Рішення

від 18.12.2014 по справі 910/24496/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/24496/14 18.12.14

За позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Моноліт Плюс"

до публічного акціонерного товариства "Європейський газовий банк"

про зобов'язання вчинити дії.

Суддя Головатюк Л.Д.

Представники :

Від позивача Селівон Д.О.(дов. від 04.08.2014)

Від відповідача не прибув

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Позивач звернувся до господарського суду м. Києва з позовною заявою до відповідача про зобов'язання вчинити дії. Ухвалою господарського суду м. Києва від 11.11.2014 порушено провадження у справі №910/24496/14 та призначено до розгляду на 25.11.2014.

Представник позивача з'явився в судове засідання 25.11.2014, надав пояснення по суті справи та подав через канцелярію суду клопотання про долучення документів по справі, яке суд задовольнив.

Представник відповідача в судове засідання 25.11.2014 не з'явився, причин неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений, хоча подав через канцелярію суду відзив по справі,який суд прийняв до уваги. Стаття 77 ГПК України встановлює, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 ГПК України, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні, зокрема у випадку нез'явлення в засідання представників сторін або неподання витребуваних доказів.

У даному випадку нез'явлення у судове засідання представника відповідача та неподання ним витребуваних доказів перешкоджає повному і об'єктивному розгляду справи, а тому суд вважає за необхідне відкласти розгляд справи.

Розгляд справи відкладено на 18.12.2104.

В судове засідання 18.12.2014 прибув представник позивача, дав пояснення по справі, позовні вимоги позивач підтримав та просив їх задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання 18.12.2014 повторно не з'явився, причин неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи, був належним чином повідомлений.

Місцезнаходження відповідача за адресою, на яку було відправлено ухвали суду, адреса підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.

Відповідно до абзацу 3 п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач повідомлений про час та місце судового розгляду належним чином.

Оскільки про час та місце судового засідання відповідач був належним чином повідомлений, на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

У судових засіданнях складалися протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення проти позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вислухавши представника позивача, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

03.06.2010 між ТОВ «Моноліт Плюс» (далі - позивач, клієнт) та ПАТ «Європейський газовий банк» (далі - відповідач, ПАТ «Єврогазбанк», банк) було укладено договір банківського рахунку № 1549(далі по тексту договір).

Відповідно до розділу 1 вказаного договору банк відповідно до чинного законодавства України, нормативно-правових актів Національного банку України та внутрішніх положень банку, зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнту, грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунку та проведення інших операцій за рахунком.

Банк відкриває клієнту поточний рахунок № 260013011549 в національній валюті України та іноземних валютах (далі - Рахунок) відповідно до Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах та здійснює його розрахунково-касове обслуговування.

Дія цього договору буде поширюватись також на будь-які інші поточні рахунки, що будуть відкриті банком клієнту в майбутньому протягом строку дії цього договору, якщо інше не буде обумовлено банком та клієнтом при відкритті таких рахунків.

Додатком до договору є додаткова угода № 1, відповідно до якої банк надає клієнту право на користування програмно-технічним комплексом «Клієнт-Банк» «iFOBS» для електронних платежів і дистанційного обслуговування.

Відповідно до п.п. 2.3.1, 2.3.3 і 2.3.4 договору банківського рахунку банк зобов'язаний:

- вчиняти для клієнта операції, що передбачені цим договором;

- за розпорядженням клієнта перераховувати з його рахунку грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа;

- своєчасно здійснювати розрахункові операції відповідно до вимог чинного законодавства України і актів НБУ.

Як встановлено судом, на вказаному рахунку ТОВ «Моноліт Плюс» знаходяться грошові кошти в сумі 2 739 384,37 грн., що підтверджується випискою з наданої банком програмно-технічного комплексу «Клієнт-Банк».

