відповідач наголошував на наступному:

- у зв'язку з політичними подіями в країні, у відповідача відбувся значний відтік (зменшення) депозитних вкладів населення та юридичних осіб, що призводить до погіршення фінансового стану відповідача;

- відповідачем докладаються зусилля для мирного врегулювання спору з позивачем.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.11.2014р. апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 15.12.2014р.

В судове засідання 15.12.2014р. з'явився лише представник позивача. Представник відповідача не з'явився, про поважність причин нез'явлення суд не повідомив, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Оскільки явка представників сторін у судове засідання не була визнана судом обов'язковою, а також зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення представників сторін про місце, дату і час судового розгляду, колегія суддів визнала за можливе розглядати справу у відсутності представника відповідача за наявними у справі матеріалами.

В судовому засіданні 15.12.2014р. представник позивача заперечував проти апеляційної скарги, просив суд залишити скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - без змін як таке, що було прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

В судовому засіданні 15.12.2014р. було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

27.12.2013р. між відповідачем, як банком, та позивачем, як вкладником, було укладено генеральний договір №27/48-НВ про здійснення вкладних операцій (далі - Генеральний договір), за умовами якого (розділ 1) даний договір визначає загальні умови і порядок проведення між банком і вкладником вкладних операцій. Терміном "вкладні операції" в п.1.1 цього договору визначаються операції з розміщення вкладником в банку належних йому вільних грошових коштів (далі - вклад) на рахунок №26101110300006 /980 (далі - рахунок) в національній валюті України, при яких банк зобов'язується своєчасно повернути вкладнику суму вкладу і сплачувати проценти за його використання. Строк дії договору встановлено до 22.12.2014р. Сума вкладу, розмір процентів за вкладом, порядок та строки виплати вкладнику процентів, а також інші умови, які можуть виникнути протягом дії даного договору, визначаються окремими Додатковими угодами до даного договору, що іменуються в подальшому "Додаткові угоди", які є його невід'ємною частиною (том справи - 1, аркуші справи - 23-24).

Після набуття чинності цим договором банк відкриває вкладнику рахунок за умови надання банку повного пакету належним чином оформлених документів, необхідних для відкриття рахунку, оформлення цього договору, ідентифікації вкладника та осіб, уповноважених розпоряджатися рахунком, тощо, згідно вимог чинного законодавства України та нормативних документів банку. Укладення цього договору і зарахування вкладу на рахунок підтверджується випискою по рахунку (розділ 3 Генерального договору).

За користування вкладом банк зобов'язується сплачувати вкладнику проценти за ставкою, зазначеною у відповідній додатковій угоді до цього договору (п.4.1 Генерального договору).

Порядок повернення вкладу погоджений сторонами в розділі 5 Генерального договору, згідно з яким банк зобов'язаний повернути вклад та перерахувати нараховані проценти згідно умов, що вказані у відповідній додатковій угоді до цього договору. У разі, якщо терміном повернення вкладу згідно з відповідною додатковою угодою до цього договору є вихідний або святковий день, вклад повертається наступного за ним робочого дня. Повернення вкладнику коштів з рахунку здійснюється лише при наявності повідомлення про відкриття рахунку з відміткою про взяття рахунку на облік податковим органом.

У випадку прострочення повернення банком вкладу та/або виплати процентів за користування вкладом, банк сплачує вкладнику пеню за кожний день прострочення у розмірі 0,001% річних (п.7.1 Генерального договору).

В п.8.1 Генерального договору передбачено, що останній набуває чинності з моменту його підписання банком і вкладником, діє до повного виконання сторонами всіх зобов'язань по ньому.

16.01.2014р. між сторонами було укладено Додаткову угоду №1 до Генерального договору (том справи - 1, аркуш справи - 25), за умовами якої (п.п.1-3) вкладник вносить, а банк приймає на рахунок в користування грошові кошти (далі - Вклад) в сумі 700 000,00 грн. в межах Генерального договору про здійснення вкладних операцій №2748-НВ від 27.12.2013р. (далі - Договір) на умовах Договору і цієї Угоди. Термін повернення банком вкладу вкладнику - 17.02.2014р. Процентна ставка за вкладом встановлюється в розмірі 25% річних.

На виконання вищезгаданої додаткової угоди позивач перерахував відповідачу 700 000,00 грн., про що свідчить платіжне доручення №1 від 16.01.2014р. (том справи - 1, аркуш справи - 27).

