Ухвала

від 16.12.2014 по справі 816/3265/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2014 р.Справа № 816/3265/14 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Мінаєвої О.М.

Суддів: Макаренко Я.М. , Шевцової Н.В.

за участю секретаря судового засідання Шалаєвої І.Т.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою приватного підприємства "Макс-Профіт" на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 04.11.2014р. по справі № 816/3265/14

за позовом приватного підприємства "Макс-Профіт"

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області

про визнання неправомірним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, приватне підприємство "Макс-Профіт", звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області про скасування податкового повідомлення-рішення від 04.06.2014 року №0001902201/1232.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 04.11.2014 р. по справі № 816/3265/14 в задоволенні позову відмовлено.

Позивач, приватне підприємство "Макс-Профіт", не погодився з постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу. Свою незгоду з постановою суду обґрунтовує тим, що постанова суду першої інстанції прийнята незаконно та необґрунтовано, винесена з порушенням норм матеріального права. Просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 04.11.2014р. по справі № 816/3265/14 та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів, переглядаючи судове рішення у даній справі в межах доводів апеляційної скарги у відповідності до ч.1 ст. 195 КАС України, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

З матеріалів справи встановлено, що у період з 07.05.2014 року по 12.05.2014 року, згідно постанови старшого слідчого СВ ФР ДПІ у Дніпровському районі ГУ Міндоходів лейтенанта податкової міліції Музичука М.В. від 04.04.2014 року про призначення позапланової документальної перевірки, на підставі пп. 78.1.11 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПП "Макс-Профіт" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, законодавства про збір та облік єдиного соціального внеску за період з 01.01.2011 року по 31.03.2014 року, за результатами якої складено акт від 21.05.2014 року № 436/16-03-22-01-08/36836772 (том 1, а.с. 15-51).

Під час перевірки були встановлені порушення позивачем приписів вимог пп.198.1 п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 18920 грн., у тому числі: за липень 2011 року в сумі 3220 грн., за серпень 2011 року у сумі 3067 грн., за вересень 2011 року в сумі 3083 грн., за жовтень 2011 року в сумі 1390 грн., за листопад 2011 року в сумі 1600 грн., за грудень 2011 року в сумі 3360 грн., за січень 2012 року в сумі 1600 грн., за лютий 2012 року в сумі 1600 грн.

На підставі вище зазначеного акту відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001902201/1232 від 04.06.2014, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 23650 грн., у тому числі, за основним платежем - в сумі 18920 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 4730 грн. (том 1, а.с. 8).

Позивач не погодився з вищезазначеним податковим повідомленням-рішенням, звернувся до суду з даним позовом.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано доказів фактичного виконання договору купівлі-продажу № 52 від 01.07.2011 року, а також позивач не підтвердив реальності проведеної операції, яка може бути об'єктом оподаткування, а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення № 0001902201/1232 від 04.06.2014 року винесене Кременчуцькою ОДПІ на підставі, у межах повноважень, у спосіб, що передбачені законодавством України та з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з таких підстав.

У відповідності до пп. "а" п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду..

Відповідно до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: у паперовому вигляді; в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.

Пунктом 201.8 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З огляду на викладені положення Податкового кодексу України, для отримання права сформувати податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник податку на додану вартість повинен мати належно оформлені податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.

З матеріалів справи встановлено, що 01.07.2011 р. між ТОВ "ТК-Амроф" (постачальник) та ПП "Макс-Профіт" (покупець) укладено договір купівлі-продажу № 52, за умовами якого постачальник зобов'язується поставити товар, найменування, асортимент, вимоги щодо якості, ціна і вартість якого зазначені у видаткових накладних, що є невід'ємною частиною цього договору, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар та своєчасно оплатити його відповідно до умов цього договору (том 1, а.с. 52-54).

На виконання умов даного договору ТОВ "ТК-Амроф" виписано позивачу податкові накладні на дизпаливо на загальну суму 113517,6 грн., у тому числі ПДВ 18919,6 грн., (том 1 а.с. 56, 58, 60, 62, 64, 66, 68, 70).

З журналу-ордеру та відомості по рах. 6852 "Розрахунки з іншими кредиторами (у розрізі замовлень)" встановлено, що за 01.07.2011 р. по 30.04.2012 р. сума 18919,60 грн. віднесена позивачем на рахунок 64 "Розрахунки за податками й платежами", а сума 94598 грн. - віднесена на рахунок 20 "Виробничі записи" (том 2, а.с. 136).

Але, оплата та товар позивачем не здійснена, що підтверджується довідкою ПП "Макс-Профіт", згідно якої станом на 08.10.2014 року позивач має кредиторську заборгованість перед ТОВ "ТК-Амроф" в розмірі 113517, 60 грн. (том 2, а.с. 250).

На підтвердження фактичного отримання дизпалива позивачем надано до суду копії видаткових накладних (том 1, а.с. 55, 57, 59, 61, 63, 65, 67, 69), копію журналу-ордеру та відомості по рах. 203 "Паливо" за 01.07.2011 р. по 29.02.2012 р. (том 2, а.с. 135).

