Постанова

від 22.12.2014 по справі 914/2994/14

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" грудня 2014 р. Справа № 914/2994/14

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Матущака О.І.

Дубник О.П.

суддів Скрипчук О.С.

розглянувши апеляційну скаргу фермерського господарства

«Жовківське» с. Воля Висоцька Жовківського району Львівської області

на рішення господарського суду Львівської області

від 06.10.2014р.

у справі № 914/2994/14

за позовом прокурора Шевченківського району

м.Львова в інтересах держави в особі

державного підприємства «Підприємство Личаківської виправної колонії управління державної пенітенціарної служби України у

Львівській області (№30)» м.Львів

до відповідача фермерського господарства

«Жовківське» с. Воля Висоцька

Жовківського району Львівської області

про стягнення 54 481,06 грн.

за участю представників сторін від:

прокуратури: Яворський Я. Т. - згідно посвідчення №011137 від 24.10.2012 р.

позивача: Слюсарчук О.В. - за довіреністю №20 від 03.02.2014 р.

відповідача: не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Львівської області від 06.10.2014 р. (суддя Р.В.Крупник) позов задоволено повністю. Стягнуто з фермерського господарства «Жовківське» на користь державного підприємства «Підприємство Личаківської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України у Львівській області 46 200,00грн. боргу, 5 064,12 грн. інфляційних втрат, 3 216,94 грн. 3% річних. Стягнуто з фермерського господарства «Жовківське» в дохід державного бюджету України

1 827,00 грн. судового збору.

Рішення суду мотивоване тим, що відповідачем не виконано обов'язку щодо оплати боргу за поставлений товар в повному обсязі. В частині стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних рішення суду обґрунтоване простроченням виконання зобов'язання.

Відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. В своїй апеляційній скарзі скаржник загалом посилається на те, що судом першої інстанції неправомірно ухвалою від 06.10.2014 р. повернуто зустрічну заяву без розгляду, оскільки задоволення зустрічного позову повністю виключає задоволення первісного. Крім цього, скаржник просить зарахувати зустрічні однорідні вимоги згідно заяви, яка надіслана відповідачу, вказуючи, що норми ст.203 ГК України, ст.ст. 601, 602 ЦК України, ст.101 ГПК України не містять обмежень щодо такого зарахування на стадії апеляційного провадження.

Прокурором та позивачем відзивів на апеляційну скаргу не подано. Однак, в судовому засіданні викладено заперечення по суті апеляційної скарги.

Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну оцінку доводам апеляційної скарги, заслухавши пояснення прокурора та представника позивача у судовому засіданні, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Як встановлено місцевим господарським судом та перевірено судом апеляційної інстанції, 29.02.2012р. між позивачем та відповідачем укладено договір купівлі-продажу №29/02/2012/1.

Відповідно до п.п.1.1, 3.2, продавець (позивач) зобов'язується передати покупцю (відповідачу) висівки пшеничні в кількості 55000 кг., а покупець зобов'язується прийняти товар та своєчасно здійснити його оплату на умовах цього Договору.

Покупець здійснює оплату вартості поставленого товару шляхом перерахування коштів на поточний рахунок продавця, протягом 5 (п'яти) календарних днів з дня отримання товару за накладною.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання зобов'язань за договором, позивачем 29.02.2012р. було поставлено, а відповідачем прийнято товар загальною вартістю 46200,00грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи видатковою накладною №В-46 від 29.02.2012 р.

Як вбачається з матеріалів справи, у зв'язку з тим, що одержаний товар у строки передбачені договором відповідачем оплачений не був, позивач звернувся до останнього з претензією щодо погашення заборгованості за укладеними між сторонами договорами (в т.ч. договором купівлі-продажу №29/02/2012/1 від 29.02.2012р. на суму 46200,00 грн.).

У відповідь на претензію позивача, відповідач направив лист, в якому зазначив, що ФГ «Жовківське» не визнає заборгованості, оскільки позивач не розрахувався за поставлену йому пшеницю за договором купівлі-продажу №ДГ 0000001 від 23.02.2012р., вартість якої склала 188892,14 грн., а відтак, позивач є боржником перед відповідачем.

При прийнятті постанови судова колегія виходила з наступного.

Відповідно до ст. 193, 265 ГК України , суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. А за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України .

За договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, про стягнення з відповідача 46 200,00грн. основного боргу.

Щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних, судова колегія зазначає наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 193, 230 ГК України, порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Місцевим господарським судом встановлено факт прострочення виконання договірного зобов'язання відповідачем, однак, в судовому рішенні не зазначено період нарахування інфляційних втрат та 3% річних за зазначений період.

Відтак, суд апеляційної інстанції констатує, що враховуючи вищевикладене та п.3.2 вказаного договору, період, за який підлягає до стягнення сума інфляційних втрат та 3% річних є: з 05.03.2012 р. (дата, з якої настало прострочення боржника) по 30.06.2014 р. (дата, по яку позивач, заявив позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних)

Суд апеляційної інстанції здійснивши перерахунок інфляційних втрат та 3 % річних, погоджується з позицією з позицією місцевого господарського суду про стягнення з відповідача 5 064,12 грн. інфляційних втрат та 3 216,94 грн. 3% річних.

Щодо тверджень про те, що судом першої інстанції неправомірно повернуто зустрічну заяву без розгляду, необхідно зазначити наступне.

Згідно ч. 1 ст. 60 ГПК України, відповідач має право до початку розгляду господарським судом справи по суті подати до позивача зустрічний позов для спільного розгляду з первісним позовом. Зустрічний позов повинен бути взаємно пов'язаний з первісним.

Початок розгляду справи по суті має місце з того моменту, коли господарський суд після відкриття судового засідання, роз'яснення (за необхідності) сторонам та іншим учасникам судового процесу їх прав та обов'язків і розгляду інших клопотань і заяв (про відкладення розгляду справи, залучення до участі в ній інших осіб, витребування додаткових доказів тощо) переходить безпосередньо до розгляду позовних вимог, про що зазначається в протоколі судового засідання.

Як вбачається з протоколу судового засідання від 01.09.2014 р., розгляд справи почався по суті.

Більше того, обставини, які свідчать про взаємну пов'язаність зустрічного позову з первісним (зокрема, за підставами цих позовів та/або поданими доказами), а так само докази, що підтверджують саме ці обставини, повинні зазначатися у зустрічній позовній заяві (пункт 5 частини другої статті 54 ГПК). Якщо у ній не вказано відповідних обставин, на яких, зокрема, ґрунтується позовна вимога, доказів, що підтверджують ці обставини, то зустрічна позовна заява повертається без розгляду з посиланням на пункт 3 частини першої статті 63 та статтю 60 ГПК. Така заява не може повертатися судом з посиланням на пункт 5 частини першої статті 63 ГПК, оскільки подання зустрічного позову не означає об'єднання вимог в одній позовній заяві.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про те, що виходячи із зустрічної позовної заяви та позовної заяви за первісним позовом, підстави для подання цих позовів є різними, а саме - підставою подачі зустрічної позовної заяви є неналежне виконання відповідачем (позивачем за первісним позовом) умов договору купівлі-продажу №ДГ-0000001 від 23.02.2014р. в частині розрахунків за придбаний товар, натомість підставою для подання первісного позову стало неналежне виконання відповідачем (позивачем за зустрічним позовом) умов договору купівлі-продажу №29/02/2012/1від 29.02.2012р. в частині оплати за придбаний товар.

З огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується з позицією місцевого господарського суду про відсутність правових підстав для прийняття зустрічної позовної заяви.

Суд апеляційної інстанції також зазначає таке.

Згідно ст.601 ЦК України, зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Таким чином, за правовою природою припинення зобов'язання зарахуванням зустрічної вимоги це ?? одностороння угода, яка оформляється заявою однієї з сторін, і, якщо інша сторона не погоджується з проведенням такого зарахування, вона вправі на підставі статті 16 ЦК України та статті 20 ГК України звернутися за захистом своїх охоронюваних законом прав до господарського суду.

Разом з тим, посилання скаржника на те, що позивач є боржником перед ним за іншим договором, а тому, він не визнає претензію, згідно листа №16-09/13-2 від 16.08.2013р. (а.с. 18) не можна вважати заявою про зарахування зустрічних однорідних вимог.

Одночасно, подання такої заяви належним чином на стадії апеляційного провадження не може бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки ч.1 ст.104 ГПК України не передбачено можливості скасування або зміни рішення у зв'язку із зміною стану розрахунків між сторонами, якщо така зміна сталася після прийняття рішення місцевого господарського суду.

Разом з тим, судова колегія звертає увагу на наступне.

Зарахуванням можуть бути припинені зобов'язання на будь-якій стадії їх існування, навіть після порушення виконавчого провадження щодо виконання одного із зустрічних зобов'язань. Добровільне виконання зобов'язання на стадії виконавчого провадження допускається і шляхом проведення зарахування однорідних зустрічних вимог (постанова Верховного Суду України від 01.11.2005 р. N 15/154).

Згідно ст. 33, абзацу 2 ст. 34, ст. 43 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Скаржником не подано суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували обґрунтованість вимог, заявлених у апеляційній скарзі.

За таких обставин, апеляційний господарський суд прийшов до висновку, що рішення прийняте із дотриманням норм чинного законодавства та у відповідності до обставин справи, тому підстав для його зміни чи скасування, колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, -

Львівський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Львівської області від 06.10.2014 р. у справі

№ 914/2994/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

3. Матеріали справи скеровуються в господарський суд Львівської області.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 24.12.2014 р.

Головуючий-суддя Матущак О.І.

Судді Дубник О.П.

Скрипчук О.С.