cpg1251
ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 грудня 2014 року Справа № 907/453/13
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Т.Б. Дроботової - головуючого, Н.О. Волковицької, Л.І. Рогач розглянувши матеріали касаційної скаргиЗаступника прокурора Львівської області на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 04.11.2014 у справі№ 907/453/13 Господарського суду Закарпатської області за позовомПрокурора Рахівського району в інтересах держави в особі Закарпатської обласної державної адміністрації до - Рахівської районної державної адміністрації; - Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергія Карпат" третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Державна інспекція сільського господарства в Закарпатській області третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Управління Держкомагенства в Рахувському районі Закарпатської області провизнання недійсним розпорядження та договору оренди землі, зобов'язання вчинити дії за участю представників: позивачане з'явився (про час та місце судового засідання повідомлений належним чином) відповідачів не з'явилися (про час та місце судового засідання повідомлений належним чином) третіх осіб не з'явилися (про час та місце судового засідання повідомлений належним чином) прокурораЗбарих С.М., посв. №028728
ВСТАНОВИВ:
29.04.2013 прокурор Рахівського району звернувся до господарського суду з позовом в інтересах держави в особі Закарпатської обласної державної адміністрації про визнання недійсним розпорядження голови Рахівської райдержадміністрації № 219 від 16.06.2003 "Про передачу земельної ділянки в оренду", договору оренди землі від 20.06.2003, укладеного Рахівською райдержадміністрацією та Товариством з обмеженою відповідальністю "Енергія Карпат", та про зобов'язання управління Держземагентства у Рахівському районі Закарпатської області внести запис про скасування державної реєстрації договору оренди земельної ділянки, посилаючись на приписи статей 17, 20, 122, 123 Земельного кодексу України, статті 203, 215 Цивільного кодексу України, статті 13, 21 Закону України "Про місцеві державні адміністрації". В обґрунтування позовних вимог прокурор послався на передачу земельної ділянки в оренду без зміни її цільового призначення у встановленому порядку уповноваженим органом, за межами повноважень, наданих районним державним адміністраціям.
Також прокурор зазначив, що про порушення вимог закону прокурору стало відомо з акта перевірки дотримання земельного законодавства Державної інспекції сільського господарства в Закарпатській області від 13.08.2012.
Відповідачі заперечили проти позову, вказавши, що спірне розпорядження прийнято відповідно до статей 17, 124 та пункту 12 розділу Х Земельного кодексу України; земельну ділянку надано для будівництва об'єкту для потреб обслуговування жителів територіальної громади; акт перевірки дотримання земельного законодавства складено з порушенням вимог закону, за практикою Європейського суду з прав людини особу не може бути позбавлено речового права через порушення, допущені органом державної влади. Також відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Енергія Карпат" - заявив про застосування позовної давності до позовних вимог, вказавши, що позивач був обізнаний з обставинами даного спору ще у 2003 році.
Справа розглядалась господарськими судами неодноразово.
Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 13.02.2014 (суддя Мокану В.В.) позов задоволено; визнано недійсним розпорядження голови Рахівської районної державної адміністрації від 16.06.2003 № 219 "Про передачу земельної ділянки в оренду", договір оренди землі № 68 від 20.06.2003, укладений Товариством з обмеженою відповідальністю "Енергія Карпат" та Рахівською райдержадміністрацією щодо надання у платне строкове користування земельної ділянки площею 0,48 га для будівництва та експлуатації малої гідроелектростанції; в іншій частині позову відмовлено; здійснено розподіл судових витрат за результатами вирішення спору.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 04.11.2014 (судді: Мельник Г.І. - головуючий, Бойко С.М., Новосад Д.Ф.) рішення місцевого господарського суду скасовано частково; прийнято нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в частині визнання недійсним розпорядження голови Рахівської районної державної адміністрації від 16.06.2003 № 219 "Про передачу земельної ділянки в оренду", договору оренди землі № 68 від 20.06.2003, укладеного Товариством з обмеженою відповідальністю "Енергія Карпат" та Рахівською райдержадміністрацією щодо надання у платне строкове користування земельної ділянки площею 0,48 га для будівництва та експлуатації малої гідроелектростанції; в решті судове рішення залишено без змін.
Не погоджуючись з висновками апеляційного господарського суду, заступник прокурора Львівської області подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову апеляційної інстанції, а рішення місцевого господарського суду залишити без змін. Касаційну скаргу вмотивовано доводами про порушення судом норм матеріального та процесуального права, а саме: залишено поза увагою надання земельної ділянки за спірним договором та розпорядженням без обов'язкової зміни її цільового призначення, за межами повноважень районної державної адміністрації, визначеної статтями 17, 20, 122 Земельного кодексу України, порушення порядку зміни цільового призначення земель, передбаченого постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2002 № 502 "Про порядок зміни цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб", не застосовано наслідки такого порушення за статтею 21 Земельного кодексу України, всупереч статей 4-7, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України в матеріалах справи відсутні докази надання земельної ділянки для обслуговування жителів територіальної громади; позивача позбавлено повноважень щодо реалізації державної політики у сфері регулювання земельних відносин, чим порушено її права.
Рахівська районна державна адміністрація та Управління Держкомагенства в Рахувському районі Закарпатської області у відзивах на касаційну скаргу заперечили проти її доводів, посилаючись на законність та обґрунтованість постанови апеляційної інстанції.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Енергія Карпат" та Державна інспекція сільського господарства в Закарпатській області не виклали свою позицію щодо касаційної скарги.
Сторони та терті особи не скористались правом на участь представників у судовому засіданні.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення прокурора, присутнього у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судовому рішенні, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підстав встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти докази.
Місцевим господарським судом встановлено, що розпорядженням голови Рахівської райдержадміністрації від 13.03.2003 № 84 "Про надання дозволу на збір матеріалів погодження ТзОВ „Енергія Карпат" надано дозвіл на збір матеріалів погодження Товариству з обмеженою відповідальністю „Енергія Карпат" по будівництву малої гідроелектростанції по струмку Ільмен (притока річки Чорна Тиса, с. Білин), потужністю 500-800 кВт, і відведення для вказаних цілей земельної ділянки загальною площею 1,0 га, в тому числі із земель Рахівського державного лісогосподарського підприємства земельної ділянки площею 0,5 га та із земель запасу Білинської сільської ради 0,5 га в довгострокову оренду за адресою: с. Білин, Рахівського району, урочище Ільмен.
Розпорядженням голови Рахівської райдержадміністрації від 16.06.2003 № 219 „Про передачу земельної ділянки в оренду" затверджено матеріали інвентаризації, проект відведення земельної ділянки та надано Товариству з обмеженою відповідальністю „Енергія Карпат" в оренду строком на 25 років земельну ділянку площею 0,48 га із земель, непридатних для сільськогосподарського використання (кам'янисті місця), для розміщення малої гідроелектростанції: в тому числі 0,06 га - для розміщення та обслуговування водозабору, 0,42 га - для розміщення водопроводу за адресою: с. Білин, вздовж струмка Ільмен, за межами села.
На підставі розпорядження № 219 від 16.06.2003 Рахівською районною державною адміністрацією (Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Енергія Карпат" (Орендар) укладено Договір оренди земельної ділянки від 20.06.2003, відповідно до умов якого Орендодавець надає, а Орендар приймає в оренду (довгострокове платне володіння і користування) земельну ділянку, яка знаходиться в с. Білин, струмок Ільмен, Рахівського району, Закарпатської області (пункт 1.1. Договору). Згідно з пунктом 1.3. Договору в оренду передається земельна ділянка загальною площею 0,48 га, з них: для розміщення та обслуговування водозабору - 0,06 га та для розміщення трубопроводу (земельна ділянка - довжиною 1400 м/погонних і шириною 3,0 м) - 0,42 га, землі несільськогосподарського призначення.
Пунктом 2.1. Договору передбачено, що мета використання земельної ділянки - для будівництва та експлуатації малої гідроелектростанції. Термін дії Договору 25 років (пункт 2.2. Договору).
Договір оренди земельної ділянки 20.06.2003 зареєстрований в Рахівському районному відділі земельних ресурсів, зареєстровано в реєстрі за № 67.
За матеріалами справи місцевий господарський суд встановив, що надана за спірним договором земельна ділянка площею 0,48 га, кадастровий номер 2123680500:03:001:0001, розташована за межами населеного пункту с Білин, належить до державної власності, до прийняття спірного розпорядження належала до земель запасу Білинської сільської ради. За змістом витягу з Державного земельного кадастру про спірну земельну ділянку зазначено: для розміщення, будівництва, експлуатації та обслуговування будівель і споруд об'єктів енергогенеруючих підприємств, установ і організацій.
У акті перевірки від 13.08.2012, складеному Державною інспекцією сільського господарства в Закарпатській області, що є чинним, встановлено факт перевищення своїх повноважень Рахівською райдержадміністрацією.
За висновками суду першої інстанції, метою оренди за спірним розпорядженням та договором оренди є будівництво та обслуговування малої гідроелектростанції, тобто, діяльність, не пов'язана з обслуговуванням жителів територіальної громади, а спрямована на одержання прибутку, об'єкти, пов'язані з обслуговуванням жителів територіальних громад, відносяться до об'єктів загального користування та розміщуються на землях житлової та громадської забудови; надання земель для розміщення, будівництва, експлуатації та обслуговування будівель та споруд об'єктів енергогенеруючих підприємств, установ, організацій за межами населених пунктів не належить до повноважень районної державної адміністрації, а вирішення в установленому порядку цього питання відноситься до компетенції Закарпатської обласної державної адміністрації. Також суд відзначив, що спірна земельна ділянка надана в оренду без проведення обов'язкової зміни або встановлення її цільового призначення відповідним розпорядженням на землі промисловості, транспорту, зв'язку.
Задовольняючи позовні вимоги у відповідній частині, місцевий господарський суд виходив з встановлених наведеними вище матеріалами справи обставин, що свідчать про надання земельної ділянки з порушенням вимог земельного законодавства, в порушення правового режиму земельної ділянки, порядку передачі її в оренду, які спричиняють недійсність розпорядження та укладеного договору.
Розглядаючи заперечення щодо відсутності порушення інтересів держави в зв'язку з прийняттям спірного розпорядження та укладенням спірного договору, суд вказав, що порушеними є інтереси держави, які стосуються володіння, користування та розпорядження землями поза межами населених пунктів всупереч принципу дотримання правового порядку в державі, порушення полягає у позбавленні Закарпатської районної адміністрації як уповноваженого розпорядника землями державної власності повноважень щодо реалізації державної політик у сфері регулювання земельних відносин.
Водночас, суд відмовив у позові в частині зобов'язання управління Держземагентства у Рахівському районі Закарпатської області внести запис про скасування державної реєстрації договору оренди земельної ділянки, позаяк вимогу заявлено до особи, що не є відповідачем у справі.
Переглядаючи справу в повному обсязі за приписами статті 101 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції, разом з тим, вказав, що пунктом 1 розпорядження Голови Закарпатської обласної державної адміністрації № 391 від 21.10.1997, розпорядженням Голови Закарпатської обласної державної адміністрації від 13.09.1997 № 327 затверджено Комплексну програму еколого-економічного і соціального розвитку гірської Рахівщини на 1998-2005 роки; пунктом 2.13. додатку 2 до пропозицій Рахівської районної державної адміністрації щодо залучення іноземних інвестицій та кредитів для реалізації Комплексної програми еколого-економічного і соціального розвитку гірської Рахівщини на 1998-2005 роки передбачено проектування та будівництво малопотужних ГЕС у верхів'ях р. Тиса.
Перевіряючи дотримання вимог при відведенні земельної ділянки, зазначив, що розпорядження № 219 від 16.06.2003 прийнято на підставі статей 17, 124 та пункту 12 розділу X Земельного кодексу України після погодження робочого проекту "Будівництво малої ГЕС на потоці (струмку) Ільмин с.Білин Рахівського району" з наданням дозволу на збір матеріалів попереднього погодження (рішення сесії Білинської сільської ради від 31 січня 2003 року № 47) та позитивних висновків погодження, наявних у матеріалах справи, а саме:
- комісії облдержадміністрації з розгляду матеріалів погодження розміщення на території області нових, реконструкції та розширення діючих об'єктів всіх форм власності від 21.04.2003 № 1901/06-21 та від 21.03.2003 № 1901/06-21;
- Рахівської районної ради від 20.03.2003 № 01-14/46-07;
- Рахівської райдержадміністрації від 13.03.2003 № 84;
- відділу містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства від 14.03.2003 № 26;
- управління містобудування та архітектури Закарпатської облдержадміністрації від 27.03.2003 № 231;
- Закарпатського обласного управління земельних ресурсів від 27.03.2003 № 317;
- відділу земельних ресурсів Рахівського району від 14 березня 2003 року № 221;
- Рахівської санепідемстанції від 13 березня 2003 року № 30;
- відділу пожежної безпеки Служби державного пожежного нагляду Рахівського району від 13.03.2003 № 225;
- Закарпатського обласного управління лісового господарства від 03.04.2003 № 08/02-357;
- Рахівської державної екологічної інспекції від 17.03.2003 № 201;
- державного управління екології та природних ресурсів в Закарпатській області від 11.04.2003р. № 747/07.
За змістом наведених документів, апеляційний суд дійшов висновку, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Енергія Карпат" у визначеному законодавством порядку погоджено розміщення малої гідроелектростанції, а саме: погоджено місце розташування земельної ділянки для розміщення малої гідроелектростанції за рахунок земель запасу Білинської сільської ради та земель Рахівського державного лісогосподарського підприємства, у встановленому порядку виготовлено і погоджено матеріали містобудівного обґрунтування, вибору та обстеження земельної ділянки для розташування об'єкта містобудування та проект відведення земельної ділянки в оренду строком на 25 років, а також, що Закарпатська обласна державна адміністрація погоджувала розміщення малої ГЕС та була обізнана щодо розміщення малої ГЕС поблизу с. Білин Рахівського району.
Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 10.06.2014 у даній справі призначено земельно-технічну експертизу; згідно з висновком експерта № 7542/14-41/7940/14-41 від 04.09.2014 при дослідженні питання щодо визначення цільового призначення земель, за рахунок яких відведено земельну ділянку на підставі розпорядження Рахівської районної державної адміністрації Закарпатської області від 16.06.2003 № 219, експерт врахував висновки Закарпатського обласного управління земельних ресурсів від 27.03.2003 № 317, Відділу земельних ресурсів Рахівського району від 14.03.2003 № 221 та на їх підставі дійшов висновку, що зазначена земельна ділянка передана в оренду за рахунок земель Рахівського держлісгоспу.
Передача в оренду земельної ділянки за рахунок земель Рахівського держлісгоспу підтверджується також матеріалами проекту відведення земельної ділянки в оренду на 25 років Товариству з обмеженою відповідальністю "Енергія Карпат" для будівництва малої гідроелектростанції.
Суд апеляційної інстанції встановив, що станом на 16.06.2003, заборони на відчуження земель лісогосподарського призначення та передачу їх, зокрема, у користування для потреб, не пов'язаних з веденням лісового господарства не було, вилучення з користування Рахівського держлісгоспу земельної ділянки для потреб, не пов'язаних з веденням лісового господарства погоджено Закарпатським обласним управлінням лісового господарства та землекористувачем - Рахівським держлісгоспом,
Дослідивши розпорядження Голови Закарпатської обласної державної адміністрації № 391 від 21.10.1997, розпорядження Голови Закарпатської обласної державної адміністрації від 13.09.1997 № 327, яким затверджено Комплексну програму еколого-економічного і соціального розвитку гірської Рахівщини на 1998-2005 роки, лист Публічного акціонерного товариств "Закарпаттяобленерго" від 14.01.2014 № 113-25/205, наявну у матеріалах справи документацію на будівництво спірного об'єкта, суд дійшов висновку, що будівництво малої гідроелектростанції по струмку Ільмен (притока річки Чорна Тиса, с. Білин) пов'язано не тільки із задоволенням потреб жителів територіальної громади Рахівського району в сфері електроенергетики, але й зі задоволенням інших потреб, зокрема, наявність такої гідроелектростанції сприяє створенню робочих місць, покращенню енергонадійності регіону, стабілізації напруги в електромережі, регулювання паводкових вод, гідроелектростанція, побудована на струмку Ільмен, вирішує ряд питань, пов'язаних із забезпечення жителів регіону електроенергією.
Зі змісту письмових пояснень позивача (вхідний номер канцелярії Львівського апеляційного господарського суду № 01-04/6076/14 від 21.10.2014) також вбачається, що даний об'єкт (мала гідроелектростанція по струмку Ільмен, притока річки Чорна Тиса, с. Білин) безпосередньо пов'язаний з обслуговуванням жителів територіальної громади району, оскільки завдяки роботі гідроелектростанції електрична енергія, що виробляється, стабілізує електричну енергію в районі, що в свою чергу забезпечує постійний незмінний струм в будинках жителів регіону, школах, закладах культури, лікарнях, підприємствах торгівлі, що розташовані в регіоні та в які постачається електрична енергія.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з відсутності обставин, які б свідчили про наявність порушень при відведенні спірної земельної ділянки, здійснення вилучення земельної ділянки з користування Рахівського держлісгоспу та передачі в оренду для будівництва малої гідроелектростанції розпорядженням Рахівської районної державної адміністрації у відповідності до статей 122-124 Земельного кодексу України, відведення та зміни цільового призначення земельної ділянки за проектом землеустрою щодо відведення земельної ділянки, який пройшов державну землевпорядну експертизу, тобто, у відповідності до статті 20 Земельного кодексу України та Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок.
