Рішення

від 25.12.2014 по справі 922/4774/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" грудня 2014 р.Справа № 922/4774/14

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Присяжнюка О.О.

при секретарі судового засідання Кріциній В.Е.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Елікс", м. Дніпропетровськ до Приватного акціонерного товариства "ЛУГЦЕНТРОКУЗ ім. С.С Монятовського" м.Луганськ про стягнення коштів за участю представників:

позивача - Богатирьов С.В.,дов.№ 133 від 12.11.2014р.

відповідача - Сердюкова І.В. (від 09.01.2014року)

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Елікс" звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства "ЛУГЦЕНТРОКУЗ ім. С.С Монятовського" в якій просить суд стягнути з відповідача 84900,0грн.заборгованості з договором №12/06/13У від 12.06.2013року , 3% річних в сумі 2051,56грн., інфляційних нарахувань в сумі 12904,80грн., витрати по сплаті судового збору в сумі 1997,14грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на укладення між сторонами договору № 12/06/1ЗУ від 12.06.2013 року , відповідно до якого позивач у строк до 02.12.2013 року виготовив два комплекту оснастки на загальну суму 84 900,00 грн. та передав їх відповідачу, що підтверджує актом здачі-прийняття робіт № А-176 від 02.12.2013 року, однак відповідач оплату виконаних робіт до теперішнього часу не здійснив, у зв'язку із чим , на думку, позивача, заборгованість відповідача перед позивачем за договором № 12/06/1 ЗУ від 12.06.2013р., становить 84 900,00 грн., у зв'язку із вищевикладеним позивач звернувся до суду з відповідним позовом .

Ухвалою господарського суду від 29.10.2014року порушено провадження у справі№922/4774/14, розгляд справи призначено на 13.11.2014року.

В судовому засіданні 13.11.2014року оголошено перерву до 27.11.2014року , з метою виконання відповідачем вимог ухвали суду про порушення провадження у справі№922/4774/14.

Ухвалою господарського суду від 27.11.2014року, задоволено клопотання відповідача про відкладення розгляду справи на іншу дату, розгляд справи відкладено до 11.12.2014року.

Представники позивача та відповідача в судове засідання 11.12.2014року не з'явились, через канцелярію господарського суду (вх.№44146 від 09.12.2014року) звернулись до суду з узгодженим клопотанням щодо відкладення розгляду справи, у зв'язку неможливістю прибуття та вірогідністю примирення сторін по справі.

Ухвалою господарського суду від 11.12.2014року, задоволено узгоджене клопотання сторін щодо відкладення розгляду справи, у зв'язку неможливістю прибуття та вірогідністю примирення сторін по справі. Розгляд справи відкладено до 25.12.2014року.

Представник позивача в судовому засіданні 25.12.204року підтримав заявлені позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти заявлених позовних вимог, через канцелярію господарського суду (вх.№47072 від 25.12.2014року), посилаючись на те, що порушення грошових зобов'язань зі стороні відповідача відбулося внаслідок непереборної сил , наявність якої визнається на рівні держави, зокрема, в якому встановлено, що анти терористична операція на території м. Луганська та Луганської області проводиться з 14.04.2014року на підставі рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014року «Про невідкладні заходи щодо подання терористичної загрози і збереження територіальної цілостності України», що затверджено відповідним указом В.о. Президента України О.Турчиновим.

Враховуючи те, що норми ст.38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе здійснити розгляд справи за наявними у справі і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

Розглянувши надані позивачем документи і матеріали, заслухавши пояснення позивача та відповідача , всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

12 червня 2013 року між ТОВ "Елікс" та ПАТ "Лугцентрокуз ім. С.С. Монятовського" був укладений договір № 12/06/1ЗУ відповідно до умов якого Позивач приймав на себе збов'язання виконати із власного матеріалу наступні роботи: виготовлення оснастки для лиття за газифікованими моделями у кількості чотирьох комплектів (корпус букси низ, корпус букси верх).

