Ухвала

від 04.12.2014 по справі 826/7847/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 грудня 2014 року м. Київ К/800/59470/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

секретар судового засідання Іванов К .Ю .

за участю представників згідно журналу судового засіданні від 04 . 12.2014 (в матеріалах справи)

розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 08.08.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07.11.2013

у справі № 826/7847/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „ФЕРКО"

до Державна податкова інспекція у Шевченківському районі Головного

управління Міндоходів у м. Києві

про скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „ФЕРКО" звернулось до Окружного адміністративного суду з позовом до Державна податкова інспекція у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про скасування податкових повідомлень - рішень: № 0001562230 від 08.02.2013, № 0001582230 від 08.02.2013, № 0007072230 від 21.05.2013 та вважати відкликаним податкове повідомлення - рішення № 0001572230 від 08.02.2013.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 08.08.2013 позовні вимоги задоволено частково, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення: № 0001562230 від 08.02.2013, 0001582230 від 08.02.2013, № 0007072230 від 21.05.2013, в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07.11.2013 постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 08.08.2013 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в який просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість та податку на прибуток підприємства за період з липня 2012 року по жовтень 2012 року та складено акт № 2269/22-30/31681342 від 25.12.2012.

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення: № 0001562230 від 08.02.2013, яким позивачу збільшено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 45822985 грн.; № 0001582230 від 08.02.2013, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість в розмірі 3180422 грн.; № 0001572230 від 08.02.2013, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 88062472 грн.

В порядку адміністративного оскарження Державною податковою службою у м. Києві скасовано частково податкове повідомлення-рішення № 0001572230 від 08.02.2013, в частині основного платежу по податку на додану вартість в сумі 2425606 грн. та в частині штрафних санкцій в сумі 1212 803 грн., податкові повідомлення-рішення № 0001582230 та № 0001562230 залишено без змін.

Відповідачем враховуючи рішення Державної податкової служби у м. Києві, прийнято податкове повідомлення-рішення № 0007072230 від 21.05.2013, яким позивачу збільшено суму податкового зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 84424063 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем п. 138.2, п. 138.4, п. 138.6, п. 138.8 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового Кодексу України, занижено податок на прибуток підприємств за 3 квартали 2012 року на 30584 657 грн., п. 185. 1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 198.1, п. 198.2, п. 198 3, п. 198.6 ст.198 Податкового Кодексу України, занижено податок на додану вартість на загальну суму 5870831, 50 грн.

За період з 01.07.2012 по 30.09.2012 позивачем задекларовано податковий кредит по податку на додану вартість у сумі 70619776 грн. та валові витрати з податку на прибуток підприємств у сумі 560228943 грн.

Відповідно до вимог п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 ПК України витрати операційної діяльності включають, зокрема, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням п. 138.2, п. 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 ст. 140, ст. 142, ст. 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Пунктом 138.2 ст. 138 ПК України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Відповідно до п. 138.4 ст. 138 ПК України, витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Підпунктом 138.10.2 п. 138.10 ст. 138 ПК України передбачено, що адміністративні витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством: а) загальні корпоративні витрати, в тому числі організаційні витрати, витрати на проведення річних та інших зборів органів управління, представницькі витрати; б) витрати на службові відрядження й утримання апарату управління підприємством (у тому числі витрати на оплату праці адміністративного апарату) та іншого загальногосподарського персоналу; в) витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів загальногосподарського використання (оперативна оренда (у тому числі оренда легкових автомобілів), придбання пально-мастильних матеріалів, стоянка, паркування легкових автомобілів, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона); г) винагороди за консультаційні, інформаційні, аудиторські та інші послуги, що отримує платник податку для забезпечення господарської діяльності; ґ) витрати на оплату послуг зв'язку (пошта, телеграф, телефон, телекс, телефакс, стільниковий зв'язок та інші подібні витрати); д) амортизація нематеріальних активів загальногосподарського використання; е) витрати на врегулювання спорів у судах; є) плата за розрахунково-касове обслуговування та інші послуги банків; ж) інші витрати загальногосподарського призначення.

Згідно п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2. ст. 198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до вимог п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6. ст. 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Судами попередніх інстанцій підтвердження формування вказаних вище сум податковий кредит по податку на додану вартість та валові витрати з податку на прибуток підприємств, що підтверджується договорами.

На виконання умов вказаних вище договорів позивачем надано суду видаткові накладні, податкові накладні, виписку руху коштів по рахунку ТОВ „ФЕРКО", видаткові накладні, податкові накладні, акти про надання послуг, реєстри документів по рахунку ТОВ „ФЕРКО".

Також судами встановлено, правовідносини з контрагентами позивачем в повній мірі відображені в бухгалтерському та податковому обліку.

Податкові накладні відповідають вимогам, поставленим чинним законодавством до первинних документів та є належними доказами реальності здійснених господарських операцій ТОВ „ФЕРКО".

Вищевказані документи оформлені відповідно до вимог чинного законодавства, Закону України № 996 „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", є документами первинного обліку.

На момент здійснення правовідносин, контрагенти позивача були зареєстровані в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та зареєстровані як платники податку на додану вартість.

З огляду на вищевказані обставини справи, колегія суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції щодо реальності господарських операцій, укладених між позивачем та вищевказаними контрагентами.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 08.08.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07.11.2013 у справі № 826/7847/13-а залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 08.08.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07.11.2013 у справі № 826/7847/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-239 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. Федоров Судді С.Е. Острович О.І. Степашко