Постанова

від 10.12.2014 по справі 911/4745/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" грудня 2014 р. Справа№ 911/4745/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Іоннікової І.А.

Тарасенко К.В.

при секретарі Філімонова І.Є.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "УКР-ПАК СЕРВІС"

на рішення Господарського суду Київської області від 24.10.14року (повний текст підписано - 28.10.2014р.)

у справі №911/4745/13 (головуючий суддя - Третьякова О.О., судді Ейвазова А.Р., Конюх О.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Рекламна агенція "Самміт"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр-Пак Сервіс"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача товариство з обмеженою відповідальністю "Ост-Вест Експрес"

про стягнення 112 516,00 грн.

СУТЬ СПОРУ ТА СКАРГИ:

На розгляд Господарського суду Київської області передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Рекламна агенція "Самміт" до Товариства з обмеженою відповідальністю " Укр-Пак Сервіс " про стягнення збитків у розмірі 112516,00 грн.

Позовні вимоги мотивовані безпідставним утриманням відповідачем грошових коштів в розмірі 112516,00 грн, які були сплачені йому у якості попередньої оплати за Договором постачання продукції №25 від 28.04.2011 (далі - Договір).

Рішенням Господарського суду Київської області від 24.10.2014 №911/4745/13 позов задоволено повністю та стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Укр-Пак Сервіс" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Рекламна агенція "Самміт" заборгованість у сумі 112516,00 (сто дванадцять тисяч п'ятсот шістнадцять гривень) грн та 2250,32 (дві тисячі двісті п'ятдесят гривень 32 коп.) грн судового збору.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.04.2014 у справі №911/4745/13 апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Укр-Пак Сервіс" задоволено частково, рішення Господарського суду Київської області від 03.02.2014 у справі №911/4745/13 скасовано частково, прийнято нове рішення, яким позов задоволено частково та стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Укр-Пак Сервіс" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Рекламна агенція "Самміт" заборгованість в сумі 17284,50 грн, 337,50 грн судових витрат за розгляд справи Господарським судом Київської області та 957,10 грн судового збору за розгляд справи в Київському апеляційному господарському суді та зобов'язано Господарський суд Київської області видати відповідні накази. В задоволенні решти позову відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 26.06.2014 у справі №911/4745/13 касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Рекламна агенція "Самміт" задоволено частково, рішення Господарського суду Київської області від 03.02.2014 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.04.2014 у справі №911/4547/13 скасовано, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду Київської області.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 23.09.2014 залучено до участі у справі товариство з обмеженою відповідальністю "Ост-Вест Експрес" в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.

Рішенням Господарського суду Київської області від 24.10.2014 року у справі № 911/4745/13 позовні вимоги задоволено повністю.

Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Укр-Пак Сервіс" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Рекламна агенція "Самміт" 112516,00 грн безпідставно утриманих коштів та 2250,32 грн витрат по сплаті судового збору.

Вищезазначене рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що у зв'язку з припинення договірних зобов'язань, позивач набув право вимоги на повернення коштів сплачених ним в якості передоплати за не отриману продукцію у відповідності з вимогами ст. 1212 ЦК України.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 24.10.2014 року у справі № 911/4745/13, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення Господарського суду Київської області прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні обставинам справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.11.2014 року апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 10.12.2014 року у наступному складі суддів: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді - Іоннікова І.А., Тарасенко К.В.

10.12.2014 року в судовому засіданні апеляційної інстанції апелянт та представник третьої особи вимоги апеляційної скарги підтримали, просили апеляційну скаргу задовольнити, рішення Господарського суду Київської області від 24.10.14 р. у справі № 911/4745/13 скасувати, та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити повністю.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції заперечував проти доводів апелянта, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в задоволенні скарги та залишити без змін оскаржуване рішення Господарського суду Київської області від 24.10.14 р. у справі № 911/4745/13.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, Київський апеляційний господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Як було вірно встановлено судом першої інстанції Товариство з обмеженою відповідальністю "Рекламна агенція "Самміт" звернулось до Господарського суду Київської області з позовом про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Укр-Пак Сервіс" 112516,00 грн передплачених коштів за Договором постачання продукції №25 від 28.04.2011, на які продукцію не було поставлено.

Як вбачається з матеріалів справи, між товариством з обмеженою відповідальністю "Рекламна агенція "Самміт" (Позивачем) та товариством з обмеженою відповідальністю "Укр-Пак Сервіс" (Відповідачем) укладено Договір постачання продукції №25 від 28.04.2011 (далі - Договір).

Відповідно до п.1.1. Договору Постачальник (Відповідач) постачає і передає у власність Замовника (Позивача) поліетиленову продукцію, надалі іменовану "продукція", згідно видаткових накладних на кожну окрему партію продукції, і оригінал-макетові, затверджуваному для кожної окремої партії продукції, які є невід'ємними додатками до даного Договору. Найменування Продукції, її асортимент, кількість та інші умови визначається сторонами у додатках до даного Договору, які є невід'ємними частинами даного Договору.

Згідно з п.2.1. Договору Замовник зобов'язується передати Постачальникові затверджений оригінал-макет.

Відповідно до п.3.2. Договору оплата продукції здійснюється в безготівковому порядку шляхом передоплати 50% вартості продукції.

Як зазначається в п.2.4. Договору термін виготовлення і постачання продукції: протягом 24 (двадцять чотирьох) робочих днів з моменту виконання умов, передбачених п.2.1. і п.3.2. даного Договору, тобто передачі оригінал-макету та передплати.

Відповідно до п.п.2.9.,2.10. Договору оформлення приймання-передачі продукції здійснюється шляхом підписання представниками сторін видаткових накладних та інших товаросупроводжувальних документів. Перехід права власності та всіх ризиків на продукцію відбувається у момент підписання представником Замовника видаткової накладної.

Пунктом 4.1. Договору передбачено, що при постачанні продукції загальна кількість визначається в додатках або специфікаціях, що підлягає оплаті Замовником.

Відповідачем було виставлено Позивачу рахунки-фактури: №У-00039 від 28.04.2011 на суму 185900,00 грн за продукцію в кількості 220000 шт., №У-00044 від 04.05.2011 на суму 46475,00 грн за продукцію в кількості 55000 шт.

Після затвердження оригіналу-макету, на виконання вимог Договору Позивач здійснив на користь Відповідача попередню оплату за постачання продукції в загальній сумі 113107,50 грн, що підтверджується платіжними дорученнями №3298 від 29.04.2011 на суму 89870,00 грн та №3409 від 01.06.2011 на суму 23237,50 грн.

Вважаючи, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Укр-Пак Сервіс" отримало безпідставно кошти за продукцію постачання якої не відбулося, позивач звернувся до Господарського суду Київської області з позовом про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Укр-Пак Сервіс" 112516,00 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судових засіданнях з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим з наступних підстав.

Стаття 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ч.2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пункт 1 ч.2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Стаття 265 ГК України передбачає, що за договором поставки одна сторона -постачальник зобов'язується передати (поставити) в зумовлені строки (строк) другій стороні -покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Матеріалами справи підтверджується, що між сторонами було укладено договір поставки № 25 від 28.04.2011 року.

Проте постачання обумовленої продукції на думку позивача не було здійснено у відповідності до умов договору.

Позивач не заперечує проти факту поставки відповідачем продукції на суму 591,50 грн., яка була їм прийнята за видатковою накладною №У-00066 від 17.06.2011.

Натомість зазначає, що решту замовленої та передплаченої в сумі 112516,00 грн продукції належної якості відповідач не поставив, вимоги щодо приведення продукції у відповідність до вимог Договору не виконав, виявлені недоліки продукції не усунув. Такі дії Відповідача крім іншого, також свідчать про порушення п. 6.6. Договору щодо строків поставки продукції, що є підставою для розірвання Договору.

Як зазначає позивач в листі вих. №126 від 13.07.2011 року, під час приймання продукції було виявлено її невідповідність умовам Договору щодо якості. Зокрема, переглянуто 10 одиниць (10 коробів) загальною кількістю пакетів - 7000 шт. та встановлено їх невідповідність затвердженому зразку, зокрема, невідповідність затвердженого матеріалу, кольорів, якості верхніх зрізів, неспівпадіння логотипів з обох сторін, неоднорідність структури матеріалу, неякісний друк.

У зв'язку з чим, позивач у відповідності до вимог п.2.11. Договору повідомив відповідача про призупинення приймання продукції та необхідність прибуття представника відповідача для складення Акту недоліків 14.07.2011.