З початку червня 2014 року ПАТ «Європейський газовий банк» в односторонньому порядку зупинив обслуговування ТОВ «Моноліт Плюс» і з тих пір не виконав жодного розпорядження клієнта. Неодноразові звернення до Відповідача з законними вимогами про виконання його доручень, зокрема щодо сплати податків, були проігноровані, тобто банк тривалий час порушує умови укладеного договору. У зв'язку з цим ТОВ «Моноліт Плюс» змушений був звертатись до податкової інспекції з проханням розстрочити оплату податків, яке задоволено частково.

Листи ТОВ «Моноліт Плюс» № 299 від 27.06.2014 і № 300 від 01.07.2014 щодо виконання платіжних доручень № 2636, 2637, 2640 та всіх інших по сплаті податків і інших обов'язкових платежів до бюджету банк залишив без задоволення.

Постановою Правління НБУ № від 16.07.2014 № 424 ПАТ «Європейський газовий банк» віднесено до категорії неплатоспроможних, а з 17.07.2014 до банку введено тимчасову адміністрацію.

Пізніше виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 111 від 13.10.2014 про продовження строку тимчасової адміністрації у ПАТ «ЄВРОГАЗБАНК»» до 17.11.2014 включно та продовження повноважень уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

13.10.2014 ТОВ «Моноліт Плюс» оформив і надіслав до ПАТ «Єврогазбанк» через програмно-технічний комплекс «Клієнт-Банк» «iFOBS» платіжне доручення № 2645 на перерахування всієї суми коштів, що знаходилась на його поточному рахунку в сумі 2 739 384,37 грн. на інший рахунок ТОВ «Моноліт Плюс» у ПАТ «Діамантбанк». Одночасно ПАТ «Єврогазбанк» отримав від ТОВ «Моноліт Плюс» Лист-вимогу №322 про перерахування вказаної суми до ПАТ «Діамантбанк».

Але відповідач не виконав це платіжне доручення, надавши лист № 30 від 27.10.2014, в якому обґрунтовує невиконання своїх зобов'язань положенням ч. 5 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Заявлений відповідачу Лист № 323 від 13.10.2014 щодо надання інформації про стан рахунку залишився без уваги і відповіді.

Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог у зв'язку з наступним:

Відповідно до п. 7.1.2. ст. 7 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання коштів і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України.

Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частина 2 вказаної статті містить у своєму змісті посилання на положення ст. 11 Цивільного кодексу України, що є переліком підстав з яких виникають зобов'язання.

Відповідно п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Положеннями ч. 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Укладений між сторонами договір банківського рахунку № 1549 від 03.06.2010 за своєю юридичною природою є договором банківського рахунку.

Відповідно до частин 1 та 3 ст. 1066 ЦК України за договором банківського рахунку банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Положеннями статті 1071 Цивільного кодексу України визначено, що банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження.

Статтею 1074 ЦК України встановлено, що обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпорядження рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.

Відповідно до статті 1089 ЦК України, за платіжним дорученням банк зобов'язується за дорученням платника за рахунок грошових коштів, що розміщені на його рахунку у цьому банку, переказати певну грошову суму на рахунок визначеної платником особи (одержувача) у цьому чи в іншому банку у строк, встановлений законом або банківськими правилами, якщо інший строк не передбачений договором або звичаями ділового обороту.

Частиною 3 ст. 1068 ЦК України визначено, що банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

Згідно ч. 1 ст. 3 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", кошти існують у готівковій формі (формі грошових знаків) або у безготівковій формі (формі записів на рахунках у банках).

Статтею 59 Закону України "Про банки і банківську" регламентовано, що діяльність зупинення власних видаткових операцій банку за його рахунками, а також видаткових операцій за рахунками юридичних або фізичних осіб здійснюється лише в разі накладення арешту відповідно до частини першої цієї статті, крім випадків, передбачених Законом України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму". Зупинення видаткових операцій здійснюється в межах суми, на яку накладено арешт, крім випадків, коли арешт накладено без встановлення такої суми.

