Ухвала

від 02.12.2014 по справі 811/2427/13-а

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

02 грудня 2014 рокусправа № 811/2427/13-а

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Добродняк І.Ю

суддів: Бишевської Н.А. Семененка Я.В.

за участю секретаря судового засідання: Новошицька О.О.

за участю представників:

позивача: - не з'явився

відповідача: - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську

апеляційну скаргу Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області

на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2013 року

у справі № 811/2427/13-а

за позовом приватного підприємства «Ніфа»

до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області

про скасування податкового повідомлення-рішення від 22.04.2013 №0000462240 та №0000472240,-

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Ніфа» звернулось до суду з позовом до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби від 22.04.2013 за №0000462240 та №0000472240.

Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю висновків податкового органу про порушення позивачем норм податкового законодавства в результаті взаємовідносин з ПП «БВП-Буд», оскільки надані документи повністю підтверджують реальність господарських операцій позивача з ПП «БВП-Буд» та правомірність їх відображення в податковому обліку. Угоди, укладені між позивачем та ПП «БВП - Буд», недійсними у судовому порядку не визнавались, загальні вимоги, які передбачені вимогами Цивільного кодексу України, дотримані, а тому такі правочини не можуть не братись до уваги податковим органом.

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 07.11.2013 адміністративний позов задоволено.

Постанову суду мотивовано встановленням факту реальності здійснення господарських операцій та правомірності формування валових витрат податного кредиту, що підтверджено належним чином оформленою первинною документацією ПП «Ніфа».

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою відмовити в задоволені позовних вимог в повному обсязі. Доводи відповідача ґрунтуються на даних акту перевірки позивача, згідно яких правочини позивача з ПП «БВП-БУД», яке входило до «конвертаційного центру», викритого співробітниками ГВПМ Кіровоградської ОДПІ, є нікчемними в силу приписів ст.228 ЦК України.

Представники сторін в судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи сторони повідомлені судом належним чином.

Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, внаслідок наступного.

Як встановлено судом, підтверджено матеріалами справи, відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Приватного підприємства «Ніфа» з питань правильності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість, доходів та витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування з податку на прибуток підприємств по взаємовідносинах з Приватним підприємством «БВП - Буд» за лютий 2011 року, за результатами якої складено акт № 48/22-4/32222249 від 05.04.2013.

Перевіркою встановлено порушення підприємством:

- п.5.1 ст.5, п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5, п.п.5.3.9 п.5.9 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", що призвело до заниження податку на прибуток у сумі 2000 грн.;

- п.198.3, п.198.6, п.198.2 ст.198 ПК України, внаслідок чого підприємством завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту (ряд. 18.2 декларації) на загальну суму 1600 грн.

Такі висновки податкового органу ґрунтуються на даних:

- акту від 12.07.2011 № 61/22-4/35084152 про результати проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ПП «БВП-Буд» (а. с.68-72);

- доповідної записки ГВПМ Кіровоградської ОДПІ від 09.06.2011, згідно якої матеріалами кримінальної справи № 58-479 підтверджується наявність ознак фіктивного підприємництва, зокрема щодо ПП «БВП-Буд» (а. с.40, 41; 64, 65).

Як зазначено відповідачем, в ході проведення перевірки відділом спеціальних перевірок отримано від ГВПМ Кіровоградської ОДПІ Кіровоградської області ДПС інформацію щодо ухилення від оподаткування ПП «Ніфа» по взаємовідносинам з ПП «БВП-Буд» за лютий 2011 року. Згідно службової записки від 26.03.2013 №861/07-50 від ГВПМ Кіровоградської ОДПІ Кіровоградської області ДПС щодо аналізу фінансово-господарської діяльності ПП «Ніфа» за лютий 2011 року, повідомлено що контрагентом-постачальником ПП «Ніфа» у лютому 2011 року було ПП «БВП-Буд», що входило до «конвертаційного центру» викритого співробітниками ГВПМ Кіровоградської ОДПІ.

Відповідач зазначив, що в ході перевірки не встановлено факт передачі товарів (послуг) від ПП «БВП-Буд» до підприємств-покупців, у зв'язку з відсутністю (не наданням для перевірки) атів приймання-передачі товару, довіреностей, документів, що засвідчують транспортування, зберігання товарів, а також інших первинних документів.