14.07.2011 було складено Акт-претензія №1407 за участю представників замовника та представника постачальника, в якому перелічені недоліки якості поставленої продукції. Однак, представник постачальника, який був обізнаний з переліком недоліків, зробив на Акті відмітку про незгоду з переліком вказаних недоліків.

Проте, представником відповідача в Акті не викладено ознак на спростування виявлених замовником недоліків чи інших обґрунтованих підстав незгоди з наявними недоліками.

З урахуванням фактичного не врегулювання сторонами договірних відносин питання щодо належної якості поставленої продукції, прийняття відповідної партії продукції було призупинено замовником, що відповідає п.2.11. Договору. Доказів подальшого врегулювання питання щодо якості поставленої продукції та відновлення її прийняття Відповідачем суду не надано.

У відповідності до положень п.2.11.-2.13. Договору №25 від 28.04.11, у випадку виявлення недоліків поставленого товару сторонами складається акт, який є підставою для заміни товару постачальником власними силами та за власний рахунок, або за власний рахунок забрати неякісну продукцію та компенсувати її вартість.

Згідно з п.2.11. Договору у разі виявлення у момент передачі невідповідності кількості фактично переданої продукції кількості, зазначеній у видатковій накладній або іншому товаросупроводжувальному документі, а також у разі виявлення невідповідності якості переданої продукції якості, зазначеній у документах, що підтверджують якість продукції, Замовник повинен призупинити приймання продукції та скласти за участю повноважного представника Постачальника відповідно до вимог чинного законодавства Акт про виявлені недоліки.

Якщо у момент виявлення недоліків представник Постачальника відсутній або не має повноважень на підписання Акту, Замовник повинен протягом 3 робочих днів повідомити Постачальника про недоліки продукції та дочекатись повноважного представника Постачальника за участю якого скласти Акт.

Якщо представник Постачальника не з'явиться протягом 5 робочих днів після повідомлення про недоліки продукції, Замовник має право самостійно скласти Акт про недоліки та направити його копію Постачальнику.

У п. 2.13. договору сторони передбачили, що на підставі Акту, визначеного в п. 2.11., 2.12. Договору та письмової вимоги Замовника Постачальник зобов'язаний власними силами та за власний рахунок в строки, визначені Замовником замінити неякісну продукцію на продукцію належної якості або власними силами та за власний рахунок забрати неякісну продукцію та компенсувати Замовнику її вартість.

Отже, з огляду на п. 2.13. Договору, відповідач зобов'язаний був замінити неякісну продукцію на продукцію належної якості або власними силами та за власний рахунок забрати неякісну продукцію та компенсувати позивачу її вартість.

Як було встановлено судом першої інстанції листом вих.№94 від 14.10.2013 позивач звернувся до відповідача з повідомленням про розірвання Договору на підставі п. 6.6. Договору у зв'язку з простроченням та не поставкою передплаченої за Договором продукції в сумі 112516,00 грн. та вимогою про повернення відповідної передплаченої суми, яка безпідставно утримується відповідачем.

У відповідь відповідач направив лист вих. №21 від 13.12.2013, де зазначив про готовність поставити продукцію в повному обсязі з проханням надати реквізити для прийому продукції.

Проте, таке повідомлення про готовність продукції відбулось з простроченням більш ніж на два роки.

З матеріалів справи вбачається, що поставлена відповідачем продукція на склад за адресою, визначеною у п.5.2. Договору: м. Київ, вул. Вікентія Хвойки, 18/14 за видатковою накладною №У-00066 від 17.06.2011 отримана не позивачем, а працівником товариства з обмеженою відповідальністю "Ост-Вест Експрес", яке є відповідальним зберігачем позивача.

Під час розгляду справи місцевим господарським судом було встановлено, що між товариством з обмеженою відповідальністю "Рекламна агенція "Самміт" та товариством з обмеженою відповідальністю "Ост-Вест Експрес" було укладено Договір №346 від 27.08.2007 на відповідальне зберігання, у зв'язку з чим до участі у справі залучено товариство з обмеженою відповідальністю "Ост-Вест Експрес" в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні Позивача.

