Ухвала

від 24.11.2014 по справі 820/3941/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 листопада 2014 року м. Київ К/800/50773/13

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач) Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за касаційною скаргою Приватного підприємства «Ялта Текс Інвест»

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 10.07.2013 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 17.09.2013 року

у справі №820/3941/13-а

за позовом Приватного підприємства «Ялта Текс Інвест»

до Основ'янської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області

про скасування податкового повідомлення-рішення,

встановив:

Приватне підприємство «Ялта Текс Інвест» звернулось до суду з адміністративним позовом до Основ'янської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 10.07.2013 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 17.09.2013 року, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

В запереченнях на касаційну скаргу відповідач з вимогами та доводами скаржника не погоджується, просить залишити в силі судові рішення у справі.

Клопотання про розгляд справи за участю представників сторін не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті відповідно до вимог статті 222 КАС України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами документальної невиїзної перевірки ПП «ЯЛТА ТЕКС ІНВЕСТ» з питань нарахування сум податку на додану вартість за період з 11.09.2012 року по 14.03.2013 року, відповідачем складено акт від 09.04.2013 року №2044/15.3-09/36816224, яким встановлено порушення п. 181.1 ст. 181, п.п. 183.2, 183.10 ст. 183 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено (незадекларовано) податкові зобов'язання з податку на додану вартість за період з 11.09.2012 року по 14.03.2013 року на загальну суму 255 755, 00 грн., а також занижено суму податку на додану вартість за період з 11.09.2012 року по 14.03.2013 року на загальну суму 51 151, 00 грн., в тому числі: за вересень 2012 року в сумі 9 428, 00 грн., за жовтень 2012 року в сумі 8 702, 00 грн., за листопад 2012 року в сумі 8 494, 00 грн., за грудень 2012 року в сумі 8 149, 00 грн., за січень 2013 року в сумі 8 156, 00 грн. та за лютий 2013 року в сумі 8 222, 00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 30.04.2013 року №0003211503, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 63 938, 75 грн., у тому числі за основним платежем - 51 151, 00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 12 787, 75 грн.

Підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення стала несвоєчасна реєстрація позивачем як платником податку на додану вартість в результаті перевищення ним встановленої законодавством загальної суми від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що спірне податкове повідомлення-рішення є правомірним, оскільки податковий орган за результатами перевірки податкової звітності позивача обґрунтовано дійшов висновку про заниження позивачем податку на додану вартість у розмірі 51 151, 00 грн.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, зважаючи на таке.

Відповідно до п. 181.1 ст. 181 Податкового кодексу України у разі якщо загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню згідно з цим розділом, у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, нарахована (сплачена) такій особі протягом останніх 12 календарних місяців, сукупно перевищує 300000 гривень (без урахування податку на додану вартість), така особа зобов'язана зареєструватися як платник податку в органі державної податкової служби за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) з дотриманням вимог, передбачених статтею 183 цього Кодексу, крім особи, яка є платником єдиного податку.

Згідно із п.183.2 ст. 183 Податкового кодексу України у разі обов'язкової реєстрації особи як платника податку реєстраційна заява подається до органу державної податкової служби не пізніше 10 числа календарного місяця, що настає за місяцем, в якому вперше досягнуто обсягу оподатковуваних операцій, визначеного у статті 181 цього Кодексу.

Відповідно до п. 183.10 ст. 183 Податкового кодексу України будь-яка особа, яка підлягає обов'язковій реєстрації як платник податку, і у випадках та в порядку, передбачених цією статтею, не подала до органу державної податкової служби реєстраційну заяву, несе відповідальність за ненарахування або несплату цього податку на рівні зареєстрованого платника без права нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що протягом періоду з 01.01.2012 року по 31.12.2012 року позивачем здійснювалась господарська діяльність на підставі договорів оренди нежитлових приміщень, що підтверджується наявними у справі договорами та актами здачі-прийняття робіт (наданих послуг).

Встановлено, що станом на 31.08.2012 року сума нарахована (сплачена) позивачем від здійснення операцій з постачання товарів/послуг перевищила 300 000, 00 грн., а саме склала - 345 931, 00 грн., однак позивач подав реєстраційну заяву платника податку на додану вартість лише 06.03.2013 року та на підставі вказаної заяви був зареєстрований платником податку на додану вартість відповідно до свідоцтва від 14.03.2013 року №200117066.

Отже, обов'язок нараховувати та сплачувати до бюджету податок на додану вартість у позивача виник з 11.09.2012 року та не був виконаний ним до дня реєстрації платником податку на додану вартість, тобто до 14.03.2013 року.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 Податкового Кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно із пп. 14.1.179 п. 14.1 ст. 14 Податкового Кодексу України податкове зобов'язання для цілей розділу V цього Кодексу - загальна сума податку на додану вартість, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді.

У відповідності до пп. 138.10.1 п. 138.10 ст. 138 Податкового кодексу України витрати на опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення та інші послуги з утримання виробничих приміщень у складі загальновиробничих витрат включаються до витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування.

За таких обставин, з урахуванням того, що позивач згідно з умовами договорів оренди отримує від орендарів відшкодування витрат на оплату спожитих комунальних послуг (опалення, електричної енергії, водопостачання, водовідведення), суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що при обчисленні об'єкта оподаткування позивач повинен враховувати суму такої отриманої компенсації у складі доходу, а суму коштів, сплачених постачальнику комунальних послуг, - у складі відповідних витрат за наявності підтверджуючих документів.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного, судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено обґрунтовані рішення, які постановлені з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до статті 224 Кодексу суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 230 КАС України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Приватного підприємства «Ялта Текс Інвест» залишити без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 10.07.2013 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 17.09.2013 року у справі №820/3941/13-а - без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук