Постанова

від 07.04.2015 по справі 906/1400/14

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

07 квітня 2015 року Справа № 906/1400/14

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Маціщук А.В.

судді Гулова А.Г.

судді Петухов М.Г.

за участю представників сторін:

позивача - дир. Козяра О.В., пред-ка Діденко Т.В. (пост.дов.б№ від 03.11.2014 р.)

відповідача - пред-ків Костик Л.Г. (пост.дов. б№ від 24.12.2014р.), Барановсьвої І.Ю. (пост. дов.б№ від 17.03.2015р.)

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача дочірнє підприємство "Євроголд Індестріз ЛТД"- не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача товариства з обмеженою відповідальністю "Автологістик" на рішення господарського суду Житомирської області від 23.12.14 р.

у справі № 906/1400/14 (суддя Тимошенко О. М. )

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Козяр-Транс"

до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю "Автологістик"

про стягнення 19 742,99 грн.

в с т а н о в и в :

Відповідно до рішення господарського суду Житомирської області від 23.12.2014 р. у справі № 906/1400/14 частково задоволено позов товариства з обмеженою відповідальністю "Козяр-Транс" до товариства з обмеженою відповідальністю "Автологістик" за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача дочірне підприємство "Євроголд Індестріз ЛТД" про стягнення 19742,99 грн. Вирішено стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Автологістік" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Козяр-Транс" 19140,00 грн. боргу, 62,94 грн. відсотків річних, 1777,02 грн. витрат по сплаті судового збору. Відмовлено в позові в частині стягнення 4,02 грн. боргу та 536,03 грн. пені.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, відповідач товариство з обмеженою відповідальністю "Автологістик" подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Житомирської області від 23.12.2014 р. у справі № 906/1400/14 та прийняти нове рішення про зобов'язання товариства з обмеженою відповідальністю "Козяр-Транс" сплатити різницю між утриманою сумою товариством з обмеженою відповідальністю "Автологістик" та сплаченою дочірньому підприємству "Євроголд Індестріз ЛТД" в порядку регресу та у відповідності до умов договору - заявки на перевезення вантажу № 7 від 08.07.2014 р. в сумі 2316,78 грн.

17.03.2015 р. до Рівненського апеляційного господарського суду скаржником було подане уточнення резолютивної частини апеляційної скарги, а саме викладення останньої в наступній редакції: «скасувати рішення господарського суду Житомирської області від 23.12.2014 р. у справі № 906/1400/14 та прийняти нове рішення, яким відмовити товариству з обмеженою відповідальністю "Козяр-Транс" в задоволенні позовних вимог та зобов'язати останнього сплатити різницю між утриманою сумою товариством з обмеженою відповідальністю "Автологістик" та сплаченою дочірньому підприємству "Євроголд Індестріз ЛТД" в порядку регресу та у відповідності з умовами договору - заявки на перевезення вантажу № 7 від 08.07.2014 р. в сумі 2316,78 грн. (із розрахунку 21460,80-19144,02=2316,78 грн.)».

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, скаржник стверджує, що на виконання умов договору - заявки № 7 від 08.07.2014 р., укладеного ТОВ «Козяр - Транс» та ТОВ «Автологістик», позивач здійснив перевезення вантажу за маршрутом м.Житомир (Україна) - Polch (Німеччина), однак під час розвантаження іноземним отримувачем виявлено пошкодження вантажу, про що отримувач вказав у CMR, зазначивши, що товар зміщено з місця його кріплення та пошкоджено.

Скаржник зазначає, що позивач в порушення пунктів 2, 5, 7 договору - заявки № 7 від 08.07.2014 р. вантаж не застрахував, правильність кріплення вантажу не проконтролював, експедитора про пошкодження вантажу не повідомив, аварійного комісара не викликав, отже має нести відповідальність за пошкодження вантажу.

Разом з тим, скаржник доводить, що на виконання ч.1 ст.226 Господарського кодексу України та в межах контракту №14-0087 від 04.03.2014 р. третя особа в добровільному порядку визнала та відшкодувала збитки на суму 1360,00 євро отримувачу вантажу шляхом недоплати на суму 1360,00 євро пред'явлених продавцем до сплати інвойсів № INV 14\00656 та INV 14\00654 від 13.06.2014 р.

