Ухвала

від 16.12.2014 по справі 826/8305/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/8305/14 Головуючий у 1-й інстанції: Данилишин В.М. Суддя-доповідач: Борисюк Л.П.

У Х В А Л А

Іменем України

16 грудня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді суддів при секретаріБорисюк Л.П., Петрика І.Й., Собківа Я.М. Чайка О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 липня 2014 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Евас» до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

В червні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Евас» звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 03.06.2014 № 0002412201, № 0002422201, № 0002432201 та № 0002442201.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 липня 2014 року позов задоволено.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 03.06.2014 № 0002412201, № 0002422201, № 0002432201 та № 0002442201.

Відповідач, не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просить скасувати постанову суду та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно ст. 41 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, в період з 17.04.2014 по 24.04.2014 Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві було проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Евас» (код ЄДРПОУ 37203744) з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «УВГ Груп» (код ЄДРПОУ 3707462), ТОВ «Віканта Груп» (код ЄДРПОУ 38448786), ПП «Капітал і СТ» (код ЄДРПОУ 33829560), ТОВ «Голден Брідж» (код ЄДРПОУ 37074633) за період з 01.09.2010 по 31.12.2013.

В ході проведення перевірки податковим органом встановлено порушення позивачем вимог:

п.п. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) , п.п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України) (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), а саме:

- занижено податок на додану вартість у загальному розмірі 681 732,00 грн., у тому числі за: жовтень 2010 року - 125 000,00 грн.; листопад 2010 року - 62 000,00 грн.; грудень 2010 року - 54 167,00 грн.; лютий 2011 року - 22 800,00 грн.; квітень 2011 року - 72 975,00 грн.; червень 2011 року - 53 004,00 грн.; жовтень 2011 року - 17 000,00 грн.; грудень 2011 року - 33 320,00 грн.; червень 2012 року - 27 412,00 грн.; липень 2012 року - 30 306,00 грн.; серпень 2012 року - 32 668,00 грн.; вересень 2012 року - 9 648,00 грн.; жовтень 2012 року - 30 456,00 грн.; листопад 2012 року - 89 143,00 грн.; грудень 2012 року - 21 833,00 грн.;

- завищено від'ємне значення різниці між сумою податкових зобов'язань та податкового кредиту за грудень 2013 року в розмірі 50 525,00 грн.;

п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, а саме:

- занижено податок на прибуток у загальному розмірі 738 041,00 грн., у тому числі за: ІІІ квартали 2010 року - 85 000,00 грн.; 2010 рік - 301 458,00 грн.; І квартал 2011 року - 97 225,00 грн.; ІІ квартал 2011 року - 81 649,00 грн.; ІІ-ІІІ квартали 2011 року - 101 199,00 грн.; ІІ-IV квартали 2011 року - 139 517,00 грн.; І квартал 2012 року - 18 060,00 грн.; півріччя 2012 року - 42 210,00 грн.; ІІІ квартали 2012 року - 130 016,00 грн.; 2012 рік - 199 841,00 грн.;

- завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за 2013 рік у розмірі 282 220,00 грн.

За результатами проведеної перевірки відповідачем складено Акт перевірки від 05.05.2014 № 32/26-53-22-01-26/37203744 на підставі якого прийнято податкові повідомлення-рішення від 03.06.2014: № 0002412201, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з ПДВ у розмірі 344 790,00 грн. за основним платежем та в розмірі 145 894,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); № 0002422201, яким позивачу зменшено від'ємне значення ПДВ в розмірі 50 525,00 грн.; № 0002432201, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 339 358,00 грн. за основним платежем та в розмірі 99 920,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); № 0002442201, яким позивачу зменшено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 282 220,00 грн.

Вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві протиправними, позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем були надані всі первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської діяльності.

З таким висновком суду колегія суддів погоджується, виходячи з наступного.

Згідно з п.п. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 цього Кодексу).