17.02.2014р. між сторонами було укладено додаткову угоду №2 до Генерального договору (том справи - 1, аркуш справи - 26), за умовами якої (п.п.1-4, 10) банк повертає вкладнику частину вкладу у сумі 200 000,00 грн., розміщених згідно додаткової угоди №1 від 16.01.2013р. до Генерального договору про здійснення вкладних операцій №2748-НВ від 27.12.2013р. (далі - Договір). Сторони дійшли згоди продовжити строк розміщення грошових коштів (далі - Вклад), у сумі 500 000,00 грн., розміщених згідно додаткової угоди №1 від 16.01.2013р. Сторони домовились про зміну терміну повернення вкладу, зазначеного в п.2 додаткової угоди №1 від 16.01.2013р. до Договору, з 17.02.2014р. на 17.03.2014р. Процентна ставка за вкладом встановлюється в розмірі 25% річних. Повернення банком вкладнику вкладу та перерахування нарахованих за вкладом процентів відбувається за реквізитами вкладника, зазначеними у п.11 цієї угоди або у письмовій заяві вкладника, наданій останнім до настання терміну повернення вкладу.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав про те, що у встановленому Генеральним договором та додатковими угодами до нього порядку і строки він звернувся до відповідача із заявою про повернення вкладу, але звернення позивача було залишене відповідачем без належного реагування.

Враховуючи відмову відповідача в добровільному порядку повернути позивачу вклад у сумі 500 000,00 грн., окрім вимог про стягнення основного боргу, позивач просив суд стягнути з відповідача 0,29 грн. пені.

Місцевий господарський суд позовні вимоги задовольнив повністю, визнавши їх нормативно обґрунтованими та документально підтвердженими.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх такими, що відповідають фактичним обставинам справи, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу. (ст. 1058 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. ст. 610, 612 Цивільного кодексу України).

В процесі судового розгляду було встановлено, що на виконання умов Генерального договору та додаткових угод до нього позивач розмістив на рахунку, відкритому відповідачем, вклад у розмірі 700 000,00 грн., з яких в подальшому 200 000,00 грн. було повернуто позивачу, а решта у розмірі 500 000,00 грн. підлягала поверненню 17.03.2014р.

Позивач звертався до відповідача із заявою від 20.03.2014р., в якій просив повідомити причини відмови в поверненні вкладу позивача (том справи - 1, аркуш справи - 28).

Однак звернення позивача було залишено відповідачем без реагування, грошові кошти відповідачем повернуті не були.

Колегією суддів враховано посилання відповідача в апеляційній скарзі на постанови Правління Національного банку України, однак вказаними постановами не заборонялося банкам здійснювати видачу вкладів клієнтам, а лише коригувалася (обмежувалася) сума грошових коштів, яка могла бути видана на добу на одного клієнта через каси та банкомати банків.

Натомість відповідач не надав доказів ані часткового, ані повного повернення вкладу позивача.

В апеляційній скарзі відповідач також посилався на те, що ним докладається максимум зусиль для врегулювання спору з позивачем мирним шляхом. Однак жодних доказів на підтвердження викладеного ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції не надано.

Також колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ст. 1060 Цивільного кодексу України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). Договором може бути передбачено внесення грошової суми на інших умовах її повернення. За договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором. Умова договору про відмову від права на одержання вкладу на першу вимогу є нікчемною.

Вказана правова норма кореспондується з Положенням про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженим постановою Правління Національного банку України №516 від 03.12.2003р., яке було розроблене відповідно до Цивільного кодексу України, Законів України "Про банки і банківську діяльність", "Про цінні папери та фондовий ринок", "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні", "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні", нормативно-правових актів Національного банку України з метою розширення сфери банківських послуг і використання банками різних фінансових інструментів щодо залучення грошових коштів.

Таким чином, зібрані у справі матеріали свідчать про порушення відповідачем умов Генерального договору та додаткових угод до нього в частині дотримання порядку і строків повернення позивачу вкладу (грошових коштів), що призвело до виникнення заборгованості у сумі 500 000,00 грн.

Доказів, які б свідчили про належне виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань перед позивачем не надано, у зв'язку з чим колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про обґрунтованість вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 500 000,00 грн. основного боргу.

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

В п.7.1 Генерального договору передбачено, що у випадку прострочення повернення банком вкладу та/або виплати процентів за користування вкладом банк сплачує вкладнику пеню за кожен день прострочення у розмірі 0,001% річних.

Оскільки в процесі судового розгляду було встановлено факт прострочення виконання відповідачем грошових зобов'язань перед позивачем, нарахування пені є правомірним.

За розрахунком суду, який збігається з розрахунком позивача, з відповідача підлягає стягненню пеня у сумі 0,29 грн. і в цій частині вимоги позивача є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

В ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.

У відповідності до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Згідно зі ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування обставин, викладених у позові.

За результатами перегляду справи колегія суддів дійшла висновку про те, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.

Натомість місцевим господарським судом було надано належну оцінку поданим доказам, у повному обсязі з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим підстави для зміни чи скасування рішення відсутні і апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за подання скарги покладаються на відповідача (апелянта).

Керуючись ст. ст. 4-2, 4-3, 32-34, 43, 49, 75, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2014р. у справі №910/17582/14 - без змін.

2. Матеріали справи №910/17582/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді А.І. Мартюк

М.М. Новіков