Пунктом 16 статті 2 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" встановлено, що тимчасова адміністрація - процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом, а відповідно до пункту 6 статті 2 Закону ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.

Статтею 36 даного Закону врегульовані наслідки запровадження тимчасової адміністрації.

Так, відповідно до частини 5 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" під час тимчасової адміністрації не здійснюється: 1) задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку; 2) примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку; 3) нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також зобов'язань перед кредиторами, у тому числі не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов'язань банку; 4) зарахування зустрічних однорідних вимог, якщо це може призвести до порушення порядку погашення вимог кредиторів, встановленого цим Законом; 5) нарахування відсотків за зобов'язаннями банку перед кредиторами.

Обмеження, встановлене пунктом 1 частини п'ятої цієї статті, не поширюється, зокрема, на зобов'язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників.

Однак, згідно з пунктом 4 частини 1 статті 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" у цьому Законі термін "вкладник" вживається у значенні "фізична особа (крім фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката".

Враховуючи дану норму, фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності та юридичні особи не підпадають під визначення поняття "вкладник" у розумінні вищевказаного Закону. Тому, на них не поширюється виняток з обмеження встановленого пунктом 1 частини 5 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Разом із цим, указаний Закон не дає визначення поняття "кредитор банку". Визначення терміну "кредитор банку" міститься у статті 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність", та під яким розуміється - юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов'язань.

З огляду на викладене та враховуючи те, що вимога позивача до відповідача не є майновою вимогою, а є вимогою про зобов'язання відповідача вчинити певні дії, зокрема перерахувати кошти з рахунку позивача, відкритого у відповідача, на рахунок відкритий в ПАТ "Діамантбанк", а отже, позивач не є кредитором відповідача, на якого поширюються обмеження встановлені пунктом 1 частини 5 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Вищезазначеної позиції дотримується також Вищий господарський суд у своїй постанові від 12.11.2014 по справі № 910/9232/14.

Відповідно до ч. 5 статті 341 Господарського кодексу України установи банків забезпечують розрахунки відповідно до законодавства та вимог клієнта, на умовах договору на розрахункове обслуговування.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 1068 Цивільного кодексу України банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

Відповідно до п. 11, 11.1, 11.2 Порядку проведення розрахункових операцій у системі електронних платежів "Клієнт-Банк", затвердженого відповідачем, у процесі здійснення розрахункового обслуговування клієнта з використанням розрахункових документів в електронній формі банк зобов'язаний при одержанні від клієнта пакета розрахункових документів провести їхнє дешифрування і перевірити справжність підписів посадових осіб клієнта, уповноважених підписувати розрахункові документи. У випадку успішної дешифрації і перевірки підписів розшифровані пакети документів повинні бути підписані електронним підписом операціоніста і поміщені в електронну поштову скриньку клієнта. Після здійснення дешифрації і перевірки справжності підписів клієнта провести первісний контроль вірності заповнення розрахункових документів з боку клієнта, зіставити суму в документі з залишком коштів на рахунку, перевірити дотримання клієнтом діючих правил безготівкових розрахунків. Результатом цієї роботи є рішення операціоніста про прийом або відмову в прийомі розрахункових документів клієнта.

Статтею 1073 Цивільного кодексу України встановлено правові наслідки неналежного виконання банком операцій за рахунком клієнта.

Обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпорядження рахунком за рішенням суду у випадках, встановлених законом (ст. 1074 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 р. № 22 (п.1.12.) встановлено, що банк (філія, відділення), який не може виконати розрахунковий документ на списання/примусове списання/стягнення коштів з рахунку клієнта банку в установлений законодавством України термін, якщо немає/недостатньо коштів на своєму кореспондентському рахунку, зобов'язаний: узяти розрахунковий документ платника/стягувача на обліковування за відповідним позабалансовим рахунком; надіслати письмове повідомлення платнику/стягувачу про невиконання його розрахункового документа із зазначенням причини: "Немає/недостатньо коштів на кореспондентському рахунку банку" (додаток 23); ужити заходів для відновлення своєї платоспроможності. Платник/стягувач, отримавши повідомлення банку, для забезпечення своїх прав щодо розрахунків може вжити заходів відповідно до законодавства України.