Також суд апеляційної інстанції вказав, що за наданими Львівському апеляційному господарському суду письмовими поясненнями, Закарпатська облдержадміністрація покликається на відсутність шкоди, завданої державі у зв'язку з видачею оспорюваного розпорядження та укладення договору; дії позивача свідчать про схвалення ним укладеного прравочину.
За частиною 1 статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства та порушує цивільні права або інтереси.
Згідно зі статтею 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу; зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін та погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства, права та обов'язки, про набуття, зміну чи припинення яких домовились учасники правочину, особи, визначені учасниками правочину; вказівка закону на відповідний обсяг цивільної дієздатності, що вчиняє правочин, стосується як обсягу дієздатності особи - учасника правочину, так і особи, наділеної повноваженнями діяти від імені учасника правочину. Відповідно до змісту частини 3 статті 215 Цивільного кодексу України оспорювати правочин можуть його сторони або заінтересована особа, відтак за наслідками визнання правочину недійсним повинно відбуватися відновлення порушеного права чи охоронюваного законом інтересу позивача.
Таким чином, вирішуючи спір про визнання недійсним правового акта індивідуальної дії та укладеного відповідно до нього правочину, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує можливість такого визнання та настання відповідних наслідків: наявність порушеного права чи інтересу, відповідність змісту вимогам закону, додержання встановленої форми правочину, правоздатність сторін, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Водночас розгляд справи повинен відбуватись з додержанням принципів диспозитивності та змагальності учасників судового процесу, передбачених статтею 129 Конституції України та статтею 4 3 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до підстав та предмету позову.
Відповідно до частини першої статті 13 Конституції України земля є об'єктом права власності Українського народу, від імені якого це право здійснюють органи державної влади і органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією, іншими законодавчими актами України. Статтею 2 Земельного Кодексу України передбачено, що земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.
Завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель. Відповідно до статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 17 Земельного кодексу України до повноважень місцевих державних адміністрацій у сфері земельних відносин належить: розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом; участь у розробленні та забезпеченні виконання загальнодержавних і регіональних (республіканських) програм з питань використання та охорони земель; координація здійснення землеустрою та державного контролю за використанням та охороною земель; підготовка висновків щодо надання або вилучення (викупу) земельних ділянок; викуп земельних ділянок для суспільних потреб у межах, визначених законом; підготовка висновків щодо встановлення та зміни меж сіл, селищ, районів, районів у містах та міст; здійснення контролю за використанням коштів, що надходять у порядку відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, пов'язаних із вилученням (викупом) земельних ділянок; координація діяльності державних органів земельних ресурсів; вирішення інших питань у галузі земельних відносин.
Згідно з частинами 1, 2 статті 20 Земельного кодексу України (в редакції, чинній станом на 16.06.2003) віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.
Повноваження відповідних органів щодо розпорядження землями державної та комунальної власності визначені статтею 122 Земельного кодексу України; при цьому, за змістом частини 1 пункту 12 розділу Х „Перехідні положення" цього Кодексу до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.
Згідно з частиною 3 статті 122 Земельного кодексу України (в редакції, чинній станом на 16.06.2003), та з урахуванням приписів частин 3, 4 статті 84, статей 123, 124, пункту 12 Перехідних положень Земельного кодексу України, до повноважень районних державних адміністрацій у сфері земельних відносин належало надання на їх території земельних ділянок у користування юридичним особам, за межами населених пунктів, для: сільськогосподарського використання; ведення лісового і водного господарства, крім випадків, передбачених частиною сьомою цієї статті; будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо). Об'єктами, пов'язаними з обслуговуванням жителів територіальної громади району відповідно до Земельного Кодексу України можуть бути школи, заклади культури, лікарні, підприємства торгівлі, тощо, при цьому, коло об'єктів є невичерпним. Відповідно до п. 1, 6 Директиви Європейського Парламенту та Ради 2009/2 8/ЄС від 23 Квітня 2009 року про заохочення до використання енергії, виробленої з відновлюваних джерел - енергії, збільшення використання енергії, видобутої з відновлюваних джерел становлять разом з економією енергії та підвищеною енергоефективністю важливі складові комплексу заходів, що вимагаються для скорочення викидів парникових газів та для виконання Кіотського протоколу до Рамкової конвенції Організації Об'єднаних Націй про кліматичні зміни. Перехід до децентралізованого виробництва енергії містить численні переваги, враховуючи використання місцевих джерел енергії, підвищену безпеку місцевого енергопостачання, зменшені відстані транспортування, а також скорочення втрат, пов'язаних з транспортуванням енергії. Ця децентралізація сприяє також: розвитку органів місцевого самоврядування та спрацьованості в межах цих органів, шляхом нових джерел доходів та створення робочих місць на місцевому рівні.
