Постанова

від 24.12.2014 по справі 906/1222/14

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 грудня 2014 року Справа № 906/1222/14

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Бучинська Г.Б. , суддя Філіпова Т.Л.

при секретарі Максютинська Д.В.

за участю представників сторін:

від позивача: Лисенко І.О.; Кучеренко В.Р.;

від відповідача: представник не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача

Державне підприємство "Житомирторф" (м.Житомир) на рішення господарського суду Житомирської області від 14.10.14р. у справі

№ 906/1222/14 (суддя Терлецька-Байдюк Н.Я.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрторфенерго"

до відповідача Державного підприємства "Житомирторф" (м.Житомир)

про стягнення в сумі 667 941 грн. 36 коп.

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрторфенерго» (надалі - Позивач) звернулося в господарський суд Житомирської області з позовною заявою (а.с. 2-4) до Державного підприємства «Житомирторф» (надалі - Відповідач), в якій просить стягнути з Відповідача на користь Позивача 667 941 грн.36 коп..

Рішенням господарського суду Житомирської області від 14 жовтня 2014 року в справі № 906/1222/14 позов задоволено. Стягнуто з Відповідача на користь Позивача 667 941 грн. 36 коп. вартості неповернутого із зберігання майна. Також, даним судовим рішення покладено на Відповідача витрати по сплаті судового збору в розмірі 13 358 грн. 85 коп. (а.с . 71-72).

Відповідач, не погоджуючись з рішенням суду, звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (а.с. 81-83), в якій просив рішення господарського суду Житомирської області від 14 жовтня 2014 року скасувати та прийняти нове рішення, котрим відмовити в задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права. Крім того, Відповідач як на підставу скасування рішення суду першої інстанції, посилається на те, що укладення будь-яких договорів на суму вище 50 000 грн. має погоджуватися в ДК «Укрторф», водночас даний договір не погоджувався Державним концерном «Укрторф».

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 13 листопада 2014 року (а.с. 80) апеляційну скаргу Відповідача прийнято до провадження та призначено її до розгляду на 24 грудня 2014 року на 15 год. 30 хв..

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу (а.с. 108-110), в якому з підстав висвітлених в цьому відзиві, заперечує проти доводів зазначених в апеляційній скарзі Відповідача та просить залишити рішення господарського суду Житомирської області без змін.

Представник Відповідача в судове засідання від 24 грудня 2014 року не з'явився. Про дату, час та місце розгляду справи Відповідач був належним чином повідомлений, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 96). Причини неявки своїх повноважних представників Відповідача не повідомив.

Враховуючи вищеописане та приписи статті 101, частини 2 статті 102 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів визнала за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги за відсутності представника Відповідача за наявними у справі матеріалами.

В судовому засіданні від 24 грудня 2014 року представники Позивача підтримали доводи, висвітлені в апеляційній скарзі.

Заслухавши пояснення представників Позивача, розглянувши матеріали та обставини справи, апеляційну скаргу, відзив на апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду Житомирської області від 14 жовтня 2014 року слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Відповідача - без задоволення. При цьому апеляційний господарський суд виходив з такого.

Рівненським апеляційним господарським судом встановлено, що 10 липня 2014 року між Позивачем та Відповідачем було укладено договір відповідального зберігання №14/07/10-1 (надалі - Договір; а.с. 9-11).

За умовами пунктів 1.1-1.2 Договору: Відповідач зобов'язався зберігати торф фрезерний (надалі іменується "майно"), переданий йому Позивачем, і повернути це майно Позивачу у схоронності; відповідальне зберігання за цим договором є безоплатним.

Пунктами 2.1, 2.3 Договору визначено, що: кількість майна, переданого за цим Договором, становить 7611 тонн; оціночна вартість одиниці майна (тони) складає 87 грн. 76 коп., в т.ч. ПДВ 14 грн. 63 коп.; загальна вартість переданого торфу становить 66 7941 грн. 36 коп..

