Ухвала

від 24.12.2014 по справі 826/1883/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

24 грудня 2014 року м. Київ В/800/5277/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Конюшка К.В.

Горбатюка С.А.

Єрьоміна А.В.

Кравцова О.В.

Чалого С.Я.

перевіривши матеріали заяви, поданої ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 та громадської організації «Андріївсько-пейзажна ініціатива»,

про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 25.03.2014 (№К/800/65030/13)

у справі

за позовом ОСОБА_7 та громадської організації «Андріївсько-пейзажна ініціатива»

до Київської міської ради, Київської міської державної адміністрації (виконавчий орган Київської міської ради)

третя особа Київська Патріархія Української Православної Церкви Київського Патріархату, Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Десятинка»

про часткове скасування рішень

В С Т А Н О В И В :

До Вищого адміністративного суду України надійшла заява, подана ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 та громадської організації «Андріївсько-пейзажна ініціатива», про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 25.03.2014 (№К/800/65030/13).

Зі змісту вказаної заяви про перегляд судового рішення убачається, що ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 та громадської організації «Андріївсько-пейзажна ініціатива» просить переглянути ухвалу Вищого адміністративного суду України від 25.03.2014 (№К/800/65030/13) з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

У своїх доводах заявник посилається на ухвали Вищого адміністративного суду України від 28.10.2014 №К/9991/28432/12, від 11.09.2014 №К/800/39931/13 і зазначає, що у вказаних рішеннях суд касаційної інстанції по-іншому застосував положення статті 53 Земельного кодексу України та статті 34 Закону України «Про охорону культурної спадщини», ніж в ухвалі, яку просить переглянути заявник.

Також, обґрунтовуючи свою заяву, ОСОБА_6 зазначає, що у цій справі, як і в провадженнях №К/9991/28432/12 та №К/800/39931/13, мають місце подібні правовідносини.

Відповідно до положень статей 239-2 та 240 КАС України Вищий адміністративний суд України перевіряє відповідність заяви про перегляд судових рішень вимогам цього Кодексу та вирішує питання про допуск справи до провадження.

Статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що заява про перегляд судових рішень в адміністративних справах може бути подана виключно з мотивів:

1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах;

2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.

Відповідно до пункту 4 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України № 2 від 13.12.2010 «Про судову практику застосування статей 235- 240 Кодексу адміністративного судочинства України» під неоднаковим застосуванням одних і тих самих норм матеріального права необхідно розуміти, зокрема:

різне тлумачення змісту і сутності правових норм, на підставі якого зроблено висновок про різний зміст суб'єктивних прав і обов'язків учасників відповідних правовідносин, у тому числі про наявність та обсяг прав і/або обов'язків осіб, які беруть участь у справі;

різне застосування правил конкуренції правових норм при вирішенні колізій між ними з урахуванням ієрархії цих правових норм, а також дії норм у часі, просторі та за колом осіб, тобто різне незастосування закону, який підлягав застосуванню;

різне визначення предмета регулювання правових норм, зокрема застосування різних правових норм для регулювання одних і тих самих відносин або поширення дії норми на певні правовідносини в одних випадках і незастосування цієї самої норми до аналогічних відносин в інших випадках, тобто різне застосування закону, який не підлягав застосуванню.

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

Ураховуючи наведені положення норм адміністративного судочинства та постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для допуску цієї справи до провадження для перегляду судового рішення з огляду на таке.

Зі змісту ухвали Вищого адміністративного суду України від 28.10.2014 №К/9991/28423/12 вбачається, що суд касаційної інстанції, приймаючи рішення на користь суб'єкта владних повноважень, виходив з того, що судовим рішенням в іншій справі було скасовано пункт рішення Київської міської ради «Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення користування землею», яким позивачу надавалась спірна земельна ділянка. У той же час, зі змісту ухвали Вищого адміністративного суду України від 28.10.2014 не вбачається наявності спору щодо належності спірної у справі земельної ділянки до земель історико-культурного призначення.

Приймаючи рішення на користь суб'єкта владних повноважень в ухвалі від 11.09.2014 №К/800/39931/13, суд касаційної інстанції погодився з судами попередніх інстанцій стосовно наявності підстав для скасування оспорюваного рішення Київської міської ради про передачу у приватну власність земельної ділянки, оскільки була відсутня державна експертиза землевпорядної документації на спірну земельну ділянку. Тоді як належність спірної земельної ділянки до земель історико-культурного призначення не оспорювалась.

У той же час, постановляючи ухвалу від 25.03.2014 (№К/800/65030/13), суд касаційної інстанції виходив з того, що оспорюваними рішеннями суб'єктів владних повноважень вилучення особливо цінних земель та зміни їх цільового призначення не відбулось. У свою чергу, в цій справі суд касаційної інстанції положення норм статті 53 Земельного кодексу України та статті 34 Закону України «Про охорону культурної спадщини» не застосовував взагалі, а спору щодо віднесення спірної земельної ділянки до земель історико-культурного призначення не було.

Таким чином, аналіз змісту ухвали Вищого адміністративного суду України від 25.03.2014 (№К/800/65030/13) та долучених до заяви ухвал суду касаційної інстанції від 28.10.2014 №К/9991/28432/12, від 11.09.2014 №К/800/39931/13 не дає підстав вважати, що судом касаційної інстанції по-різному було застосовано одні і ті самі норми матеріального права саме у подібних правовідносинах, оскільки фактичні обставини у названих справах не є тотожними.

Отже, за вказаних обставин відсутні підстави для задоволення заяви, поданої ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 та громадської організації «Андріївсько-пейзажна ініціатива», про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 25.03.2014 (№К/800/65030/13).

Проте, це не позбавляє заявників права повторно звернутись з заявою про перегляд судового рішення касаційної інстанції в установленому главою 3 Розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України порядку.

Керуючись статтями 165, 236 - 240 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В :

Відмовити ОСОБА_6, яка діє в інтересах ОСОБА_7 та громадської організації «Андріївсько-пейзажна ініціатива», у задоволенні заяви та допуску справи за позовом ОСОБА_7 та громадської організації «Андріївсько-пейзажна ініціатива» до Київської міської ради, Київської міської державної адміністрації (виконавчий орган Київської міської ради) про часткове скасування рішень до провадження для перегляду Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 25 березня 2014 року (№К/800/65030/13).

Судді: (підпис) К.В. Конюшко

(підпис) С.А. Горбатюк

(підпис) А.В. Єрьомін

(підпис) О.В. Кравцов

(підпис) С.Я. Чалий