Ухвала

від 17.12.2014 по справі 2а-5645/12/1470

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 грудня 2014 року м. Київ К/800/40168/14

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Кошіль В.В., Приходько І.В.,

при секретарі Сватко А.О.,

за участю представників:

позивача - Ковширіна М.М.,

відповідача - Гави О.О.,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (далі - ДПІ)

на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 01.07.2014

у справі № 2а-5645/12/1470

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Туристична база "Південний Буг" (далі - Товариство)

до ДПІ

про скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов (з урахуванням об'єднання позовних вимог) подано про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 22.10.2012 № 0015921540, від 15.01.2013 № 0000481540, від 10.04.2013 № 0003511540 та від 25.06.2013 № 0005871540.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 28.08.2013 у позові відмовлено. У прийнятті цієї постанови суд виходив з того, що споруджуваний позивачем туристичний комплекс на момент проведення податкових перевірок не був введений в експлуатацію, а тому не набув ознак об'єкта основних фондів, що з огляду на пункт 200.5 статті 200 Податкового кодексу України виключає право Товариства на отримання бюджетного відшкодування.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду 01.07.2014 назване рішення суду першої інстанції скасовано; позов задоволено з тих мотивів, що власне факт введення в експлуатацію не має правового значення для оцінки наявності у платника права на бюджетне відшкодування ПДВ.

Посилаючись на невідповідність висновків апеляційного суду положенням чинного законодавства та дійсним обставинам справи, ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову Миколаївського окружного адміністративного суду у справі.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення розглядуваних касаційних вимог виходячи з такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що ДПІ було проведено документальні позапланові виїзні перевірки Товариства з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування ПДВ на рахунок платника за ІІ-IV квартали 2012 року та за І квартал 2013 року, під час яких було виявлено факт включення позивачем до розрахунку бюджетного відшкодування сум ПДВ, сплачених при будівництві об'єкта основних фондів (туристичного комплексу), який ще не введено в експлуатацію. Наведений факт з урахуванням того, що обсяги оподатковуваних операцій позивача за останні 12 календарних місяців є меншими, ніж задекларована Товариством сума бюджетного відшкодування, став підставою для прийняття ДПІ:

податкового повідомлення-рішення від 22.10.2012 № 0015921540, за яким позивачеві відмовлено у наданні бюджетного відшкодування з ПДВ за ІІ квартал 2012 року в розмірі 1 011 906 грн.;

податкового повідомлення-рішення від 15.01.2013 № 0000481540, за яким Товариству відмовлено у наданні бюджетного відшкодування з ПДВ за ІІІ квартал 2012 року в розмірі 1 228 452 грн.;

податкового повідомлення-рішення від 10.04.2013 № 0003511540, за яким позивачеві відмовлено у наданні бюджетного відшкодування з ПДВ за IV квартал 2012 року в розмірі 807 546 грн.;

податкового повідомлення-рішення від 25.06.2013 № 0005871540, за яким позивачеві відмовлено у наданні бюджетного відшкодування з ПДВ за І квартал 2013 року в розмірі 738 982 грн.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України (далі - ПК) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.3 цієї ж статті ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів, у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Як вбачається з установлених судами обставин справи, витрати, що понесені позивачем при будівництві туристичного комплексу, були пов'язані з його господарською діяльністю, а тому Товариством правомірно віднесено сплачену постачальникам у складі вартості товарів (робіт, послуг) суми податку на додану вартість до складу податкового кредиту.

Відповідно до пунктів 200.1, 200.2, 200.3 статті 200 ПК сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

За правилами пункту 200.4 статті 200 ПК якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг;

б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Посилання податкового органу на те, що до моменту введення в експлуатацію споруджуваного Товариством туристичного комплексу позивач не має права на бюджетне відшкодування ПДВ, сплаченого контрагентам при будівництві цього об'єкта, обґрунтовано відхилено судом апеляційної інстанції, позаяк в силу вимог пункту 198.3 статті 198 ПК право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Таким чином, податкове законодавство не ставить у залежність право на бюджетне відшкодування ПДВ, сплаченого контрагентам при будівництві основних засобів, з моментом введення в експлуатацію основних засобів.

Відповідно до пункту 200.5 статті 200 ПК, на порушення якої наполягає відповідач, не мають права на отримання бюджетного відшкодування особи, які, зокрема, мали обсяги оподатковуваних операцій за останні 12 календарних місяців менші, ніж заявлена сума бюджетного відшкодування (крім нарахування податкового кредиту внаслідок придбання або спорудження (будівництва) основних фондів).

Вказана норма не встановлює обмеження на бюджетне відшкодування податкового кредиту з ПДВ, сформованого за операціями з придбання або спорудження (будівництва) основних фондів.

За змістом Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 30.11.1999 року № 291, для обліку витрат на придбання або створення матеріальних і нематеріальних необоротних активів призначений рахунок 15 «Капітальні інвестиції».

Облік витрат на придбання товарно-матеріальних цінностей, робіт та послуг по будівництву (реконструкції) основних фондів був здійснений позивачем по рахунку 15 «Капітальні інвестиції».

Зарахування на баланс основних засобів може бути відображеним за дебетом рахунку 10 «Основні засоби» та кредитом рахунку 15 «Капітальні інвестиції» у разі введення основних фондів в експлуатацію.

Проте право на бюджетне відшкодування відповідно до вимог ПК не залежить від обліку основних фондів на 10 рахунку бухгалтерського обліку та від моменту введення в експлуатацію основних фондів, а тому викладені в акті перевірки доводи ДПІ про порушення вказаної Інструкції є безпідставними. Відсутність об'єкта на цьому рахунку не змінює зміст господарської операції з придбання товарів (робіт, послуг) при будівництві цього об'єкта як операції із спорудження основних фондів.

Оскільки інших порушень при формуванні податкового кредиту в оспорюваних сумах податковим органом не встановлено, то апеляційний суд цілком об'єктивно зазначив про відсутність підстав для невизнання права позивача на бюджетне відшкодування ПДВ в оспорюваних сумах та правомірно задовольнив позов.

Доводи податкового органу, викладені у касаційній скарзі, тотожні тим доводам, які були предметом розгляду судами першої та апеляційної інстанцій; їм надано апеляційним судом належну правову оцінку, підстави для її неприйняття у касаційного суду відсутні.

Норми права при вирішенні спору застосовані судом апеляційної інстанції правильно. Порушень процесуальних норм, що тягнуть скасування оскаржуваного судового акта, не виявлено.

За таких обставин, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області залишити без задоволення.

2. Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 01.07.2014 у справі № 2а-5645/12/1470 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:В.В. Кошіль І.В. Приходько