Ухвала

від 11.12.2014 по справі 813/4153/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 грудня 2014 року м. Київ К/800/61254/13

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючої: суддів: Блажівської Н.Є., Моторного О.А., Юрченко В.П. за участю секретаряЛуцак А.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Залізничному районі міста Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 30 липня 2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2013 року

у справі № 813/4153/13-а

за позовом Приватного підприємства «Лео Кераміка»

до Державної податкової інспекції у Залізничному районі міста Львова

Головного управління Міндоходів у Львівській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В

Приватне підприємство «Лео Кераміка» (надалі також - позивач, ПП «Лео Кераміка») звернулося до суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Залізничному районі міста Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області (надалі також - відповідач, ДПІ), в якому просило скасувати податкові повідомлення - рішення від 23 січня 2013 року № 00000092302/1357 та від 8 квітня 2013 року № 0000842210/7906.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 30 липня 2013 року позов задоволено. Визнано протиправними і скасовані податкові повідомлення - рішення від 23 січня 2013 року № 00000092302/1357 та від 8 квітня 2013 року № 0000842210/7906.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2013 року апеляційну скаргу ДПІ залишено без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 30 липня 2013 року - без змін.

Відповідач в касаційній скарзі, вказуючи на допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення вимог матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору, просить скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 30 липня 2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2013 року і прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача, сторін, що беруть участь у справі, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, Вищий адміністративний суд України звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Фактичною підставою прийняття податкових повідомлень-рішень від 23 січня 2013 року № 0000092302/1357 (збільшено суму грошового зобов'язання за платежем ПДВ на загальну суму 673811,74 грн., в тому числі за основним платежем - 539049,39 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 134762,35 грн.) та від 8 квітня 2013 року № 0000842210/7906, (зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі: липень 2011 на суму 407611,78 грн.; серпень 2011 на суму 859837 грн.; вересень 2011 на суму 549932 грн.; жовтень 2011 на суму 361885 грн.; листопад 2011 на суму 361885 грн.; грудень 2011 на суму 361885 грн.; січень 2012 на суму 361885 грн.; лютий 2012 на суму 361885 грн.; березень 2012 на суму 361885 грн.; квітень 2012 на суму 361885 грн.; травень 2012 на суму 361885 грн.; червень 2012 на суму 361885 грн.; липень 2012 на суму 361885 грн.; серпень 2012 на суму 361885 грн.; вересень 2012 на суму 361885 грн., стали висновки, викладені в акті перевірки 8 січня 2013 року № 4962/22-10/35968529 та рішенні ДПС у Львівській області від 4 квітня 2013 року «Про результати розгляду первинних скарг», про порушення позивачем вимог пунктів 198.1, 198.3, 198.5 статті 198 Податкового кодексу України (надалі також - ПК України ; тут і надалі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Вказані висновки відповідача ґрунтуються на тому, що позивачем безпідставно відображено в податковому обліку господарські операції з ТОВ «Оріал» та ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж», оскільки такі операції не спрямовані на настання реальних правових наслідків.

Перевіряючи дотримання відповідачем як суб'єктом владних повноважень вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, суди попередніх інстанцій виходили із вірного застосування норм матеріального та процесуального права з огляду на наступне.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 статті 198 ПК України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду, за змістом пункту 198.3 статті 198 ПК України, визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За змістом пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З наведених законодавчих положень випливає, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою використання у господарській діяльності, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку.

Згідно з обставинами, встановленими судами першої та апеляційної інстанцій між позивачем та ТОВ «Оріал», ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж» укладені договори поставки товару.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, позивачем на підтвердження реальності (фактичності) здійснення господарських операцій щодо купівлі-продажу та поставки товарів надано договори, додаткові угоди до них, податкові та видаткові накладні, реєстри видаткових накладних, банківські виписки, товарно-транспортні накладні, податкових накладних; реєстр прихідних товарних накладних.

На підставі наведених доказів, які містяться в матеріалах справи, що були досліджені судами попередніх інстанцій та оцінка яким надана з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суди зробили правильний висновок про документальне підтвердження факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

При цьому, суд вважає за потрібне наголосити на необхідності дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України», відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом». Так, наведені ДПІ аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та контрагентами, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України . Посилання ж відповідача на акти перевірок контрагентів, як обставин, що свідчать про допущення позивачем порушень податкової дисципліни, не спростовують правильності висновків попередніх судових інстанцій про правомірне відображення в податковому обліку господарських операцій позивача з його контрагентами, оскільки наявними у матеріалах справи доказами підтверджується фактичний рух активів у процесі здійснення господарської діяльності.

Наведені обставини у сукупності та взаємозв'язку підтверджують правильність висновку судів про недоведеність відповідачем факту допущення позивачем порушень вимог законодавства у сфері оподаткування.

Вищий адміністративний суд України акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності чи недотримання принципу належної обачності при виборі контрагентів, як і не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Таким чином, ухвалені по справі рішення є законними і обґрунтованими, а зазначена в касаційній скарзі позиція відповідача не знаходить свого підтвердження за матеріалами справи та не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За таких обставин, суд, перевіривши у межах касаційної скарги правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій слід залишити без змін.

Керуючись статтями 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Залізничному районі міста Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 30 липня 2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238 , 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України .

Головуюча: Н. Є. Блажівська

Судді: О.А. Моторний

В.П. Юрченко