Постанова

від 19.10.2015 по справі 910/24496/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2015 року Справа № 910/24496/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоЄвсікова О.О., суддів:Кролевець О.А. (доповідач у справі), Попікової О.В. розглянувши касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Моноліт Плюс" на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 13.07.2015 у справі№910/24496/14 Господарського суду міста Києва за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Моноліт Плюс" доПублічного акціонерного товариства "Європейський газовий банк" прозобов'язання вчинити дії за участю представників сторін від позивача:Салівон Д.О. від відповідача:Мойсейченко О.В.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Моноліт Плюс" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Європейський газовий банк" про визнання дій відповідача неправомірними та зобов'язання відповідача виконати платіжне доручення позивача від 13.10.2014 за №2645 щодо здійснення переказу на рахунок ТОВ "Моноліт Плюс" 26004307159 у ПАТ "Діамантбанк" коштів у розмірі 2739384,37 грн. з рахунку ТОВ "Моноліт Плюс" №260013011549 в ПАТ "Європейський газовий банк".

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.12.2014 (суддя Головатюк Л.Д.) позов задоволено частково, зобов'язано відповідача виконати платіжне доручення позивача від 13.10.2014 №2645, а в іншій частині позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.07.2015 (колегія суддів: Зеленін В.О., Чорногуз М.Г., Агрикова О.В.) рішення суду першої інстанції скасовано, прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Моноліт Плюс" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить вказану постанову скасувати як таку, що не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши згідно з ч. 1 ст. 111 7 ГПК України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 03.06.2010 між ПАТ "Єврогазбанк" (банк) та ТОВ "Моноліт Плюс" (клієнт) укладено договір банківського рахунку №1549 (далі - Договір), за умовами якого банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнту, грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунку та проведення інших операцій за рахунком, банк відкриває клієнту поточний рахунок №260013011549 у національній валюті України та іноземних валютах.

Додатком до Договору є додаткова угода №1, відповідно до якої банк надає клієнту право на користування програмно-технічним комплексом "Клієнт-Банк" "iFOBS" для електронних платежів і дистанційного обслуговування.

На вказаному рахунку ТОВ "Моноліт Плюс" перебувають грошові кошти в сумі 2739384,37 грн., що підтверджується випискою з наданого банком програмно-технічного комплексу "Клієнт-Банк".

Однак з початку червня 2014 року ПАТ "Європейський газовий банк" в односторонньому порядку зупинив обслуговування ТОВ "Моноліт Плюс" і не виконав жодного розпорядження клієнта. Зокрема, листи ТОВ "Моноліт Плюс" №299 від 27.06.2014 і №300 від 01.07.2014 щодо виконання платіжних доручень №2636, №2637, №2640 та всіх інших по сплаті податків і інших обов'язкових платежів до бюджету банк залишив без задоволення.

У подальшому за постановою правління Національного банку України від 16.07.2014 за №424 ПАТ "Європейський газовий банк" віднесено до категорії неплатоспроможних, а з 17.07.2014 у банку введено тимчасову адміністрацію. Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 13.10.2014 за №111 продовжено строк тимчасової адміністрації у ПАТ "Європейський газовий банк" до 17.11.2014 та продовжено строк повноважень уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

ТОВ "Моноліт Плюс" 13.10.2014 надіслало до ПАТ "Єврогазбанк" через програмно-технічний комплекс "Клієнт-Банк" "iFOBS" платіжне доручення №2645 на перерахування всієї суми коштів, що знаходилась на його поточному рахунку в сумі 2739384,37 грн. на інший рахунок ТОВ "Моноліт Плюс" у ПАТ "Діамантбанк". Одночасно до ПАТ "Єврогазбанк" надіслано лист вимогу №322 про перерахування вказаної суми до ПАТ "Діамантбанк".

ПАТ "Єврогазбанк" не виконало зазначене платіжне доручення, пославшись у листі №30 від 27.10.2014 на положення ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

У зв'язку з викладеними обставинами ТОВ "Моноліт Плюс" звернулось до господарського суду з позовом у даній справі, заявивши вимоги про визнання дій ТОВ "Єврогазбанк" неправомірними та зобов'язання відповідача виконати платіжне доручення позивача від 13.10.2014 за №2645.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами.

У силу ст. 1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму чи фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, передбачених законом.

Згідно з ч. 1 ст. 1089 ЦК України за платіжним дорученням банк зобов'язується за дорученням платника за рахунок грошових коштів, що розміщені на його рахунку у цьому банку, переказати певну грошову суму на рахунок визначеної платником особи (одержувача) у цьому чи в іншому банку у строк, встановлений законом або банківськими правилами, якщо інший строк не передбачений договором або звичаями ділового обороту.

Водночас Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" у п. 16 ст. 2 визначено, що тимчасова адміністрація - процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.

У силу п. 1 ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" під час тимчасової адміністрації не здійснюється, зокрема, задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку.

Обмеження, встановлене вказаною вище нормою, не поширюється на зобов'язання банку, зокрема, щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників. При цьому вкладником у розумінні названого закону є фізична особа (крім фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката; а зазначені виплати здійснюються в межах суми відшкодування, що гарантується Фондом, в національній валюті України (п. 4 ч. 1 ст. 2, п. 1 ч. 6 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").

Поняття ж кредитор банку визначено у ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" як юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов'язань.

Задовольняючи позовні вимоги та зобов'язуючи відповідача виконати платіжне доручення позивача від 13.10.2014 за №2645 щодо здійснення переказу на рахунок ТОВ "Моноліт Плюс" 26004307159 у ПАТ "Діамантбанк" коштів у сумі 2739384,37 грн. з рахунку ТОВ "Моноліт Плюс" №260013011549 у ПАТ "Європейський газовий банк", суд першої інстанції відхилив посилання відповідача на положення п. 1 ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", зазначивши, що: власники поточних рахунків, відкритих в установі банку, не є кредиторами банку стосовно коштів, які зберігаються на відповідних рахунках, а зобов'язання банку виконувати доручення клієнта, зокрема, розпорядження на переказ коштів, не є грошовим чи майновим зобов'язанням.

Проте з таким висновком погодитися не можна, оскільки у даній справі згідно з положеннями ЦК України, Законів України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" і "Про банки і банківську діяльність" та на підставі договору банківського рахунка між сторонами склалися зобов'язальні правовідносини, які мають майново-грошовий характер, а отже позивач виступає кредитором за майновою вимогою з розпорядження належними йому коштами, на якого, за загальним правилом, поширюються обмеження, встановлені п. 1 ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Зазначене відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постановах від 01.04.2015 у справі №510/5560/14 та від 10.06.2015 у справі №927/1379/14.

Наявність певних інших передбачених законом підстав, у зв'язку з якими обмеження, встановлене вказаною вище нормою, не поширюється на спірні правовідносини сторін позивачем не доводилась та судами не встановлена.

Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що вимоги позивача не підлягали задоволенню з урахуванням приписів п. 1 ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", адже на момент звернення з позовом у даній справі та винесення рішення суду першої інстанції у відповідача діяла тимчасова адміністрація.

Отже, скаржником не доведено порушення або неправильне застосування судом апеляційної інстанції певних норм матеріального чи процесуального права щодо обставин, встановлених судами під час розгляду справи.

Перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 111 5 ГПК України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у судових рішеннях попередніх інстанцій, колегія суддів дійшла висновку, що судом апеляційної інстанції у порядку ст.ст. 43, 101, 103 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно розглянуто всі обставини справи в їх сукупності, досліджено подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази, належним чином проаналізовано права та обов'язки сторін, враховано положення ст.ст. 32, 33, 34, 35 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Моноліт Плюс" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.07.2015 у справі №910/24496/14 залишити без змін.

Головуючий суддя О.Євсіков

Судді О.Кролевець

О.Попікова