Пунктом 8.4 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" передбачено, що міжбанківський переказ виконується в строк до трьох операційних днів.

Згідно із ст. 1075 ЦК України договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час. Залишок грошових коштів на рахунку видається клієнтові або за його вказівкою перераховується на інший рахунок в строки і в порядку, встановлені банківськими правилами.

Відповідно до частини третьої ст. 1068 ЦК України банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

Статтею 51 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначено, що банківські розрахунки проводяться у готівковій та безготівковій формах згідно із правилами, встановленими нормативно-правовими актами Національного банку України. Безготівкові розрахунки проводяться на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді. Банки в Україні можуть використовувати як платіжні інструменти, зокрема, платіжні доручення.

Відповідно до частини першої ст. 55 Закону України ''Про банки і банківську діяльність" відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Відповідно до п.1.15 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої Постановою Правління НБУ від 21 січня 2004р. № 22, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 29 березня 2004р. за № 377/8976. доручення платників про списання коштів зі своїх рахунків і зарахування коштів на рахунки отримувачів банки здійснюють у термін, встановлений законодавством України.

Позивач наголосив, що не мав на меті зберігати кошти з метою захисту від інфляції та отримання прибутку (депозит тощо).

Як встановлено судом, ТОВ «Моноліт Плюс» за допомогою цих коштів проводив свою господарську діяльність - сплачував податки, розраховувався з постачальниками і субпідрядниками, оновлював свої основні фонди й активи, отримував надходження від продажів і прибутки від виконаних робіт тощо. Тобто, за допомогою цього поточного рахунку ТОВ «Моноліт Плюс» забезпечував проведення своєї діяльності , як суб'єкт господарювання.

Законодавство України розмежовує види договорів які укладаються з банками, і види рахунків, які відкриваються банками для клієнтів. Згідно п.7.1 ст. 7 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» Банки мають право відкривати своїм клієнтам вкладні (депозитні), поточні та кореспондентські рахунки.

Поточний рахунок - це рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання коштів і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України (п.7.1.2).

Використання поточного рахунку ТОВ «Моноліт Плюс» повністю відповідає законодавству України, зокрема, ч. 2 ст. 341 Господарського кодексу України (далі - ГК України), за якою для здійснення розрахунків суб'єкти господарювання зберігають грошові кошти в установах банків на відповідних рахунках. Ст. 342 ГК України встановила, що суб'єкти господарювання відкривають рахунки для розрахунків у банках, а розрахунки проводяться у готівковій та безготівковій формах згідно із правилами, встановленими нормативно-правовими актами Національного банку України. Загальновідомо, що сфера застосування готівкового обігу досить обмежена.

Ч. 1 статті 1066 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

У ч.3 цієї статті закріплено, що банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

У ст. 1089 ЦК України сказано, що за платіжним дорученням банк зобов'язується за дорученням платника за рахунок грошових коштів, що розміщені на його рахунку у цьому банку, переказати певну грошову суму на рахунок визначеної платником особи (одержувача) у цьому чи в іншому банку у строк, встановлений законом або банківськими правилами, якщо інший строк не передбачений договором або звичаями ділового обороту.

Згідно п.1.37 ст.1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» розрахунково-касове обслуговування - послуги, що надаються банком клієнту на підставі відповідного договору, укладеного між ними, які пов'язані із переказом коштів з рахунка (на рахунок) цього клієнта, видачею йому коштів у готівковій формі, а також здійсненням інших операцій, передбачених договорами.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»:

Розрахункові банківські операції - рух грошей на банківських рахунках, здійснюваний згідно з розпорядженнями клієнтів або в результаті дій, які в рамках закону призвели до зміни права власності на активи.

Кредитор банку - юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов'язань.

Клієнт банку - будь-яка Фізична чи юридична особа, що користується послугами банку.

Згідно з ч. 2 ст. 8 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, яке міститься в документі на переказ готівки, протягом операційного часу в день надходження цього документа до банку.

Статтею 1074 ЦК України встановлено, що обмеження права Клієнта щодо розпорядження грошовими коштами на його рахунку не допускається, крім випадків обмеження такого права за рішенням суду, випадках підозри у фінансуванні тероризму і «відмиванні грошей» та інших випадках, передбачених законодавством.

Ця стаття відсилає до ст. 59 Закону України «Про банки і банківську діяльність», за якою обмеження юридичних осіб у користуванні коштами, що знаходяться на рахунках банків, здійснюється виключно за постановою державного виконавця чи рішенням суду про стягнення коштів або накладення арешту, в порядку встановленому законом. Зупинення видаткових операцій клієнтів банку здійснюється виключно в разі накладення арешту.

У ч. 5 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» міститься обмеження щодо здійснення діяльності банку під час тимчасової адміністрації. Але ці обмеження не поширюються на зобов'язання, які пов'язані з обслуговуванням банком господарської діяльності суб'єктів господарювання, і тому посилання банків на таку підставу є незаконним. Суд зазначає, що п.1 ч.6 цієї ж статті визначено, що обмеження не поширюються за договорами банківського рахунку.

Також, в п.2.1.1 Договору банк гарантує Клієнту безперешкодно розпоряджатись його коштами.

У ч. 5 ст. 341 ГК України передбачено, що установи банків забезпечують розрахунки відповідно до законодавства та вимог клієнта, на умовах договору на розрахункове обслуговування.

Таким чином, суд зазначає наступне:

Грошові кошти в сумі 2 739 384, 37 гри. є власністю ТОВ «Моноліт Плюс», а не банку.

ТОВ «Моноліт Плюс» є саме Клієнтом банку, а не його вкладником чи іншим вигодонабувачем. Це знаходить додаткове підтвердження у п. 8.5 Договору, де вказано, що проценти за цим Договором не сплачуються.

Правовий режим коштів на поточному рахунку має особливий статус на відміну від інших видів договорів та рахунків.

Клієнт не обмежений у праві розпоряджатись своїми коштами, крім випадків передбачених законодавством. Постанови державного виконавця чи рішення суду про арешт або про заборону користуватись ТОВ «Моноліт Плюс» коштами на своєму рахунку не існує, а тому Банк грубо порушує права свого Клієнта.

Грошові кошти на поточних рахунках банків не мають ознак строковості.

Це кошти, завдяки яким підприємство підтримує свою «життєдіяльність» і без яких може збанкрутувати. Знаючи про законність вимог ТОВ «Моноліт Плюс», відповідач неправомірно утримує ці кошти і повертати їх законному власнику не збирається.

Також суд наголошує, що аналіз ст. 1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» вказує на те, що цей Закон покликаний врегулювати відносини між вкладниками банку - виключно фізичними особами і органів, що представляють Державу, яка гарантує саме населенню повернення вкладів. З метою повернення вкладів людям був створений Фонд гарантування вкладів, який існує завдяки внескам банків. Адже найбільшим кредитором економіки є населення, яке за сприятливих умов «кредитує» банки. Разом з тим, визначення термінів у ст.2 Закону містить поняття, що за своїм змістом розраховані тільки на фізичних осіб.

Суд зазначає, що ТОВ «Моноліт Плюс» ніякого вкладу у відповідача не мав.

Таким чином, Закон виключає з-під своєї дії тих клієнтів, яким банк надавав розрахунково-касове обслуговування.

Щодо природи договору банківського рахунку

Сам поточний (банківський) рахунок є законодавчо встановленим способом зберігання коштів клієнтів, а можливості такого рахунку є засобом розрахунків з підприємствами, бюджетом тощо.

Гроші, що знаходяться на поточному рахунку, відкритому на підставі Договору № 1549 від 03.06.2010 належать ТОВ «Моноліт Плюс».

Відповідно до статті 41 Конституції України ніхто не може бути позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Оскільки норми Конституції України є нормами прямої дії і мають найвищу юридичну силу, то Основний Закон Держави має пріоритет у застосуванні перед ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Ніхто і ніяким чином не має права позбавляти особу користуватись, розпоряджатись і володіти своєю власністю. Відтак, дії відповідача суперечать Конституції і є протиправними.

В ч.1 ст.321 ЦК України сказано, що право власності є непорушним і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права.

Крім того, надіслання розпорядження Клієнта на виконання платіжного доручення Банком є способом користування і володіння своїм майном.

Суд ще раз наголошує, що ТОВ «Моноліт Плюс» є саме клієнтом ПАТ «Європейський газовий банк», а не кредитором, як те вважає Відповідач.

За ст.2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (далі - ЗУ «Про банки і банківську діяльність»), клієнт банку - це будь-яка фізична чи юридична особа, що користується послугами банку.

Тобто, власники поточних (не депозитних, кредитних або інших) рахунків, відкритих в установі банку, не є кредиторами банку стосовно коштів, які зберігаються на відповідних рахунках, адже ці кошти належать не банку, а власникам рахунків, а, відтак, на операції з цими коштами жодним чином не може розповсюджуватися мораторій, до того ж, зупинення операцій за цими рахунками навіть теоретично не може призвести до «відновлення фінансового становища банку», адже відновлювати власний фінансовий стан можна лише за рахунок власних активів, а не за рахунок коштів, що належать третім особам.

Зі змісту Глави 72 ЦК України, зокрема ст. 1066-1068 ЦК України, випливає, що за своєю суттю Договір банківського рахунку № 1549 від 03.06.2010 є договором про надання послуг. Відтак, зобов'язання Банку виконувати доручення Клієнта, включаючи розпорядження на переказ коштів, не є грошовим чи майновим зобов'язанням, бо клієнт доручає банку виконати операцію своїми коштами, а не коштами банку.

Тобто, предметом позову є зобов'язання відповідача надати послугу , а не сплатити гроші.

Таким чином, Відповідач, як Банк, не має перед ТОВ «Моноліт Плюс» зобов'язань майнового (грошового) характеру, а його зобов'язанням є лише послуга, надання якої ПАТ «Єврогазбанк» взяв на себе.

За надання послуг Відповідач отримував з ТОВ «Моноліт Плюс» передбачену договором комісійну винагороду (п.2.1.5 Договору).

Неправомірність дій, яку просить визнати ТОВ «Моноліт Плюс», полягає в бездіяльності ПАТ «Єврогазбанк» по відношенню до свого клієнта з безпідставним посиланням на факт введення тимчасової адміністрації.

Введення тимчасової адміністрації є наслідком проведення самим ПАТ «Єврогазбанк» своєї господарської діяльності, неефективного менеджменту та численних зловживань. Тобто, ця обставина виникла з вини самого Відповідача і перекладати її на плечі третіх осіб є недопустимим.

Також суд зазначає, що час розгляду справи в суді не впливає на обов'язок особи дотримуватись взятих на себе зобов'язань, які не були виконані вчасно, що підтверджується наступним.

Правовідносини, що виникли з договору, зобов'язують Банк здійснювати обслуговування Клієнта, а не передавати свої кошти чи майно. Встановлені ч. 5 ст. 36 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» обмеження не поширюються щодо обслуговування поточних операцій. Ці обмеження стосуються виключно кредиторів банку, вкладників (депозити тощо), примусового стягнення майна і коштів, що належить банку, грошових зобов'язань, штрафних санкцій тощо.

В той же час ч.6 цієї статті, навпаки, вказує про відсутність будь-яких обтяжень щодо договорів банківського рахунку.