Колегія суддів зазначає, що видаткові накладні, які приєднані до матеріалів справи, не містять посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення як від ТОВ "ТК-Амроф", так і від ПП "Макс-Профіт", що є порушенням частини 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців ТОВ "ТК-Амроф" має право на здійснення виключно таких видів діяльності: 22.22.0 Інша поліграфічна діяльність, 51.53.2 Оптова торгівля будівельними матеріалами, 74.40.0 Рекламна діяльність, 51.38.0 Оптова торгівля іншими продуктами харчування, 51.90.0 Інші види оптової торгівлі (том 1, а.с. 80-82). Такий вид діяльності як роздрібна торгівля пальним чи оптова торгівля твердим, рідким, газозоподібним паливом і подібними продуктами відсутні серед видів діяльності ТОВ "ТК-Амроф".

Пунктом 3.1 договору № 52 від 01.07.2011 р. постачальник зобов'язується поставити вказаний у п. 1.1 цього договору товар на умовах DDP (склад покупця) відповідно до "Інкотермс-2000", адреса: Україна, Полтавська область, м. Кременчук, вул. Свіштовська, 3. При цьому, пунктом 3.2 цього договору визначено, що поставка товару здійснюється транспортом покупця та за його рахунок. Кожна партія товару повинна супроводжуватися відповідними товаросупровідними документами.

Позивач в апеляційній скарзі зазначив, що поставка нафтопродуктів за договором від 01.07.2011 року № 52 здійснювалася транспортом продавця ТОВ "ТК-Амроф". Придбане дизельне паливо зберігалося у спеціальних бочках, які орендувалися позивачем у ФОП ОСОБА_2 на підставі договору оренди бочок для зберігання нафтопродуктів від 01.01.2011р.

Порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, визначено Інструкцією, затвердженою наказом Міністерства палива та енергетики, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку, Державного комітету з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20.05.2008 року № 281/171/578/155 (надалі - Інструкція).

Вимоги Інструкції є обов'язковими для всіх суб'єктів господарювання (підприємств, установ, організацій та фізичних осіб - підприємців), що займаються хоча б одним з таких видів економічної діяльності, як закупівля, транспортування, зберігання і реалізація нафти і нафтопродуктів на території України.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимоги даної Інструкції є обов'язковими для позивача, оскільки позивач здійснював закупівлю та зберігання нафтопродуктів для заправлення транспортних засобів, що знаходяться у його користуванні.

Згідно пп. 7.5.4, 7.5.6 Інструкції нафтопродукти відпускаються у технічно справну та чисту тару відповідно до вимог ДСТУ 4454 після пред'явлення представником вантажоодержувача доручення і свідоцтва про повірку автоцистерни. Відпуск нафти і нафтопродуктів до мір повної місткості та нафтопродуктів, розфасованих до тари, оформлюється ТТН у чотирьох примірниках, з яких: перший - залишається у товарного оператора вантажовідправника і є первинним документом складського обліку з подальшим здаванням до бухгалтерської служби підприємства; другий - використовується водієм як перепустка під час виїзду з підприємства, а після виїзду - залишається в охорони підприємства з подальшим здаванням до бухгалтерської служби підприємства; третій та четвертий - засвідчені підписом представника вантажоодержувача та відміткою про час виїзду з підприємства - передаються перевізнику. При цьому третій примірник є супровідним документом вантажу і після його здавання передається вантажоодержувачу. Четвертий примірник передається експедитору (водію) і є підставою для обліку транспортної роботи.

Відповідно до п.п. 5.4.2, 5.4.2 Інструкції, прибуттям нафтопродуктів до вантажоодержувача в автоцистерні перевіряється наявність і цілісність пломб, технічний стан автоцистерни, відповідність об'єму і густини нафтопродукту в автоцистерні об'єму і густині, зазначеним у товарно-транспортній накладній на відпуск нафтопродуктів (нафти) за формою № 1-ТТН (нафтопродукт) (далі ТТН) (додаток 3), відповідність найменування, марки і виду (залежно від масової частки сірки) нафтопродукту, зазначених у ТТН і паспорті якості на відвантажений нафтопродукт. Відповідність густини нафтопродукту під час відвантаження та приймання визначається після її приведення до температури 20°C відповідно до ГОСТ 3900. Маса нафтопродуктів, розфасованих у тару, визначається зважуванням на вагах або за трафаретами на тарі (якщо нафтопродукти в заводській упаковці). Про прийнятий нафтопродукт матеріально відповідальна особа складає акт за своїм підписом, підписами водія та представника одержувача чи відправника із зазначенням їх прізвищ і посад.

Позивачем не надано до перевірки та до матеріалів справи товарно-транспортних накладних на нафтопродукти, наявність яких є обов'язковиою, а також не надано акт матеріально відповідальної особи на підтвердження факту прийняття нафтопродукту від ТОВ "ТК-Амроф".

