Постанова

від 19.12.2014 по справі 816/4603/14

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

19 грудня 2014 рокум. ПолтаваСправа №816/4603/14

Суддя Полтавського окружного адміністративного суду Кукоба О.О., розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (надалі - позивач, ФОП ОСОБА_1.) звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області (надалі - відповідач, ДПІ у м. Полтаві) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 28 березня 2014 року №0024811701, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: "Податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг), 14010100" загалом в розмірі 620 325 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що відповідачем порушено права та законні інтереси ФОП ОСОБА_1 у сфері публічно-правових відносин через безпідставне донарахування грошового зобов'язання зі сплати податку на додану вартість та застосування штрафних (фінансових) санкцій.

Зазначив, що доводи контролюючого органу про порушення ФОП ОСОБА_1 вимог податкового законодавства не відповідають фактичним обставинам справи, адже господарські правовідносини позивача з його контрагентом за спірний період є реальними, товарними, направленими на досягнення економічного ефекту та на отримання прибутку. Крім того, стверджував, що укладені позивачем договори не мають ознак нікчемності або фіктивності, не суперечать інтересам держави, оскільки були укладені та реалізовані в рамках законної господарської діяльності суб'єктів господарювання.

Відповідач позов не визнав, у письмових запереченнях просив відмовити в задоволенні позовних вимог повністю. При цьому, посилався на обставини, встановлені документальною позаплановою невиїзною перевіркою ФОП ОСОБА_1 з питань правомірності декларування показників податкових зобов'язань та податкового кредиту за наслідками фінансово-господарських взаємовідносин з Приватним підприємством /надалі - ПП/ "Калина" за період з 01 лютого 2011 року по 31 серпня 2011 року, викладені в акті перевірки від 07 лютого 2014 року №640/16-01-17-01-11/НОМЕР_1.

У судових засіданнях 04 грудня, 11 грудня 2014 року позивач та представники позивача позовні вимоги підтримали і просили їх задовольнити з підстав, наведених у позовній заяві та додаткових поясненнях по суті позовних вимог /т. І, а.с. 133-134; т. ІІІ, а.с. 23-24/.

Представник відповідача проти позову заперечувала, наполягала на відмові в задоволенні позовних вимог з мотивів, зазначених у письмових запереченнях ДПІ у м. Полтаві.

У судове засідання 12 грудня 2014 року з'явилась представник відповідача.

Позивач надав до суду клопотання про розгляд справи без його участі та участі його представників, подальший розгляд справи просив проводити в порядку письмового провадження /т. ІІІ, а.с. 77/.

Згідно з частиною шостою статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Керуючись приписами частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, надавши можливість присутнім учасникам судового процесу у повній мірі реалізувати свої процесуальні права та враховуючи відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд завершив розгляд справи в порядку письмового провадження.

Заслухавши пояснення позивача та представників сторін, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні факти та відповідні до них правовідносини.

Позивач у встановленому законом порядку зареєстрований як фізична особа - підприємець, перебуває на обліку платників податків в ДПІ у м. Полтаві з 05 травня 2006 року та є платником податку на додану вартість з 10 лютого 2007 року /т. І, а.с. 12-14/.

За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців основним видом діяльності позивача є вантажний автомобільний транспорт (код КВЕД-2010 49.41) /т. І, а.с. 13 - зворот/.

ФОП ОСОБА_1 отримав ліцензію Укртрансінспекції за видом господарської діяльності: надання послуг з перевезення пасажирів, небезпечних вантажів, багажу автомобільним транспортом (дозволений вид робіт: внутрішні перевезення небезпечних вантажів вантажними автомобілями, причепами та напівпричепами; міжнародні перевезення небезпечних вантажів вантажними автомобілями, причепами та напівпричепами) /т. І, а.с. 15/.

У період з 27 по 31 січня 2014 року фахівцем ДПІ у м. Полтаві проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ФОП ОСОБА_1 з питань правомірності декларування показників податкових зобов'язань та податкового кредиту за наслідками фінансово-господарських взаємовідносин з ПП "Калина" за період з 01 лютого 2011 року по 31 серпня 2011 року.

За результатами перевірки складено акт від 07 лютого 2014 року №640/16-01-17-01-11/НОМЕР_1 (надалі - Акт перевірки) /т. І, а.с. 21-32, т. ІІ, а.с. 194-201/, в якому зафіксовано порушення позивачем вимог пункту 44.1 статті 44, пунктів 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, наслідком чого визначено завищення податкового кредиту загалом в розмірі 413 550 грн (в т.ч., за лютий 2011 року - 66 667 грн, за березень 2011 року - 68 667 грн, за квітень 2011 року - 103 833 грн, за травень 2011 року - 73 704 грн, за червень 2011 року - 79 254 грн, за серпень 2011 року - 21 425 грн).

На підставі зазначених висновків Акта перевірки ДПІ у м. Полтаві 28 березня 2014 року сформовано податкове повідомлення-рішення №0024811701, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: "Податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг), 14010100" загалом в розмірі 620 325 грн (в т.ч., 413 550 грн - основний платіж, 206 775 грн - штрафні (фінансові) санкції) /т. І, а.с. 20; т. ІІ, а.с. 203/.

Не погодившись з даним податковим повідомленням-рішенням, позивач оскаржив його до суду.

Надаючи правову оцінку спірному рішенню суб'єкта владних повноважень, суд виходить з критеріїв правомірності такого рішення, що встановлені частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв'язку з чим перевіряє чи прийнято дане рішення: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Судом встановлено, що позивачем, на підставі податкових накладних, виписаних ПП "Калина" (код ЄДРПОУ 13957099), протягом лютого-червня та у серпні 2011 року зараховано до складу податкового кредиту суму ПДВ загалом в розмірі 413 550 грн.

Однак, за результатами документальної позапланової невиїзної перевірки ФОП ОСОБА_1 відповідач дійшов висновку про безпідставне віднесення вказаної суми податку на додану вартість (надалі також ПДВ) до складу податкового кредиту, наслідком чого визначено завищення позивачем податкового кредиту загалом в розмірі 413 550 грн.

Мотивуючи даний висновок, відповідач зазначив, що позивач не надав на перевірку подорожні листи, документи на підтвердження транспортування, отримання товару, договори на придбання, акти приймання-передачі дизельного пального, а надані на перевірку акти здачі-приймання послуг не містять конкретизованої інформації про вид транспортно-експедиційних послуг. Крім того, посилався на акт Полтавської ОДПІ від 08 жовтня 2012 року №1397/22/13957099 "Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ПП "Калина" (код ЄДРПОУ 13957099) з питань правомірності декларування податку на прибуток та податку на додану вартість за період з 01 липня 2008 року по 30 червня 2011 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2008 року по 30 червня 2011 року" /т. ІІІ, а.с. 39-58/. Зокрема, процитував зміст даного акта щодо укладення ПП "Калина" нікчемних правочинів та ведення діяльності, спрямованої на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам. Також, звертав увагу на дані АІС "Податковий блок" (підрозділ "Аналітична система") щодо наявних розбіжностей між сумою податкових зобов'язань ПП "Калина" та сумою податкового кредиту ФОП ОСОБА_1 за лютий-травень 2011 року.

Оцінюючи наведені доводи в їх сукупності, суд виходить з наступного.

Спірні відносини сторін стосуються права платника ПДВ на податковий кредит.

Так, згідно з підпунктом "а" пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

За приписами пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Водночас, як визначено пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Виходячи з вищевикладеного, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображатимуть реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

За відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Таким чином, визначальним у питанні перевірки правомірності формування платником податку показників податкової звітності з ПДВ є безпосереднє дослідження факту здійснення господарської операції (її реальності/товарності), на підставі якої таким платником сформовано дані податкового обліку.

Судом встановлено, що спірні відносини між позивачем та його контрагентом стосувалися придбання товарно-матеріальних цінностей та послуг.

До матеріалів справи залучено копію договору від 04 січня 2011 року №16, укладеного між ПП "Калина" (постачальник) та ФОП ОСОБА_1 (покупець), за умовами якого продавець продає, а покупець придбає товар, найменування, ціна та строки поставки якого погоджуються сторонами шляхом підписання додаткових угод, що є невід'ємною частиною даного договору /т. І, а.с. 45-46/.

За змістом додаткової угоди від 10 травня 2011 року №1 постачальник зобов'язувався поставити покупцю на умовах СРТ м. Київ дизельне пальне кількістю 10 550 л, вартістю 9,50 грн за літр (загальна вартість товару 100 225 грн, в т.ч., ПДВ - 16 704 грн 17 коп.) /т. І, а.с. 47/.

За умовами додаткової угоди від 21 червня 2011 року №2 постачальник зобов'язувався поставити покупцю на умовах СРТ м. Київ дизельне пальне кількістю 25 600 л, вартістю 9,20 грн за літр (загальна вартість товару 235 520 грн, в т.ч., ПДВ - 39 253 грн 33 коп.) /т. І, а.с. 48/.

В силу додаткової угоди від 04 серпня 2011 року №3 постачальник зобов'язувався поставити покупцю на умовах СРТ м. Київ дизельне пальне кількістю 14 283,89 л, вартістю 9,00 грн за літр (загальна вартість товару 128 550 грн, в т.ч., ПДВ - 21 425 грн 84 коп.) /т. І, а.с. 50/.

Як пояснив в судовому засіданні 04 грудня 2014 року позивач, на виконання зазначених зобов'язань ПП "Калина" 10 травня, 21 червня та 04 серпня 2011 року поставило ФОП ОСОБА_1 дизельне пальне загальною кількістю 50 433,89 л, вартістю 464 300 грн 02 коп. (в т.ч., ПДВ - 77 383 грн 34 коп.).

Крім того, до матеріалів справи залучено копію договору на транспортно-експедиційне обслуговування від 04 січня 2011 року, за умовами якого ПП "Калина" (експедитор) від свого імені та за рахунок замовника (ФОП ОСОБА_1.) забезпечує здійснення супроводу автотранспортних перевезень вантажів замовника автомобільним транспортом у міському, приміському й міжміському сполученні; експедитор в інтересах замовника виконує організаційні заходи, пов'язані з перевезенням вантажів /т. І, а.с. 59-61/.

Як пояснив в судовому засіданні 04 грудня 2014 року позивач, на виконання зазначених зобов'язань ПП "Калина" протягом лютого-червня 2011 року надало ФОП ОСОБА_1 транспортно-експедиційні послуги загальною вартістю 2 017 000 грн (в т.ч., ПДВ - 336 166 грн 67 коп.).

За приписами пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.

Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг /пункт 201.4 статті 201 Податкового кодексу України/.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту /абзац перший пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України/.

Матеріалами справи підтверджено, що ПП "Калина", за результатами здійснення господарських операцій з ФОП ОСОБА_1, виписано та передано останньому податкові накладні від 10 травня 2011 року №5 /т. І, а.с. 53/, від 21 червня 2011 року №31 /т. І, а.с. 54/, від 04 серпня 2011 року №1 /т. І, а.с. 55/, від 28 лютого 2011 року №23 /т. І, а.с. 72/, від 31 березня 2011 року №42 /т. І, а.с. 73/, від 08 квітня 2011 року №8 /т. І, а.с. 74/, від 15 квітня 2011 року №15 /т. І, а.с. 75/, від 22 квітня 2011 року №23 /т. І, а.с. 76/, від 29 квітня 2011 року №37 /т. І, а.с. 77/, від 10 травня 2011 року №9 /т. І, а.с. 78/, від 17 травня 2011 року №17 /т. І, а.с. 79/, від 27 травня 2011 року №33 /т. І, а.с. 80/, від 29 червня 2011 року №42 /т. І, а.с. 81/.

Дослідивши копії вказаних податкових накладних, судом встановлено, що вони за змістом та формою відповідають вимогам пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України.

Суд відхиляє як безпідставні посилання представника відповідача на те, що в наданій на перевірку податковій накладній від 21 червня 2011 року №31 відсутній підпис та прізвище особи, яка її склала, а в наданій до матеріалів справи накладній вказано дані відомості, адже Акт перевірки відповідних відомостей чи будь-яких інших зауважень до змісту та форми податкових накладних не містить.

З аналогічних підстав суд відхиляє доводи представника відповідача про відсутність в податкових накладних, виписаних ПП "Калина" за результатами здійснення господарських операцій з надання транспортно-експедиційних послуг, прізвища особи, яка їх склала та різницю в одиниці виміру послуги.

ДПІ у м. Полтаві не спростовано того, що на момент складення зазначених вище податкових накладних ПП "Калина" мало статус платника податку на додану вартість та було зареєстроване як юридична особа у встановленому законодавством порядку /т. І, а.с. 129/.

Отже, наведені податкові накладні підтверджують факт придбання позивачем у ПП "Калина" товарів і послуг загальною вартістю 2 481 300 грн 02 коп. (в т.ч. ПДВ - 413 550 грн 01 коп.), є підставою для віднесення спірних сум ПДВ до складу податкового кредиту та в силу положень статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України приймаються судом як належний доказ у справі.

Придбані у ПП "Калина" товари і послуги позивач оплатив за ціною їх вартості, що підтверджено залученими до матеріалів справи копіями банківських виписок /т. І, а.с. 108-119/ та не спростовано відповідачем.

За змістом пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

У відповідності до частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до приписів частини другої статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Отже, при дослідженні факту здійснення господарської операції мають досліджуватись відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовано дані податкового обліку. При цьому, для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Разом з цим, перевіряючи факт здійснення господарської операції, на підставі якої платником податків сформовано дані податкового обліку, суд досліджує товарність такої операції в сукупності чинників, що впливають на її реальний зміст. Зокрема, суд оцінює документи та інші дані, що відображені платником податків в податковому та бухгалтерському обліку, з урахуванням специфіки спірної господарської операції.

Отже, сама собою наявність або відсутність окремих документів чи допущення помилок в їх оформленні не може слугувати підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо іншими даними буде підтверджено фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податку у зв'язку з його господарською діяльністю.

Суд зазначає, що на підтвердження реальності здійснення спірних господарських операцій до матеріалів справи залучено копії видаткових накладних /т. І, а.с. 50-52/, товарно-транспортних накладних /т. І, а.с. 56-58/, актів приймання-передачі виконаних робіт /т. І, а.с. 62-71/.

Дослідивши в судовому засіданні вказані копії документів, судом встановлено, що їх оформлено у відповідності до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за №168/704. А відтак, вказані документи є первинними документами бухгалтерського обліку в розумінні частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та в силу положень статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України приймаються судом як належний доказ у справі.

Зауваження щодо змісту та форми первинних документів в Акті перевірки відсутні.

Щодо тверджень представника відповідача про те, що надані на перевірку та залучені до матеріалів справи копії актів приймання-передачі виконаних робіт різняться за формою, суд зважає на пояснення позивача /т. ІІІ, а.с. 78-79/, за змістом яких наведені обставини виникли у зв'язку з помилковим наданням бухгалтером на перевірку попередньо узгоджених та підписаних договірними сторонами актів приймання-передачі виконаних робіт, тоді як до матеріалів справи надано акти, підписані в остаточній редакції. Так само, суд погоджується з твердженнями позивача про те, що як надані на перевірку, так і залучені до матеріалів справи копії актів приймання-передачі виконаних робіт відповідають вимогам до первинних документів.

Стосовно посилань представника відповідача на ненадання на перевірку доказів транспортування дизельного пального від постачальника до покупця (товарно-транспортних накладних та подорожніх листів), суд зазначає, що ДПІ у м. Полтаві проведено невиїзну документальну перевірку ФОП ОСОБА_1 Суд зважає на доводи позивача про те, що на вимогу контролюючого органу про надання документів (запит від 21 червня 2013 року вих. №4901/К/17.2-18 /т. ІІ, а.с. 171/) бухгалтером позивача були надані первинні документи, в об'ємі, яким можливо підтвердити фактичність здійснення господарських операцій. Оскільки конкретизованих вимог щодо надання на перевірку товарно-транспортних накладних та подорожніх листів письмовий запит ДПІ у м. Полтаві не містив, останні бухгалтером не надавались. Відповідач інших конкретизованих запитів на адресу платника податків не надсилав, що визнав представник відповідача.

З аналогічних підстав, суд відхиляє як необґрунтовані доводи представника відповідача про ненадання на перевірку паспортів якості дизельного пального.

При цьому, суд зауважує, що хоча чинним законодавством документи щодо якісних характеристик товару не віднесено до первинних, у зв'язку з чим у платника податків відсутній обов'язок щодо їх зберігання, позивач на вимогу суду надав копію сертифіката відповідності серії ДІ №UA1.035.0090385-11 /т. ІІІ, а.с. 64/.

Що стосується посилань представника відповідача на невідповідність товарно-транспортних накладних встановленій Інструкцією про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України формі /типова форма 1-ТТН/, суд звертає увагу на те, що наведена обставина не може бути визнана беззаперечним доказом безтоварності спірних господарських операцій.

Суд зважає на те, що дизельне паливо позивачем придбавалось для власних потреб. Факт надходження та використання дизельного палива позивачем відображено по рахунку 203 "Паливо" /т. І, а.с. 143/.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач має достатню кількість кваліфікованих працівників /т. ІІІ, а.с. 29-35/ та необхідні виробничі приміщення /т. І, а.с. 120-122/.

Крім того, позивач має та використовує у власній господарській діяльності автотранспортні засоби /т. І, а.с. 16-19, 136/, що відповідає основному виду діяльності ФОП ОСОБА_1 (вантажний автомобільний транспорт, надання послуг з перевезення вантажів).

Факти використання та списання паливно-мастильних матеріалів підтверджено залученими до матеріалів справи зведеними відомостями про витрати ПММ /т. І, а.с. 137-142/.

За таких обставин, варто зазначити, що окремі неточності у первинних документах, зокрема, складення таких документів за іншою типовою формою, не є підставою для висновку про безтоварність господарських операцій, оскільки фактичний рух активів та зміни у власному капіталі й зобов'язаннях платника податку - позивача у зв'язку з його господарською діяльністю підтверджено іншими первинними документами, які у своїй сукупності свідчать про реальний характер господарських операцій.

Матеріалами справи в їх сукупності підтверджено наявність розумних економічних причин та відповідного ефекту від придбання у ПП "Калина" транспортно-експедиційних послуг. Зокрема, до матеріалів справи залучено копії договорів перевезення вантажів разом з актами приймання-передачі виконаних робіт /т. І, а.с. 144-250; т. ІІ, а.с. 1-166/, подорожніми листами /т. І, а.с. 82-107/, свідоцтвами про допуск транспортних засобів до перевезення небезпечних вантажів /т. ІІІ, а.с. 65-76/ та відомостями про отримання коштів за результатами здійснення відповідних господарських відносин /т. І, а.с. 123-127/.

Враховуючи вищевикладене в своїй сукупності, суд дійшов висновку, що матеріалами справи в повному обсязі підтверджено реальність спірних господарських операцій, факт сплати позивачем у ціні придбаних товарів і послуг ПДВ загалом в розмірі 413 550 грн 01 коп., наявність в діях позивача ділової мети та розумних економічних причин для вчинення спірних господарських операцій.

За таких обставин, суд вважає, що позивачем правомірно враховано при розрахунку податкового кредиту за лютий-червень, серпень 2011 року суму ПДВ загалом в розмірі 413 550 грн 01 коп.

Посилання контролюючого органу на відомості, викладені в акті Полтавської ОДПІ від 08 жовтня 2012 року №1397/22/13957099, не приймаються судом в якості достатніх обґрунтувань правомірності оскарженого податкового повідомлення-рішення, оскільки отримання контролюючим органом акта перевірки контрагента платника податків, в якому викладені висновки про вчинення таким контрагентом нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє контролюючий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, адже акт перевірки контрагента не має преюдиційного значення та не є документом, що достовірно та безсумнівно підтверджує обставини фактичної дійсності.

З приводу посилань відповідача на відомості Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів щодо наявних розбіжностей між сумою податкового кредиту ФОП ОСОБА_1 та сумою податкових зобов'язань ПП "Калина" за лютий-червень 2011 року, суд звертає увагу на наступне.

Як визначено частиною другою статті 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Частиною першою статті 218 Господарського кодексу України передбачено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Таким чином, кожен платник податку несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зважаючи на принцип персональної відповідальності платника податку, право добросовісного платника податків на податковий кредит з ПДВ не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

Крім того, у постановах від 09 вересня 2008 року у справі №21-500во08, від 01 червня 2010 року у справі №21-573во10, від 31 січня 2011 року у справі №21-47а10 Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.

Так само, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 22 січня 2009 року у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява №3991/03) зазначив, що "… компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності." /пункт 71/.

Як висновок, суд зазначає, що допущені попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару певні порушення податкового законодавства тягнуть негативні наслідки саме для таких постачальників та не впливають на право позивача (добросовісного платника податку) на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого податку на додану вартість постачальникам товарів/послуг.

Підставою для донарахування платнику податку грошових зобов'язань може слугувати лише встановлення факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару у ланцюгу постачання від виконання податкових зобов'язань. Однак, матеріали справи таких доказів не містять.

Відповідачем не надано доказів та не зазначено обставин, які б ставили під сумнів фактичне здійснення спірних господарських операцій. Зокрема, не надано доказів, що підтверджували б невідповідність змісту угод дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків чи свідчили про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договорів або приховування дійсного об'єкта оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо.

Так само, наявні у справі документи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентами взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад.

Стосовно тверджень контролюючого органу про невідповідність договірних відносин позивача та його контрагента вимогам статей 203, 215, 228 Цивільного кодексу України, суд вважає за необхідне зазначити, що належними та допустимими в розумінні статті 124 Конституції України, статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (адже діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених статтями 191, 212 Кримінального кодексу України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (адже наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до статей 207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (адже відповідно до частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Проте, у ході розгляду справи відповідачем не подано до суду жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним тощо.

Враховуючи наведене вище в своїй сукупності, висновок податкової інспекції про порушення позивачем вимог статей 44, 198, 201 Податкового кодексу України здійснено при помилковому розумінні норм діючого на час виникнення спірних відносин законодавства та фактичних обставин справи.

Виходячи з визначення поняття штрафна санкція, що міститься в підпункті 14.1.265 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, відповідно до якого дана санкція може бути застосована до платника податків лише у разі вчинення останнім порушення вимог податкового законодавства, а такі порушення в діях позивача відсутні, суд дійшов висновку, що спірним податковим повідомленням-рішенням також неправомірно застосовано до ФОП ОСОБА_1 штрафні (фінансові) санкції в розмірі 206 775 грн.

В силу частини положень другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до підпункту 21.1.1 пункту 21.1 статті 21 Податкового кодексу України посадові особи контролюючих органів зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.

Згідно із частиною першою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Водночас, суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції" Суд визначив, що "… адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.".

Відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів та не надано належних доказів наявності в діях позивача ознак протиправної діяльності. Тобто, відповідачем не доведено правомірності оскарженого податкового повідомлення-рішення.

Разом з цим, долученими до матеріалів справи копіями первинних документів бухгалтерського обліку підтверджено право позивача на віднесення до податкового кредиту спірної суми ПДВ та, як наслідок, відсутність підстав для донарахування платнику грошового зобов'язання зі сплати податку на додану вартість та штрафних (фінансових) санкцій.

Враховуючи вищезазначене, суд вважає доведеним належними та допустимими доказами той факт, що при прийнятті спірного податкового повідомлення-рішення суб'єкт владних повноважень діяв всупереч встановленому законом порядку, необґрунтовано, упереджено, без з'ясування необхідних обставин, що мали значення для прийняття рішення, без дотримання необхідного балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямовано це рішення, чим порушено законні інтереси позивача.

За таких обставин, податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Полтаві від 28 березня 2014 року №0024811701 необхідно визнати протиправним та скасувати, а позов ФОП ОСОБА_1 - задовольнити.

У відповідності до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Водночас, згідно з підпунктом 3 пункту 9 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у разі безспірного списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, відображає в обліку відповідні бюджетні зобов'язання розпорядника бюджетних коштів, з вини якого виникли такі зобов'язання. Погашення таких бюджетних зобов'язань здійснюється виключно за рахунок бюджетних асигнувань цього розпорядника бюджетних коштів. Одночасно розпорядник бюджетних коштів зобов'язаний привести у відповідність з бюджетними асигнуваннями інші взяті бюджетні зобов'язання.

Частиною другою статті 87 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Так, в силу положень частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір", статті 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік", з урахуванням приписів частини третьої статті 4 Закону України "Про судовий збір", за подання до адміністративного суду даного позову ставка судового збору становитиме 487 грн 20 коп.

Вказану суму необхідно стягнути з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань, призначених для утримання ДПІ у м. Полтаві.

Водночас, зважаючи на положення статей 7, 9 Закону України "Про судовий збір", надміру сплачений позивачем судовий збір в розмірі 5174 грн 08 коп. необхідно повернути останньому з Державного бюджету України.

При розподілі судових витрат відповідно до положень частини третьої статті 4 Закону України "Про судовий збір", суд виходить з приписів пункту 21 частини першої статті 5 вказаного Закону, згідно з яким відповідача звільнено від сплати судового збору.

Керуючись статтями 2, 7-11, 69-71, 86, 94, 122, 128, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області від 28 березня 2014 року №0024811701.

Стягнути з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань за зобов'язаннями Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області (код ЄДРПОУ 38719450) на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) витрати зі сплати судового збору в розмірі 487 (чотириста вісімдесят сім) гривень 20 (двадцять) копійок.

Повернути фізичній особі - підприємцю ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) з Державного бюджету України надміру сплачений платіжним дорученням від 18 листопада 2014 року №721 судовий збір в розмірі 5174 (п'ять тисяч сто сімдесят чотири) гривні 08 (вісім) копійок.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання її копії з одночасним надісланням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.

Суддя О.О. Кукоба