Відповідно до п.2.1. Договору №346 від 27.08.2007 на відповідальне зберігання товар Замовника приймається Виконавцем на зберігання виключно в кількості та найменуванню місць, без перевірки відповідності якості товару, що міститься всередині, етикеткам та написам, нанесеним на упаковку цих місць.

Прийняття продукції відповідача ТОВ «Ост-Вест Експерс» на зберігання на підставі видаткової накладної № У-00066 від 07.07.2011 р. (на яке посилається апелянт) суперечить порядку прийняття товару на зберігання, визначеного умовами договору № 346, яким передбачено прийняття товару виключно за розпорядженням замовника, яким є позивач та на підставі накладної, за зразком встановленим в додатку № 2 до договору № 346.

Отже, товариство з обмеженою відповідальністю "Ост-Вест Експрес" не було уповноважене на здійснення перевірки товару, що поставлений Відповідачем, не є належним отримувачем і не може ідентифікувати товар, переданий на зберігання як товар, що поставлений саме за видатковою накладною №У-00066 від 07.07.2011.

Окрім вищезазначеного, внутрішня накладна №4/Київ від 08.07.2011 про передачу товариством з обмеженою відповідальністю "Ост-Вест-Експрес" товариству з обмеженою відповідальністю "Рекламна агенція "Самміт" товарно-матеріальних цінностей, на яку посилається Відповідач як на доказ належної поставки товару Позивачу, не містить достатньої інформація для ідентифікації продукції, оскільки спірна партія продукції, якість якої заперечується Позивачем, як зазначено у видатковій накладній №У-00066 від 07.07.2011, складалась з пакетів для АТТ укр/Bag ukr в кількості 112000 шт. на суму 94640,00 грн, виготовлена за Договором постачання продукції №25 від 28.04.11, а у внутрішній накладній №4/Киев від 08.07.2011 зазначено інші товарно-матеріальні цінності без визначення їх ціни та перев'язки до Договору.

Також колегія суддів вважає з необхідне зазначити, що дана видаткова накладна не може вважатися належним та допустимим доказом товару від скаржника позивачу, оскільки всупереч вимогам ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», вона не містить обов'язкових реквізитів первинного документа, а саме посади та особистого підпису одержувача товару та відбитку його печатки.

Щодо посилань відповідача на факт передачі спірної партії продукції позивачу через товариство з обмеженою відповідальністю "Ост-Вест Експрес", колегією суддів не приймається до уваги, оскільки останнє не є стороною договору постачання продукції № 25 від 28.04.2011 року, позивачем не надавалися третій особі повноваження на представництво його інтересів перед ТОВ «Укр-Пак Сервіс», а отже ТОВ «Ост-Вест Експрес» не є представником ТОВ «РА «Самміт» та не має повноважень на прийняття від його імені продукції та підписання будь-яких документів, в тому числі видаткових накладних. Навіть у разі якщо така передача мала місце, відмітка останнього не свідчить про прийняття продукції уповноваженою особою замовника, а отже належну поставку.

При цьому, з наявних у справі доказів вбачається, що видаткова накладна №У-00066 від 07.07.2011 містить відмітку про закреслення та анулювання підпису відповідача і не містить підпису чи жодної відмітки Замовника.

Таким чином відмітка з боку отримувача не свідчить про прийняття продукції замовником і з врахування вимог ст.241 ЦК України сторонами не надано жодних доказів наступного схвалення відповідного правочину уповноваженою особою - безпосередньо замовником. Натомість, матеріали справи містять докази відмови замовника (призупинення) приймання відповідної партії продукції у зв'язку з виявленими недоліками.

У відповідності з п. 2.10 Договору перехід права власності та всіх ризиків на продукцію відбувається в момент підписання представником Замовника видаткової накладної.

Однак, як у відповідності до наявних матеріалів справи, спірна видаткова накладна, за якою поставлялась продукція, не підписана будь-яким уповноваженим представником замовника.

Крім того, факт передачі продукції не свідчить про її прийняття, і у випадку виявлення недоліків продукції, що відбулося у даному спорі, Замовник має право не приймати неякісну продукцію.

Гарантії якості товарів, а також претензії у зв'язку з недоліками поставлених товарів регулюються статтею 269 Господарського кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 269 Господарського кодексу України строки і порядок встановлення покупцем недоліків поставлених йому товарів, які не могли бути виявлені при звичайному їх прийманні, і пред"явлення постачальникові претензій у зв'язку з недоліками поставлених товарів визначаються законодавством відповідно до цього Кодексу.

Згідно з положеннями частин 5-8 статті 269 Господарського кодексу України постачальник (виробник) гарантує якість товарів у цілому. Гарантійний строк на комплектуючі вироби і складові частини вважається рівним гарантійному строку на основний виріб, якщо інше не передбачено договором або стандартами (технічними умовами) на основний виріб. Постачальник (виробник) зобов'язаний за свій рахунок усунути дефекти виробу, виявлені протягом гарантійного строку, або замінити товари, якщо не доведе, що дефекти виникли внаслідок порушення покупцем (споживачем) правил експлуатації або зберігання виробу. У разі усунення дефектів у виробі, на який встановлено гарантійний строк експлуатації, цей строк продовжується на час, протягом якого він не використовувався через дефект, а при заміні виробу гарантійний строк обчислюється заново від дня заміни. У разі поставки товарів неналежної якості покупець (одержувач) має право стягнути з виготовлювача (постачальника) штраф у розмірі, передбаченому статтею 231 цього Кодексу, якщо інший розмір не передбачено законом або договором.

Статтею 678 ЦК України визначено правові наслідки передання товару неналежної якості. Зокрема, покупець, якому переданий товар неналежної якості, має право, незалежно від можливості використання товару за призначенням, вимагати від продавця за своїм вибором: 1) пропорційного зменшення ціни; 2) безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк; 3) відшкодування витрат на усунення недоліків товару. У разі істотного порушення вимог щодо якості товару (виявлення недоліків, які не можна усунути, недоліків, усунення яких пов'язане з непропорційними витратами або затратами часу, недоліків, які виявилися неодноразово чи з'явилися знову після їх усунення) покупець має право за своїм вибором: 1) відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми; 2) вимагати заміни товару. Якщо продавець товару неналежної якості не є його виготовлювачем, вимоги щодо заміни, безоплатного усунення недоліків товару і відшкодування збитків можуть бути пред'явлені до продавця або виготовлювача товару.

Відповідно до частини 2 статті 679 Цивільного кодексу України, якщо продавцем надані гарантії щодо якості товару, продавець відповідає за його недоліки, якщо він не доведе, що вони виникли після його передання покупцеві внаслідок порушення покупцем правил користування чи зберігання товару, дій третіх осіб, випадку або непереборної сили.

За положеннями п. 2.11 договору постачання продукції № 25 від 28.042011 р. у разі виявлення у момент передачі невідповідності якості поставленої продукції замовник повинен призупинити приймання продукції та скласти за участю повноважного представника постачальника відповідно до вимог чинного законодавства акт про виявленні недоліки.

Актом-претензією по недоліках продукції (комерційний акт) № 1407 від 14.07.2011 р. підтверджується, що прийняття продукції було призупинено позивачем у зв'язку з виявленими недоліками в якості продукції, а отже, господарська операція була завершена між сторонами, а продукція не прийнята позивачем в порядку, визначеному п. 2.7,2.8, 2. 10 договору постачання продукції № 25 від 28.04.2011 р.

Як вірно зазначив суд першої інстанції, як умови договору постачання (п.2.11-2.13), так і приписи законодавства (ст.. 678, 690 ЦК України) не вимагають від позивача фактичного повернення неякісного товару постачальнику, відносячи це на рахунок скаржника (п. 2.13 договору).

Крім того в листі вих.. № 21 від 13.12.2013 року скаржник вказав, що вся продукція у повному обсязі продовжує зберігатися на території підприємства скаржника, що вказує на суперечливість тверджень скаржника про неповернення йому продукції отриману позивачем, на що вірно звернув свою увагу місцевий господарський суд.

Відповідач не надав жодних доказів вжиття з його боку активних дій по передачі передплаченої продукції, в тому числі і продукції, яка не була прийнята Позивачем за видатковою накладною №У-00066 від 07.07.2011.

Також, суд враховує ту обставину, що позивачем сумою 113107,50 грн (платіжні доручення №3298 від 29.04.2011 на суму 89870,00 грн та №3409 від 01.06.2011 на суму 23237,50 грн) була передплачена у розмірі 50% від вартості продукція на загальну суму 226215,00 грн. Доказом того, що сума 113107,50 грн була сумою передоплати слугують рахунки фактури, виставлені Відповідачем Позивачу для оплати, на загальну суму 232375,00 грн.

