Ухвала

від 18.12.2014 по справі 826/10988/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/10988/14 Головуючий у 1-й інстанції: Дегтярова О.В. Суддя-доповідач: Земляна Г.В.

У Х В А Л А

Іменем України

18 грудня 2014 року м. Київ

колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Земляної Г.В.

суддів Горбань Н.І., Межевича М.В.

за участю секретаря Скалецької І.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Укргезмеск" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 жовтня 2014 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укргезмеск" до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення,-

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «УКРГЕЗМЕСК», звернулось до суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві (далі - відповідач, ДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 01 квітня 2014 року № 46526552208, яким визначено позивачу до сплати суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 93 068, 00 грн., в т.ч. 74 454, 00 грн. - основний платіж, 18 614, 00 грн. - штрафні (фінансові) санкції та № 46626552208, яким визначено позивачудо сплати суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 97 721, 00 грн., в т.ч. 78 177, 00 грн. - основний платіж, 19 544, 00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 жовтня 2014 року в задоволенні вимог адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити вимоги адміністративного позову в повному обсязі.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що з'явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанову суду слід залишити без змін, з наступних підстав.

Згідно зі ч. 1 п. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Відповідно до ч. 1 статі 9 КАС України , суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини справи, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що протягом періоду з 03.03.2014р. по 04.03.2014р., згідно з нормами пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78, ст. 79 Податкового кодексу України, та на підставі Наказу ДПІ від 27.02.2014р. № 725, працівником ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ «УКРГЕЗМЕСК» (ідентифікаційний код 36758099) з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні взаємовідносин з ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Мілана» (ідентифікаційний код 30523272) за період з 01.11.2012р. по 31.12.2012р., за результатами якої складений Акт від 07.03.2014р. № 209/26-55-22-08/36758099 (далі - Акт перевірки).

01 квітня 2014 року ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві, на підставі Акта перевірки від 07.03.2014р. № 209/26-55-22-08/36758099, прийняла наступні спірні у даній справі податкові повідомлення-рішення (форми «Р»):

- № 46626552208, яким визначило ТОВ «УКРГЕЗМЕСК» до сплати суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 97 721, 00 грн., в т.ч. 78 177, 00 грн. - основний платіж, 19 544, 00 грн. - штрафні (фінансові) санкції;

- № 46526552208, яким визначило ТОВ «УКРГЕЗМЕСК» до сплати суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 93 068, 00 грн., в т.ч. 74 454, 00 грн. - основний платіж, 18 614, 00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Дані податкові повідомлення-рішення від 01.04.2014р. за № 46526552208 і № 46626552208 були переглянуті в процедурі адміністративного оскарження у відповідності до ст. 56 Податкового кодексу України, та згідно рішень Головного управління Міндоходів у м. Києві 16.05.2014р. № 4435/10/26-15-10-03-15 та Міністерства доходів і зборів України від 17.06.2014р. № 10762/6/99-99-10-01-15 залишені без змін.

Вважаючи, що податкові повідомлення-рішення прийняті з порушенням норм податкового законодавства, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позову погодився з висновками акту перевірки відповідача про відсутність факту реального здійснення господарських операцій, оскільки ці операції не підтверджено належним чином відповідними документами.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Так, з матеріалів справи вбачається, що в ході проведення вказаної документальної перевірки перевіряючим встановлені взаємовідносини ТОВ «УКРГЕЗМЕСК» з суб'єктом господарської діяльності - ТОВ «ВКФ «Мілана» (ідентифікаційний код 30523272) згідно агентського договору від 02.07.2012р. № 02/07, підписаного від імені контрагента - директором ОСОБА_3 За умовами цього Договору Агент (ТОВ «ВКФ «Мілана») зобов'язується здійснювати від свого імені, та за рахунок Принципала (ТОВ «УКРГЕЗМЕСК») дії щодо пошуку покупців на продукцію Принципала, збирати замовлення покупців продукції Принципала і направляти їх останньому, виконувати інші необхідні дії для залучення покупців відповідно до умов цього Договору, а Принципал зобов'язується сплатити Агенту винагороду за виконання доручень.

Відповідно до наданих до перевірки податкових накладних та актів приймання виконаних робіт, датованих листопадом і груднем 2012 року (перелік останніх міститься на стор. 5 Акта перевірки), ТОВ «ВКФ «Мілана» виконало робіт на загальну суму 446 724, 00 грн. (в т.ч. ПДВ - 74 454, 01 грн.). Розрахунки за вказаним Договором були проведенні в безготівковій формі, наявність дебіторської та/або кредиторської заборгованості перевіркою не зафіксована. За результатами аналізу даних Додатку 5 до Податкових декларацій з податку на додану вартість за листопад і грудень 2012 року сума коштів у розмірі 372 270, 00 грн. за описаними вище господарськими операціями віднесено до складу валових витрат, а суми податку на додану вартість у розмірі 74 454, 01 грн. - до складу податкового кредиту за вказані місяці.

Відповідача, в свою чергу, дійшов висновку про відсутність у ТОВ «УКРГЕЗМЕСК» правових підстав для формування ним валових витрат і податкового кредиту з податку на додану вартість за рахунок нереальних правочинів з ТОВ «ВКФ «Мілана».

Суд першої інстанції правомірно погодився з доводами відповідача про безтоварність господарських операцій укладених між позивачем та ТОВ «ВКФ «Мілана».

Так, судом першої інстанції встановлено, що в 02 липня 2012 року між ТОВ «УКРГЕЗМЕСК» (Принципал), в особі директора ОСОБА_2, і ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Мілана» (Агент), в особі директора ОСОБА_3, був укладений письмовий агентський договір на пошук покупців на товари Принципала за № 02/07. За умовами цього Договору (п. 1.1) Агент зобов'язується здійснювати від свого імені, але за рахунок Принципала дії щодо пошуку покупців на продукцію Принципала, збирати замовлення покупців продукції Принципала і направляти їх останньому, виконувати інші необхідні дії для залучення покупців відповідно до умов цього Договору, а Принципал, в свою чергу, - сплатити Агенту винагороду за виконання цього доручення.

Згідно п. 1.2 і п. 1.3 зазначеного Договору Агент не має права укладати договори купівлі-продажу з покупцями продукції Принципала. Також Агент виконує доручення, вказане в п. 1.1 цього Договору, на території України. Агент також має право здійснювати діяльність за цим договором на територіях розташування торгових ярмарків, виставок-продажів.

При цьому за умовами п. 2 даного Договору Агент зобов'язується здійснювати залучення покупців на продукцію Принципала, зокрема, шляхом: розміщення зразків продукції Принципала в торговій мережі, на ярмарках, виставках-продажу і на інших аналогічних заходах за погодженням з Принципалом. Зразки продукції, а також рекламні матеріали (проспекти і т.п.), передані для зазначених цілей Агенту, є власністю Принципала, надаються ним безкоштовно і підлягають поверненню у разі припинення договору; розміщення рекламної інформації у періодичних виданнях за погодженням з Принципалом.

Також за умовами Додаткової угоди від 03.07.2012р., укладеної між сторонами до Агентського договору, Агент зобов'язується щомісячно (до 10 числа кожного місяця) надавати Принципалу інформацію про проведену ним роботу.

В свою чергу відповідно до п. 3.1 цього Договору Принципал зобов'язаний належно й реально виконувати умови цього Договору та своєчасно сплачувати Агенту агентську винагороду.

Розміри агентської винагороди визначені сторонами в п. 3.2 Договору. Принципал за замовленнями, переданим йому Агентом шляхом перерахування коштів на поточний рахунок вказаний в розд. 8 цього Договору, строк 60 календарних днів з дати повного розрахунку за проданий товар. У разі несплати, або часткової сплати Покупцем Принципалу коштів за проданий товар, більш як 60 календарних днів Принципал сплачує Агенту частину належної йому винагороди у розмірі до 30% відсотків. Залишок 70% сплачується при повному розрахунку Покупцем за проданий товар (п. 3.2 і п. 3.3 зазначеного Договору).

Строк дії Договору починає свій перебіг з моменту набрання ним чинності та триває до 31.12.2012р.

На підтвердження фактів здійснення ТОВ «ВКФ «Мілана» щодо пошуку покупців для продукції ТОВ «УКРГЕЗМЕСК» та проведення розрахунків за такі наданні послуги позивач надав до суду копії наступних документів:

- листа ТОВ «ВКФ «Мілана» б/н і б/д, за підписом ОСОБА_3, адресованого директору ТОВ «УКРГЕЗМЕСК» ОСОБА_2 з пропозиціями до співпраці. Відмітка про реєстрацію даного листа іншого підприємства в журналі вхідної кореспонденції відсутні. Відомості про спосіб доставки такого листа на адресу Товариства позивач суду не повідомив;

- листа ТОВ «ВКФ «Мілана» від 26.04.2012р. б/н, адресованого директору ТОВ «УКРГЕЗМЕСК» ОСОБА_2 з комерційною пропозицією;

- листів-відповідей ТОВ «УКРГЕЗМЕСК» від 04.04.2012р. № 11 та від 22.05.2012р. № 4;

Однак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вказані документи жодним чином не доводять товарність господарських операцій, крім того, вони не є первинними документами в розумінні вимог чинного законодавства України.

Також, позивачем надано копії звітів ТОВ «ВКФ «Мілана» щодо проведеної роботи на замовлення ТОВ «УКРГЕЗМЕСК» від 10.08.2012р., 10.09.2012р. (за підписами ОСОБА_3.), від 10.10.2012р., 09.11.2012р. та 10.12.2012р. (за підписом ОСОБА_6), що містять відомості про певних юридичних осіб.

Однак, колегія суддів зазначає, що зі звітів щодо проведеної роботи жодним чином не можливо встановити де, коли та ким були проведено роботи з пошуку клієнтів, яким чином відбувався пошук клієнтів та які саме дії було виконано.

Вказані звіти містять лише перелік підприємств, їх адресу та контактний номер телефону, однак, не містять відомостей про зацікавленість цих підприємств в покупці продукції саме у позивача.

Також позивачем надано копії актів приймання-передачі від 30.07.2012р., 31.08.20.12р., 28.09.2012р., 30.11.2012р., 28.12.2012р., оформлених між ТОВ «ВКФ «Мілана» і ТОВ «УКРГЕЗМЕСК» за результатами передачі запитів третіх осіб (потенційних покупців) на поставку продукції.

Однак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що в ході огляду змісту зазначених актів приймання-передачі з додатками судом виявлено, що відомості про деякі підприємства (а саме - ДТЕК Криворізька ТЕС ПАТ Дніпро, ДП «Промоборонекспорт» і ТОВ «Монотек Україна»), які розглядаються представлені як потенційні покупці із запитами на певну продукцію (товари), натомість відсутні у звітах про наданні послуги).

Крім того, з листів від різних підприємств про їх зацікавленість у покупці товарів у позивача вбачається, що вони адресовані безпосередньо директору ТОВ «Укргезмеск» або керівнику підприємства без зазначення назви підприємства та його адреси. Таким чином, вони жодним чином не підтверджують ту обставину, що саме ТОВ «ВКФ «Мілана» було здійснено їх пошук. Крім того, з них неможливо встановити які саме дії вчинено контрагентом позивача для їх пошуку. Також, незрозуміла наступна обставина, так, якщо запити адресовані безпосередньо позивачу, то яке відношення до них має контрагент позивача.

Також надано копії актів здачі-приймання робіт (надання послуг) від 28.11.2012р. № 28/11, від 29.11.2012р. № 29/11, від 30.11.2012р. № 30/11, від 31.122012р. № 31/12 та від 31.12.2012р. № 31/12, всього на загальну суму 446 724, 00 грн. (з ПДВ), оформлених за результатами надання ТОВ «ВКФ «Мілана» послуг з пошуку покупців на товари Принципала (із зазначенням найменувань певних підприємств).

