Постанова

від 09.12.2014 по справі 914/1927/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 грудня 2014 року Справа № 914/1927/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Ткаченко Н.Г. (головуючого), Катеринчук Л.Й. (доповідача), Поліщука В.Ю. розглянувши касаційну скаргуПАТ "Брокбізнесбанк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Брокбізнесбанк" Куреного Олександра Вікторовича на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 18.09.2014 року у справі господарського суду № 914/1927/14 Львівської області за позовом Громадської організації "Львівська обласна асоціація інвалідів Всеукраїнської організації інвалідів "Союз організацій інвалідів України" до ПАТ "Брокбізнесбанк" в особі Львівського головного регіонального відділення простягнення 105 863 грн. в судовому засіданні взяли участь представники:

ПАТ "Брокбізнесбанк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Брокбізнесбанк" Куреного Олександра Вікторовича: Шпак Т.Г. (довіреність №412/03 від 14.08.2014 року), Громадської організації "Львівська обласна асоціація інвалідів Всеукраїнської організації інвалідів "Союз організацій інвалідів України": не з'явилися. В С Т А Н О В И В :

02.06.2014 року Громадська організація "Львівська обласна асоціація інвалідів Всеукраїнської організації інвалідів "Союз організацій інвалідів України" (далі - позивач) звернулася до господарського суду Львівської області з позовом до ПАТ "Брокбізнесбанк" в особі Львівського головного регіонального відділення (далі - відповідача) про стягнення грошових коштів на суму 105 863 грн., з яких 100 000 грн. - сума депозиту, яку позивачу не було повернено по закінченню строку депозитного договору у зв'язку із запровадженням у відповідача, як неплатоспроможного банку, тимчасової адміністрації, та 5 863 грн. - проценти за депозитом, невиплачені позивачу за період з 01.02.2014 року по 19.05.2014 року (а.с. 4 - 17).

Рішенням господарського суду Львівської області від 22.07.2014 року (суддя Ділай У.І.) у задоволенні позову відмовлено (а.с. 65 - 71).

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції від 22.07.2014 року та прийняти нове рішення про задоволення позову, мотивуючи неповнотою дослідження місцевим господарським судом обставин справи та невірним застосуванням норм матеріального права до спірних правовідносин.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 18.09.2014 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Кордюк Г.Т., судді: Гриців В.М., Давид Л.Л.) апеляційну скаргу позивача задоволено, рішення господарського суду Львівської області від 22.07.2014 року у даній справі скасовано, прийнято нове рішення про стягнення з відповідача на користь позивача 105 863 грн. боргу, в тому числі 100 000 грн. заборгованості за депозитом та 5 863 грн. заборгованості за відсотками, стягнено з відповідача в доход Державного бюджету України 2 117, 26 грн. судового збору за подання позову та 1 058, 63 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги (а.с. 98 - 104) .

Не погоджуючись з прийнятою постановою, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову апеляційного суду від 18.09.2014 року, а рішення суду першої інстанції від 22.07.2014 року залишити в силі, аргументуючи порушенням судом апеляційної інстанції норм матеріального права, зокрема, статей 1, 2, 36, 39, 40, 49, 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", статті 5 Закону України "Про судовий збір", а також неповнотою дослідження обставин, що мають значення для правильного вирішення даного спору.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 07.11.2014 року зазначену касаційну скаргу прийнято до провадження та призначено її розгляд у судовому засіданні на 02.12.2014 року о 12 год. 50 хв.; ухвалою суду касаційної інстанції від 02.12.2014 року строк розгляду касаційної скарги продовжено на 15 днів та відкладено її розгляд на 09.12.2014 року о 12 год. 55 хв.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку постанову апеляційного суду від 18.09.2014 року на предмет повноти встановлених обставин справи та правильності їх юридичної оцінки, перевіривши застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, вислухавши представника відповідача, дійшла висновку про наявність правових підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з такого.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) , зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 1 статті 510 ЦК України передбачено, що сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

Відповідно до частини 1 статті 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно з частиною 1 статті 1058 ЦК України, за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Частинами 1, 2 статті 1060 ЦК України передбачено, що договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). За договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором. Умова договору про відмову від права на одержання вкладу на першу вимогу є нікчемною.

Отже, фізична або юридична особа, яка внесла кошти на депозит в установі банку, є кредитором банку з майновими вимогами щодо одержання процентів або іншого доходу, обумовленого договором банківського вкладу, за користування банком грошовими коштами вкладника, а також повернення суми вкладу після закінчення строку дії договору банківського вкладу (депозиту) або на першу вимогу вкладника.

Згідно з частиною 3 статті 1058 ЦК України, до відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.

Статтею 1074 ЦК України передбачено, що обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами , що знаходяться на його рахунку, не допускається , крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом , а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.

Статтею 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", яким встановлюються повноваження, порядок виплати Фондом гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків, врегульовані наслідки запровадження щодо банку тимчасової адміністрації.

Так, згідно з частинами 5, 6 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", під час тимчасової адміністрації не здійснюється: 1) задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку ; 2) примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку; 3) нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також зобов'язань перед кредиторами, у тому числі не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов'язань банку; 4) зарахування зустрічних однорідних вимог, якщо це може призвести до порушення порядку погашення вимог кредиторів, встановленого цим Законом; 5) нарахування відсотків за зобов'язаннями банку перед кредиторами. Обмеження, встановлене пунктом 1 частини п'ятої цієї статті, не поширюється, зокрема, на зобов'язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників .

Частиною 1 статті 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" до вкладників віднесено фізичних осіб (крім фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності) , які уклали або на користь яких укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або які є власниками іменного депозитного сертифіката.

Отже, на зобов'язання банку з виплати коштів юридичних осіб за договорами банківського вкладу (депозиту) поширюються передбачені пунктом 1 частини 5 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" обмеження щодо задоволення вимог інших кредиторів банку під час тимчасової адміністрації, запровадженої щодо неплатоспроможного банку.

Згідно з положеннями статті 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність", юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов'язань, є кредитором банку.

Відтак, після запровадження Фондом гарантування вкладів фізичних осіб тимчасової адміністрації стосовно неплатоспроможного банку з метою виведення його з ринку та в подальшому відкликання Національним банком України банківської ліцензії та переходу до процедури ліквідації банку, задоволення вимог кредиторів банку здійснюється в порядку, передбаченому Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Частиною 2 статті 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачено, що з дня призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку, зокрема, банківська діяльність банку завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси; строк виконання всіх грошових зобов'язань банку та зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) вважається таким, що настав.

Згідно з пунктом 20.9. Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої Постановою Правління Національного банку України №492 від 12.11.2003 року (зі змінами та доповненнями), після прийняття Національним банком рішення про відкликання в банку банківської ліцензії (власником банку рішення про ліквідацію банку) і призначення ліквідатора поточні та вкладні (депозитні) рахунки клієнтів закриваються ліквідатором банку.

Відповідно до частини 3 статті 1075 ЦК України, залишок грошових коштів на рахунку видається клієнтові або за його вказівкою перераховується на інший рахунок в строки і в порядку, встановлені банківськими правилами.

Отже, у зв'язку із прийняттям Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та припинення банку як юридичної особи, в банку виникає зобов'язання щодо видачі вкладнику грошових коштів, внесених ним на банківський рахунок як депозит, а також виплати процентів, нарахованих на суму вкладу (депозиту). Відтак, владник, який є кредитором банку на суму вкладу та процентів за користування вкладом, вправі заявити уповноваженій особі Фонду на ліквідацію банку про свої вимоги до банку-боржника у строк, встановлений частиною 5 статті 45 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

При цьому, задоволення вимог окремих кредиторів поза межами процедури ліквідації банку порушує в цілому баланс інтересів кредиторів банку та не узгоджується з положеннями Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", якими передбачено, що під час ліквідаційної процедури неплатоспроможного банку визначається загальна сума його заборгованості перед кредиторами (пасив), формується ліквідаційна маса банку (актив) та здійснюється її реалізація з подальшим спрямуванням коштів, одержаних від продажу майна банку, на погашення акцептованих (визнаних) вимог кредиторів в порядку черговості відповідно до статті 52 цього Закону.

Відповідно до частини 1 статті 33 та частини 2 статті 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, 16.01.2001 року між Акціонерним Банком "Брокбізнесбанк" в особі Львівської філії, правонаступником якого є відповідач, та позивачем укладено Депозитний договір №02, згідно з яким сторони погодили, що позивач (депонент) передає, а відповідач (банк) приймає та розміщує на своїх рахунках грошові кошти на суму 100 000 грн. на строк з 16.01.2001 року до 17.01.2002 року та сплачує на користь позивача встановлені цим договором відсотки; після закінчення терміну депозитного договору сума депозиту та несплачених відсотків за його користування перераховуються банком на поточний рахунок депонента (позивача) (пункти 1.1., 1.5. договору) (а.с. 9).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, зазначений договір неодноразово змінювався та доповнювався сторонами шляхом підписання додаткових угод. Так, Додатковою угодою №5 від 14.05.2013 року пункт 1.1. Депозитного договору №02 від 16.01.2001 року викладено в новій редакції, згідно з якою позивач передає, а відповідач приймає як вклад, на умовах цього Договору, грошові кошти на суму 100 000 грн. на строк з 14.05.2013 року по 19.05.2014 року, днем повернення вкладу визначено 19.05.2014 року; відсоткова ставка за вкладом встановлена в розмірі 20% річних (а.с. 10, 11).