Відповідно до вимог, передбачених п. 2.1. зазначеного вище договору роботи підлягали виконанню протягом 60 календарних днів з моменту підписання договору.

Згідно з приписами пункту 2.3. зазначеного вище договору датой виконання зобов'язань за договором є дата підписання акту виконаних робіт.

Як вбачається із матеріалів справи, на виконання своїх зобов'язань за договором № 12/06/13У від 12.06.2013 року позивач у строк до 02.12.2013 року виготовив два комплекту оснастки на загальну суму 84 900,00 грн. та передав їх Відповідачу, що підтверджується актом здачі-прийняття робіт № А-176 від 02.12.2013 року.

Відповідно п. 3.1. договору № 12/06/13У від 12.06.2013 р. та протоколу № 1 узгодження вартості робіт від 12.06.2013 року, загальна вартість виконаних Позивачем робіт складала 169 800,00 грн., із розрахунку 32 260,00 грн. за один комплект оснастки "корпус букси низ" і 38 490,00 грн. за один комплект оснастки "корпус букси верх", які підлягали сплаті у повному обсягу протягом п'ятнадцяти банківських днів після підписання сторонами акту здачі-приймання виконаних робіт (п. 3.2. договору). Таким чином, останнім днем здійснення розрахунку за виконані Позивачем роботи було 23 грудня 2013 року. Однак, не зважаючи на зазначені вище вимоги договору, оплату виконаних робіт Відповідач до теперішнього часу не здійснив, у зв'язку із чим у нього перед позивачем за договором № 12/06/13У від 12.06.2013р. виникла заборгованість, сума якої станом на 14.10.2014 р. становить 84 900,00 грн., вказані обставини стали підставою для звернення позивача з відповідним позовом .

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Господарським судом встановлено, що відносини, що виникли між сторонами у справі на підставі договору поставки - є господарськими зобов'язаннями, тому відповідно зі ст. 4, 173-175, ч. 1 ст. 193 ГК України, до цих відносин мають застосовуватися відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки другій стороні - покупцеві товар, а покупець зобов'язується прийняти цей товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Виходячи з наведеного, строк виконання зобов'язання з оплати придбаного товару є умовою, що забезпечує порядок виконання зобов'язання поставки.

Підставою виникнення у покупця грошового зобов'язання за загальним правилом є поставка продавцем майна.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 193 ГК України та ст. ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та закону, інших правових актів законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За приписами ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, якщо не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Разом з цим, відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно з п. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Станом на момент розгляду справи відповідач 84900,0 грн. заборгованості за отриманий за договором поставки товар не сплатив та не надав суду доказів, які б спростовували суму заявленого боргу чи підтверджували б оплату заборгованості, в зв'язку з чим, визнається судом таким, що прострочив виконання зобов'язання з оплати поставленого позивачем товару на загальну суму 84900,0грн., що в свою чергу є підставою для задоволення позовних вимог.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення 3% річних в сумі 2051,56грн., інфляційних нарахувань в сумі 12904,80грн.

Відповідач заперечує проти нарахованих позивачем 3% річних в сумі 2 051,56грн., інфляційних нарахувань в сумі 12 904,80грн.посилаючись на те, що порушення грошових зобов'язань зі стороні відповідача відбулося внаслідок непереборної сил , наявність якої визнається на рівні держави, зокрема .в якому встановлено, що анти терористична операція на території м.Луганська та Луганської області проводиться з 14.04.2014року на підставі рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014року «Про невідкладні заходи щодо подання терористичної загрози і збереження територіальної цілостності України», що затверджено відповідним указом В.о. Президента України О.Турчиновим.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Суд вважає за необхідне зазначити, що у відповідності до ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до ч.2 ст. 218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

На підтвердження відповідності закону змішування в одному переліку обставин непереборної сили та обставин, що залежать від волі людей, свідчить також позиція Вищого господарського суду України, викладена у листі від 09 вересня 2001 року №01-2.2/279 (п.30). Так, суд критикуючи сучасні теоретичні підходи до нормативного регулювання даного питання статтею 218 Господарського кодексу України зазначає наступне. Визначення категорії форс-мажорних обставин у частині 2 цієї статті може охоплювати не тільки події суспільного життя, тобто неможливість виконання зобов'язань у результаті цілеспрямованих дій осіб, які перебувають поза межами зобов'язання (наприклад, ембарго на експортно-імпортні операції, воєнні дії, страйки, масові безладдя), але й стихійні природні явища, які ставляться до іншої категорії обставин, що звільняють від відповідальності, а саме непереборної сили. Ототожнення цих принципово різних по своїй природі причин для звільнення від відповідальності є юридично неправильним. Категорія непереборної сили втілює в собі лише стихійні природні явища, які внаслідок їхньої винятковості, невідворотності й непередбачуваності визначають обмеження відповідальності за заподіяння шкоди у випадках, визначених законом. Причому непереборна сила як підстава для обмеження відповідальності може мати місце лише в позадоговірних (деліктних) правовідносинах й у випадках порушення договірних зобов'язань, якщо це прямо передбачено законом (наприклад, у випадках, передбачених статтею 418 ГК). У той же час категорія форс-мажору охоплює лише виняткові події суспільного життя, які сторони самі на диспозитивних підставах визначають у договорі як право на звільнення від подальшого виконання зобов'язання за згодою, якщо такі події будуть відбуватися в період дії договору. Сторони можуть передбачити в договорі безвинну відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов'язань, але обмежити її випадками передбачених у договорі форс-мажорних обставин. Загальним для обставин непереборної сили й форсу-мажору є лише їхній зовнішній

Отже, форс-мажорною обставиною є зовнішня обставина, яку можна передбачити під час укладання договору, запобігти її виникненню, проте яку не можна уникнути, або ж попередити її наслідки, і яка не викликана з вини жодної зі сторін і створює неможливість виконання договору, його частини або конкретного зобов'язання, але теоретично можливо уявити. Також, треба зазначити, що форс-мажорні обставини можуть містити декілька типів подій, такі як стихійні природні явища, обставини соціального характеру та дії влади (юридичний форс-мажор).

Також, відповідно до ч.4 ст.219 Господарського кодексу України, сторони зобов'язання можуть передбачити певні обставини, які через надзвичайний характер є підставою для звільнення їх від господарської відповідальності у випадку порушення зобов'язання через дані обставини, а також порядок засвідчення факту виникнення таких обставин.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст.33, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Щодо посилань відповідача на форс-мажорні обставини, що підтверджені Висновком Торгово-промислової палати України №2382/05-4 від 15.08.2014р., як на підставу звільнення від відповідальності за порушення умов договору у вигляді несплати інфляційних витрат та 3% річних, то такі судом приймаються частково, таким чином , суд, здійснивши власний перерахунок заявленої до стягнення суми задоволенню підлягають 3 % річних в сумі 1102,54грн. за період з 24.12.2013року по 31.05.2014року та інфляційних нарахувань в сумі 8574,90грн. за період з січня 2014року по травень 2014року в іншій частині заявлених вимог відмовити з мотивів наведених вище.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином судові витрати у даній справі покладаються на відповідача пропорційно задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 44, 49, ст. ст. 82-85 ГПК України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Лугцентрокуз ім.С.С. Монятовського « (91005, м. Луганськ, вул. Фрунзе. 107, корпус 14, код 13392898, р/р26001962499162 у філії ПАТ «ПУМБ», МФО 334851) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Елікс»(49000, м. Дніпропетровськ, вул. Роторна, 8/40, код 30640085, р/р 26008000078945 в ПАТ «Укрсоцбанк» м. Дніпропетровськ, МФО300023)- 84 900,0грн.основного боргу, 3%річних в сумі 1102,54грн., інфляційних нарахувань 8574,90грн., витрати по сплаті судового збору в сумі 1891,56грн.

В іншій частині позовних вимог щодо стягнення інфляційних в сумі 4329,90грн., та 3% річних в сумі 949,02грн. відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили .

Повне рішення складено 29.12.2014 р.

Суддя О.О. Присяжнюк