Ухвала

від 08.12.2014 по справі 2а/0470/1928/12

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"08" грудня 2014 р. м. Київ К/800/38179/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого суддіБорисенко І.В. суддів Кошіля В.В. Моторного О.А. розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргуфізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на постановуДніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.03.2013 та ухвалуДніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 06.06.2013 у справі № 2а/0470/1928/12 за позовомфізичної особи-підприємця ОСОБА_4 доДержавної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби провизнання неправомірним та скасування податкового повідомлення-рішення ,-

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська, в якому просив визнати неправомірним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми «Р» № 0001891703 від 10.01.2012.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.03.2013, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 06.06.2013, у задоволені позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що:

- відповідачем проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2009 по 31.12.2010, за результатами якої складено акту №3068/173/НОМЕР_2 від 14.12.2011;

- перевіркою встановлено порушення позивачем вимог пп.7.4.1, пп.7.4.4, пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість на суму 33 238 грн.;

- на підставі вказаного акту перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення №0001891703 від 10.01.2012, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість по вітчизняних товарах (роботах, послугах)» на 33 238 грн. за основним платежем та на 8 309,5 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Позиція податкового органу полягає в тому, що позивачем протиправно сформовано суми податкового кредиту з податку на додану вартість за період, що підлягав перевірці, оскільки придбаний позивачем товар не обліковувався у залишках нереалізованих товарів станом на 31.12.2010, а факт їх використання у господарській діяльності не підтверджується. Крім того, позивачем безпідставно віднесено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість за податковими накладними, оформленими ТОВ «Уніксервісторг», ТОВ «Док 2» з використанням факсимільного відтворення підпису, та суми податку на додану вартість у розмірі 787,04 грн., які не підтверджені податковими накладними.

Розглядаючи справу по суті та відмовляючи в задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій, дійшли висновку про обґрунтованість доводів контролюючого органу про наявність порушень, встановлених актом перевірки.

З матеріалів справи вбачається, що однією з підстав визначення платнику податку спірної суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість є віднесення позивачем до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість за податковими накладними, оформленими ТОВ «Уніксервісторг» та ТОВ «Док 2» з використанням факсимільного відтворення підпису.

Так, суд першої інстанції погодився з доводами податкового органу щодо протиправного формування позивачем сум податкового кредиту на підставі податкових накладних, виписаних з використанням факсимільного відтворення підпису, з огляду на те, що положеннями Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» не передбачено права на підпис первинного документа із застосуванням факсиміле. Крім того, суд зазначив, що позивач не має права на віднесення до податкового кредиту сплачених сум податку на додану вартість за результатами господарських операцій з ТОВ «Уніксервісторг» та ТОВ «Док 2», оскільки вказані контрагенти не задекларували відповідні суми податку на додану вартість у податкових зобов'язаннях за відповідні періоди. Суд першої інстанції дійшов вказаних висновків, також з врахуванням того, що ТОВ «Уніксервісторг» припинило свою діяльність у вересні 2010 року, а ТОВ «Док 2» визнане банкрутом, свідоцтво платника ПДВ анульоване 07.07.2011.

Суд апеляційної інстанції мотивував своє рішення тим, що відповідно до пп.7.2.1. п.7.2. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна повинна мати такий обов'язковий реквізит як особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Між тим, факсиміле не є особистим підписом та не дає змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Суд касаційної інстанції вважає висновки судів першої та апеляційної інстанцій передчасними, як такими, що зроблені без всебічного та об'єктивного дослідження усіх обставин справи. При цьому, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно пп.7.2.6. п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

За змістом пп.7.4.5. п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ч.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити, зокрема, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

За змістом п.18 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 № 165 (чинного на час виникнення спірних правовідносин), всі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що податкова накладна, яка є первинним документом податкової звітності, має бути власноручно підписана уповноваженою особою платника податків без використання аналогів відтворення особистого підпису.

Проте, виходячи зі змісту вищенаведених положень податкового законодавства, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що окремі дефекти податкової накладної не є безумовною підставою для висновку щодо неправомірного віднесення платником податку сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту.

Так, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

При цьому позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за несплату податків контрагентом-продавцем товарів та порушення ним правил здійснення господарської діяльності.

Таким чином, з метою встановлення факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами судам попередніх інстанцій необхідно встановити рух активів платника у процесі здійснення господарських операцій, зв'язок між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку, а також з'ясувати зміст отриманих позивачем робіт (послуг), їх обсяг та спосіб здійснення, тобто, ознак, які б свідчили про реальність їх виконання (надання), передбачених укладеними договорами, крім того, здійснити дослідження всіх первинних документів, які необхідно було складати під час здійснення господарських операцій в межах спірних правовідносин.

Вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити Вищим адміністративним судом України правильність висновків судів попередніх інстанцій в цілому по суті спору.

Відповідно до ч.2 ст.227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

З огляду на викладене, а також враховуючи той факт, що судами попередніх інстанцій не було з'ясовано належним чином обставини справи, у той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи судам слід взяти до уваги вищевикладене, встановити повно і правильно фактичні обставини відповідно до заявлених позовних вимог та предмету доказування у справі та, в залежності від встановленого й у відповідності до норм матеріального та процесуального права, вирішити даний спір.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 задовольнити.

2. Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.03.2013 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 06.06.2013 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.В. Борисенко СуддіВ.В. Кошіль О.А. Моторний