Постанова

від 18.12.2014 по справі 908/3670/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" грудня 2014 р. Справа № 908/3670/14

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Слободін М.М. , суддя Гончар Т. В. , суддя Гребенюк Н. В.

при секретарі Томіній І.В.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився

відповідача - Ясир А.І., дов. б/н від 23.10.2014 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх.№3986 З/3-11) на рішення господарського суду Запорізької області від 06.11.14 у справі № 908/3670/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Тоговий Дім "Автохімія "Стандарт", м. Запоріжжя

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Невіс", с. Кам'янське Запорізька область

про стягнення 230 227,84 грн.

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2-14 році, позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Тоговий Дім "Автохімія "Стандарт" звернувся до господарського суду Запорізької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Невіс", відповідача, про стягнення 230 227 грн., з яких 226 022, 17 грн. - основний борг за поставлене паливо, 2 719, 50 грн. - інфляційні нарахування , 1486, 17 грн. - три відсотки річних. Судові витрати в розмірі 4604,56 грн. просив покласти на відповідача.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 06 листопада 2014 року у справі № 908/3670/14 (суддя Алейникова Т.Г.) позовні вимоги задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Невіс" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Тоговий Дім "Автохімія "Стандарт" основний борг в розмірі 226 022,17 грн., індекс інфляції в розмірі 2 719,50 грн., 1486,17 грн. - три проценти річних та судовий збір в розмірі 4604,56 грн.

Відповідач з зазначеним рішенням не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Запорізької області від 06 листопада 2014 року у даній справі скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, судові витрати покласти на позивача.

Апеляційну скаргу обгрунтовує тим, що висновок місцевого господарського суду про укладення між стронами договору купівлі-продажу, предметом якого є товар в кількості та з ціною, яка вказана у видаткових накладних, є безпідставним, оскільки сторонами такий договір не укладався і вищевказані умови не узгоджувались.

При цьому, в накладних № РН-0000029 від 16.01.2014 р. на суму 112 200,35 грн та № РН-0000ОЗ0 від 20.01.2014 р. на суму 129229,20 грн сторони лише засвідчили факт передачі товару від позивача до відповідача, не визначивши підставу отримання, назву товару, кількість та вартість.

Також вказує на те, що направлений на адресу відповідача позивачем претензійний лист вих. № 18/06-2014 не є вимогою виконати зобов"язання, у зв"язку з чим зобов'язання відповідача щодо оплати отриманого на підставі видаткових накладних № РН-0000029 від 16.01.2014 р. та № РН-0000030 від 20.01.2014р. товару на момент пред'явлення позову не виникло.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 27.11.2014 року апеляційну скаргу відповідача було прийнято до провадження та призначено її до розгляду на 17.12.2014 року на 11:30 год.

Представник відповідача у судовому засіданні 17.12.2014 року підтримав апеляційну скаргу.

Представник позивача в судове засідання 17.12.2014 року не з"явився. 16.12.2014 року через канцелярію Харківського апеляційного господарського суду надійшло клопотання (вх.№12451 від 16.12.2014 року) про відкладення розгляду справи у зв"язку із хворобою представника позивача.

Колегія суддів, розглянувши дане клопотання, дійшла висновку про відмову в його задоволенні, оскільки позивачем не надано жодних доказів на підтвердження викладених в клопотанні обставин та не зазначено з урахуванням вимог статті 77 ГПК України, яким чином нез"явлення представника позивача унеможливить розгляд даної справи.

До того ж, відповідно до пункту 3.9.2 Постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК)

А тому колегія суддів розглядає апеляційну скаргу за відсутності представника позивача за наявними у справі матеріалами відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи відповідача, вислухавши у судовому засіданні пояснення уповноваженого представника відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, зважаючи на таке.

Як свідчать матеріали справи та було вірно встановлено місцевим господарським судом, в період з листопада 2013 року по січень 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Тоговий Дім "Автохімія "Стандарт" за попередньою домовленістю з Товариством з обмеженою відповідальністю "Невіс" за відповідними видатковими накладними поставило останньому пальне (бензин, дизельне пальне, газ скраплений) (далі товар) на загальну суму 2 839 188,37 грн. (з ПДВ), а саме:

- видатковою накладною № РН-002102 від 05.11.2013 р. на суму 157 491,46 грн. з ПДВ;

- видатковою накладною № РН-002102 від 07.11.2013 р. на суму 21 509,73 грн. з ПДВ;

- видатковою накладною № РН-002204 від 13.11.2013 р. на суму 249 453,38 грн. з ПДВ;

- видатковою накладною № РН-002205 від 13.11.2013 р. на суму 160 529,68 грн. з ПДВ;

- видатковою накладною № РН-002184 від 26.11.2013 р. на суму 233 687,75 грн. з ПДВ;

- видатковою накладною № РН-002185 від 26.1'.2013 р. на суму 173 335,30 грн. з ПДВ;

- видатковою накладною № РН-002186 від 26.11.2013 р. на суму 72 186,46 грн. з ПДВ;

- видатковою накладною № РН-002480 від 02.12.2013 р. на суму 150 148,85 грн. з ПДВ;

- видатковою накладною № РН-002481 від 09.12.2013 р. на суму 124 674,47 грн. з ПДВ;

- видатковою накладною № РН-002482 від 12.12.2013 р. на суму 171 321,62 грн. з ПДВ;

- видатковою накладною № РН-002483 від 16.12.2013 р. на суму 179 802,19 грн. з ПДВ;

- видатковою накладною № РН-002484 від 20.12.2013 р. на суму 60 449,45 грн. з ПДВ;

- видатковою накладною № РН-002485 від 24.12.2013 р. на суму 78 909,09 грн. з ПДВ;

- видатковою накладною № РН-002486 від 27.12.2013 р. на суму 232 352,44 грн. з ПДВ;

- видатковою накладною № РН-002487 від 30.12.2013 р. на суму 108 052,41 грн. з ПДВ;

- видатковою накладною № РН-0000027 від 14.01.2014 р. на суму 98 185,40 грн. з ПДВ;

- видатковою накладною № РН-0000028 від 15.01.2014 р. на суму 106 669,15 грн, з ПДВ;

- видатковою накладною № РН-0000029 від 16.01.2014 р. на суму 112 200,35 грн. з ПДВ;

- видатковою накладною № РН-0000030 від 20.01.2014 р. на суму 159 229,20 грн. з ПДВ.

Всі зазначені видаткові накладні, за якими відповідачу поставлялося пальне, були узгоджені між позивачем і відповідачем, про що свідчать підписи уповноважених осіб сторін на цих накладних, скріплені печатками підприємств.

При цьому, товар був прийнятий відповідачем без жодних зауважень та претензій, про що свідчить підпис уповноваженої особи відповідача на кожній із зазначених видаткових накладних за спірний період, скріплений печаткою ТОВ «НЕВІС».

Також матеріали справи свідчать про те, що оплата отриманого пального відповідачем була здійснена частково протягом листопада 2013 року - лютого 2014 року в сумі 2 433 800,00 грн., що підтверджується виписками банку. Решту суми боргу відповідач не перерахував.

Видатковими накладними № ВП-0000001, № ВП-0000002, № ВП-0000003, № ВП-0000004, № ВП-0000005, №ВП-0000006 від 17.02.2014 р. сторони оформили повернення відповідачем позивачу пального на загальну суму 179 366,20 грн.

Таким чином, заборгованість ТОВ «НЕВІС» перед ТОВ "ТОРГОВИЙ ДІМ "АВТОХІМІЯ "СТАНДАРТ" за поставлене пальне на час подання позову до суду склала 226 022, 17 грн.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з чим погоджується колегія суддів апеляційної інстанції.

Так, статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків відповідно до частини 2 цієї ж статті є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином вважається дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.

Зобов'язанням відповідно до частини 1 та 2 ст. 509 цього Кодексу є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 ЦК України.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформації тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Слід зазначити, що законодавство дозволяє вчиняти письмовий правочин у спрощений спосіб.

Так, статтею 207 Цивільного кодексу встановлено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до статті 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Отже, підписання сторонами без зауважень видаткових накладних та скріплення їх печатками підприємств, свідчить про укладення ними договору купівлі-продажу пального у спрощений спосіб.

Про укладення цього договору свідчить і факт прийняття відповідачем товару, вказаного у накладних та його часткова оплата.

Таким чином, як вірно зазначив господарський суд першої інстанції, на підставі дій позивача, який передав товар по накладним, та дій відповідача, який цей товар прийняв без зауважень, у сторін виникли взаємні права та обов'язки, а саме: у позивача - право вимагати оплати за товар, а у відповідача - обов'язок сплатити вартість отриманого товару.

За договором поставки, як встановлено частинами 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Покупець, відповідно до статті 692 Цивільного кодексу України, зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати. Покупець зобов'язаний сплатити повну ціну переданого товару.

Отже, якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

При цьому, як зазначено в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 17.07.2012 р. № 01-06/928/2012, підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 Цивільного кодексу України.

До того ж, у пункті 1.7 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу.

А тому, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про настання у відповідача обов"язку оплатити товар одразу після його прийняття за видатковими накладними, які фіксують дату здійснення відповідної господарської операції..

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлена обов'язковість договору для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Проте, відповідач порушив взяті на себе договірні зобов'язання та вимоги чинного законодавства, не оплативши повну вартість прийнятого ним від позивача товару, у зв'язку із чим у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість в сумі 226 022,17 грн.

Глава 50 Цивільного кодексу України передбачає підстави та умови припинення зобов'язання, зокрема, статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Таким чином, як вірно зазначив суд першої інстанції, зобов'язання відповідача оплатити отриманий товар не припинено.

З матеріалів справи вбачається, що сума 226 022, 17 грн. залишилася неоплаченою, в зв'язку з чим позивачем було направлено відповідачу претензійний лист вих. № 18/06-2014 від 18.06.2014 р. з вимогою оплатити заборгованість у вказаному розмірі, а також надіслано всі копії документів, які підтверджують заборгованість відповідача.

Оскільки претензія відповідача була залишена без відповіді, а суму боргу сплачено не було, колегія суддів вважає обгрунтованим висновок місцевого господарського суду про наявність достатніх правових підстав для задоволення позову в частині стягнення з відповідача 226 022, 17 грн. суми основного боргу боргу.

Згідно ст. 610, ст. 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або неналежне виконання. У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, які належать до сплати кредиторові.

У випадку відсутності зазначення в договорі розміру процентів, цивільно-правова відповідальність за порушення грошових зобов"язань настає на підставі вимог закону, а саме статті 625 Цивільного кодексу України.

З урахуванням наведеного, за період з 08.07.2014 р. по 25.09.2014 р. позивачем були нараховані відповідачу три проценти річних на суму 1486,17 грн.

Колегія суддів, перевіривши здійснений позивачем розрахунок трьох процентів річних, погоджується із висновком місцевого господарського суду про його обгрунтованість та наявність підстав для задоволення позову в частині стягнення з відповідача 1486,17 грн. трьох процентів річних.

Колегія суддів, перевіривши правильність розрахунку позивачем індексу інфляції, вважає його правомірним та обгрунтованим.

А тому, оскільки факт порушення відповідачем норм чинного законодавства та домовленостей по поставці товару, а також факт заборгованості, за видатковими накладними за № 0000029 від 16.01.2014 р.та за № 0000030 від 20.01.2014 р. підтверджується матеріалами справи, то колегія суддів погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про стягнення з відповідача 2719, 50 грн. індексу інфляції.

Таким чином, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов цілком вірного висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Відповідач апеляційну скаргу обгрунтовує тим, що висновок місцевого господарського суду про укладення між стронами договору купівлі-продажу, предметом якого є товар в кількості та за ціною, яка вказана у видаткових накладних, є безпідставним, оскільки сторонами такий договір не укладався і вищевказані умови не узгоджувались.

При цьому, звертає увагу на те, що в накладних № РН-0000029 від 16.01.2014 р. на суму 112 200,35 грн та № РН-0000ОЗ0 від 20.01.2014 р . на суму 129229,20 сторони засвідчили лише факт передачі цього товару від позивача до відповідача, не визначивши підставу отримання , назву товару, кількість та вартість.

Однак, колегія суддів не може погодитись із такими посиланнями, зважаючи на таке.

Як вже зазначалося вище, чинне законодавство, зокрема, стаття 207 Цивільного кодексу України та стаття 181 Господарського кодексу України, дозволяє вчиняти письмовий правочин у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень

А тому, підписання сторонами без зауважень видаткових накладних та скріплення їх печатками підприємств свідчить про укладення ними договору купівлі-продажу пального у спрощений спосіб. Про укладення цього договору свідчить і факт прийняття відповідачем товару, вказаного у накладних та його часткова оплата.

При цьому слід зазначити, що у всіх видаткових накладних було визначено назву товару - дизельне паливо та бензин, а також його кількість та вартість, а підставою отримання товару за цими накладними є угода купівлі-продажу, оформлена у спрощений спосіб шляхом складання цих же видаткових накладних, їх підписання представниками сторін та скріплення печатками.

Також відповідач в апеляційній скарзі вказує на те, що направлений на адресу відповідача позивачем претензійний лист вих. № 18/06-2014 не є вимогою виконати зобов"язання, у зв"язку з чим зобов'язання відповідача щодо оплати отриманого на підставі видаткових накладних № РН-0000029 від 16.01.2014 р. та № РН-0000030 від 20.01.2014р. товару на момент пред'явлення позову не виникло.

Однак, колегія суддів не може погодитись із такими твердженнями, оскільки претензійний лист вих. № 18/06-2014 містить чітку вимогу про оплату товару і законодавством не встановлено конкретної форми такого документа, як вимога виконати зобов"язання .

До того ж, як вже зазначалося вище, в інформаційному листі Вищий господарський суд України від 17.07.2012 р. № 01-06/928/2012 вказує, що підписання покупцем видаткової накладної є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 Цивільного кодексу України. А у пкнуті 1.7 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити наприклад з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

Оскільки сторони уклали договір купівлі-продажу товару у спрощений спосіб, не визначивши у ньому строк виконання, то, з урахуванням вимог статті 692 Цивільного кодексу України, відповідач як покупець в будь-якому випадку був зобов"язаний оплатити вартість товару негайно після його прийняття від позивача.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що місцевий господарський суд, приймаючи оскаржуване рішення, повністю дослідив обставини, які мають значення для справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а тому підстави для скасування або зміни вказаного рішення відсутні.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 33, 43, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Запорізької області від 06 листопада 2014 року у справі № 908/3670/14 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови підписано 22.12.2014 року.

Головуючий суддя Слободін М.М.

Суддя Гончар Т. В.

Суддя Гребенюк Н. В.