Визначений статтею 124 Земельного кодексу України (у відповідній редакції) порядок передачі земельних ділянок в оренду передбачав, що передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки, а редакція частини 3 наведеної статті визначала, що передача в оренду земельних ділянок громадянам і юридичним особам із зміною їх цільового призначення та із земель запасу під забудову здійснюється за проектами відведення в порядку, встановленому статтями 118, 123 цього Кодексу.
Стаття 123 Земельного кодексу України (в редакції, чинній станом на 16.06.2003) регламентувала порядок надання у постійне користування земельних ділянок юридичним особам і кореспондувалась зі статтею 122 Земельного кодексу України, яка передбачала повноваження органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування по наданню земельних ділянок юридичним особам у постійне користування, зокрема, щодо передачі у власність або у користування земельних ділянок, розташованих поза межами населених пунктів, для будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), крім випадків, коли передача земельних ділянок належить до компетенції Кабінету Міністрів України. Відповідно до частин 1, 6 статті 123 Земельного кодексу України надання земельних ділянок юридичним особам у постійне користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за проектами відведення цих ділянок; проект відведення земельної ділянки погоджується із землекористувачем, органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури та охорони культурної спадщини і після одержання висновку державної землевпорядної експертизи по об'єктах, які їй підлягають, подається до відповідної державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради, які розглядають його у місячний строк і, в межах своїх повноважень, визначених цим Кодексом, приймають рішення про надання земельної ділянки.
Суд апеляційної інстанції на підставі наведених ним у постанові доказів встановив, що відведення спірної земельної ділянки, вилучення земельної ділянки з користування попереднього землекористувача та передача в оренду для будівництва малої гідроелектростанції здійснено у відповідності до статей 122-124 Земельного кодексу України за проектом землеустрою щодо відведення земельної ділянки, який пройшов державну землевпорядну експертизу.
Судова колегія, разом з тим, зазначає, що зі змісту позову вбачається, що його подано у зв'язку з наявністю спору між органами виконавчої влади, уповноваженими здійснювати функції з володіння, користування і розпорядження землею як об'єктом права власності Українського народу від його імені щодо повноважень у даних спірних правовідносинах. Водночас, позовна заява та подана касаційна скарга не містять доводів та не зазначають доказів того, в чому полягає шкода, завдана спірним розпорядженням та укладеним договором оренди: чи має місце ненадходження чи невідповідне надходження плати за користування земельною ділянкою, чи було змінено форму власності на земельну ділянку, позбавлено права на неї законного землекористувача, чи передана в оренду земельна ділянка відповідно до закону не може використовуватися з метою, наведеною в договорі оренди, а також, яким чином буде змінено наявну ситуацію щодо використання земельної ділянки, тобто, відновлено право, в разі задоволення позовних вимог.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 24.06.2003 у справі "Стретч проти Об'єднаного Королівства" встановлено, що, оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, то в такому випадку мало місце "непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції".
Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин; обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 111 5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що апеляційний господарський суд, в порядку статей 43, 101 Господарського процесуального кодексу України розглядаючи справу, всебічно, повно та об'єктивно розглянув у судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; надав правову оцінку доказам, наявним у матеріалах справи; належним чином проаналізував дійсний зміст правовідносин сторін, дійшовши законного та обґрунтованого висновку про недоведеність наведених у позові обставин справи та порушених у зв'язку з цим прав позивача.
Доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного господарського суду, підстав для скасування судових рішень з мотивів, наведених у касаційній скарзі, не вбачається.
Керуючись статтями 43, 111 7 , пунктом 1 статті 111 9 , статтями 111 10 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ :
Касаційну скаргу Заступника прокурора Львівської області залишити без задоволення.
Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 04.11.2014 у справі № 907/453/13 Господарського суду Закарпатської області залишити без змін.
Головуючий Т. Дроботова
Судді: Н. Волковицька
Л. Рогач
Суд | Вищий господарський суд України |
Дата ухвалення рішення | 23.12.2014 |
Оприлюднено | 26.12.2014 |
Номер документу | 42004818 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Вищий господарський суд України
Рогач Л.I.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні