cpg1251
КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"18" грудня 2014 р. Справа№ 910/17437/14
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Мартюк А.І.
суддів: Зубець Л.П.
Новікова М.М.
при секретарі Єременко К.Л.
за участю представників
від позивача: Карпенко І.В., за дов. б/н від 10.06.2014 р.
від відповідача: Ясінська В.В., за дов. б/н від 26.02.2014 р.
розглянувши у відкритому
судовому засіданні
апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Дрова"
на рішення Господарського суду міста Києва
від 28.10.2014 р.
у справі № 910/17437/14 (судді: Ярмак О.М.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю
„Фірма „Дісна"
до Товариства з обмеженою відповідальністю „Дрова"
про стягнення 35 407, 48.,
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю „Фірма „Дісна" звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю „Дрова" про стягнення 35 407,48 грн.
28.10.2014 року Господарським судом міста Києва було прийнято рішення у справі №910/17437/14, яким позов Товариства з обмеженою відповідальністю „Фірма „Дісна" задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дрова" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Дісна" 2 647 (дві тисячі шістсот сорок сім) грн. 71 коп. пені, 293 (двісті дев'яносто три) грн. 51 коп. 3% річних, 2 404 (дві тисячі чотириста чотири) грн. 91 коп. інфляційних втрат, 1 827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. судового збору.
Не погоджуючись з зазначеним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю „Дрова" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 28.10.2014 р. у справі № 910/17437/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Фірма „Дісна" до Товариства з обмеженою відповідальністю „Дрова" щодо стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю „Дрова" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Фірма „Дісна" пені в розмірі 2 647,71 грн., 3% річних - 293,51 грн., інфляційних втрат - 2 404, 91 грн., та судового збору - 1.827, 00 грн., повністю та прийняти нове рішення, яким відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю „Фірма „Дісна" в позовних вимогах в повному обсязі.
Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що рішення Господарського суду міста Києва від 28.10.2014 р. у справі № 910/17437/14 прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, такі як результат призвели до прийняття неправильного рішення.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.11.2014 р. у справі № 910/17437/14 у складі колегії суддів: головуючий суддя Мартюк А.І., судді: Зубець Л.П., Новіков М.М. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Дрова" прийнято до провадження та призначено розгляд справи на 15.12.2014 р.
10.12.2014 р. через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від представника Товариства з обмеженою відповідальністю „Фірма „Дісна" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити рішення Господарського суду міста Києва від 28.10.2014 р. у справі № 910/17437/14 без змін, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Дрова" без задоволення.
15.12.2014 р. було оголошено перерву до 18.12.2014 р. відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.
18.12.2014 р. через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від представника Товариства з обмеженою відповідальністю „Дрова" надійшла апеляційна скарга в новій редакції на рішення Господарського суду міста Києва від 28.10.2014 р. у справі № 910/17437/14, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 28.10.2014 р. у справі № 910/17437/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Фірма „Дісна" до Товариства з обмеженою відповідальністю „Дрова" щодо стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю „Дрова" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Фірма „Дісна" пені в розмірі 2 647,71 грн., 3% річних - 293,51 грн., інфляційних втрат - 2 404, 91 грн., та судового збору - 1.827, 00 грн., повністю та прийняти нове рішення, яким відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю „Фірма „Дісна" в позовних вимогах в повному обсязі.
18.12.14 р. в зал судового засідання з'явились уповноважені представники сторін. Представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги та просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 28.10.2014 р. у справі № 910/17437/14 щодо стягнення з ТОВ „Дрова" та ТОВ „Фірма „Дісна" пені в розмірі 2 647, 71 грн., 3% річних - 293, 51 грн., збитки від інфляції - 2 404, 91 грн., та судового збору - 1 827, 00 грн., повністю.
Представник позивача проти доводів апеляційної скарги заперечує, просить залишити рішення Господарського суду міста Києва від 28.10.2014 р. у справі № 910/17437/14 без змін, апеляційну скаргу ТОВ „Дрова" без задоволення.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.
Судом встановлено, що 01.11.2013 р. між позивачем (постачальник за договором) та відповідачем (покупець за договором) був укладений договір поставки № 452/13, за умовами якого постачальник зобов'язався поставити і передати у власність покупця товар, відповідно до накладних, які є невід'ємною частиною договору, а покупець - прийняти товар та оплатити його на умовах і в порядку, визначених договором.
Згідно з п.2.6 договору, моментом здійснення поставки товарів постачальником є підписання уповноваженою особою покупця супроводжувальної первинно обліково-видаткової документації (товарно-транспортна накладна, видаткова накладна).
Відповідно до п.5.2 договору в редакції Протоколу розбіжностей, покупець здійснює розрахунок з постачальником за поставлений товар не пізніше 30 календарних днів з моменту набуття права власності на поставлений товар.
Матеріалами справи встановлено, що позивач на виконання умов договору у період з 02.12.2013р. по 22.07.2014р. за видатковими накладними поставив відповідачу товар на суму 160 752,31 грн.
Відповідач свої зобов'язання щодо оплати отриманого товару виконав частково, з урахуванням повернення товару, постачальнику було сплачено кошти у розмірі 130 690,95 грн., що підтверджено наданими до справи копіями платіжних доручень.
Таким чином, у відповідача перед позивачем утворилася заборгованість по оплаті вартості поставленого за видатковими накладними № РН-0003573 від 10.02.2014р. на 3933,07 грн., № РН-0003973 від 12.02.2014р. на 7037,42 грн., № РН-0004257 від 14.02.2014р. на 4457,59 грн., № РН-0004671 від 18.02.2014р. на 3935,95 грн., № РН-0005083 від 24.02.2014р. на 5036,62 грн., № РН-000320 від 25.02.2014р. на 6885,00 грн., № РН-0005657 від 28.02.2014р. на 1942,85 грн. товару на загальну суму 30 061,36 грн.
За змістом ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно розрахунку позивача, заборгованість відповідача за поставлений товар по договору за вказаними накладними станом на час звернення до суду першої інстанції становила 88 040,28 грн.
У процесі розгляду справи судом першої інстанції позивачем було повідомлено про оплату відповідачем за платіжним дорученням № 1001008425 від 04.09.2014р. суми 30 061,36 грн. основної заборгованості та надано докази оплати.
З урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, позивач просив стягнути з відповідача 2 647,71 грн. пені, 293,51 грн. 3% річних, 2 404,91 грн. інфляційних втрат за прострочення виконання зобов'язання щодо оплати товару по договору по кожній видатковій накладній.
Відповідач факт прострочення свого зобов'язання щодо оплати вартості товару на заявлену суму заперечує, зазначаючи про розірвання договірних відносин, відсутність підстав для застосування відповідальності по договору, посилаючись на пп.4.2, 4.3, 9.6 договору та лист за вих. № 24ю від 23.04.2014р. щодо розірвання договору № 452/13 від 01.11.2013р. та вивезення товару.
Відповідач в обґрунтування своїх заперечень вказує, що фактично позивачем було прийнято умови щодо розірвання договору, що засвідчується Актом звірки розрахунків, відповідно до якого позивач 20.06.2014р. здійснив вивезення товару на суму 2 251,98 грн. та 23.06.2014р. на суму 9665,84 грн. Пояснює, що оскільки позивач всупереч договору не виконав свої зобов'язання щодо остаточного вивезення товару, відповідач в подальшому з власної волі здійснив оплату невивезеного товару за платіжним дорученням т№ 1001008425 від 04.09.2014р. суми 30 061,36 грн., проте згідно умов п.7.3 договору, якщо постачальником порушуються умови поставки, повернення, вивозу та обміну товару або умови подання відповідних корегуючи документів, покупець призупиняє виконання грошових зобов'язань на період дії таких обставин, при цьому, відповідальність, передбачена умовами цього договору, на покупця не поширюється.
Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).
Відповідно до ст. 671 ЦК України, якщо за договором купівлі-продажу переданню підлягає товар у певному співвідношенні за видами, моделями, розмірами, кольорами або іншими ознаками (асортимент), продавець зобов'язаний передати покупцеві товар в асортименті, погодженому сторонами.
Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Матеріалами справи встановлено та відповідачем підтверджено факт поставки позивачем та оплати відповідачем товару за видатковими накладними № РН-0003573 від 10.02.2014р. на 3933,07 грн., № РН-0003973 від 12.02.2014р. на 7037,42 грн., № РН-0004257 від 14.02.2014р. на 4457,59 грн., № РН-0004671 від 18.02.2014р. на 3935,95 грн., № РН-0005083 від 24.02.2014р. на 5036,62 грн., № РН-000320 від 25.02.2014р. на 6885,00 грн., № РН-0005657 від 28.02.2014р. на 1942,85 грн. товару на загальну суму 30 061,36 грн.