Відповідно до п. 14.4 Інструкції матеріально відповідальні особи підприємств (за винятком НПЗ) ведуть кількісний облік нафти та нафтопродуктів у товарній книзі кількісного руху нафтопродуктів (нафти) за формою N 31-НП (додаток 34), у якій зазначаються надходження і відпуск нафтопродуктів за день, а також їх залишки на кінець дня. Для посилення контролю за станом приймання, зберігання, відпуску та обліку нафти та нафтопродуктів матеріально відповідальні особи ведуть журнал обліку надходження нафти і нафтопродуктів за формою N 6-НП і журнал вимірювання нафти і нафтопродуктів у резервуарах за формою N 7-НП. Для підприємств, укомплектованих для зберігання світлих нафтопродуктів резервуарами місткістю до 100 м 3, ведення обліку для кожного резервуара не є обов'язковим. Відображення технологічних операцій ведеться за марками нафтопродукту.

Також колегія суддів зазначає, що позивач не надав до суду журналу реєстрації проведення вимірювань нафтопродуктів (нафти) у резервуарах за формою № 7-НП, книгу кількісного руху нафтопродуктів (нафти) за формою № 31-НП, журналу обліку надходження нафти і нафтопродуктів за формою № 6-НП, що передбачено Інструкцією.

Згідно розділу 1 Інструкції з контролювання якості нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 4 червня 2007 р. № 271/121, вимоги цієї Інструкції є обов'язковими для всіх підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які займаються хоча б одним із таких видів діяльності, як зберігання, транспортування та відпуск нафти і нафтопродуктів, а також органів виконавчої влади (надалі - Інструкція).

Згідно з приписами розділу 3 вказаної Інструкції паспорт якості - документ, що містить дані для ідентифікації та фактичні значення показників якості нафти та/або нафтопродуктів, отримані в результаті лабораторних випробувань, і їх відповідність вимогам нормативних документів. Сертифікат відповідності - документ, який підтверджує, що продукція, системи якості, системи управління якістю, системи управління довкіллям, персонал відповідають установленим вимогам конкретного стандарту чи іншого нормативного документа, визначеного законодавством.

Пунктом 6.1.2 вказаної Інструкції встановлено, що з прибуттям транспортних засобів оператор (або інша відповідальна особа) зобов'язаний: порівняти номери та назви транспортних засобів з номерами та назвою, зазначеною в транспортних документах; перевірити наявність та цілісність пломб, запірно-пломбувальних пристроїв (далі - ЗПП) (у разі пломбування транспортних засобів вантажовідправником), чистоту нижніх зливних пристроїв транспортних засобів, наявність маркування на тарі з нафтопродуктами, відповідність маркування відвантажувальним документам та справність тари; перевірити наявність, повноту і правильність заповнення паспортів якості і копій сертифікатів відповідності (на продукти, що підлягають обов'язковій сертифікації в Україні) і перевірити дані паспортів якості на відповідність вимогам нормативних документів.

Згідно п. 6.1.3 вказаної Інструкції за відсутності паспорта якості допускається приймання нафти та/або нафтопродукту лише до окремих зачищених резервуарів або на залишок однойменного нафтопродукту після встановлення відповідності його якості вимогам нормативних документів на підставі результатів лабораторних випробувань.

Колегія суддів зазначає. що позивач не надав до суду паспортів якості або сертифікатів відповідності на дизельне паливо, хоча пунктом 2.2 договору купівлі-продажу № 52 від 01.07.2011 р. передбачено, що товар повинен відповідати вимогам, що ставляться до такого роду товарів. Підтвердженням якості товару є сертифікат відповідності, або інші документи, які необхідні для такого роду товарів відповідно до чинного законодавства. Позивачем також не надано документів щодо встановлення відповідності якості товару на підставі результатів лабораторних досліджень, проведення якого є обов'язковим за відсутності паспорту якості.

Довід апеляційної скарги, що придбане дизельне паливо зберігалося у спеціальних бочках, які орендувалися позивачем у ФОП ОСОБА_2 на підставі договору оренди бочок для зберігання нафтопродуктів від 01.01.2011 р., колегія суддів не приймає, оскільки позивачем не надано доказів фактичного виконання умов вказаного договору, а саме не надано акту приймання-передачі в оренду, наявність якого передбачена пунктом 1.2 вказаного договору оренди (том 2, а.с. 137-139).

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем не надано доказів фактичного виконання договору купівлі-продажу № 52 від 01.07.2011 р., а саме отримання нафтопродуктів саме від цього постачальника, а тому податкове повідомлення-рішення від 04.06.2014 року №0001902201/1232 прийнято відповідачем на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що встановлені Податковим кодексом та законами України.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що при прийнятті постанови Полтавського окружного адміністративного суду від 04.11.2014р. по справі № 816/3265/14 суд дійшов вірних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу приватного підприємства "Макс-Профіт" залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 04.11.2014р. по справі № 816/3265/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Мінаєва О.М. Судді (підпис) (підпис) Макаренко Я.М. Шевцова Н.В. Повний текст ухвали виготовлений 22.12.2014 р.