Постанова

від 16.12.2014 по справі 902/930/14

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 33001 , м. Рівне,  вул. Яворницького, 59 ІМЕНЕМ УКРАЇНИ ПОСТАНОВА "16" грудня 2014 р.                                                           Справа №902/930/14   Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії: Головуючий суддя                                                                               Гулова А.Г. суддя                                                                                                      Маціщук А.В. ,  суддя                                                                                                      Петухов М.Г.    при секретарі судового засідання Яцюку В.В. за участю представників сторін: від позивача: не з`явився від відповідача: не з`явився розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Приватного підприємства "БІЗОН-ТЕХ 2006" на рішення господарського суду Вінницької області від 28.10.2014р. у справі №902/930/14 за позовом Приватного підприємства "БІЗОН-ТЕХ 2006", м.Запоріжжя                до Фермерського господарства "ХОДАЦЬКИЙ РІД", с.Ходаки, Барський р-н., Вінницька обл.         про стягнення 1 039 764,64 грн. (головуючий суддя - Кожухар М.С., судді: Банасько О.О., Маслій І.В.) за зустрічним позовом Фермерського господарства "ХОДАЦЬКИЙ РІД", с.Ходаки, Барський     р-н., Вінницька обл.         до Приватного підприємства "БІЗОН-ТЕХ 2006", м.Запоріжжя                про визнання недійсними пунктів договору та за зустрічним позовом Фермерського господарства "ХОДАЦЬКИЙ РІД", с.Ходаки, Барський р-н., Вінницька обл.         до Приватного підприємства "БІЗОН-ТЕХ 2006", м.Запоріжжя                про визнання недійсним договору поставки пестицидів №ВН-П-44 від 04.04.2013р. у повному обсязі ВСТАНОВИВ: Рішенням господарського суду Вінницької області від 28.10.2014р. у справі №902/930/14, з урахуванням виправлення помилки та описки ухвалою суду від 04.11.2014р. у даній справі, відмовлено у задоволенні зустрічного позову №29/07-14 від 29.07.2014р. Фермерського господарства “Ходацький рід” до Приватного підприємства "БІЗОН-ТЕХ 2006" про визнання недійсними пунктів 5.6, 5.6.1, 5.6.2, 5.6.3, 5.6.4, 5.6.5, 5.6.6, 5.6.7, 7.1.1, 7.1.3 договору поставки пестицидів №ВН-П-44 від 04.04.2013р. та частково задоволено первісний позов Приватного підприємства "БІЗОН-ТЕХ 2006" до Фермерського господарства “Ходацький рід” про стягнення 1 039 764,64 грн. Стягнуто з Фермерського господарства “Ходацький рід” на користь Приватного підприємства "БІЗОН-ТЕХ 2006" 548970,6 грн. боргу, 273 146,01 грн. індексації ціни товару, 15     658,22 грн. пені, 82345,59 грн. штрафу та 20362,49 грн. у відшкодування витрат на сплату судового збору. Відмовлено у задоволенні первісного позову у частині стягнення 37     298, 63 грн. пені та 82345,59 грн. штрафу. Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Приватне підприємство "БІЗОН-ТЕХ 2006" звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржене рішення скасувати у частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з ФГ "ХОДАЦЬКИЙ РІД" на користь ПП "БІЗОН-ТЕХ 2006" 82345,59 грн. штрафу, 7298,63 грн. пені та прийняти в цій частині нове рішення - про задоволення позову. Скаржник вважає, що рішення господарського суду в частині відмови у стягненні з відповідача штрафу і пені є незаконним та таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права. На підтвердження своїх доводів, скаржник (позивач) вказує, зокрема, наступне:           - п. 8.2. Договору не встановлювався інший строк нарахування штрафних санкцій, як вважає суд першої інстанції, а встановлено виключення про те, що ч. 6 ст. 232 ГК України взагалі не застосовується до Договору, а тому нарахування штрафних санкцій за Договором здійснюється без обмеження будь-яким строком, тобто протягом всього періоду прострочення боржником зобов'язання;           - судом першої інстанції помилково застосовано ч. 6 ст. 232 ГК України, норма якої не передбачає обов'язкової наявності строку нарахування штрафних санкцій у домовленості сторін. Домовленість сторін за ч. 6 ст. 232 ГК України може полягати й в повній відмові від застосування у правовідносинах присічного строку, тобто шляхом відмови від застосування ч. 6 ст. 232 ГК України до договірних правовідносин;           - при здійсненні розрахунку пені за період з 16.10.2013 року по 16.04.2014 року судом першої інстанції безпідставно були враховані норми ч. 6 ст. 232 ГК України, а отже сам розрахунок — невірний, а сума пені, що підлягає стягненню з відповідача за цей період, становить - 35389,80 грн.;           - п. 8.2. Договору виключає застосування до спірних правовідносин ч. 6 ст. 232 ГК України;           - суд першої інстанції надмірність штрафних санкцій порівнював не із збитками, як того вимагає закон, а із розміром основного боргу, що суперечить ч. 1 ст. 233 ГК України та ч. 3 ст. 551 ЦК України;           - сторони Договору самостійно визначили розмір неустойки за прострочення оплати поставленого товару у пункті 8.1.3. Договору поставки (штраф у розмірі 30 % від суми простроченого понад 20 днів платежу та пеню у розмірі 0,05 % від простроченої суми грошового зобов'язання за кожний день прострочення). А тому зменшення договірного штрафу та пені суперечить інтересам сторін, які при укладанні договору визначили справедливий та достатній розмір штрафних санкцій за порушення виконання Договору поставки; - жодного виняткового випадку для зменшення судом першої інстанції штрафних санкцій не існувало, оскільки обставини справи свідчать про те, що мало місце безпідставне невиконання відповідачем грошового зобов'язання з оплати товару протягом значного часу за умови належного виконання позивачем своїх зобов'язань з поставки; - зменшуючи розмір неустойки за прострочення грошового зобов'язання, суд першої інстанції не врахував, що боржник згідно із законодавством не звільняється від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошового зобов'язання за будь-яких обставин; - у спірних правовідносинах винятковості випадку для застосування п. 3 ст. 83 ГПК України не існувало, оскільки матеріалами справи не підтверджено винятковість обставин, що можуть слугувати підставою для зменшення розміру неустойки, також не доведено надмірність, значне перевищення штрафних санкцій збитків позивача; - висновки суду з приводу того, що сума пені та штрафу є надмірно високими і ця обставина є винятковим випадком не тільки суперечить принципам справедливості, а й нормам матеріального та процесуального права, а також порушує право позивача на справедливий суд на засадах верховенства права. З огляду на викладені вище аргументи на підтвердження своєї правової позиції, позивач за первісним позовом вважає, що судом першої інстанції було відмовлено в частині задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача 82345,59 грн. штрафу та 7298,63 грн. пені за відсутності визначених на те законом підстав, у зв'язку з чим в цій частині слід прийняти нове рішення - про задоволення позову. Своїх представників у судове засідання сторони не направили. Представник позивача надіслав на адресу суду клопотання від 03.12.2014р. №676/14-юр. про розгляд справи без його участі, за наявними у матеріалах справи доказами. Відповідач письмового відзиву на апеляційну скаргу суду не надіслав, свого представника у судове засідання не направив, про причини неявки суд не повідомив. Ухвала суду від 27.11.2014р. про призначення справи до розгляду на 16.12.2014р. о 15 год. 20 хв. надіслана на адресу відповідача у встановленому порядку 28.11.2014р., що підтверджується реєстром на відправку рекомендованої кореспонденції від 28.11.2014р. по Рівненському апеляційному господарському суду. Враховуючи норми ст. 101 ГПК України про межі перегляду справ в апеляційній інстанції, судова колегія розглянула апеляційну скаргу за відсутності представників сторін, які були належним чином повідомлені про час, дату та місце розгляду апеляційної скарги, за наявними у матеріалах справи доказами. Обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши повноту з'ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, відповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного. Як убачається з матеріалів справи, Приватне підприємство "БІЗОН-ТЕХ 2006"  звернулося до господарського суду Вінницької області з позовом про стягнення з Фермерського господарства "ХОДАЦЬКИЙ РІД"  1 039 764,64 грн., з яких: 548 970, 60 грн. основного боргу, що виник внаслідок неналежного виконання зобов'язань за договором поставки пестицидів      № ВН-П-44 від 11.04.2013р., 273 146,01 грн. індексації ціни товару, 164 691,18 грн. штрафу,          52 956,85 грн. пені (а.с. 2-51). 04.08.2014р. до суду першої інстанції від відповідача надійшов зустрічний позов №29/07-14 від 29.07.2014р., в якому відповідач просив суд визнати недійсними п.п. 5.6., 5.6.1, 5.6.2., 5.6.3., 5.6.4., 5.6.5., 5.6.6., 5.6.7., 7.1.1., 7.1.3 договору поставки пестицидів № ВН-П-44 (а.с.73-84). 05.09.2014р. до суду першої інстанції від відповідача надійшов зустрічний позов № 28/08-14 від 28.08.2014р., в якому останній просив суд визнати недійсним договір поставки пестицидів № ВН-П-44 від 04.04.2013р. у повному обсязі (а.с. 105-119). Ухвалою господарського суду Вінницької області від 08.09.2014р. зустрічний позов Фермерського господарства "Ходацький рід" № 28/08-14 від 28.08.2014р. прийнято до провадження та призначено його до розгляду разом з первісним позовом у справі №902/930/14р. (а.