Рішення

від 23.12.2014 по справі 906/1400/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "23" грудня 2014 р. Справа № 906/1400/14

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Тимошенка О.М.

за участю представників сторін:

від позивача: Данюк К.В. (довіреність б/н від 03.11.14.)

від відповідача: Барановська М.В. (довіреність довіреність №41 від 03.12.14.); Полонська Н.М. (директор)

від третьої особи: Краснощок Н.М. (довіреність №1 від 02.01.14.)

розглянув у судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Козяр-Транс"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Автологістик"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні

відповідача - Дочірнє підприємство "Євроголд Індестріз ЛТД" (м.Житомир)

про стягнення 19742,99 грн.

Позивач звернувся до господарського суду Житомирської області з позовом про стягнення з відповідача на свою користь 19742,99 грн. заборгованості за договором перевезення вантажу №7 від 08.07.14., з яких: 19144,02 грн. - борг, 62,94 грн. - 3% річних, 536,03 грн. - пеня.

Позовні вимоги грунтуються на тому, що відповідач не оплатив надані позивачем послуги з перевезення вантажу.

04.11.14 до суду надійшов відзив на позовну заяву №429, в якому відповідач позов не визнає з тих підстав, що внаслідок неналежного виконання позивачем зобов'язання з перевезення вантажу вантаж зазнав пошкоджень. Вартість збитків від пошкоджень вантажу перевищує вартість перевезення.

У судовому засіданні 18.12.14 оголошувалась перерва до 23.12.14, у відповідності до ст.77 ГПК України.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав викладених у позовній заяві.

Представники відповідача у судовому засіданні позов не визнають з підстав зазначених у відзивах на позовну заяву.

Представник третьої особи у судовому засіданні позов не визнав.

Заслухавши пояснення учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи господарський суд

ВСТАНОВИВ:

04.07.14 між Дочірнім підприємством «Євроголд Индестриз ЛТД» (замовник / третя особа) та ТОВ «Автологістик» (експедитор замовника / відповідач) укладено договір на перевезення вантажу за маршрутом м.Житомир (Україна) - Polch (Німеччина) (а.с.35)

08 липня 2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Козяр-Транс" (перевізник / позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Автологістик" (експедитор замовника / відповідач) укладено договір-заявку (далі-договір) на перевезення вантажу №7 (а.с.6).

На виконання умов договору позивач здійснив перевезення вантажу за маршрутом м.Житомир (Україна) - Polch (Німеччина), що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною (CMR) №010577 від 10.07.14 (а.с.7).

Під час розвантаження іноземним отримувачем виявлено пошкодження вантажу, про що отримувач вказав у CMR, зазначивши, що товар зміщено з місця його кріплення та пошкоджено (а.с.37, 90)

З представлених відповідачем та третьою особою доказів вбачається, що отримувач вантажу направив третій особі/замовнику претензію, в якій вказав на пошкодження вантажу та на додаткові витрати в зв'язку з цим. В претензії зазначено про пошкодження вантажу в кількості 300 штук на суму 1215 євро, про додаткові витрати на розвантаження на суму 60 євро, про витати на перепакування вантажу на суму 85 євро (а.с.67-70).

Листом від 23.07.14 третя особа повідомила отримувача вантажу про визнання претензії на суму 1360 євро та про зарахування цієї суми в рахунок інших платежів між цими особами (а.с. 80, 81)

Третя особа направила відповідачу претензію на суму 21460,80 грн. (1360євро) (а.с.32)

Відповідач платіжним дорученням від 02.10.14 сплатив третій особі 21460,80 грн. (а.с.34)

Відповідач у зустрічній претензії від 30.07.14 повідомив позивача про відмову в оплаті послуг перевезення з посиланням на умови договору, оскільки з вини перевізника пошкоджено вантаж на суму, яка перевищує вартість послуг перевезення. (а.с.9)

Відповідно до ст.924 ч.1 ЦК України перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало.