Суди встановили, що за період з 14.05.2013 року по 19.05.2014 року відповідач повинен був виплатити позивачу грошові кошти на суму 120 273, 97 грн., в тому числі 20 273, 97 грн. відсотків за депозитом; станом на 19.05.2014 року (день повернення вкладу за умовами депозитного договору) відповідач виплатив позивачу лише відсотки за вкладом на суму 14 410, 97 грн. (а.с. 12 - 16) . Відтак, непогашеною залишилася заборгованість банку перед вкладником на загальну суму 105 863 грн., з яких 100 000 грн. - сума вкладу та 5 863 грн. - відсотки за вкладом, невиплачені банком в період з 01.02.2014 року по 19.05.2014 року, що й стало підставою для звернення позивача до банку-відповідача з позовом у даній справі.

Судами встановлено, що Постановою Правління Національного банку України №339 від 10.06.2014 року з 11.06.2014 року відкликано банківську ліцензію, генеральну ліцензію ПАТ "Брокбізнесбанк" на здійснення валютних операцій та ініційовано його ліквідацію; в подальшому, рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №45 від 11.06.2014 року розпочато ліквідацію ПАТ "Брокбізнесбанк", призначено уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Брокбізнесбанк" Куреного Олександра Вікторовича на період з 11.06.2014 року по 10.06.2015 року включно (а.с. 62, 55, 57).

З огляду на встановлені обставини справи та враховуючи те, що на момент розгляду даного спору по суті Національним банком України було відкликано банківську ліцензію відповідача та ініційовано процедуру його ліквідації з 11.06.2014 року згідно Постанови Правління НБУ №339 від 10.06.2014 року, суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову. Місцевий господарський суд дійшов висновку, що вимога позивача до відповідача як банку, що ліквідується, про повернення вкладу (депозиту), строк якого закінчився, та виплати відсотків за вкладом, є за своєю правовою природою майновою вимогою кредитора, яка підлягає задоволенню виключно в межах ліквідаційної процедури банку-відповідача в порядку та черговості, визначених Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

При цьому, судом першої інстанції встановлено обставини заявлення позивачем уповноваженій особі Фонду гарантування вкладів на ліквідацію банку-відповідача Куреному О.В. своїх вимог, в тому числі й за зобов'язаннями банку за спірним Депозитним договором №02 від 16.01.2001 року (з врахуванням додаткових угод) на загальну суму 105 863, 02 грн. згідно заяви про задоволення вимог кредитора за вих. №314/А-100 від 18.06.2014 року в порядку, передбаченому Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (а.с. 56).

Апеляційний суд, переглядаючи справу в повному обсязі, не погодився з такими висновками суду першої інстанції, скасував прийняте у справі рішення від 22.07.2014 року та прийняв нове про задоволення позовних вимог, встановивши обставини неналежного виконання банком-відповідачем зобов'язань щодо повернення позивачу суми вкладу та процентів за вкладом після закінчення строку дії спірного депозитного договору.

Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив з того, що положення статей 44 - 49 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", якими визначено процедуру ліквідації неплатоспроможного банку та порядок заявлення вимог його кредиторами, не застосовуються до спірних правовідносин, оскільки норми зазначеного закону не виключають можливості кредитора банку, що ліквідується, звернутися до суду за захистом свого порушеного права на повернення депозиту та процентів за користування банком грошовими коштами, внесеними на депозит, після закінчення строку дії договору банківського вкладу (депозиту).

Колегія суддів Вищого господарського суду України не погоджується з такими висновками апеляційного суду та зазначає, що відкликання Національним банком України на момент розгляду даного спору по суті обставин банківської ліцензії відповідача та ініціювання процедури його ліквідації як юридичної особи, зумовило для позивача, як володільця вкладу (депозиту), розміщеного на рахунку в банку-відповідача, настання відповідних правових наслідків, зокрема, виникнення спеціальної процедури заявлення майнових вимог до банку та їх задоволення в порядку та черговості, передбачених Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". При цьому, задоволення вимог окремого кредитора-юридичної особи, заявлених поза межами ліквідаційної процедури банку, не допускається, оскільки в такому випадку активи з банку виводяться, а заборгованість третіх осіб перед банком збільшується, що порушує принцип пріоритетності зобов'язань неплатоспроможного банку за вкладами фізичних осіб, гарантованими Фондом.

З огляду на таке, колегія суддів суду касаційної інстанції дійшла висновку про порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, помилкове скасування законного рішення місцевого господарського суду про відмову у задоволенні позову, у зв'язку з чим постанова Львівського апеляційного господарського суду від 18.09.2014 року підлягає скасуванню, а рішення господарського суду Львівської області від 22.07.2014 року у справі №914/1927/14 - залишенню в силі.

На підставі викладеного та керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 9 - 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу ПАТ "Брокбізнесбанк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Брокбізнесбанк" Куреного Олександра Вікторовича задовольнити.

2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 18.09.2014 року у справі №914/1927/14 скасувати. Рішення господарського суду Львівської області від 22.07.2014 року залишити в силі.

Головуючий Н.Г. Ткаченко

Судді Л.Й. Катеринчук

В.Ю. Поліщук