Скаржник пояснив, що вантаж в межах контракту №14_0087 від 04.03.2014 р. перевозився відповідно до інвойсів №INV 14\00742 та №INV 14\00743 від 09.07.2014 р., де зазначена ціна одиниці товару (сушилки) у розмірі 4,05 євро. Зазначені інвойси були додані до CMR - накладної № 010577 від 10.07.2014 р. і саме відповідно до цих інвойсів отримувач вантажу здійснив калькуляцію збитків, а не відповідно до інвойсів № INV 14\00656 та №INV14\00654 від 13.06.2014 р., які були надані третьою особою на підтвердження способу та факту відшкодування таких збитків.

Скаржник доводить, що інвойс № INV 14\00742 від 09.07.2014 р. був доданий до апеляційної скарги, оскільки на час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач таким доказом не володів.

Скаржник звертає увагу, що рішенням суду першої інстанції встановлено, що господарське правопорушення відбулося, оскільки письмовими доказами підтверджено протиправну поведінку позивача, наявність заподіяних збитків отримувачу вантажу, причинний зв'язок та його вину, а також встановлено те, що внаслідок такого господарського правопорушення завдані збитки підлягають відшкодуванню.

Однак, всупереч встановленим обставинам, суд першої інстанції зазначив про неможливість визначити ступінь відповідальності перевізника, оскільки із рахунку - фактури (інвойсу) третьої особи вбачається, що вартість одиниці товару становить 3,47 євро, тоді як при обрахунку розміру шкоди отримувач вантажу, відповідач по справі та третя особа виходять з ціни одиниці товару - 4,05 євро, а отже і застосувати положення п. 6 договору - заявки від 08.07.2014 р. щодо відшкодування завданих збитків - неможливо.

Скаржник не погоджується з даним висновком, оскільки на виконання ст.23 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, отримувачем вантажу були розраховані збитки на підставі вартості вантажу в місці і під час його прийняття для перевезення, тобто на підставі інвойсів № INV 14\00742 та № INV 14\00743 від 09.07.2014 р., про що був складений відповідний акт на місці розвантаження вантажу. Зазначає, що відповідачем завдані збитки були відшкодовані у повному обсязі.

Крім того, скаржник стверджує, що третьою особою на вимогу ухвали суду від 02.12.2014 р. також було надано калькуляцію збитків та долучено її до матеріалів справи , що зафіксовано в протоколі судового засідання від 18.12.2014 р., але в рішенні суду першої інстанції зазначено, що ні третьою особою, ні відповідачем не представлено калькуляції замовника щодо збитків, як передбачено п. 7 договору - заявки, тобто відсутній передбачений договором документ, який визначає розмір шкоди.

Враховуючи вищевикладене, вважає, що суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про те, що суму на яку зменшилась вартість товару в зв'язку із його пошкодженням встановити неможливо, а отже неможливо визначити ступінь відповідальності перевізника.

Звертає увагу суду на те, що усі письмові докази долучалися до матеріалів справи як їх копії та не надавалися для огляду іншим сторонам процесу. Зазначає, що судом першої інстанції в судових засіданнях не було оглянуто жодного оригіналу цих доказів, що суперечить нормам Господарського процесуального кодексу України.

Вважає, що правомірність неоплати послуг за перевезення вантажу було повністю доведено відповідачем, але внаслідок невідповідності висновків суду обставинам справи та у зв'язку із неправильним застосуванням судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права було прийняте необгрунтоване та незаконне рішення суду, що підлягає до скасування.

Позивач товариство з обмеженою відповідальністю "Козяр-Транс" у відзиві на апеляційну скаргу та в своїх поясненнях у судовому засіданні не погодився з доводами скаржника, вважає рішення суду правомірним і таким, що не підлягає скасуванню.

В обґрунтування своєї позиції зазначає, що позивач виконав зобов'язання за договором, належним чином здійснив перевезення, направив відповідачу передбачені договором оригінали документів, які отримані останнім 01.08.2014 р., однак відповідачем в обумовлені договором строки оплату наданих послуг не виконав.