Таке ж положення містить ст.314 ч.1 ГК України.

Пунктом 2 договору передбачено, що перевізник несе повну матеріальну відповідальність за вантаж в разі відмови від страхування вантажу.

Пунктом 5 договору передбачено, що перевізник контролює процес завантаження, правильність кріплення, стан упаковки та несе відповідальність за правильне розміщення вантажу.

Пунктом 6 договору передбачено, що перевізник несе відповідальність за виконання умов транспортного замовлення з відшкодуванням збитків, які виникли в результаті його дій або упущень. Відшкодування цих сум здійснюється шляхом утримання з платежів, належних перевізнику.

Пунктом 7 договору передбачено, що в разі претензій до доставленого вантажу або його упаковки перевізник зобов'язаний обов'язково письмово повідомити експедитора (відповідача), викликати представника незалежної експертзи та/або аварійного комісара для оцінки збитку. В разі не виконання цієї вимоги перевізник відшкодовує завдані збитки відповідно до калькуляції замовника експедитора (третя особа по справі).

Частиною 1 статті 17 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів встановлено, що перевізник несе відповідальність за повну чи часткову втрату вантажу або за його ушкодження, що сталися з моменту прийняття вантажу для перевезення і до його доставки, а також за будь-яку затримку доставки.

Позивач в порушення пунктів 2, 5, 7 договору вантаж не застрахував, правильність кріплення вантажу не проконтролював, експедитора про пошкодження вантажу не повідомив, аварійного комісара не викликав, отже має нести відповідальність за пошкодження вантажу. А відповідно до пункту 6 договору збитки, які завдані пошкодженням вантажу відшкодовуються шляхом утримання з суми яка підлягає сплаті позивачу за перевезення вантажу, про що і зазначає відповідач заперечуючи проти позову.

Разом з тим господарський суд не застосовує положення пункту 6 договору, оскільки докази, які представлені відповідачем та третьою особою щодо розміру шкоди, не дають можливість встановити дійсний розмір цієї шкоди.

Так, статтею 23 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів визначено, що якщо, відповідно до положень цієї Конвенції, перевізник зобов'язаний компенсувати повну або часткову втрату вантажу, така компенсація розраховується на підставі вартості вантажу в місці і під час прийняття його для перевезення.

З рахунку-фактури (інвойсу) третьої особи вбачається, що вартість одиниці товару (сушили для білизни) становить 3,47 євро (а.с.85), тоді як при обрахуванні розміру шкоди отримувач вантажу, відповідач та третя особа виходять з ціни одиниці товару - 4,05 євро (а.с.67,68).

Відповідно до ст. 314 ч.3 ГК України за шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, перевізник відповідає у разі пошкодження вантажу - в розмірі суми, на яку зменшилася його вартість. Ця норма узгоджується зі статтею 25 Конвенції, де вказано, що у випадку пошкодження вантажу перевізник сплачує суму, що відповідає знеціненню вантажу.

Таким чином відшкодуванню в даному випадку може підлягати сума, на яку знецінилась вартість вантажу, тоді як отримувач вантажу, третя особа та відповідач нараховують розмір шкоди як за втрату/знищення вантажу, тобто повну вартість, що не узгоджується з встановленими обставинами, які вказують лише на пошкодження (а не знищення чи втрату) вантажу.

Частиною 4 статті 23 Конвенції визначено, що крім того, підлягають відшкодуванню (перевізником): плата за перевезення, мито, а також інші платежі, пов'язані з перевезенням вантажу, цілком у випадку втрати всього вантажу й у пропорції, що відповідає розміру збитку, при частковій втраті; інший збиток відшкодуванню не підлягає. Отже однозначно не підлягає відшкодуванню у правовідносинах щодо перевезення витрати на додаткове розвантаження товару та на його перепакування.

Статтею 314 ч.4 ГК України визначено, що якщо внаслідок пошкодження вантажу його якість змінилася настільки, що він не може бути використаний за прямим призначенням, одержувач вантажу має право від нього відмовитися і вимагати відшкодування за його втрату. Натомість, судом не встановлено, що одержувач відмовився від товару, а навпаки перепакував його, що свідчить що товар не був пошкоджений до стану непридатного до використання за призначенням. Отже шкода не може нараховуватись як за повну вартість товару.

До суду не представлено жодного доказу щодо ступеня пошкодження товару. Відсутність товару у сторін унеможливлює призначення експертизи.

Крім того, на вимогу ухвали суду третьою особою та відповідачем не представлено калькуляції замовника щодо збитків, як передбачено пунктом 7 договору, тобто відсутній передбачений договір документ, який визначає розмір шкоди.

З урахуванням викладеного господарський суд приходить до висновку, що суму, на яку зменшилась вартість товару в зв'язку з його пошкодженням, встановити неможливо, а тому й неможливо визначити ступінь відповідальності перевізника, а отже і застосувати положення пункту 6 договору.

Відповідно до статті 909 ЦК України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Згідно п.11 Договору, оплата транспортних послуг проводиться після надання перевізником рахунку-фактури, акту виконаних робіт, СМR-накладної з відміткою вантажоотримувача і печаткою перевізника, податкової накладної, оригіналу договору-заявки.

Позивач виконав зобов'язання за договором, направив відповідачу вказані документи, які отримані останнім 01.08.14, однак відповідач обумовлені договором кошти позивачу не сплатив.

Згідно п.5 договору, сторони визначили, що винагорода за надані послуги з перевезення вантажу становить 1200 євро по курсу НБУ на день розвантаження.

Згідно відмітки вантажоотримувача у товарно-транспортній накладній №010577 від 10.07.14, товар вивантажено 16.07.14 (а.с.7).

Національним банком України на 16.07.14 встановлено курс національної валюти до євро - 15,95грн. за 1 євро.

Звідси, вартість наданих послуг позивачем з перевезення становить 19140,00грн. (1200х15,95=19140,00).

Таким чином, борг відповідача перед позивачем за надані послуги з перевезення становить 19140,00грн. та підлягає стягненню.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 536,03грн. пені за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань.

Відповідно до ч.1 ст. 546, ч.1 ст. 548 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

За нормами статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Оскільки сторони у договорі не передбачили стягнення пені як відповідальніть за несвоєчасне виконання зобов'язання по оплаті наданих послуг, суд відмовляє позивачу у задоволенні вимоги про стягнення з відповідача 536,03грн. пені.

Позивач просить стягнути з відповідача 62,94грн. 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. ст.625 ч.2 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та три проценти річних від простроченої суми.

Суд, перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних приходить до висновку, що він складений правильно і тому задовольняє позов у цій частині.

За ст.ст.627,629 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.525,526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином , відповідно до умов договору та вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Це положення кореспондується зі ст.193 ГК України, згідно якої об'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи викладене, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково в сумі 19202,94грн., з яких: 19140,00грн. боргу, 62,94грн. річних. В частині вимоги про стягнення 4,02грн. боргу та 536,03грн. пені господарський суд відмовляє.

Витрати, пов'язані з оплатою судового збору покладаються на відповідача пропорційно сумі задоволених вимог , оскільки він спонукав позивача звернутись з позовом до суду.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Автологістік" (10002, м.Житомир, майдан Путятинський,2, офіс 421-3; код 38862377) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Козяр-Транс" (29000, м.Хмельницький, вул.Заводська,155; код 37512870) -19140 грн. боргу, 62,94 грн. річних, 1777,02 грн. витрат по оплаті судового збору.

3.Відмовити в позові в частині стягнення 4,02 грн. боргу та 536,03 грн. пені.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 29.12.14

Суддя Тимошенко О. М.

Віддрукувати: 1 - в справу