Стаття 50 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» роз'яснює як формується ліквідаційна маса банку та яке її наповнення. Так, до ліквідаційної маси банку включаються будь-яке нерухоме та рухоме майно, кошти, майнові права та інші активи банку, тобто все те, що належить банку.

Відповідно до ч. 2 ст. 50 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» «...до ліквідаційної маси банку не включається майно у випадках, прямо передбачених законом...» І це логічно, бо кошти на поточному рахунку ТОВ «Моноліт Плюс» Банку не належать.

В цій же частині цієї статті закріплено: «...Майно, щодо якого банк є користувачем або зберігачем, повертається його власнику відповідно до закону або договору.»

Дане положення є повним відображенням загального правила, яке закріплене у ч.1 ст. 1066 ЦК України, ч. 2 ст.341 ГК України і п.7.1.2 ст. 7 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», а тому ТОВ «Моноліт Плюс» вимагає приведення поведінки ПАТ «Єврогазбанк» у рамки правового поля.

Вищевказані правові позиції, зокрема, підтверджуються в Постанові Вищого господарського суду України від 29.10.2014 у справі № 910/5560/14 та Постанові Вищого господарського суду України від 12.11.2014 у справі № 910/9232/14.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання узв'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Отже, вимога позивача про зобов'язання публічного акціонерного товариства «Європейський газовий банк» (код ЄДРПОУ 34693790, адреса: 04073, м. Київ, просп. Московський, 16) виконати платіжні доручення товариства з обмеженою відповідальністю «Моноліт Плюс» (код ЄДРПОУ 32303563, адреса: 04074, м. Київ, вул. Лугова, 13) від 13.10.2014 № 2645 щодо здійснення переказу на рахунок ТОВ «Моноліт Плюс» 26004307159 в ПАТ «ДІАМАНТБАНК» коштів у розмірі 2 739 384,37 грн. з рахунку ТОВ «Моноліт Плюс» № 260013011549 в ПАТ «Європейський газовий банк» підлягає задоволенню повністю.

Щодо позовної вимоги позивача про визнання дії ПАТ «Європейський газовий банк» неправомірними, то суд відмовляє в задоволенні позову в цій частині, оскільки даний спосіб захисту порушеного права не передбачений ст. 16 ЦК України.

Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір.

Виходячи з вищенаведеного та керуючись ст. 4, 33, 34, 49, 64, 75, 82, 83, 84, 85 ГПК України, господарський суд м. Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов товариства з обмеженою відповідальністю «Моноліт Плюс» задовольнити частково.

2. Зобов'язати публічне акціонерне товариство «Європейський газовий банк» (код ЄДРПОУ 34693790, адреса: 04073, м. Київ, просп. Московський, 16) виконати платіжні доручення товариства з обмеженою відповідальністю «Моноліт Плюс» (код ЄДРПОУ 32303563, адреса: 04074, м. Київ, вул. Лугова, 13) від 13.10.2014 № 2645 щодо здійснення переказу на рахунок ТОВ «Моноліт Плюс» 26004307159 в ПАТ «ДІАМАНТБАНК» коштів у розмірі 2 739 384,37 грн. з рахунку ТОВ «Моноліт Плюс» № 260013011549 в ПАТ «Європейський газовий банк».

3. Стягнути з публічного акціонерного товариства «Європейський газовий банк» (код ЄДРПОУ 34693790, адреса: 04073, м. Київ, просп. Московський, 16) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Моноліт Плюс» (код ЄДРПОУ 32303563, адреса: 04074, м. Київ, вул. Лугова, 13) судовий збір в сумі 54 787 (п'ятдесят чотири тисячі сімсот вісімдесят сім) грн. 69 коп.

4. В іншій частині позову - відмовити.

5. Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України, та може бути оскаржене в порядку та строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України.

6. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

7. Копію рішення розіслати сторонам.

Суддя Головатюк Л.Д.

Дата підписання повного тексту рішення - 24.12.2014