Дослідивши копії актів приймання-здачі робіт колегія суддів встановила, що вони оформлені з порушенням вимог ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Зокрема, у вказаних актах не відображено зміст та обсяг господарської операції.

У кожному з наданих позивачем актів приймання-здачі робіт вказано різну вартість послуг, проте зазначено один і той же перелік робіт. Із вказаних актів неможливо встановити які саме роботи виконувалися контрагентом позивача у певний проміжок часу та в якому обсязі.

Надані представником позивача акти не містять у собі відомостей, фіксування яких є основним призначенням таких актів про зміст та обсяг отриманих послуг та виконаних робіт. У звязку з цим на підставі зазначених актів неможливо визначити вартості таких робіт і послуг.

Також, позивачем надано копії податкових накладних від 28.11.2012р. № 158, від 29.11.2012р. № 170, від 30.11.2012р. № 197, від 31.12.2012р. № 209 та від 31.12.2012р. № 210, виписаних від імені ТОВ «ВКФ «Мілана» на користь позивача всього на загальну суму 446 724, 00 грн. (в т.ч. ПДВ - 74 454, 01 грн.). В гр. «Номенклатура товарів/послуг продавця» цих податкових накладних вказано «пошук покупців на продукцію». Всі податкові накладні підписані ОСОБА_6; та платіжних доручень ТОВ «УКРГЕЗМЕСК» від 06.12.2012р. № 318, від 14.12.2012р. № 335, від 15.01.2013р. № 355, від 26.02.2013р. № 378, від 28.02.2013р. № 389 щодо перерахування коштів в сумі 326 851, 60 грн. (з ПДВ) на користь ТОВ «ВКФ «Мілана» в якості оплати за надання послуг згідно договору від 02.07.2012р. № 02/07, та на суму 120 872, 40 грн. (з ПДВ) в якості оплати за надання послуг згідно договору від 20.09.2012р. № 20/09 (який в матеріалах справи відсутній та не надавався позивачем до документальної перевірки),

Ведення бухгалтерського обліку, який є підставою для податкового обліку, регламентується Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 №996-XIV та Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 р. №88 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05.06.95 за №168/704, так:

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 №996-XIV (далі по тексту Закон від 16.07.99 № 996-XIV), із внесеними змінами та доповненнями, встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства віл імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п.2 ст.3 Закону від 16.07.99 №996-ХІУ - фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Статтею 4 Закону від 16.07.99 №996-ХІ\7 визначено, що бухгалтерський облік та фінансова звітність ґрунтуються на таких основних принципах: превалювання сутності на формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з їх юридичної форми.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком перевіряючого органу, що доцільність користування агентським послугами за перевіряє мий період та використання їх у господарській діяльності, відсутня. При цьому,

Крім того, з наявних в матеріалах справи акти виконаних робіт не неможливо встановити які саме роботи виконано контрагентом позивача та в якому обсязі. Надані акти не містять у собі відомостей, фіксування яких є основним призначенням таких актів про зміст та обсяг отриманих послуг та виконаних робіт. У зв'язку з цим на підставі зазначених актів неможливо визначити вартості таких робіт і послуг.

Вищий адміністративний суд України в своєму інформаційному листі № 742/11/13-11 від 02.06.2011 р. зазначив: «Необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як то: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Також, в ході аналізу податкової звітності контрагента позивача, було податковим органом було встановлено наступне.

Так, Актом Бориспільської ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області від 24.07.2013р. № 30/22-2/30523272 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «ВКФ «Мілана» (код ЄДРПОУ 30523272) щодо підтвердженій господарських відносин з ТОВ «Фруком» (код 38256383), ТОВ «Імортель груп» (код 3166322), ТОВ «Еко-Сервіс» (код 34751286), ТОВ «Скомп» (код 38256357), ТОВ «Прімум Компані» (код 37779105), ТОВ «Саміро Холдинг» (код 37563814), ТОВ «Рекламна агенція «Принцепс» (код 36827126), ТОВ «Нашира» (код 37474667), ТОВ «Детемо» (код 37563821), ТОВ «Автобудсервіс-7» (код 35063331), ТОВ «Новий градъ» (код 37779084) за період з 01.01.2011р. по 30.06.2013р.». За висновками Акта від 24.07.2013р. № 30/22-2/30523272 реальність здійснення господарських відносин ТОВ «ВКФ «Мілана» із підприємствами-постачальниками за наведеним переліком, їх вид, обсяг, якість та розрахунки, а також реальність здійснення господарських відносин із підприємствами-покупцями за період з 01.01.2011р. по 30.06.2013р. - не підтверджено.

Крім того, разом з листом ОУ ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 23.01.2014р. № 312/7/26-58-09-02 до відповідача надійшли матеріали кримінального провадження № 32013110090000086, розпочатого 26.03.2013р., а саме - протокол допиту свідка ОСОБА_3 від 11.07.2013р. (який значився як директор ТОВ «ВКФ «Мілана» протягом періоду з 01.11.2011р. по 31.12.2012р.), оформлений старшим о/у ГВПМ ДПІ у Солом'янському районі м. Києва, старшим лейтенантом податкової міліції Куцим М.Ю. у АДРЕСА_1. Зокрема, під час допиту ОСОБА_3 пояснив, що будучи введеним в оману підписав якісь документи в нотаріуса та надавав свій паспорт та ідентифікаційний номер певній особі саме з метою працевлаштування. Про те, що він фактично став директором і засновником підприємства ТОВ «ВКФ «Мілана» він не знав. Жодних первинних документів, документів податкової звітності від імені названого підприємства не підписував, підприємницької діяльності як не здійснював та рахунки для цього підприємства в установах банків не відкривав. Також в процесі перепродажу підприємства участі не приймав та з ОСОБА_6 (останній значиться як наступний директор ТОВ «ВКФ «Мілана») ніколи не зустрічався.

Крім того, з наданих документів не вбачається скільки працівників значиться на підприємстві, ТОВ «ВКФ «Мілана», та чи має контрагент позивача можливість надавати послуги, зазначені в оспорюваних договорах.

Тобто, вбачається проведення контрагентом позивача транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій з надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, не мають реального товарного характеру, а тому наведені обставини свідчать про відсутність факту реального здійснення господарських операцій з контрагентами-покупцями та постачальниками. Вказані факти свідчать про укладення договорів без мети настання реальних наслідків.

Враховуючи вищезазначене в сукупності, контролюючим органом було зроблено висновок про те, що операції по контрагенту позивача не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів та іншого майна, що економічно необхідне для виконання такого виду діяльності, як надання послуг по сприянню в заключенні Довірителем договорів реалізації продукції з потенційними прямими споживачами.

У зв'язку з цим, контрагент позивача фактично не міг самостійно здійснювати господарських операцій з урахуванням часу, оперативності проведення операцій, місцезнаходження майна, віддаленості контрагентів один від одного.

З приводу зазначеного, позивачем не було надано допустимі докази по справі та не доведено суду, яким саме чином його контрагент мав змогу виконувати послуги по сприянню в заключенні Довірителем договорів реалізації товарів та доцільність користування агентськими послугами вказаного контрагента.

Відповідно ст. 3 Господарського кодексу України , під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.

Відповідно до Національного класифікатора України, прийнятого наказом Держспоживстандарту України від 26.12.2005 р. № 375 із змінами та доповненнями, економічна діяльність - процес виробництва продукції (товарів, послуг), який здійснюється з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устаткування, робочої сили, технологічних процесів, тощо.

Мета отримання доходу як кваліфікуюча ознака господарської діяльності кореспондує з вимогою щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) під час здійснення господарської діяльності. Оскільки господарська діяльність складається із сукупності господарських операцій платника податку, які є формою здійснення господарської діяльності, то розумна економічна причина має бути наявною в кожній господарській операції. Лише в такому разі та чи інша операція може вважатись вчиненою в межах господарської діяльності платника податків та лише за таких умов платник податків має право на врахування у податковому обліку наслідків відповідних господарських операцій.

Таким чином, лише господарські операції, здійснені за наявності розумних економічних причин (ділової мети) є такими, що вчинені в межах господарської діяльності.

За змістом частин 4, 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен: визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон , який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів до своєчасного їх подання.

Предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення.

В розглядуваній ситуації колегією суддів не вбачається, а позивачем не надано документів на підтвердження факту придбання послуг з метою та в цілях господарської діяльності саме з вказаним контрагентом.

Так, з матеріалів справи вбачається, що сума доходу за 2012 рік, згідно наданої позивачем податкової декларації, всього складає 116 486,00 грн., разом з тим, контрагенту позивача за період з липня по грудень 2012 року сплачено кошти за надані послуги на загальну суму 446 724, 00 грн. Тобто, позивачем сплачено за послуги контрагента суму коштів, яка майже в чотири рази перевищує річний дохід позивача.

Тобто, колегія суддів не вбачає економічної доцільності у залученні даного контрагента до своєї діяльності позивача.

Крім того, в матеріалах справи відсутні дані, що послуги, які він замовляв у контрагента, були використані ним у власній господарській діяльності.

Додатково на обґрунтування своїх позовних вимог ТОВ «УКРГЕЗМЕСК» надало суду копії наступних документів: свого статуту; податкової звітності ТОВ «УКРГЕЗМЕСК» з податку на прибуток підприємства та з податку на додану вартість за спірний період; письмових довідок про обсяги зростання продажів продукції внаслідок укладення договорів з певними підприємствами-покупцями; договорів купівлі-продажу/поставки, укладених між ТОВ «УКРГЕЗМЕСК» (як Постачальником) і підприємствами - ДП «Санаторій «Кришталеві джерела», ДП «НЕК «Укренерго», ТОВ «Укрпромсервіс-Південь», ТОВ НВП «Енергоінжиніринг», ТОВ «Поліметал-Торг» (Покупцями) щодо реалізації певних товарів, та видаткових накладних, оформлених на підставі таких договорів; сертифікатів перевірок та сертифікатів відповідності на товари, що реалізуються позивачем, та ін.

Однак, суд першої інстанції правомірно не прийняв їх до уваги, оскільки з їх змісту не вбачається причинно-наслідковий зв'язок між Агентським договором від 02.07.2012р. № 02/07 та наведеними первинними та іншими документами, оформленими (отриманими) ТОВ «УКРГЕЗМЕСК» в ході здійснення господарської діяльності, оскільки такі документи не містять жодних відомостей про надання ТОВ «ВКФ «Мілана» послуг з пошуку покупців продукції (товарів) позивача або за його участі в такому процесі.

Таким чином, за результатами дослідження наявних матеріалів справи колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем не доведено факти здійснення господарських операцій з придбання та отримання результатів послуг з пошуку покупців продукції, передбачених Агентським договором від 02.07.2012р. № 02/07 належними первинними і розрахунковими документами, а тому відповідно віднесення сум витрат по таких послугах до складу валових витрат і сум податку на додану вартість з вартості таких послуг (робіт) до складу податкового кредиту за звітні періоди листопад і грудень 2012 року на підставі вище описаних документів, є безпідставним.

Фактичне не отримання та подальше не повернення консультаційних послуг, відсутність поважної розумної економічної або іншої причини здійснення таких операцій позбавляють платника податку права на податковий кредит за наслідками цих операцій навіть у випадку наявності належним чином оформлених податкових накладних.

Статтею 67 Конституції України встановлено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас статтею 1 Закону України від 16.07.1999 №996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 №996-ХІV встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з цією нормою підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу .

При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до пп.14.1.181. п.14.1.ст.14 Податкового кодексу України (далі-Кодекс) податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу .

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів та послуг (п.198.1. ст.198 Кодексу). Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п.198.2. ст.198 Кодексу).

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу , та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу , протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу ) чи не підтверджені митними деклараціями , іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу .

Відповідно до п.201.10. ст.201 Кодексу, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно п.201.4. ст.201 Кодексу, податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених позивачем у складі ціни за придбану продукцію та виконані роботи, необхідні також первинні документи, оформлені відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" .

Наявні в матеріалах справи копії первинних документів не дають змоги встановити їх зв'язок з укладеними договорами з контрагентом та не підтверджують товарність угод.

Також, позивачем, на підтвердження товарності оспорюваних угод надано суду апеляційної інстанції виписки з банку та платіжні доручення, сертифікати перевірки продукції , сертифікат відповідності книжки-буклети, рекламні буклети та висновки державної санітарно-епідеміологічної експертизи.

Однак, колегія суддів не може прийняти до уваги вказані документи як доказ товарності оспорюваних угод з контрагентом зважаючи на наступне.

Колегія суддів вважає, що копії платіжних доручень є належним доказом фактичного перерахування позивачем коштів на рахунок ТОВ «ВКФ «Мілана», оскільки вказані платіжні документи містять відомості про їх прийняття та проведення відповідною банківською установою, однак, за відсутності інших первинних документів, які мають бути складені за результатами виконання зобов'язань за оспорюваними договорами не є належним доказом товарності, оскільки свідчать лише про рух коштів. Що стосується сертифікатів відповідності, книжок буклетів та рекламних буклетів, то вони свідчать лише діяльність позивача пов'язана з продажем тих товарів, які передбачені статутом та відповідає виду діяльності позивача по КВЕД, однак, жодним чином не спростовує позицію відповідача про безтоварність господарських оперецій з контрагентом ТОВ «ВКФ «Мілана».

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.1.2 ст. 1, п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази колегія суддів дійшла висновку про те, що надані представником позивача копії документів не є достатнім підтвердженням фактичного отримання послуг.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу, однак позивачем не надано жодного доказу на підтвердження обґрунтувань позовної заяви та апеляційної скарги.

Статтею 86 КАС України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно ст. 19 Конституції України , органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі і в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України , у справах щодо оскарження дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень суд перевіряє чи вчинені вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначений Конституцією і законами України.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції, що при винесені оскаржуваних податкових повідомлень-рішень та в ході перевірки повноваження державної податкової інспекції використовувалися з тією метою, з якою вони надані; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення та вчинення дії; неупереджено; добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Аналогічна правова позиція наведена в листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011р. № 742/11/13-11 та в Постанові Верховного суду України від 05.03.2012 р.

Якщо позивач без поважних причин ухиляється від надання доказів на вимогу суду, а наявних у справі матеріалів недостатньо для спростування підтверджених належними доказами висновків контролюючого органу, покладених в основу ухваленого ним спірного рішення, у позові платника податків може бути відмовлено.

У разі якщо зібраних у справі доказів буде достатньо для підтвердження доводів податкового органу щодо відсутності фактичного здійснення господарської операції, у відповідному позові платника податків щодо неправомірності визначених йому грошових зобов'язань необхідно відмовити.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо.

З огляду на вищезазначене, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

При цьому апеляційна скарга не містить інших посилання на обставини, передбачені статтями 202 - 204 Кодексу адміністративного судочинства України , за яких рішення суду підлягає скасуванню.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а постанова суду першої інстанції -без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 4 , 8-11 , 160 , 196 , 198 , 200 , 205 , 207 , 212 , 254 Кодексу адміністративного судочинства України , колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Укргезмеск" - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 жовтня 2014 року - залишити без змін .

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів із дня складання у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України у порядку ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя : Г.В.Земляна

Судді: Н.І. Горбань

М.В. Межевич

Повний текст виготовлено 22 грудня 2014 року.

Головуючий суддя Земляна Г.В.

Судді: Горбань Н.І.

Межевич М.В.