Згідно абз. 1 п. 138.2 ст. 138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Крім цього, відповідно до підпункту «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу п. 198.2 ст. 198 цього Кодексу, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з безпосереднім придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.8 ст. 201 ПК України встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Аналогічні вимоги визначено пунктами 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», підпунктом 5.3.9 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

З наведеного вбачається, що умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту є придбання платником податків товарів (послуг) для використання їх в своїй господарській діяльності. Підставою для виникнення такого права є податкова накладна, виписана контрагентом платника податків, який зареєстрований як платник податку на додану вартість.

Згідно п. 5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України № 165 від 30.05.1997 затвердженим в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 за № 233/2037, визначено один випадок недійсності податкової накладної, а отже і неможливості формування на її підставі податкового кредиту - якщо вона заповнена особою, яка не зареєстрована як платник ПДВ.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Із системного аналізу положень цих норм законодавства України вбачається, що податковий кредит є правом платника податку щодо зменшення податкових зобов'язань звітного періоду, яке виникає виключно за наявності податкових накладних. Закон забороняє включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни придбання товарів (робіт, послу), якщо ці суми не підтверджені податковими накладними, та передбачає відповідальність платника податків за порушення цих вимог у вигляді фінансових санкцій.

Отже, виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів.

Також, в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 р. зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати рух активів у процесі здійснення господарської операції.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту є придбання платником податків товарів (послуг) для використання їх в своїй господарській діяльності.

Як вбачається з матеріалів справи, в періоді, за який проводилася перевірка, позивач мав господарські взаємовідносини з ТОВ «УВГ Груп», ТОВ «Віканта Груп, ПП «Капітал і СТ», ТОВ «Голден Брідж».

Так, між позивачем та ТОВ «УВГ Групп» укладено договір від 14 березня 2012 року № 180, за умовами якого ТОВ «УВГ Групп» зобов'язалось продати, а позивач - придбати товар.

На підтвердження виконання умов договору № 180, представниками позивача надано до матеріалів справи копії заявок, рахунків-фактур, видаткових та податкових накладних, платіжних доручень, акту звірки взаєморозрахунків.

Між позивачем та ТОВ «Віканта Групп» укладено договір оренди обладнання від 04 січня 2013 року № 8, за умовами якого ТОВ «Віканта Групп» зобов'язалось передати, а позивач - прийняти у строкове платне користування окреме обладнання.

На підтвердження виконання умов договору № 8, представниками позивача надано до матеріалів справи копії актів прийому-передачі обладнання, актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), рахунків-фактур, податкових накладних.

Між позивачем та ТОВ «Віканта Групп» укладено договір купівлі-продажу від 15 січня 2013 року № 15, за умовами якого ТОВ «Віканта Групп» зобов'язалось продати, а позивач - придбати товар.

На підтвердження виконання умов договору № 15 представниками позивача надано до матеріалів справи копії рахунків-фактур, видаткових та податкових накладних, платіжних доручень.

Між позивачем та ПП «Капітал і СТ» укладено договір оренди обладнання від 01 червня 2012 року № 5, за умовами якого ПП «Капітал і СТ» зобов'язалось передати, а позивач - прийняти у строкове платне користування окреме обладнання.

На підтвердження виконання умов договору № 5 представниками позивача надано до матеріалів справи копії актів приймання-передачі обладнання, актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), рахунків-фактур, видаткових та податкових накладних, платіжних доручень, картки бухгалтерського обліку.

Між позивачем та ТОВ «Голден Брідж» укладено договір від 01 вересня 2010 року № 07/09 та від 01 жовтня 2010 року № 08/10, виконання умов яких підтверджується копіями рахунків-фактур, актів-виконаних робіт, податкових накладних, платіжних доручень.

Крім цього, матеріали справи також містять копії виписок із журналів реєстрації довіреностей та самих журналів і довіреностей, реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, податкової звітності позивача, договору суборенди нежитлових приміщень від 06 червня 2013 року № 821, актів прийому-передачі до договору № 821, договору суборенди нежитлових приміщень від 31 березня 2014 року № 35, акту прийому-передачі до договору № 35, відомостей про використання основних матеріалів.

Всі зазначені вище документи підписані та скріплені печатками сторін та мають всі реквізити, як того вимагає чинне законодавство України.

Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідачем не надано, як того вимагають положення чинного законодавства України, доказів, які б свідчили про те, що документи, виписані на виконання договору, були сфальсифікованими, як і не надано відомостей про звернення до правоохоронних органів у зв'язку з виявленими порушеннями складання завідомо неправдивих документів звітності.

З вказаного слідує, що належними та допустимими доказами відповідач, як суб'єкт владних повноважень, на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованість висновків акту перевірки, відтак, правочини, укладені позивачем з ТОВ «УВГ Груп», ТОВ «Віканта Груп, ПП «Капітал і СТ», ТОВ «Голден Брідж» відповідають нормам чинного законодавства України, фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення дослідженої судом господарської діяльності позивача з контрагентами, що підтверджуються первинними бухгалтерськими документами та податковими накладними, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, відповідач, в обґрунтування правомірності винесення ним спірних податкових повідомлень-рішень, посилається на обставини, виявлені в ході перевірок (звірок) контрагентів позивача.

Зокрема, як зазначено в акті перевірки, у ТОВ «УВГ Груп», ТОВ «Віканта Груп», ПП «Капітал і СТ», ТОВ «Голден Брідж» відсутні основні засоби, транспорт, співробітники, тобто відсутня можливість здійснення фінансово-господарських операцій.

Діяльність перелічених суб'єктів господарювання не направлена на настання реальних правових наслідків та отримання прибутку.

За цих обставин, відповідач відносить укладені позивачем з ТОВ «УВГ Груп», ТОВ «Віканта Груп», ПП «Капітал і СТ», ТОВ «Голден Брідж» договори, податкові накладні та інші первинні документи до тих, що не мають юридичної сили первинних документів, не відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, що унеможливлює їх відображення в регістрах бухгалтерського та податкового обліку, у податковій звітності.

Суд апеляційної інстанції вважає такі посилання необґрунтованими з огляду на наступне.

Згідно ч. 2 ст. 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Статтею 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» установлено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними. Саме такими відомостями керувався позивач у процесі договірних відносин з контрагентами.

Колегією суддів встановлено, що на час здійснення господарських операцій з ТОВ «УВГ Груп», ТОВ «Віканта Груп», ПП «Капітал і СТ», ТОВ «Голден Брідж», останні були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ.

Нормами чинного законодавства на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку з перевірки відповідності законодавству правил ведення іншим учасником правовідносин господарської діяльності та дотримання ним вимог податкового законодавства.

Колегія суддів вважає, що встановлені обставини справи підтверджують дійсність господарських операцій та їх реальний характер, договірні зобов'язання були виконані сторонами належним чином, а тому суму податкового кредиту позивачем було сформовано правомірно.

Таким чином, відповідачем не наведено беззаперечних доводів та не подано будь-яких належних доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди, факт здійснення господарських операцій, за наслідками виконання яких у позивача виникло від'ємне значення податку.

Слід також відмітити, що податковим органом не було надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження безтоварності здійснених позивачем господарських операцій чи вироків у кримінальних справах щодо наявності вини, умислу, направленого на незаконне заволодіння майном держави, в діях посадових осіб ТОВ «УВГ Груп», ТОВ «Віканта Груп», ПП «Капітал і СТ», ТОВ «Голден Брідж».

Згідно із ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтується її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, в свою чергу, не спростував доводи позивача та не довів правомірності свого рішення.

За вказаних обставин, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що позов підлягає задоволенню.

Згідно зі ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 липня 2014 року - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 липня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя суддя суддя Л.П. Борисюк І.Й. Петрик Я.М. Собків

Повний текст ухвали складено та підписано - 19.12.2014

Головуючий суддя Борисюк Л.П.

Судді: Петрик І.Й.

Собків Я.М.