с. 123). В судовому засіданні суду першої інстанції 14.10.2014р. представником Фермерського господарства "Ходацький рід" було подано заяву б/н від 14.10.2014р. про відмову від зустрічного позову №28/08-14 від 28.08.2014р. Ухвалою суду першої інстанції від 28.10.2014р. прийнято відмову Фермерського господарства "ХОДАЦЬКИЙ РІД" та припинено провадження у справі стосовно зустрічного позову  № 28/08-14 від 28.08.2014р. (а.с. 168-169). За таких обставин, предметом розгляду по суті у справі № 902/930/14 є позовні вимоги Приватного підприємства "БІЗОН-ТЕХ 2006" до Фермерського господарства "ХОДАЦЬКИЙ РІД" про стягнення 1 039 764,64 грн. з яких: 548 970, 60 грн. основного боргу за договором поставки пестицидів № ВН-П-44 від 04.04.2013р., 273 146,01 грн. індексації ціни товару,        164 691,18 грн. штрафу, 52 956,85 грн. пені та позовні вимоги за зустрічним позовом Фермерського господарства "ХОДАЦЬКИЙ РІД" до Приватного підприємства "БІЗОН-ТЕХ 2006" про визнання недійсними п.п. 5.6., 5.6.1, 5.6.2., 5.6.3., 5.6.4., 5.6.5., 5.6.6., 5.6.7., 7.1.1., 7.1.3 договору поставки пестицидів № ВН-П-44 від 04.04.2013р. Досліджуючи наявні в матеріалах справи докази, суд апеляційної інстанції встановив наступні обставини справи. Так, 11.04.2013р. між Приватним підприємством "БІЗОН-ТЕХ 2006" (Постачальник) та Фермерським господарством "ХОДАЦЬКИЙ РІД" (Покупець) було укладено договір поставки пестицидів № ВН-П-44 (а.с. 13-15, далі по тексту - Договір), відповідно до якого в порядку, строки та на умовах, визначених цим Договором і Специфікаціями до нього, Постачальник зобов'язується поставляти та передавати у власність Покупця пестициди (засоби захисту рослин) та мікродобрива (надалі „пестициди" або „товар"), а Покупець зобов'язується приймати цей товар і оплачувати його. За умовами п.2.1. Договору найменування (асортимент) товару, його кількість та ціна вказуються в Специфікаціях до Договору, які є невід'ємними його частинами. У п. 4.1. Договору сторони погодили, що поставка товару здійснюється на умовах ЕХW (згідно із Інкотермс у редакції 2010 року) - склад Постачальника, що знаходиться за адресою: Запорізька область, Куйбишевський район, смт. Комиш-Зоря, вул. Вокзальна, 2 (два), якщо інше не буде визначено у Специфікаціях. Вказана умова поставки передбачає вибірку (самовивіз) товару Покупцем зі складу Постачальника в робочі дні автомобільним транспортом за свій рахунок. Адреса складу може змінюватися Постачальником, про що він повинен завчасно повідомити Покупця. Покупець повинен письмово повідомити Постачальника не менше ніж за 2 (два) дні про подачу автотранспорту під завантаження. Пунктом 4.3. Договору встановлено, що дата (термін, строк) поставки товару вказується в Специфікаціях. Якщо їх не вказано, то товар постачається Покупцю за його письмовими заявками по мірі необхідності Покупця в ньому, але не пізніше 30 (тридцяти) календарних днів з моменту одержання Постачальником заявки про поставку товару. Згідно з п. 4.4. Договору Постачальник зобов'язується поставити Покупцю товар у строки, зумовлені Сторонами, тільки за умови надходження на його поточний рахунок у строки, визначені в Специфікаціях, повністю суми попередньої оплати або авансових платежів, якщо такі умови оплати товару були передбачені Специфікаціями. Вказані платежі повинні бути проіндексовані відповідно до умов Договору. Під авансовими платежами Сторони розуміють платежі, які повинні бути здійснені до дати передачі товару. Якщо Покупець прострочить оплату будь-якого платежу (попередньої оплати, авансового платежу, своєчасно не оплатить вже поставлений товар), то Постачальник має право пропорційно на час прострочення Покупця затримати поставку товару або взагалі повністю або частково відмовитись від поставки товару за такою та/або наступними Специфікаціями, не несучи за це відповідальність (п. 4.5. Договору). У п. 5.1. Договору сторони визначили обов'язок покупця оплатити постачальнику товар у строки, вказані в Специфікаціях, а також сплатити Постачальнику суму індексації ціни товару в порядку та строки, визначені цим Договором. Порядок та умови індексації суми платежів визначений у п.п. 5.6., 5.6.1., 5.6.2., 5.6.3., 5.6.4., 5.6.5., 5.6.6., 5.6.7., 7.1.1., 7.1.3. Договору. У розділі 7 Договору сторони визначили свої права та обов'язки. Так, зокрема, відповідно до підпунктів 7.1.1, 7.1.3 пункту 7 Договору, Покупець зобов'язується: оплатити товар (у т.ч. оплатити суму індексації ціни товару) в порядку, строки та в розмірах згідно з Договором та Специфікаціями;  перед здійсненням будь-якого платежу в оплату товару провести його індексацію в порядку, визначеному цим Договором. За прострочення строків виконання грошових зобов'язань Покупець сплачує Постачальнику пеню у розмірі 0,05 % від простроченої суми грошового зобов'язання за кожний день прострочення, а за прострочення понад 20 (двадцяти) календарних днів Покупець додатково сплачує Постачальнику штраф у розмірі 30 (тридцяти) % від простроченої суми. Пеня та штраф на суму попередньої оплати, якщо товар не був отриманий Покупцем, не нараховуються (п. 8.1.3. Договору ). Відповідно до п. 8.2 Договору, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання грошових зобов'язань за цим Договором не обмежується шістьома місяцями, а здійснюється до моменту їх фактичного виконання (виключення з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України), а строк позовної давності до вимог про стягнення штрафних санкцій (неустойки) за такими зобов'язаннями Сторонами згідно із ст. 259 Цивільного кодексу України збільшується до 3 (трьох) років. Згідно з п. 9.1. Договору, останній набирає чинності з моменту його підписання Сторонами та діє до кінця року, в якому він був укладений. Усі поставки Постачальником Покупцю пестицидів до кінця року, в якому був укладений цей Договір, а також порядок їх оплати, регулюється цим Договором. Якщо Сторони в наступному році не укладуть новий договір поставки пестицидів, але фактично Постачальником будуть здійснюватися поставки пестицидів Покупцю, то цей Договір продовжуватиме діяти та регулювати умови таких поставок між Сторонами в наступному році до дати укладання нового договору поставки пестицидів. 10.04.2013р. сторони уклали додаткову угоду до договору поставки пестицидів № Вн-П-44 від 11.04.2013р., в якій домовились про виправлення помилки в даті укладення Договору поставки, а саме: замість “ 11 квітня 2013 р.” вважати датою укладення “ 04 квітня 2013 р.”   (а.с.16). Поряд з тим, 11.04.2013р. сторони уклали додаткову угоду до договору поставки пестицидів № Вн-П-44 від 04.04.2013р., згідно з якою Сторони домовились про виправлення помилки в посиланні на Договір поставки в Специфікації № 1 від 11 квітня 2013 р., а саме: замість посилання на “Договір поставки пестицидів № 44 від 04.04.2013 р." вважати цю Специфікацію до Договору поставки пестицидів № ВН-П-44 від 04.04.2013 р.”; відповідно видаткову накладну № ЗП2797 від 11 квітня 2013р., за якою Покупець отримав товар згідно Специфікації, зазначеної у п. 1 цієї Додаткової угоди, вважати такою, яка посилається на Договір поставки пестицидів № ВН-П-44 від 04.04.2013 р. (а.с. 17). У Специфікаціях №1 від 11.04.2013р., № 2 від 08.06.2014р., № 3 від 28.04.2013р., № 4 від 20.05.2013р., № 5 від 03.06.2013р., № 6 від 20.06.2013р., № 7 від 04.07.2013р.  сторони визначили найменування товару, його кількість, вартість та дату поставки товару. Як свідчать наявні в матеріалах справи докази, позивач за первісним позовом виконав свої зобов'язання за Договором поставки пестицидів № ВН-П-44 від 04.04.2013р. Так, на підставі видаткових накладних: № ЗП2797 від 11.04.2013р., № ЗП4028 від 26.04.2013р., №ЗП5555 від 28.04.2013р., № ЗП7888 від 20.05.2013р., № ЗП7894 від 20.05.2013р., №ЗП10242 від 08.06.2013р., № ЗП9715 від 14.06.2013р., № ЗП11274 від 20.06.2013р., №ЗП12026 від 10.07.2013р. ПП “Бізон-Тех 2006” передав, а ФГ “Ходацький Рід” через представників, що діяли на підставі довіреностей, отримав товар на загальну суму 759 163,34 грн. (а.с. 25-40). Згідно з актом звірки розрахунків за період з 01.01.2013р. – 30.06.2013р., який підписаний сторонами та скріплений їх печатками, станом на 30.06.2013р. заборгованість Фермерського господарства "ХОДАЦЬКИЙ РІД" перед ПП «Бізон – ТЕХ 2006» становила 466     170, 60 грн. (а.с. 165). Відповідач, усупереч умовам Договору, виконав договірні зобов'язання частково, здійснивши оплату товару позивачу на суму 210 192, 74 грн., що стверджується банківськими виписками по рахунках (а.с. 48-49). Таким чином, ураховуючи встановлений факт поставки позивачем за первісним позовом товару відповідачеві на суму 759 163,34 грн. та факт часткової оплати поставленого товару на суму 210 192, 74 грн., несплаченим залишився товар на суму 548     970, 60 грн. Аналізуючи встановлені обставини у даній справі та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог за зустрічним позовом про визнання недійсними п.п. 5.6., 5.6.1, 5.6.2., 5.6.3., 5.6.4., 5.6.5., 5.6.6., 5.6.7., 7.1.1., 7.1.3 договору поставки пестицидів № ВН-П-44 від 04.04.2013р., колегія суддів виходить з наступного. В силу дії ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. У відповідності до ст. 20 ГК України держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Як убачається із встановлених обставини у даній справі, між сторонами виникли договірні правовідносини на підставі укладення договору поставки пестицидів № ВН-П-44 від 04.04.2013р. Згідно з ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Предметом спору за зустрічним позовом є вимога про визнання недійсними пунктів Договору, якими визначено порядок оплати товару та індексацію ціни товару, з підстав невідповідності вимогам чинного законодавства. Як вважає позивач за зустрічним позовом, встановлення за умовами Договору факту наявності імпортної складової у ціні на товар, що був проданий відповідачем за зустрічним позовом, безпосередньо впливає на правомірність вимог щодо стягнення індексації суми боргу. Статтею 204 ЦК України встановлений принцип правомірності правочину, відповідно до якого правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Підстави для визнання правочину недійсним визначені в ч. 1 ст. 215 ЦК України, відповідно до якої підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Таким чином, з урахуванням норм ст. 203 ЦК України, слід зазначити, що для визнання оспорюваного договору або окремої його частини недійсним/недійсною позивач має довести за допомогою належних засобів доказування, що договір або окремі його частини суперечать вимогам чинного законодавства щодо його форми, змісту, правоздатності і волевиявлення сторін, на момент укладення договору свідомо існує об'єктивна неможливість настання правового результату, а також, що внаслідок його укладення порушені права позивача. Згідно зі статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до ст. 180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Аналіз укладеного Договору поставки свідчить про те, що сторони на виконання наведених вище вимог закону досягнули згоди щодо всіх істотних умов Договору. Спірними пунктами Договору, а саме п.п. 5.6.1. – 5.6.7., визначено, що ціна товару за Договором є такою, що збільшується шляхом індексації покупцем платежів за товар на певний індекс, який вираховується у порядку, передбаченому Договором, на підставі таких показників: курсу продажу долару США (або ЄВРО, у випадку, визначеному п. 5.6.7 Договору) за гривні на міжбанківському валютному ринку на дату, що передує дню оплати товару, і курсу цієї валюти на дату укладення специфікацій; і обов'язок покупця проіндексувати на індекс, що визначається згідно з Договором, свої платежі в оплату товару і сплатити відповідачу проіндексовані (тобто збільшені) платежі за товар. Різниця між сумою проіндексованих платежів (тобто збільшеною ціною товару) і сумою платежів, вказаних в Специфікаціях (тобто ціною товару, вказаною в Специфікаціях), є сумою індексації (тобто збільшення) ціни товару за Договором. Пунктом 5.6.4 Договору сторони погодили визначення індексації у вказаному пунктами 5.6, 5.6.1 Договору порядку на день складання позовної заяви, у разі звернення Постачальника до суду. Згідно з п. 5.6. Договору, ціна товару, що вказана в Специфікаціях, визначена на дату їх складання. Відповідно до п. 5.1., пп. 7.1.1., 7.1.3. Договору, відповідач зобов'язався оплатити товар (у т.ч. сплатити суму індексації ціни товару), для чого зобов'язався перед здійсненням будь-якого платежу провести його індексацію в порядку, визначеному Договором. Отже, зі змісту наведених умов Договору вбачається, що ціна товару складається з ціни товару, що визначена в Специфікаціях (базової ціни), та суми індексації ціни товару, що нараховується в порядку, передбаченому п. 5.6. Договору і його підпунктами 5.6.1 - 5.6.7. Частиною 2 статті 189 ГК України встановлено, що ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається у договорі в гривнях. Відповідно до статті 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Згідно з ч. 2 ст. 533 ЦК України якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Статтею 691 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за          ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу. Якщо договором купівлі-продажу встановлено, що ціна товару підлягає зміні залежно від показників, що зумовлюють ціну товару (собівартість, затрати тощо), але при цьому не визначено способу її перегляду, ціна визначається виходячи із співвідношення цих показників на момент укладення договору і на момент передання. Статтею 632 ЦК України визначено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Якщо          ціна          у          договорі          не          встановлена          і          не          може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору. Виходячи із системного аналізу наведених вище норм чинного законодаства, слід дійти висновку, що норми щодо визначення ціни наділені диспозитивним характером, тобто, сторони договору на власний розсуд встановлюють ціну та/або порядок її визначення. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України). Як свідчать установлені обставини у даній справі, сторони при укладенні Договору діяли самостійно у власних інтересах та дійшли згоди щодо всіх його істотних умов. Таким чином, на момент укладення Договору позивач за зустрічним позовом був обізнаний з його змістом, а своїм підписом підтвердив факт згоди з його умовами, зокрема, визначеними у спірних пунктах. Тим самим позивач не заперечував щодо визначення умов Договору у спірних пунктах наведеного вище змісту. В матеріалах справи відсутні докази, які б спростовували вказане. З огляду на зазначене, у колегії суддів не виникає сумнівів щодо взаємовираження волі обох сторін при укладенні Договору та дотримання встановленого законом принципу свободи договору. Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України). Вимога справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається у встановленні його нормами рівних умов для участі всіх суб'єктів у цивільних правовідносинах; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права, з шануванням прав та інтересів інших осіб, моралі суспільства тощо. При цьому справедливість можна трактувати як визначення нормою права обсягу, межі здійснення і захисту цивільних прав та інтересів особи адекватно її ставленню до вимог правових норм. Добросовісність означає прагнення сумлінно захистити цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. За умовами п. 9.12. Договору сторони підтвердили, що визначають умови Договору розумними та справедливими. З урахуванням наведеного вище, колегія суддів констатує, що спірні умови Договору не порушують вимоги законодавства України щодо валюти грошових зобов'язань. Адже, як правильно відзначив суд першої інстанції, ціна товару зазначена в Специфікаціях (п. 1) саме в гривнях, крім того, за умовами п. 5.2. Договору виконання грошових зобов'язань з оплати товару за Договором (як в частині сплати базової ціни за Специфікаціями, так і сплати суми індексації ціни товару) передбачена також в гривнях. Поряд з тим, ціна товару в іноземній валюті ні Договором, ні Специфікаціями не передбачена, як і не передбачено виконання відповідачем грошових зобов'язань в іноземній валюті. Також колегія суддів зважає й на те, що посилання позивача за зустрічним позовом на поняття «курсова різниця» є безпідставним з огляду на те, що зі змісту Договору вбачається, що такий термін як „курсова різниця" сторонами не застосовується і Договором не передбачено її сплати відповідачем. Ураховуючи той факт, що спірними пунктами Договору сторони чітко визначили формулу, за якою розраховується ціна кожної конкретної партії товару, базовим показником якої є ціна (валюта) підприємства-виробника, при цьому розрахунок ціни повинен здійснюватися виключно з використанням еквіваленту ціни у національній валюті України, що відповідає вимогам чинного законодавства України, а також, ураховуючи принцип свободи договору, встановлений статтею 627 ЦК України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для          визнання спірних пунктів договору недійсними. Аналізуючи встановлені обставини у даній справі та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог за первісним позовом про стягнення з відповідача 1 039 764,64 грн. з яких: 548 970, 60 грн. основного боргу за договором поставки пестицидів № ВН-П-44 від 04.04.2013р., 273 146,01 грн. індексації ціни товару, 164 691,18 грн. штрафу, 52 956,85 грн. пені, колегія суддів виходить з наступного. Судовою колегією суду апеляційної інстанції установлено, що спірні правовідносини між сторонами виникли на підставі укладення договору поставки. У відповідності до частин 1, 2 статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Згідно із статтею 526 Цивільного кодексу України та статтею 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України). Судом встановлено, позивач за первісним позовом на виконання умов Договору поставив відповідачу товар на загальну суму 759 163,34 грн.,  проте відповідач договірні зобов'язання не виконав у повному обсязі, здійснивши оплату товару на суму 210 192, 74 грн. В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту проведення відповідачем оплати товару на суму, що залишилася несплаченою - 548     970, 60 грн. Отже, всупереч наведеним вище положенням чинного законодавства та умовам Договору, відповідач частково не виконав свого обов'язку щодо оплати поставленого товару, у зв'язку з чим в останнього виникла заборгованість перед позивачем за первісним позовом на суму 548     970, 60 грн. Наявні в матеріалах справи докази свідчать про те, що на момент розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій відповідачем за первісним позовом не було надано жодних належних доказів на підтвердження факту погашення основної суми боргу в розмірі 548970,60грн. За таких обставин, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині стягнення суми основного боргу як таким, що узгоджуються з нормами закону та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами. Стосовно заявлених позовних вимог в частині стягнення індексації ціни товару в розмірі 273     146, 01 грн., то судова колегія, з урахуванням тієї обставини, що сума індексації ціни товару за умовами Договору є частиною ціни товару, яка вираховується у порядку, що передбачений п. 5.6. Договору і його підпунктами, при цьому, не є втратами від інфляції, передбаченими ч. 2 ст. 625 ЦК України, та встановленого судом факту прострочення відповідачем виконання зобов'язання, вважає, що стягнення суми індексації у вказаному вище розмірі є правомірним, а тому суд першої інстанції дійшов цілком законного та обгрунтованого висновку про задоволення первісного позову в цій частині. З'ясовуючи питання про наявність визначених законом підстав для задоволення позовних вимог за первісним позовом в частині стягнення з відповідача 164 691,18 грн.  штрафу та 52 956,85 грн. пені (за період з 16.10.2013р. по 17.06.2014р.), колегія суддів апеляційної інстанції враховує наступне. Встановлені обставини у даній справі свідчать про те, що відповідач за первісним позовом прострочив виконання зобов'язання. Згідно з п. 3 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.           Частиною 3 статті 549 ЦК України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.           Наведені норми свідчать, що за порушення грошового зобов'язання боржник на вимогу кредитора,  зобов'язаний  сплатити неустойку (штраф, пеню). В силу дії ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за  прострочення  виконання зобов'язання, якщо  інше  не  встановлено  законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання  мало бути виконано. Згідно з п. 8.1.3 Договору, за прострочення строків виконання грошових зобов'язань Покупець сплачує Постачальнику пеню у розмірі 0,05 % від простроченої суми грошового зобов'язання за кожний день прострочення, а за прострочення понад 20 (двадцяти) календарних днів Покупець додатково сплачує Постачальнику штраф у розмірі 30 (тридцяти) % від простроченої суми. Пеня та штраф на суму попередньої оплати, якщо товар не був отриманий Покупцем, не нараховуються . При цьому, при визначенні розміру пені, нарахованої за період з 16.10.2013 р. по 17.06.2014 р. із кінцевої суми боргу 548970,6 грн., позивач трактує умови Договору, наведені у п. 8.2., як такі, якими беззаперечно передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання грошових зобов'язань здійснюється у строк, який перевищує обумовлений ч. 6 ст. 232 ГК України шестимісячний строк і здійснюється до моменту їх фактичного виконання. Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що наведена позиція скаржника (позивача за первісним позовом) суперечить вимогам ст.252 ЦК України, ч.6 ст.232  ГК України, оскільки строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, відповідно, застереження "до моменту фактичного виконання" не є зміною або продовженням строку нарахування неустойки, встановленого ч.6 ст.232 ГК України, тобто не вказано інший, ніж 6 місяців, строк. Також, суд першої інстанції, дійшов правильного висновку, що передбачена Договором ставка пені 0,05%  перевищує подвійну облікову ставку НБУ у період з 13.08.2013 р. по 14.04.2014 р., та є меншою ніж така  ставка НБУ з 15.04.2014 р. по 16.07.2014 р., у зв'язку з чим з 15.04.2014 р. застосовується для нарахування пені передбачена Договором ставка 0,05%. З огляду на вказане та на підставі проведеної перевірки розрахунків суду першої інстанції в частині визначення розміру пені з урахуванням специфікацій до Договору поставки в межах заявлених вимог, починаючи з 16.10.2013 р. по 16.04.2014р., судова колегія погоджується з тим, що розмір пені становить 31     316, 43 грн. Приймаючи до уваги наведені вище умови Договору та зважаючи на встановлений факт прострочення відповідачем виконання зобов'язання, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції стосовно того, що штраф в сумі 164     691,18 грн. нарахований позивачем цілком правомірно, із урахуванням наведених вище положень чинного законодавства та умов Договору. Окрім того, як убачається з матеріалів справи, відповідач за первісним позовом у відзиві №31/07-14 від 31.07.2014р. заявив клопотання про зменшення штрафу та пені на підставі ст.ст. 551 ,616 ЦК України, п.3 ст. 83 ГПК України (а.с. 63-65).           Відповідно до п.3 ч.1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право у виняткових випадках зменшувати розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.           Статтею 233 ГК України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкції. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу; якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з врахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних  санкцій.           Згідно з ч.3 ст.551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.           Пунктом 3.17.4 Постанови Пленум Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.           Разом з тим, вказана процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв`язку з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки, а саме частиною 3 ст. 551 ЦК України і ст. 233 ГК України. Якщо відповідні санкції застосовуються не у зв`язку з порушенням зобов'язання, а з інших передбачених законом підстав, їх розмір не може бути зменшено судом.           Слід зазначити, що законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, дане питання вирішується господарським судом за власним переконанням.           У випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у п.6 ст.3, ч.3 ст.509 ЦК України та ч.1 ст.627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшувати. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором. З матеріалів справи колегія суддів апеляційної інстанції встановила, що належних доказів у розумінні процесуального Закону на підтвердження факту отримання позивачем збитків внаслідок порушення відповідачем за первісним позовом грошових зобов'язань та щодо фінансового стану підприємства позивач суду не надав. Окрім того, як правильно зазначив суд першої інстанції, факторами, які обумовили прострочення боржником виконання зобов'язання, є наступні обставини, а саме: відповідач є сільськогосподарським виробником, який згідно наданого ним фінансого звіту станом на 30.09.2014 р. має збитки 1841800 грн.; складна фінасова та політична ситуація  в країні  за  останній рік, що беззаперечно вплинула на господарську діяльність господарства, про  результати якої ним подано суду відповідні докази; передбачена пунктом 6 Договору індексація ціни товару на день складення позовної заяви, яка заявлена до стягнення, значно компенсує якщо не виключає взагалі понесені позивачем збитки. Наведені факти свідчать про наявність виняткових обставин, за яких можливим є зменшення розміру штрафних санкцій. При цьому, зі змісту наведених вище норм права вбачається, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін. За наведених обставин, колегія суддів погоджується з тим, що в даному випадку, зменшивши розмір пені та штрафу на 50% від правомірно нарахованої суми, судом першої інстанції дотримано баланс інтересів сторін та правомірно зменшено розмір неустойки у вказаному розмірі. За наведених обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції надав оцінку наявним у справі доказам за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, що відповідає вимогам ст. 43 ГПК України. В силу дії норм ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Натомість, скаржником не надано жодних належних та допустимих доказів у розумінні                    ст. ст. 32, 33, 34 ГПК України на підтвердження своєї правової позиції, викладеної в апеляційній скарзі. При цьому, доводи скаржника про необґрунтоване зменшення судом першої інстанції розміру штрафних санкцій, що підлягають стягненню за порушення строків оплати за поставлений товар є такими, що не можуть бути прийняті до уваги колегією суддів, оскільки судом першої інстанції, при вирішенні даного питання, було досліджено ступінь виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні та інші фактори, які вплинули на можливість своєчасної оплати відповідачем вартості поставленого товару. Зважаючи на вказане, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують встановлених обставин справи, не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та суперечать положенням чинного законодавства, а тому не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги. Отже, рішення господарського суду Вінницької області від 28.10.2014р. у справі №902/930/14 прийняте за повного з'ясуванням усіх обставин, що мають значення для справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для його зміни чи скасування в порядку статті 104 ГПК України. Керуючись ст.ст. 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд,- ПОСТАНОВИВ: 1. Рішення господарського суду Вінницької області від 28.10.2014р. у справі №902/930/14 (з урахуванням ухвали суду від 04.11.2014р.) залишити без змін, а апеляційну скаргу Приватного підприємства "БІЗОН-ТЕХ 2006", м.Запоріжжя- без задоволення. 2. Справу №902/930/14 повернути до господарського суду Вінницької області. Головуючий суддя                                                                                    Гулова А.Г.   Суддя                                                                                                           Маціщук А.В.   Суддя                                                                                                           Петухов М.Г.