Таким чином, на думку податкового органу, ПП «БВП-Буд» здійснювало діяльність, спрямовану на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди третіх осіб, в тому числі ПП «Ніфа».

Отже господарські операції між позивачем та його контрагентом - ПП «БВП-Буд» за договором, який є нікчемним згідно ч.1 ст.203, ч.1 ст.207, ст.215, ч.1 ст.216, ст.228 ЦК України, здійснені без мети настання реальних наслідків, вчинялись з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків, а діяльність позивача була спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з отриманням податкової вигоди з контрагентами-постачальниками, які не виконували своїх зобов'язань.

На підставі акту перевірки № 48/22-4/32222249 від 05.04.2013 відповідачем прийнято податкові повідомлення - рішення від 22.04.2013:

- № 0000472240, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в загальному розмірі 2001,00 грн., з яких за основним платежем 2000,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 1,00 грн.

- № 0000462240, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість в розмірі 1600,00 грн.

З огляду на фактичні обставини справи, норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про помилковість висновків податкового органу.

Відповідно до пп.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», діючого до 01.01.2011, валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат включаються, в тому числі, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті. (пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

Відповідно до пп.5.3.9 п.5.3 ст. 5 цього Закону, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України, який набрав чинності з 01.01.2011, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, 138.11 цієї статті:

інших витрат, визначених згідно з пунктами 138.5, 138.10-138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають, зокрема, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (пп.138.1.1 п.138.1 ст.138 ПК України).

Згідно з п.138.2 ст.138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що до податкового кредиту не відносяться суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну після реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.

З матеріалів справи вбачається наявність господарських відносин між ПП «Ніфа» (Замовник) та ПП «БВП- Буд» (Виконавець) за договором № 15 від 15.02.2011, за умовами якого Виконавець зобов'язався виконати роботи (розбирання цегельних перегородок і стін), а Замовник зобов'язався прийняти роботи та оплатити їх (а. с.14).

Факт виконання вказаного договору позивачем підтверджується наданими документами, що були предметом дослідження в суді першої інстанції, - накладними, податковими накладними, актами прийому-передачі. Оплата за виконані роботи підтверджена банківськими виписками.

Означені вище документи містять всі обов'язкові реквізити, що передбачені ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», в розумінні вказаного Закону є первинними, такими, що підтверджують здійснення відповідної господарської операції, фактичний рух активів та зміни у власному капіталі позивача.

Податкові накладні, на підставі яких позивачем суми податку на додану вартість включені до складу податкового кредиту, складені ПП «БВП-Буд» у відповідності до вимог ст. 201 Податкового кодексу України.

Виконані ПП «БВП- Буд» роботи використані позивачем у власній господарській діяльності при взаємовідносинах з ПрАТ «Гидросила АПМ», що підтверджено актами виконаних робіт, складених на виконання договору про надання послуг № 25 від 29.06.2010 між ПрАТ «Гидросила АПМ» (замовник) та позивачем (підрядник).

Виявлені фактичні обставини щодо взаємовідносин між позивачем та ПП «БВП-Буд», відображення позивачем господарських операцій у відповідному податковому періоді, які зазначені податковим органом в акті перевірки, відповідачем не спростовані.

З огляду на те, що наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності не спростовують факту виконання ПП «БВП-Буд» робіт для позивача і використання результатів цих робіт позивачем у власній господарській діяльності, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про відсутність порушень при відображенні позивачем відповідних операцій з виконання робіт в бухгалтерському та податковому обліках.

На момент укладення та виконання зазначеного вище договору контрагент позивача ПП «БВП-Буд» мало зареєстровані у встановленому порядку установчі документи та цивільну дієздатність згідно з чинним законодавством, було зареєстровано як платник податку на додану вартість.

Законодавчо встановлені вимоги, необхідні для чинності правочину (ст.203 ЦК України), позивачем та ПП «БВП-Буд» дотримані. Також господарське зобов'язання з виконання робіт (підряду) не містить ознак фіктивності (вчинених без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися відповідними правочинами).

Укладений позивачем договір № 15 від 15.02.2011 не містить умов та ознак, які б свідчили про його суперечність інтересам держави та суспільства, або порушував публічний порядок.

Крім того, відповідно до ст.234 ЦК України фіктивний правочин визнається судом недійсним. Відповідно до ч.3 ст.228 ЦК України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

Відповідачем вказані нормі законодавства не враховані, належні докази на підтвердження висновків щодо відсутності фактичного здійснення господарських операцій з виконання робіт відповідачем не зазначені, суду не подані. Жодний документ, який в установленому порядку встановлював би відповідні факти та був обов'язковим для застосування на всій території України, в матеріалах справи відсутній.

Дії позивача та ПП «БВП-Буд», вчинені на виконання укладеного договору № 15 від 15.02.2011, направленні саме на створення наслідків, які обумовлені правовою природою правочинів такого виду.

Належні докази, які б свідчили про порушення з боку ПП «БВП-Буд», які б позбавляли позивача права на віднесення відповідних сум до валових витрат, податкового кредиту відповідачем не подані, в матеріалах справи такі докази відсутні.

Висновки відповідача про порушення податкового законодавства ґрунтуються лише на відомостях, отриманих щодо ПП «БВП-Буд». При цьому жодний документ, який в установленому порядку встановлював би факти порушення норм податкового законодавства контрагентом позивача та був обов'язковим для застосування на всій території України, відповідачем не наведений, в матеріалах справи відсутній.

Відповідно до пункту 3 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації №984 від 22.12.2010, результати документальних перевірок оформлюються у формі акта або довідки. У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт, а у разі відсутності порушень - довідка. Акт - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Згідно з п.6 Порядку №984 факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Отже, податковий орган може встановити наявність або відсутність порушень платником податків вимог податкового, валютного та іншого законодавства виключно за наслідками дослідження первинних документів такого платника податків, а відтак посилання податкового органу на акт перевірки іншого платника податків, яким встановлено порушення податкового законодавства, а також іншу інформацію щодо контрагента позивача, яке не має правових наслідків, не може вважатись доказом у розумінні ст.69 КАС України.

В акті перевірки від 05.04.2013 не наведені докази, які б свідчили про невідповідність господарської операції з виконання робіт меті та задачам статутної діяльності платників податків, збитковості такої операції чи інші обставини, які окремо або в сукупності могли б свідчити про фіктивність здійснених операцій, відсутність факту виконання робіт, а також про те, що реалізацію вказаної операції не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру).

До того ж, колегія суддів зазначає, що чинним законодавством України на одну із сторін цивільно-правової угоди - покупця товару (робіт, послуг), яка є платником податків, не покладено обов'язку здійснення контролю за дотриманням усіма постачальниками по ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, сплати податку і в подальшому за можливі будь-які неправомірні дії будь-кого з постачальників у ланцюгу постачання або через відсутність висновків зустрічних перевірок таких постачальників зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на відображення відповідних сум в податковому обліку.

Практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, свідчить про те, якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 у справі «Інтерсплав проти України»).

Крім того, податковий орган не надав жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускав його контрагент, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з вищевказаним підприємством було одержання позивачем податкової вигоди.

Виходячи з вищевикладеного, зважаючи на наявність у позивача, належним чином оформлених первинних документів, які підтверджують реальність здійснення господарської операції між позивачем та його контрагентом, вбачається, що позивачем виконані всі умови для віднесення відповідних сум до валових витрат та податкового кредиту з операцій поставки товару, у зв'язку з чим у відповідача відсутні правові підстави для збільшення грошових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість, про що прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення

Під час розгляду даної адміністративної справи судом першої інстанції в повному обсязі з'ясовано усі обставини, які мають значення для справи, ухвалено законне та обґрунтоване рішення про задоволення позову.

Передбачені статтею 202 Кодексу адміністративного судочинства України підстави для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення відсутні, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст.198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області залишити без задоволення.

Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2013 року у справі № 811/2427/13-а залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку, встановленому ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: І.Ю. Добродняк

Суддя: Н.А. Бишевська

Суддя: Я.В. Семененко