Отже, відповідно до умов Договору, враховуючи дати перерахування Позивачем коштів, в строк до 08.06.2011 Відповідач був зобов'язаний поставити продукцію на суму 179740,00 грн, а до 08.07.2011 - на суму 46475,00 грн.

А фактично поставив з прострочкою на 9 днів лише продукцію на суму 591,50 грн.

Поставка решти продукції на суму 225623,50 грн (передплаченої Позивачем), в тому числі на суму 94640,00 грн згідно спірної видаткової накладної №У-00066 від 07.07.2011, не відбулася, і прострочка, станом на момент звернення Позивача до Відповідача з повідомленням про розірвання Договору, склала понад два роки.

Також, слід зазначити, що станом на 07.07.2011 Відповідач був таким, що прострочив на 28 днів поставку передплаченої (у розмірі 50% від вартості) 29.04.2011 продукції за Договором, та мав намір поставити Позивачу лише частину продукції на суму 94640,00 грн, в той час як, з урахуванням положень п.2.4. та п.3.2. Договору, поставка мала відбутися на суму 179148,50 грн.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Статтею 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Таким чином, враховуючи, що Відповідач зобов'язання в повному обсязі не виконав у строк, визначений Договором, він вважається таким, що прострочив виконання за Договором.

Якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми, як це встановлено ч.1 ст.670 ЦК України.

Частиною 1 ст. 188 Господарського кодексу України передбачено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Згідно ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов'язання або воно припиняється.

Згідно з п. 6.6. Договору, в разі прострочення поставки, замовленої та оплаченої відповідно до п. 3.2. Договору, Продукції більше ніж на 30 (тридцять) днів, Замовник вправі розірвати Договір в односторонньому порядку, повідомивши про це Постачальника письмово. В такому разі сума передоплати повертається Замовнику в подвійному обсязі як штраф за неналежне виконання умов даного Договору.

Враховуючи наведені норми законодавства та положення п.6.6. Договору, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що позивач правомірно скористався правом на відмову від Договору, шляхом направлення повідомлення про його розірвання Відповідачу.

Частина 2 ст. 653 ЦК України встановлює, що у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.

Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Наведена стаття широко визначає підстави виникнення зобов'язань у зв'язку з набуттям, збереженням майна без додаткової правової підстави. Такими можуть бути дії набувача майна, потерпілого, інших осіб. Підставою таких зобов'язань можуть бути події, але це не означає, що в усіх випадках безпідставного отримання чи збереження майна внаслідок зазначених дій (подій) виникають зобов'язання, передбачені ст. 1212 Цивільного кодексу України. Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отримання чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Обов'язковою умовою, з якою законодавець пов'язує виникнення даного виду зобов'язань, є відсутність правової підстави для набуття майна однією особою за рахунок іншої особи. Відсутність правової підстави означає, що майно набуте особою поза підставою (юридичним фактом), передбаченою законом чи правочином.

У постанові Верховного Суду України від 22.01.2013 у справі № 5006/18/13/2012 викладено правову позицію, згідно з якою аналіз ст. 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що цей вид позадоговірних зобов'язань породжують такі юридичні факти: 1/ набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2/ відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

З огляду на те, що зобов'язання сторін за договором припинені, підстави збереження відповідачем коштів в розмірі 112516,00 грн., сплачених позивачем в якості передоплати за продукцію, яка фактично на вказану суму йому поставлена не була, відпали, а відтак відповідач утримує зазначені кошти безпідставно, що надає право позивачу вимагати їх повернення згідно з вимогами ст.1212 ЦК України.

Згідно постанови Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Колегія суддів вважає, що в рішенні суду повністю відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні, отже рішення відповідає вимогам чинного законодавства України, ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, підстав для його скасування не вбачається.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладаються на відповідача (апелянта).

Керуючись ст.ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр-Пак Сервіс" залишити без задоволення, рішення Господарського суду Київської області від 24.10.2014 року у справі № 911/4745/13 залишити без змін.

Матеріали справи № 911/4745/13 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді І.А. Іоннікова

К.В. Тарасенко