При цьому умовами п.5.2 договору в редакції Протоколу розбіжностей визначено, що покупець здійснює розрахунок з постачальником за поставлений товар не пізніше 30 календарних днів з моменту набуття права власності на поставлений товар, тобто підписання видаткової накладної.
Відповідно до наданих матеріалів, остання поставка товару за заявлену суму у спірний період була здійснена позивачем за видатковою накладеною № РН-0005657 на суму 1942,85 грн. - 28.02.2014р.
05.05.2014р. відповідач надіслав на адресу позивача лист за вих. № 24ю від 23.04.2014р., в якому повідомив про дострокове розірвання договору № 452/13 від 01.11.2013р. з 25.05.2014р., зазначаючи про умови пп. 4.2, 4.3 договору просив здійснити вивіз поставленого товару та надати коригуючу документацію з відповідним зменшенням грошових зобов'язань.
Крім цього, відповідач звертає увагу суду апеляційної інстанції на те , що згідно п.7.3. договору поставки № 452/13 від 01.11.2013 р. він правомірно призупинив виконання грошових зобов'язань у зв'язку з порушенням позивачем діючих умов вказаного договору, а саме не здійснив вивіз товару протягом терміну встановленого в п.4.3. договору строку та ненаданням позивачем жодного повідомлення про порушення умов вивозу товару та наданням відповідних корегуючи документів.
Скаржник стверджує, що саме позивачем було прийнято умови щодо розірвання договору та вивезення товару, що засвідчується Актом перевірки розрахунків, поданим Товариством з обмеженою відповідальністю „Фірма „Дісна" за період з 02.12.2013 р. по 22.07.201 4р., але при цьому відповідач зазначає, що позивач був зобов'язаний вивезти товар на суму загальної заборгованості станом саме на 22.07.2014 р. у розмірі 31 061, 36 грн., проте вивіз тільки 20.06.2014 р. на загальну суму 2 251, 98 грн., та 23.06.2014 р. на загальну суму 9 665, 84 грн.
З матеріалів справи вбачається, що п.9.2. Договору встановлено, що у випадку встановлення недоцільності або неможливості подальшого співробітництва або встановлення неминучого настання негативних результатів, зацікавлена сторона вносить пропозицію про дострокове розірвання договору.
Згідно п.4.2 договору, на який посилається відповідач, покупець має право повернути постачальнику поставлену продукцію, у тому числі у випадку дострокового розірвання даного договору. У випадках, передбачених п.4.2 договору, постачальник зобов'язаний протягом 5 діб з моменту отримання відповідного повідомлення від покупця здійснити вивіз товару (своїми силами і за власний рахунок) (п.4.3 договору).
Таким чином, апелянт вважає, що надіславши позивачу пропозицію з вих. №24ю від 23.04.2014 р. з повідомленням про дострокове розірвання договору з зазначенням бажаної дати розірвання 25.04.2014 р. є безпосередньо процесуально правомірним розірванням договору поставки з 25.04.2014 р. і відповідно до цього як результат, позивач був зобов'язаний забрати поставлений відповідачу товар.
Проте, варто зазначити, що копія чека Укрпошти, яку надав скаржник надісланого листу з вих. №24ю від 23.04.2014 р. засвідчує, що лист був направлений позивачу лише 05.05.2014 р., отже апелянт направив вказаний лист вже з після вказаної дати, конкретно якою вважає день дострокового розірвання даного договору. Тобто, відповідач в односторонньому порядку змінив умови договору стосовно його дії в часі, що не є правомірним згідно норм чинного законодавства і встановлених контрагентами умов договору.
Згідно зі ст.525 ЦКУ одностороння відмова або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Варто зазначити, що п.9.3. договору передбачено, що Договір вважається достроково розірваним за умови взаємної згоди сторін, про що складається відповідна угода. Проте, з матеріалів справи вбачається, що жодної угоди про дострокове розірвання даного договору між позивачем та відповідачем укладено не було.