Позивач, з посиланням на п.5. договору пояснює, що сторонами була визначена оплата за надані послуги з перевезення вантажу в розмірі 1200,00 євро по курсу НБУ на день розвантаження. Згідно з відміткою вантажоотримувача у товарно-транспортній накладній CMR №010577 від 10.07.2014 р., товар вивантажено 16.07.2014 р. Таким чином, борг відповідача перед позивачем за надані послуги з перевезення становить 19140,00 грн.

Щодо пошкодження вантажу під час перевезення, позивач зазначає, що жодного документа, який засвідчував би певну кількість пошкодженого товару та його назву сторонами - перевізником та отримувачем складено не було. Товар з пошкодженою упаковкою не був повернутий перевізникові, а залишений в отримувача.

Позивач з посиланням на ст.23 Конвенцією про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів звертає увагу суду, що компенсація за повну або часткову втрату вантажу розраховується на підставі вартості вантажу в місці і під час прийнятті його до перевезення. Крім того, щоб встановити розмір компенсації за пошкоджений вантаж потрібно встановити кількість пошкоджених сушарок та їх вартість під час прийняття їх до перевезення.

Позивач пояснює, що з кількістю пошкодженого товару, визначеного у інвойсі № INV 14\00742 від 09.07.2014 р., він не погоджується із посиланням на підпункти 15.1, 15.2, 15.3, 15.6 пункту 15 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, де передбачено, що обставини, які можуть слугувати підставою для матеріальної відповідальності, оформляються актом, чого зроблено не було.

Позивач стверджує, що єдиним документом за підписом перевізника та вантажоотримувача є міжнародна товарно-транспортна накладна CMR № 01057 від 10.07.2014 р., в якій представник вантажоотримувача вказав, що «палета» на вантажівці сильно зміщена через що пошкоджено вантаж. Зазначає, при цьому, що палета відповідає місцю, а місце в міжнародно товарно-транспортній накладній CMR № 01057 від 10.07.2014 р. зазначено 71, з них 66 місць сушок для білизни. Відповідно до інвойсу № INV 14\00742 кількість сушок для білизни складала 3960 штук, а тому кількість сушок для білизни в одній палеті (в одному місці) складала 60 штук. Таким чином, незрозумілим, на думку позивача, є той факт, що одна сильно зміщена палета могла пошкодити 350 сушок для білизни до стану непридатності, а це більше 5 палет.

Таким чином, позивач вважає, що обґрунтування скаржником вартості пошкодження вантажу є безпідставним, а тому утримання відповідачем грошових коштів в сумі 19144,02 грн. оплати за надання послуг за перевезення та вимога відповідача щодо сплати різниці між цією сумою та сумою, сплаченою третій особі в порядку регресу, - є неправомірними.

Крім того, позивач стверджує, що відповідач не може трактувати невиконання п.2.,7. договору - заявки № 7 від 08.07.2014 р. як винні, протиправні дії перевізника, що спричинили пошкодження вантажу та нанесли йому збитки.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача дочірне підприємство "Євроголд Індестріз ЛТД" не забезпечило явку свого представника у судове засідання, відзив на апеляційну скаргу не подало.

Зважаючи, що судом вжито необхідних заходів для завчасного повідомлення сторін про час і місце розгляду справи /а.с.154/, явка представників сторін в судове засідання обов'язковою не визнавалась та додаткові докази судом не витребовувались, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги без участі представника ДП "Євроголд Індестріз ЛТД" за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, заслухавши пояснення представників сторін в судовому засіданні, перевіривши оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. При цьому апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обгрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено слідуюче.

04.07.2014 р. дочірнім підприємством "Євроголд Индестриз ЛТД" /замовник/ та товариством з обмеженою відповідальеістю "Автологістик" /експедитор замовника/ укладено договір-заявку на перевезення вантажу № 005 (OR14/22256) за маршрутом м.Житомир (Україна) - Polch (Німеччина) /а.с.35/.

08.07.2014 р. товариством з обмеженою відповідальністю "Козяр-Транс" /перевізник/ та товариством з обмеженою відповідальністю "Автологістик" /експедитор/ укладено договір-заявку на перевезення вантажу № 7 /а.с.6/.

Згідно з п.5. договору перевізник контролює процес завантаження, правильність кріплення, стан упаковки та несе відповідальність за правильне розміщення вантажу.

Вартість послуги з перевезення вантажу визначена сторонами в розмірі 1200 євро по курсу Національного банку України на день розвантаження.

Відповідно до п. 11. договору оплата за транспортні послуги перевізника здійснюється експедитором після надання перевізником документів згідно зі п.11. і оригіналів слідуючих документів: рахунок - фактури, акт виконаних робіт, CMR - накладна з відміткою вантажоотримувача, податкова накладна, договору - заявки. Документи повинні бути надані у строк не більше 20 календарних днів з моменту вивантаження.

На виконання умов договору позивачем було прийнято вантаж та здійснено перевезення вантажу за маршрутом м.Житомир (Україна) - Polch (Німеччина), що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною CMR № 010577 від 10.07.2014 р. /а.с.7, 36-37, 89-90/.

Згідно відмітки вантажоотримувача у міжнародній товарно-транспортній накладній CMR № 010577 від 10.07.2014 р. товар вивантажено 16.07.2014 р.

Відповідно до статті 909 Цивільного кодексу України, ст.307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Частиною 2 статті 307 Господарського кодексу України передбачено, що укладання договору перевезення вантажу підтверджується складанням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента, тощо) відповідно до вимог законодавства.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Позивачем 16.07.2014 р. складено акт надання послуг № 14/231 та рахунок на оплату №14/231 за договором - заявкою від 08.07.2014 р. з якого вбачається, що позивачем було виконано міжнародні автотранспортні перевезення по маршруту м. Житомир (UA) - пп.Краківець (UA), пп.Краківець (UA) - м. Polh (D) з визначеною вартістю наданих послуг у сумі 19144,02 грн. без ПДВ /а.с.8, 30/.

Акт надання послуг № 14/231, рахунок на оплату № 14/231, податкова накладна від 16.07.2014 р. /підписані зі сторони позивача та скріплені печаткою/ і міжнародна товарно-транспортна накладна СМR № 010577 від 10.07.2014 р. направлені відповідачу та отримані останнім 01.08.2014 р.

Відповідач оплату наданих послуг по перевезенню вантажу на протязі 15-20 банківських днів з дня отримання оригіналів документів не здійснив.

21.07.2014 р. листом № 288 ТОВ "Автологістик" повідомив позивача про пошкодження товару при здійснення міжнародного перевезення та покладення відповідальності на позивача з урахуванням калькуляції замовника - експедитора /а.с.62/.

Разом з тим, позивач у зустрічній претензії № 2-07/14 від 30.07.2014 р. зазначив, що ТОВ «Автологістик» не надано жодного доказу щодо встановлення факту пошкодження вантажу (акт експертизи, акт огляду), крім того, відсутні претензія та калькуляція замовника, що обумовлює обов'язок ТОВ «Автологістик» здійснити оплату за надані послуги у сумі 19144,02 грн. /а.с.9/.

04.08.2014 р. відповідач листом № 317 повідомив позивача про відмову в оплаті послуг перевезення, оскільки з вини перевізника пошкоджено вантаж на суму, яка перевищує вартість послуг перевезення /а.с.11/.

З матеріалів справи вбачається, що під час вивантаження вантажу вантажоотримувачем було виявлено пошкодженння вантажу, про що отримувач вказав у CMR № 010577: 'палета на вантажівці сильно зміщена, через що пошкоджений вантаж.16.07.14 Підпис'.

21.07.2014 р. представниками повного товариства "Євроголд Сервіс Цумбюль та Ко.Торгове агентство" та Alpfa GmbH складено Акт № 2/2014 про виявлення при перевірці та подальшому розвантаженні часткового пошкодження товару, а саме: сушарки для білизни з блокуванням від дітей (довжина близько 18м.) - 300 шт., вартістю 1215,00 євро /а.с. 83-84/.