Відповідно до пункту 3.1 Договору, Відповідач зобов'язався вживати всіх необхідних заходів для забезпечення схоронності майна протягом строку зберігання, зберігати майно Позивача з дотриманням усіх необхідних умов, які забезпечують збереження майна та його якості та нести відповідальність за втрату (нестачу), пошкодження або втрату якості майна Позивача, переданого на зберігання Відповідачу, у відповідності із умовами цього Договору, з моменту одержання майна від Позивача до моменту його повернення Позивачу.

Згідно підпунктів 3.1.4-3.1.5 Договору, Відповідач зобов'язався відшкодувати Позивачу повну вартість майна згідно пункту 2.3 Договору та всі понесені збитки Позивача в разі втрати (нестачі), пошкодження, невідповідної якості майна ТУ ДСТУ 2043-92 або неспроможності його повернення за першою вимогою Позивача; Відповідач зобов'язався приймати майно від Позивача, яке відповідає вимогам ТУ ДСТУ 2043-92, згідно актів прийому-передачі.

Як визначено пунктом 4.2.1 Договору, Відповідач має право у будь-який час вимагати повернення майна, яке знаходиться на зберіганні .

У відповідності до пункту 5.2 Договору: Відповідач несе відповідальність за збереження і цілісність майна з моменту підписання акту прийому-передачі майна Позивача і до моменту підписання акту прийому-передачі та повернення майна Позивачу; у випадку втрати (нестачі), пошкодження або невідповідності майна ТУ ДСТУ 2043-92, яке передане на зберігання, або його частини, Відповідач повинен відшкодувати Позивачу повну вартість та всі пов'язані з цим збитки.

Як вбачається з пункту 5.3 Договору, у випадку неповернення майна Позивачу за першою вимогою, Відповідач повинен відшкодувати Позивачу повну вартість майна, та всі збитки, понесені Позивачем, у 10-ти денний строк.

На виконання умов Договору та згідно акту приймання-передачі № 1 від 10 липня 2014 року (а.с. 12) Позивач передав на відповідальне зберігання Відповідачу торф фрезерний у кількості 7611 тонн, вартість тонни 87 грн. 76 коп., на загальну суму 667 941 грн. 36 коп..

З наявного в матеріалах справи листа від 11 серпня 2014 року за вих. № 14/08/11-1 (а.с. 13) вбачається, що Позивач звернувся до Відповідача з проханням повернути торф у кількості 7611 тонн, або відшкодувати його вартість у сумі 667 941 грн. 36 копн. протягом 3 (трьох) днів з дати отримання листа.

Водночас, з листа-відповіді від 19 серпня 2014 року за вих. № 16/1-79 (а.с. 14) вбачається, що Відповідач не заперечив проти повернення торфу фрезерного або відшкодування його вартості, але не може це зробити через відсутність фінансування.

З огляду на встановлені умови Договору та з огляду на зміст вищеописаних листів, колегія суду приходить до висновку, що Відповідач здійснив дію, котру можна кваліфікувати як зобов'язання повернути Позивачу майно - торф фрезерний протягом 10 (десяти) днів від дня отримання вимоги, або сплатити його вартість (речі), тобто 667 941 грн. 36 коп..

Однак, в матеріалах справи відсутні докази належного виконання Відповідачем свого зобов'язання за Договором, так як відсутні докази повернення майна, визначеного актом прийому-передачі і відсутні докази здійснення ним відшкодування вартісті цього майна (речі) у розмірі 667 941 грн. 36 коп..

З метою захисту свого порушеного права Позивач звернувся з даним позовом до суду.

Статтею 11 Цивільного кодексу України закріплено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням, є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Колегія суду дослідивши умови Договору зазначає, що за своєю правовою природою він є договором зберігання.

Як визначено частиною 1 статті 936 Цивільного кодексу України, за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберегти річ, яка їй передана другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Статтею 938 Цивільного кодексу України встановлено, що: зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання; якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення.

В силу дії статі 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Аналогічне положення закріплено в статті 526 Цивільного кодексу України, а саме: зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно умовам договору та вимогам цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а у разі відсутності таких умов і вимог - згідно звичаїв ділового обігу або іншим вимогам, які звичайно ставляться.

В силу дії статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 950 Цивільного кодексу України, яка є спеціальною нормою для правовідносин зі зберігання, за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах.

Зі змісту частини 1 статті 951 Цивільного кодексу України вбачається, що: збитки, завдані поклажедавцеві втратою (нестачею), відшкодовуються зберігачем у розмірі вартості речей, переданих на зберігання.

Нормою статті 526 Цивільного кодексу України визначено, що: зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В силу дії статті 530 Цивільного кодексу України: якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін); якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час; боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Стаття 525 Цивільного кодексу України регламентує, що: одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Колегія суду дослідивши умови Договору (пунктом 4.2 Договору обумовлено право Позивача у будь-який час вимагати повернення майна, яке знаходиться на зберіганні у Відповідача) в сукупності із вищенаведеними нормами діючого законодавства України, зазначає, що Позивачу надано право за вищеописаних приписів, вимагати від Відповідача повернення майна або здійснення оплати його вартості (у разі здійснення неможливості Позивача з тих чи інших причин повернути майно, котре він зберігав).

Крім того, з наявного в матеріалах акту № 1 прийому-передачі від 10 липня 2014 року вбачається, що Відповідач прийняв дане майно на зберігання без будь-яких застережень та зауважень, що свідчить його підпис на даному акті та відтиск печатки.

З урахуванням усього вищеописаного колегія суду приходить до висновку, що Відповідач погодився з умовами та положеннями Договору, що свідчить його підпис та відтиск печатки на даному Договорі.

Крім того, усе вищеописане спростовує твердження Відповідача, наведені в апеляційній скарзі, щодо відсутності в нього спірного майна та взагалі щодо того, що таке майно Відповідачу на зберігання не передавалося (зокрема, з огляду і на той факт, що в матеріалах справи міститься лист Відповідача від 11 серпня 2014 року (а.с. 14) в котрому Відповідач не заперечує проти повернення торфу або сплати грошової компенсації у випадку його неповернення, при цьому акцентуючи увагу на відсутність у Відповідача на даний час необхідних коштів).

Окрім того, колегія суду критично відноситься до посилань Відповідача на те, що даний Договір мав би бути погоджений із державним концерном «Укрторф», оскільки його сума перевищує 50 тис. грн., з огляду на те, що Протокол наради при генеральному директорі державному концерну «Укрторф», який і є підставою (як зазначає Відповідач) для такого погодження, датований 2 вересня 2014 року, а даний Договір укладений 10 липня 2014 року, тобто майже на два місяці раніше ніж прийнятий Протокол.

Водночас, даний доказ не був поданий до місцевого господарського суду, а був поданий лише до Рівненського апеляційного господарського суду, без мотивованого обґрунтування можливості неподання такого доказу, з незалежних від Відповідача обставин, під час розгляду справи місцевим господарським судом.

Відтак, дослідивши фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження, і виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи, та матеріалів справи, судова колегія дійшла висновку, що усе вищеописане вказує на неналежне виконання Відповідачем своїх зобов'язань за Договором, а тому позовні вимоги про відшкодування вартості переданого на зберігання майна у розмірі 667 941 грн. 36 коп. заявлені Позивачем правомірно та обґрунтовано, підтверджені зібраними у справі доказами, а тому підлягають до задоволення.

З огляду на усе вищевисвітлене у даній судовій постанові, Рівненський апеляційний господарський суд приходить до висновку, що рішення господарського суду Житомирської області слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Відповідача - без задоволення.

Судові витрати за подачу апеляційної скарги, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, суд залишає за Відповідачем.

Керуючись статями 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу державного підприємства "Житомирторф" - залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Житомирської області від 14 жовтня 2014 року в справі № 906/1222/14 - залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

5. Справу №906/1222/14 повернути господарському суду Житомирської області.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Філіпова Т.Л.