Відповідно до пп. 9.5, 9.6, договір вважається достроково розірваним за умови взаємної згоди сторін, про що складається відповідна угода. Договір вважається також достроково розірваним за умови, якщо між сторонами відсутні грошові зобов'язання і дотримано умови подання заяви (повідомлення про розірвання договору), хоча й відповіді (заперечень, зауважень) на неї в визначені строки надано не було (п.9.6).
Факт того, що позивачем було здійснено часткове повернення товару не є підтвердженням процедури прийняття позивачем пропозиції відповідача про дострокове розірвання договору.
З матеріалів справи вбачається, що підписання акта звірки взаєморозрахунків між сторонами від 30.06.2014 р. є доказом того, що відповідач повернув весь товар, який мав бажання повернути.
Крім цього, за умови згоди позивача на пропозицію відповідача стосовно розірвання договору, посилаючись на п.4.3. Договору відповідач мав би право притримати оплату за повернутий ним товар позивачу у розмірі вартості поверненого товару - 11 917, 82 грн., до моменту надання позивачем корегуючих документів. Проте, корегуючи документи були надані відповідачу своєчасно - 20.06.2014 р. та 23.06.2014 р., що підтверджується відбитком штампу відповідача на даних документах, а саме накладних про повернення товару.
Також варто звернути увагу на те, що відповідач, упевнено вважаючи, що мав повне право призупинити виконання грошових зобо'язань, негайно оплатив суму загальної заборгованості вартості поставленого товару після того, як позивач звернувся за правовим захистом свого порушеного права з позовною заявою до суду першої інстанції.
Відповідно до ч.1.ст.530 ЦКУ, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк(термін).
Проте, через те, що відповідачем були пропущені строки оплати за товар, передбачені п.5.2. Протоколу узгодження розбіжностей від 01.11.2013 р. до договору поставки №452/13 від 01.11.2013 р., позивач відповідно до пп..7.1., 7.2. договору скористався своїм правом та просить суд стягнути на його користь, в зв'язку в порушенням відповідачем виконання грошового зобо'язання, нараховані штрафні санкції.
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено обов'язковість договору для виконання сторонами.
Доказів припинення договірних відносин сторін шляхом укладення додаткової угоди про розірвання договору № 452/13 від 01.11.2013р., суду надано контрагентами не було.
Умови п.9.6 договору у даному випадку застосуванню не підлягають, оскільки судом встановлено, що станом на час отримання позивачем листа за вих. № 24ю від 23.04.2014р., у відповідача була наявна заборгованість за отриманий товар.
Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, судом визнається, що відповідачем не доведено обставин звільнення від відповідальності за прострочення виконання зобов'язання щодо оплати вартості отриманого товару, застосування умов п.7.3 договору.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У відповідності до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Пунктом 7.2. Договору встановлено, що покупець відповідає за несвоєчасну оплату шляхом сплати постачальнику пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Оскільки факт прострочення відповідачем зобов'язань щодо оплати товару за видатковими накладними на суму 30 061,36 грн. встановлений судом та відповідачем не спростований, нараховані позивачем 2 647,71 грн. пені, 293,51 грн. 3% річних, 2 404,91 грн. інфляційних втрат за прострочення виконання зобов'язання щодо оплати товару по договору по кожній видатковій накладній є обґрунтованими.
Апелянтом (відповідачем) в апеляційній скарзі не наведено жодного доводу та суду апеляційної інстанції не надано жодного належного та допустимого доказу, які б спростовували по суті висновки суду першої інстанції та доводили б помилковість оскаржуваного рішення.
Таким чином, наявні в апеляційній скарзі доводи відповідача спростовуються матеріалами справи, а також нормативно та документально не підтверджуються.
Враховуючи усе вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування рішення Господарського суду міста Києва від 28.10.2014 р. у справі № 910/17437/14.
Керуючись ст.ст. 99, 101, п.1 ст.103, ст.105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дрова" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду м. Києва від 28.10.2014 р. у справі № 910/17437/14 - без змін.
2. Матеріали справи № 910/17437/14 повернути до Господарського суду м. Києва.
3. Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до касаційного суду протягом двадцяти днів у встановленому законом порядку.
Головуючий суддя А.І. Мартюк
Судді Л.П. Зубець
М.М. Новіков
Суд | Київський апеляційний господарський суд |
Дата ухвалення рішення | 18.12.2014 |
Оприлюднено | 25.12.2014 |
Номер документу | 41998159 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Київський апеляційний господарський суд
Мартюк А.І.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні