Рішення

від 25.03.2014 по справі 910/2347/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/2347/14 25.03.14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-транспортна компанія «Столиця-сервіс»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Стройреконструкція»

про стягнення 22 222,41 грн., -

Суддя Морозов С.М.

За участю представників сторін:

від позивача: Гордійченко В.М. (представник за довіреністю №02/07-ю від 02.07.2013р.);

від відповідача: Перегуда А.О. (представник за довіреністю від 20.01.2014р.);

Бондарев В.О. (генеральний директор).

Обставини справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельно-транспортна компанія «Столиця-сервіс» (надалі також - позивач) звернулось до суду з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Стройреконструкція» (надалі також - відповідач) заборгованості по оплаті вартості поставленого товару на загальну суму 22 222,41 грн., з яких 22 000,00 грн. основний борг, 222,41 грн. 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач своїх зобов'язань за усним договором не виконав, повну вартість наданих позивачем послуг не оплатив.

Відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому проти задоволення позовних вимог заперечував повністю, посилаючись на те, що надана до матеріалів справи копія акту наданих/отриманих послуг №ОУ-0000238 від 12.10.2011р. не є доказом отримання відповідачем послуг від позивача, оскільки відповідач цей акт не укладав, не підписував та не скріплював печаткою. Окрім того, на копії акту наданих/отриманих послуг №ОУ-0000238 від 12.10.2011р., яка є єдиною підставою звернення позивача з позовом до суду, не видно справжньої печатки ТОВ «Стройреконструкція» і до того ж підписаний цей Акт не директором - Бондарем В.О., а невідомою особою, яка не була уповноважена на таке підписання. Відповідачем також зазначено, що письмового Договору на надання автотранспортних послуг між позивачем та відповідачем не укладалось, і важливим доказом цього є змінні рапорти роботи техніки, підписані уповноваженою особою або начальником дільниці, які підтверджували б факт надання послуг, їх календарну періодичність, кількість та якість, однак жодних таких доказів позивачем до справи не надано.

Ухвалою судді Господарського суду міста Києва Морозова С.М. від 17.02.2014р. порушено провадження у справі та прийнято позовну заяву до розгляду, присвоєно №910/2347/14, розгляд справи призначено на 04.03.2014р.

В судовому засіданні 04.03.2014р. в справі було оголошено перерву до 18.03.2014р.

В судовому засіданні 18.03.2014р. в справі було оголошено перерву до 25.03.2014р.

В судовому засіданні 25.03.2014 року було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розгляд справи відбувався з урахуванням положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Між позивачем та відповідачем було укладено усний договір про надання автотранспортних послуг.

Відповідно до положень статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Позивач зазначає про те, що згідно копії Акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) №ОУ-0000238 від 12 жовтня 2011р., останнім було надано відповідачу послуги на загальну суму 22 000,00 грн.

На зазначеному акті міститься підпис не встановленої особи та печатка відповідача.

Відповідач зазначає, що зазначений акт не було підписано ним, оскільки послуги від позивача за цим актом не приймались і у зв'язку з цим не оплачувались.

У зв'язку з викладеним, позивач вимушений був звернутись до суду з даним позовом.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Внаслідок укладення договору між сторонами згідно ст. 11 Цивільного Кодексу України, виникли цивільні права та обов'язки, передбачені нормами діючого законодавства.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Виконавець повинен надати послугу особисто. (ч. 1 ст. 902 ЦК України).

Згідно із частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

В якості підтвердження наявності заборгованості у відповідача, позивач посилається на Акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) №ОУ-0000238 від 12.10.2011р.

Однак, як встановлюється матеріалами справи, Акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) №ОУ-0000238 від 12.10.2011р. в графі «Від замовника:» не містить посади та ПІБ особи, яка підписала вказаний Акт.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ст. 9 вказаного закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п. 2.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. №88 первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

У відповідності до п. 2.2. Положення первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення.

Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення , особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (п. 2.4. Положення).

Відповідно до пункту 2.16 Положення забороняється приймати до виконання (у тому числі для включення до регістрів бухгалтерського обліку) первинні документи, що суперечать законодавству, зокрема статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та пунктам 2.4 і 2.13 Положення, які передбачають наявність підпису особи, уповноваженої на проведення господарської операції і підписання первинного документа.

Таким чином, факт надання послуг позивачем та виникнення обов'язку у відповідача щодо оплати таких послуг, повинен підтверджуватись належним чином оформленим первинним документом, зокрема, актом здавання-приймання наданих послуг.

Наявний в справі Акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) №ОУ-0000238 від 12.10.2011р. не відповідає вимогам викладених норм, оскільки не містить відомостей, зокрема, щодо посади і прізвища особи, відповідальної за здійснення господарської операції.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до п. 2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. №6 «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: - чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; - чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; - яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. З огляду на вимоги частини першої статті 4 ГПК господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).

За таких обставин, суд не може дійти достовірного висновку про наявність заборгованості у відповідача за Договором на суму 22 000,00 грн., оскільки позивачем не надано до суду належних доказів, які б підтверджували викладені в позовній заяві обставини.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 22 000,00 грн. є не доведеними.

Оскільки вимога позивача про стягнення з відповідача суми 3% річних в розмірі 222,41 грн. за прострочення виконання відповідачем зобов'язання щодо оплати вартості послуг є похідною від вимоги про стягнення заборгованості у розмірі 22 000,00 грн., то відсутність підстав для задоволення вимоги про стягнення суми основного боргу виключає можливість задоволення позову в частині стягнення 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов'язання.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає позовні вимоги в справі №910/2347/14 необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати позивача в розмірі 1 827,00 грн. покладаються на останнього.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позову відмовити повністю.

2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 31.03.2014р.

Суддя С.М. Морозов