Ухвала

від 22.12.2014 по справі 823/3110/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 823/3110/14 Головуючий у 1-й інстанції: Бабич А.М. Суддя-доповідач: Бєлова Л.В.

У Х В А Л А

Іменем України

22 грудня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого: Бєлової Л.В.

суддів: Гром Л.М.,

Вівдиченко Т.Р.

при секретарі: Корінець Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за апеляційною скаргою позивача - Відділення міжнародного Німецько-Українського благодійного фонду «ТАВІФА» на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2014 року у справі за адміністративним позовом Відділення міжнародного Німецько-Українського благодійного фонду «ТАВІФА» до Черкаської митниці Міндоходів про визнання незаконною вимоги та зобов'язання вчинити дії , -

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2014 року позивач - Відділення міжнародного Німецько-Українського благодійного фонду «ТАВІФА» звернулося до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Черкаської митниці Міндоходів, в якому просило :

- визнати незаконними вимогу Черкаської митниці Міндоходів щодо відшкодування витрат за зберігання товарів на складах митних органів, згідно митних декларацій: №9020000/2014/400398, №9020000/2014/400500, №9020000/2014/400402, №9020000/2014/400403, №9020000/2014/400518, №9020000/2014/400530, №9020000/2014/401093, №9020000/2014/401098, №9020000/2014/401107, №9020000/2014/401095, №9020000/2014/401092, №9020000/2014/401106, №9020000/2014/401101, №9020000/2014/401094, №9020000/2014/401109, №9020000/2014/401111, №9020000/2014/401096;

- визнати незаконною відмову відповідача в поверненні зайво сплачених, як витрати відповідача за зберігання товару, кошти в сумі 388525,00грн., викладену в листі від 20.08.2014 №47-04/23-70-10-45;

- зобов'язати відповідача внести подання до Головного управління Державної казначейської служби у Черкаській області щодо повернення зайво сплачених коштів, як оплати витрат відповідача за зберігання товару, на користь позивача в сумі 388525,00грн.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2014 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із зазначеною постановою, позивачем - Відділенням міжнародного Німецько-Українського благодійного фонду «ТАВІФА» подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нове рішення, яким задовольнити адміністративний позов в повному обсязі, мотивуючи свої вимоги тим, що висновки суду не відповідають обставинам справи, порушено норми матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення з'явившихся сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.

Згідно з ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач - Відділення міжнародного Німецько-Українського благодійного фонду «ТАВІФА» зареєстроване як юридична особа (код ЄДРПОУ 25659993) та відповідно до статуту є благодійною організацією.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що позивачем було задекларовано товар до ввезення на територію України згідно з митними деклараціями №9020000/2014/400398, №9020000/2014/400500, №9020000/2014/400402, №9020000/2014/400403, №9020000/2014/400518, №9020000/2014/400530, №9020000/2014/401093, №9020000/2014/401098, №9020000/2014/401107, №9020000/2014/401095, №9020000/2014/401092, №9020000/2014/401106, №9020000/2014/401101, №9020000/2014/401094, №9020000/2014/401109, №9020000/2014/401111, №9020000/2014/401096.

В подальшому позивач звернувся з пакетом документів до Міністерства соціальної політики України щодо офіційного визнання вищевказаного товару гуманітарною допомогою.

Проте, у зв'язку з не отриманням відповідного рішення від Міністерства соціальної політики України протягом встановленого терміну, позивач задекларував товар в режимі «митний склад.

Судом першої інстанції також вірно встановлено, що на підставі договорів відповідального зберігання, укладених між позивачем та Черкаською митницею Міндоходів від 28 жовтня 2013 року №34/2013ЧМД; від 29 листопада 2013 року; №39/213ЧМД, від 03 грудня 2013 року №41/2013ЧМД; від 18 грудня 2013 року №46/2013ЧМД; від 23 квітня 2013 року №17/2014 та актів прийому-передачі товарів (том 2, а.с.11-62) фактично товар переданий на відповідальне зберігання на склад позивача.

В подальшому листами від 28 лютого 2014 року № №23, 24, 25 та від 12 березня 2014 року № 26 позивач звернувся до відповідача з проханням видати йому зазначений вантаж.

Проте, Відділення міжнародного Німецько-Українського благодійного фонду «ТАВІФА» отримало відмову з посиланням на необхідність відшкодувати відповідачу витрати за зберігання товару на митному складі.

