Ухвала

від 04.12.2014 по справі 2а-8817/11/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 грудня 2014 року м. Київ К/9991/27569/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

секретар судового засідання Іванов К.Ю.

за участю представників згідно журналу судового засіданні від 04.12.2014 (в матеріалах справи)

розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „РК Атекс" на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 08.12.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05.04.2012

у справі № 2а-8817/11/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „РК Атекс"

до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва

про скасування податкових повідомлень рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „РК Атекс" звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень - рішень: №0002162310/0 від 30.09.2010; №0002162310/1 від 17.12.2010.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 08.12.2011 в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 05.04.2012 постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 08.12.2011 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в який просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом першої та апеляційної інстанції при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань правильності нарахування та своєчасності сплати податку на додану вваріть при взаємовідносинах з ТОВ „Нова Аврора", ТОВ „Томатна країна" за лютий, березень 2010 року та складено акт №184/23-20/35557793 від 20.09.2010.

За результатами перевірки відповідачем прийняте податкове повідомлення - рішення: №0002162310/0 від 30.09.2010, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання по податку на додану вартість на суму 38193130, 01 грн.

В порядку адміністративного оскарження скарга позивача залишена без задоволення, а рішення без змін та прийняте податкове повідомлення - рішення №0002162310/1 від 17.12.2010, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання на суму 38193130, 01грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем п. 3.1 ст. 3, п. 4.1 ст. 4, пп. 7.2.1, пп. 7.2.3, пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7, пп. 7.4.1, пп. 7.4.4, пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 №168/97-ВР, занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся на загальну суму 25462086, 67 грн.

Крім того, перевіркою встановлено відсутність поставок товарів та укладення угод з метою настання реальних наслідків та відповідно до норм Цивільного кодексу України правочини визнані нікчемними.

Так, згідно з пунктом 1.7 статті 1 Закону України „Про податок на додану вартість" (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 цього ж Закону (у тій самій редакції) передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Наведені законодавчі положення дають підстави для висновку про те, що визначальною умовою виникнення у платника права на податковий кредит, окрім належного документального оформлення господарської операції та наявності податкової накладної, є реальність здійснення цієї операції в рамках провадження економічної діяльності платника.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника податків та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим вважається, що дії платника, які мають результатами отримання податкової вигоди, є економічно виправданими, а відомості, що містяться у податкові та бухгалтерській звітності, - достовірними.

Подання платником податковому органові усіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством з питань оподаткування, з метою отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковим органом не доведено, що відомості, які містяться у цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Обов'язок довести обставини, що слугували підставою для прийняття податковим органом оспорюваного акта, покладено на такий орган, як це випливає зі змісту частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України.

У зв'язку з цим при вирішенні в адміністративному суді спору податковою інспекцією мають бути представлені суду докази необґрунтованого виникнення у платника податкової вигоди.

Ці докази, як і докази, подані платником, підлягають дослідженню у судовому засіданні у їх сукупності та взаємозв'язку згідно з вимогами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України.

Податкова вигода не може бути визнано обґрунтованою, якщо отримана платником не у зв'язку із здійсненням реальної підприємницької або іншої економічної діяльності, про що можуть свідчити, зокрема, підтверджені доказами доводи податкового органу про неможливість реального виконання платником господарських операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, що є економічно необхідними для виробництва товарів, виконання робіт, надання послуг, відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних засобів, виробничих активів, складських приміщень, транспорту.

Наявність розумних економічних або інших причин (ділової мети) у діях платника встановлюється з урахуванням оцінки обставин, що свідчать про намір платника отримати економічних ефект у результатів реальної підприємницької або іншої економічної діяльності, при цьому податкова вигода не може розглядатися як самостійна ділова мета.

Однак у справі, що переглядається, суди з урахуванням доводів податкової інспекції перевірили належним чином реальності виконання операцій з поставки будівельних робіт позивачеві в рамках господарських правовідносин з ТОВ „Нова Аврора", ТОВ „Томатна країна".

З урахуванням доводів податкової інспекції щодо відсутності у ТОВ „Нова Аврора", ТОВ „Томатна країна" об'єктивної можливості виконати спірні роботи в силу відсутності основних фондів, трудового персоналу, транспортних засобів, перевіривши наявність у цього суб'єкта господарювання у перевірених періодах витрат на оплату орендованих у третіх осіб обладнання та механізмів, а також перерахування ним коштів у процесі провадження ним реальної господарської діяльності.

Відсутність на ТОВ „Нова Аврора" необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, оборотних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів при значних обсягах реалізації товарів (робіт, послуг).

У ТОВ „Томатна країна" відсутні трудові ресурси, основні засоби для здійснення фінансово-господарської діяльності, загальна чисельність працюючих складає 0 осіб.

Позивачем до складу податкового кредиту віднесені суми по операціях з ТОВ „Томатна країна" та ТОВ „Нова Аврора", які не подали податкові декларації по податку на додану вартість або декларації з ПДВ визнані "недійсною" та відповідно не задекларували свої податкові зобов'язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Із матеріалів справи вбачається, що на підтвердження своїх доводів щодо неправомірності формування податкового кредиту позивача, податковий орган вказував, що операції з купівлі-продажу (постачання) товару були фіктивними.

В даному випадку, судами попередніх інстанцій досліджено обставин, що підтверджують спростовують реальність здійснення самих господарських операцій між позивачем та ТОВ „Томатна країна", ТОВ „Нова Аврора".

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „РК Атекс" на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 08.12.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05.04.2012 у справі № 2а-8817/11/2670 залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „РК Атекс" залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 08.12.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05.04.2012 у справі № 2а-8817/11/2670 без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-239 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. Федоров Судді С.Е. Острович О.І. Степашко