Колегія суддів вважає заперечення відповідача безпідставними з урахуванням такого:

суду не надані належні та допустимі доказів на підтвердження ступеню пошкодження вантажу, кількості пошкодженого товару, відсутні також відомості про відмову вантажоодержувача від отримання конкретної кількості пошкодженого товару. Відповідно - відсутні підстави для обрахування дійсної вартості збитків та застосування умов п.п.6-7 договору перевезення. Колегія суддів звертає увагу, що відомості про пошкодження у міжнародній товарно-транспортній накладній та в акті, складеному в односторонньому порядку представниками вантажоодержувача містять різні відомості щодо кількості пошкодженого товару, тоді як характер/ступінь пошкоджень не описано взагалі;

відсутність товару у сторін (товар прийнятий вантажоодержувачем) унеможливлює призначення експертизи;

вимога про відшкодування збитків не є предметом позову у даній справі, зустрічна позовна вимога не заявлялась відповідачем. Отже, доказування факту та розміру збитків виходить за межі позову у даній справі, тоді як стягнення збитків може бути предметом позову в іншій справі.

Крім того, частиною 4 статті 23 Конвенції визначено, що крім того, підлягають відшкодуванню (перевізником): плата за перевезення, мито, а також інші платежі, пов'язані з перевезенням вантажу, цілком у випадку втрати всього вантажу й у пропорції, що відповідає розміру збитку, при частковій втраті; інший збиток відшкодуванню не підлягає. Отже, не підлягає відшкодуванню у правовідносинах щодо перевезення витрати на додаткове розвантаження товару та на його перепакування.

Відповідно до п.5. договору, сторони визначили, що винагорода за надані послуги з перевезення вантажу становить 1200 євро по курсу НБУ на день розвантаження. Згідно зі відмітки вантажоотримувача у товарно-транспортній накладній CMR № 010577 від 10.07.2014р. товар вивантажено 16.07.2014 р. Національним банком України на 16.07.2014 р. встановлено курс національної валюти до євро у розмірі - 15,95 грн. за 1 євро.

Отже, суд першої інстанції правильно визначив вартість наданої послуги з перевезення в сумі 19140,00 грн.

Суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні позовної вимоги про стягненя з відповідача 536,03 грн. пені за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, оскільки сторонами у договорі не передбачено стягнення пені як відповідальності за несвоєчасне виконання зобов'язання по оплаті наданих послуг.

Разом з тим, судом встановлено невиконання відповідачем грошового зобов'язання в обумовлений договором строк. Умовами п.5 договору сторони погодили виконання оплати у національній валюті гривні з урахуванням валютного еквіваленту, що відповідає нормам ст.524 ЦК України.

Отже, позовна вимога про стягнення 62,94 грн. відсотків річних від простроченої суми 19140,00 грн. за період прострочення з 20.08.2014 р. по 07.10.2014 р. правомірно задоволена судом першої інстанції відповідно до норм ст.625 ЦК України та з урахуванням обставин справи.

Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення господарського суду Житомирської області від 23.12.2014 р. у справі № 906/1400/14 прийняте на підставі матеріалів справи, відповідає нормам матеріального та процесуального права. Доводи скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі, висновків місцевого господарського суду не спростовують і не можуть бути підставою згідно зі ст.104 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Судові витрати покладаються на відповідача відповідно до ч.1 ст.49 Господарського процесуального кодексу України. При цьому встановлено, що скаржником, відповідно до платіжного доручення № 817 від 09.01.2015 р. сплачено судовий збір у розмірі 987,15 грн. - більшому, ніж необхідно відповідно до пп.4 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір", тому зайво сплачена сума підлягає поверненню з державного бюджету за ухвалою суду.

Керуючись ст.ст.49,99,101,103-105 Господарського процесуального кодексу України, суд -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу відповідача товариства з обмеженою відповідальністю "Автологістик" залишити без задоволення, рішення господарського суду Житомирської області від 23.12.2014 р. у справі № 906/1400/14 залишити без змін.

Матеріали справи № 906/1400/14 повернути господарському суду Житомирської області.

Головуючий суддя Маціщук А.В.

Суддя Гулова А.Г.

Суддя Петухов М.Г.