Відповідно до квитанцій від 12 березня 2014 року № 4326.209.1 на суму 84701,30грн., від 13 березня 2014 року №248.390.1 на суму 20178,92грн. та від 29 квітня 2014 року №4326.650.1 на суму 283645,61грн позивач відшкодував Черкаській митниці Міндоходів витрати за зберігання товару на митному складі.

22 липня 2014 року Відділення міжнародного Німецько-Українського благодійного фонду «ТАВІФА» звернулось до відповідача із заявою № 62, в якій просив повернути вищевказані зайво сплачені кошти, як витрати відповідача за зберігання товару, в сумі 388525,83грн. Листом від 20.08.2014 №4704/23-70-1045 відповідач відмовив позивачу в їх поверненні.

Проте, листом від 20 серпня 2014 року № 47-04/23-70-10-45 Черкаська митниця Міндоходів відмовила позивачу в поверненні зазначених коштів.

Не погоджуючись з такою відмовою та з метою захисту своїх прав та законних інтересів, позивач звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з даним адміністративним позовом.

Даючи правову оцінку вищевикладеним обставинам справи, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції вірно виходив з наступного.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень.

Правові, організаційні, соціальні засади отримання, надання, оформлення, розподілу і контролю за цільовим використанням гуманітарної допомоги визначені Митним кодексом України (далі - МК України), Законом України «Про гуманітарну допомогу» та Порядком взаємодії центральних органів виконавчої влади та Національного банку щодо визнання вантажів (товарів), коштів, у тому числі в іноземній валюті, виконання робіт, наданих послуг гуманітарною допомогою, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2013 року № 241 та іншими підзаконними нормативно-правовими актами.

Так, відповідно до ч.1 ст. 201 МК України, товари з моменту пред'явлення їх органу доходів і зборів до поміщення їх у відповідний митний режим можуть перебувати на тимчасовому зберіганні під митним контролем.

Частиною 2 вказаної вище статті передбачено, що товари гуманітарної допомоги для їх тимчасового зберігання з дозволу відповідного органу доходів і зборів можуть розміщуватися на складах організацій - отримувачів гуманітарної допомоги.

Згідно з вимогами ч. 3 ст. 204 МК України, загальний строк тимчасового зберігання товарів під митним контролем становить 90 календарних днів, який може бути продовжений (але не більше ніж на 30 днів) органом доходів і зборів, за дозволом якого товари були розміщені на складі.

До закінчення строків зберігання, зазначених у частинах першій - третій цієї статті, товари, що перебувають на тимчасовому зберіганні під митним контролем, повинні бути: задекларовані власником або уповноваженою ним особою до відповідного митного режиму; або передані власником або уповноваженою ним особою, утримувачем складу тимчасового зберігання, митного складу, організацією - отримувачем гуманітарної допомоги відповідному органу доходів і зборів для зберігання та/або розпорядження відповідно до цього Кодексу; або відправлені під митним контролем до інших органів доходів і зборів для їх подальшого митного оформлення; або вивезені за межі митної території України (ч. 4 ст. 204 МК України).

Кірм того, п.3 ч.1 ст.238 МК України встановлено, що обов'язковій передачі органу доходів і зборів для зберігання підлягають товари, які до закінчення встановлених статтею 204 цього Кодексу строків тимчасового зберігання під митним контролем на складах тимчасового зберігання, складах організацій - отримувачів гуманітарної допомоги, митних складах не були задекларовані власником або уповноваженою ним особою до відповідного митного режиму або такі, що декларувалися, але щодо яких після закінчення строків зберігання під митним контролем двічі надавалася відмова у митному оформленні в порядку, встановленому цим Кодексом.

Під складами органів доходів і зборів розуміються складські приміщення, резервуари, криті та відкриті майданчики, холодильні чи морозильні камери, які належать органам доходів і зборів або використовуються ними і спеціально обладнані для зберігання товарів, транспортних засобів комерційного призначення (ч.1 ст.239 МК України).

Згідно з вимогами ч.6 ст.239 МК України, витрати органів доходів і зборів на зберігання товарів, транспортних засобів, зазначених у пунктах 1 - 5 частини першої та у частині п'ятій статті 238 цього Кодексу, відшкодовуються власниками цих товарів, транспортних засобів або уповноваженими ними особами. Розмір суми, що підлягає відшкодуванню, визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, і розраховується в порядку, передбаченому для визначення собівартості платних послуг.

Таким чином, Митний кодекс України встановлює обов'язок власників товарів, що перебувають на території України в режимі «митний склад», відшкодувати органу доходів і зборів витрати за таке зберігання.

Колегія суддів звертає увагу, що на момент виникнення спірних відносин, законодавством не передбачалось залежність обов'язку органу доходів і зборів від фактичної наявності понесення ним витрат.

Відповідно до п. 1 розділу ІІ Порядку відшкодування витрат за зберігання товарів та транспортних засобів на складах митних органів, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 15 червня 2012 року №731, витрати митного органу оформлюються уніфікованою митною квитанцією МД-1 та відшкодовуються власником товарів, транспортних засобів або вповноваженою ним особою після їх митного оформлення при фактичному отриманні цих товарів, транспортних засобів.

Пунктом 2 розділу ІІ зазначеного вище порядку встановлено, що розміри відшкодувань за зберігання на складах митних органів товарів і транспортних засобів затверджено наказом Міністерства фінансів України від 15 червня 2012 року №731, яким передбачено плату в розмірі 1 євро за добу за 1 кубічний метр (якщо товар зберігається не на піддонах) та 2 євро за добу за один піддон (800 х 1200 мм) для зберігання в закритому сховищі (на складі).

Крім того, пунктом 9 Порядку відшкодування витрат за зберігання товарів та транспортних засобів на складах митних органів, встановлений вичерпний перелік підстав, коли витрати на зберігання товару не відшкодовуються, а саме: строк зберігання товарів, транспортних засобів на складі митного органу не перевищує десяти днів з дня їх розміщення на складі митного органу; товари, транспортні засоби, що зберігаються на складі митного органу, розміщуються їх власником або вповноваженою ним особою у режим відмови на користь держави.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що чинним законодавством не передбачено такої обставини звільнення від оплати витрат на зберігання товару, як порушення Мінсоцполітики строків розгляду питання про визнання вантажу гуманітарною допомогою.

Апеляційним судом не приймається до уваги й посилання апелянта на Розпорядження Кабінету Міністрів України від 27 травня 2014 року №579-р «Про внесення зміни до пункту 1 розпорядження Кабінету Міністрів України від 15 січня 2014 року №21», так як воно набрало законної сили лише 24 червня 2014 року. Тобто на момент виникнення спірних правовідносин між позивачем та відповідачем зазначене розпорядження не існувало.

Судом першої інстанції вірно зазначено, що на час здійснення митного оформлення вантажу, оплати витрат за зберігання на митному складі та на час отримання товару позивачем (акти приймання-передачі за березень та квітень 2014 року діяло розпорядження Кабінету Міністрів України від 15 січня 2014 року №21-р «Деякі питання зберігання вантажів (товарів), визнаних гуманітарною допомогою, на складах органів доходів і зборів» у редакції, якою передбачено звільнення від оплати витрат на зберігання гуманітарної допомоги до 05 лютого 2014 року.

Згідно з п.11 розділу ІІ Порядку відшкодування витрат за зберігання товарів та транспортних засобів на складах митних органів, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 15 червня 2012 року №731 підлягають поверненню лише надмірно сплачені суми на вимогу платника органами Державної казначейської служби України відповідно до п.3 розділу 1 Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03 вересня 2013 року №787.

Отже, підсумовуючи зазначене вище, враховуючи, що позивач відшкодував відповідачу витрати за зберігання товару в режимі "митний склад" згідно з вимогами діючого законодавства, а не помилково, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що адміністративний позов Відділення міжнародного Німецько-Українського благодійного фонду «ТАВІФА» - є необґрунтований та не підлягає задоволенню. Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків Черкаського окружного адміністративного суду, які викладені в постанові від 29 жовтня 2014 року.

Відповідно до статті 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що постанова суду першої інстанції ухвалена з дотриманням норм процесуального та матеріального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, у зв'язку з чим підстав для скасування постанови суду першої інстанції не вбачається.

Керуючись ст. ст. 160, 199, 200, 205, 206, КАС України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу позивача - Відділення міжнародного Німецько-Українського благодійного фонду «ТАВІФА» на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2014 року - залишити без задоволення.

Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2014 року -залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів, відповідно до вимог ст. 212 КАС України, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст ухвали виготовлено 23.12.2014 року.

Головуючий суддя Л.В.Бєлова

Судді Л.М. Гром,

Т.Р. Вівдиченко

Головуючий суддя Бєлова Л.В.

Судді: Вівдиченко Т.Р.

Гром Л.М.