Ухвала

від 08.12.2014 по справі 826/8438/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 грудня 2014 року м. Київ К/800/13795/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів :

Головуючого Кошіля В.В.

Суддів Борисенко І.В.

Моторного О.А.

при секретарі Калініні О.С.

за участю представника позивача - Вітусєвича Я.Ф.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 27.02.2014

у справі № 826/8438/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Монтаж-Систем-Груп»

до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Монтаж-Систем-Груп» звернулось до суду з позовом про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 29.12.2012 № 0000502207 та № 0000512207.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.10.2013 в задоволенні позовних вимог відмовлено, з підтав правомірності прийняття спірних податкових повідомлень-рішень.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 27.02.2014 постанову суду першої інстанції скасовано та прийнято нову постанову про задоволення позовних вимог; визнано протиправними та скасовано спірні податкові повідомлення-рішення, з мотивів обгрунтованості позовних вимог.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та при йняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Перевірівши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, за результатами проведеної документальної позапланової виїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства ТОВ «Монтаж-Систем-Груп» при взаємовідносинах з ТОВ «НВО «Скад» та ТОВ «Об'єднання вантажних перевізників Харківщини» за період з 01.07 по 31.12.2011, складено акт № 1065/22-7/37508706 від 18.12.2012, в якому зафіксовані порушення: п. 138.1 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України та ст. ст. 626, 629, 655, 662, 656, 658, 664, 203, п. 1. ст. 215, п. 2. ст. 215, ст. 228, ч. 1 ст. 216 ЦК України, в результаті чого занижено податок на прибуток за ІІ-ІІІ квартали 2011 року на загальну суму 1 494 034 грн.; п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 та п. 200.2 ст. 200 Податкового кодеку України та ст. ст. 626, 629, 655, 662, 656, 658, 664, 203, п. 1 ст. 215, п. 2 ст. 215, ст. 228, ч. 1 ст. 216 ЦК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість за серпень 2011 року на загальну суму 1 299 160 грн.

На підставі результатів проведеної перевірки, 29.12.2012 відповідачем прийняті наступні податкові повідомлення-рішення:

- № 0000502207 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 1 494 034 грн. основного платежу;

- № 0000512207 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1 623 950 грн., в т.ч.: 1 299 160 грн. основного платежу та 324 790 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Матеріалами справи встановлено, що 13.06.2011 між позивачем (замовник) та ТОВ «Об'єднання вантажних перевізників Харківщини» (виконавець) укладено договір № 01/13-06 про співпрацю та організацію взаємовідносин, за умовами якого сторони виходять з того що інтересам кожної з них відповідає реалізація проектів у сфері: інформаційно-маркетингових послуг, взаємодії в процесі реалізації товарів, реклами, надання різноманітних послуг в інших сферах, які відповідають статутам сторін та чинному законодавству України. Ціна товару, виконаних робіт та послуг обумовлюється накладними та актами виконаних робіт.

28.07.2011 між позивачем (замовник) та ТОВ «НВО «Скад» (виконавець) було укладено угоду № 01/28-07 про співпрацю та організацію взаємовіносин, відповідно до умов якої сторони виходять з того, що інтересам кожної з них відповідає реалізація проектів у сфері інформаційно-маркетингових послуг, взаємодії в процесі реалізації товарів, реклами, надання різноманітних послуг в інших сферах, які відповідають статутам сторін та чинному законодавству України. Ціна товару, виконаних робіт та послуг обумовлюється накладними та актами виконаних робіт.

Факт виконання умов зазначених угод в судовому порядку встановлено з підтвердженням матеріалів справи, а саме: видатковими та податковими накладними, актами здачі-прийняття робіт (надання послуг).

На підтвердження правомірності висновків акту перевірки відповідач посилався на акт № 75/18-011/14090691 від 24.01.2012 «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання TOB «HBO «Скад» з питань підтвердження господарських відносин із платниками податків за серпень-листопад 2011 року», акт № 803/18-011/36455135 від 31.10.2011 «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання TOB «Об'єднання вантажних перевізників Харківщини» з питань підтвердження господарських відносин із платниками податків за серпень 2011 року»; акт № 740/15-409/36455135 від 05.10.2011 «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання TOB «Об'єднання вантажних перевізників Харківщини» з питань підтвердження господарських відносин із платниками податків за липень 2011 року».

Відмовляючи у задоволенні даного позову, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги позивача є неправомірними та необгрунтованими, а тому не підлягають задоволенню.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, апеляційний адміністративний суд мотивував своє рішення наступним, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Згідно з пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 цього Кодексу витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктами 138.5, 138.10 - 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з п. 138.2 ст. 138 зазначеного Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України).

Норми вказаного Кодексу передбачають як підставу для невключення до витрат лише випадок повної відсутності будь-яких розрахункових платіжних документів, а тому неможливість віднесення до валових витрат підприємства сум, що не підтверджені будь-якими документами взагалі.

Однак, як встановлено в судовому порядку, всі необхідні первинні бухгалтерські документи на оплату послуг були у позивача в наявності та надані для перевірки; договори, укладені між позивачем та контрагентами про надання послуг не були визнані недійсними в установленому законодавством порядку.

Згідно з п. 140.5 ст. 140 ПК України установлення додаткових обмежень щодо складу витрат платника податку, крім тих, що зазначені в цьому розділі, не дозволяється.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 цього Кодексу право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 ПК України).

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону (п. 198.6 ст. 198 ПК України).

Слід зазначити, що право платника податку на податковий кредит законодавство не ставить в залежність від факту проведення зустрічної перевірки даних суб'єкта господарювання (постачальника товару, виконавця робіт, послуг) щодо платника податків.

Нереальність господарських операцій з придбання платником податку товару (робіт, послуг) має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях, зокрема, обумовлюватись лише неможливістю проведення зустрічної перевірки даних контрагента.

В судовому порядку встановлено формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість спірного періоду на підставі належним чином оформлених податкових накладних, виданих особами, які були зареєстровані платниками податку на додану вартість, та встановлено, що господарські операції мали місце, підтверджені первинними бухгалтерськими документами.

Таким чином, за встановлення в судовому порядку фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентами: ТОВ «НВО «Скад» і ТОВ «Об'єднання вантажних перевізників Харківщини», що підтверджено належним чином оформленими первинними документами бухгалтерського та податкового обліку є правомірним формування позивачем податкового кредиту та віднесення відповідних сум до складу витрат у спірному періоді за результатами господарських операцій з вказаними контрагентами.

За вказаних обставин, відсутності порушень норм матеріального та процесуального права, висновок суду апеляційної інстанції про задоволення позовних вимог є вірним, а касаційна скарга відповідача - необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 27.02.2014 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий (підпис)В.В. Кошіль Судді І.В. Борисенко О.А. Моторний