Ухвала

від 10.11.2014 по справі 2а-1670/8824/11

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 листопада 2014 року м. Київ К/9991/53169/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Головуючий:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України у Полтавській області

на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 12.12.2011 р.

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 09.04.2012 р.

у справі №2а-1670/8824/11

за позовом Карлівської міжрайонної державної податкової інспекції в Полтавській області

до Селянського (фермерського) господарства «Серпневе»,

за участю третіх осіб - Управління Державного казначейства України в Чутівському районі Полтавської області

та Головного управління Державного казначейства України у Полтавській області,

про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ :

Карлівська міжрайонна державна податкова інспекція в Полтавській області (далі-позивач) звернулась до суду з позовом до Селянського (фермерського) господарства «Серпневе» (далі-відповідач) про стягнення заборгованості.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 12.12.2011 р., залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 09.04.2012 р., у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, казначейська служба звернулася до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

Відповідач на адресу суду касаційної інстанції надіслав письмові заперечення на касаційну скаргу, за змістом яких просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як свідчать матеріали справи, 14.09.2011 р. Управлінням Державного казначейства України в Чутівському районі Полтавської області внесено подання №83 до Чутівського відділення Карлівської міжрайонної державної податкової інспекції, яким запропоновано здійснити заходи зі стягнення заборгованості з відповідача у розмірі 7 362,47 грн., з яких 1 206,45 грн. за основним боргом та 6 156,02 грн. пені.

02.09.2011 р. та 22.10.2011 р. позивачем ухвалені відповідно перша та друга податкові вимоги на суму 7 242,70 грн., які були отримані відповідачем.

Як свідчить наявна у матеріалах справи історична довідка, надана УДК у Чутівському районі, відповідач відповідно до Порядку надання бюджетної позички на закупівлю продовольчого зерна та сортового насіння за державним замовленням 1997 року, затвердженого спільним наказом Міністерства сільського господарства і продовольства України, Міністерства фінансів України та Державної акціонерної компанії «Хліб України» від 04.03.1997 р. №70/54/18 та відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про підписання договору з Товарно-кредитною корпорацією США про продаж сільськогосподарських товарів» від 09.09.1996 р. №551-р, отримав від постачальника ДП «Хлібна база №88» аванс у вигляді насіння на суму 4 863,55 грн.

Згідно умов надання та повернення коштів, відповідач зобов'язаний був повернути суму позички не пізніше 01.10.1998 р.

Відповідно до Постанови Кабінету міністрів України «Про забезпечення сільськогосподарських товаровиробників матеріально-технічними та фінансовими ресурсами в 1999 році» від 10.12.1998 р. №1953, термін погашення позики продовжено до 01.10.1999 р.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що наявність у позивача боргу відповідачем не підтверджено, у зв'язку з відсутністю документів, що вказують на природу походження такого боргу.

Порядок надання бюджетної позички на закупівлю державного зерна і сортового насіння за державним замовленням 1997 року затверджений спільним наказом Міністерства сільського господарства і продовольства України, Міністерства фінансів України та Державної акціонерної компанії «Хліб України» від 04.03.1997 р. № 70/54/18.

Забезпечення встановлених обсягів закупівлі зерна та іншої сільськогосподарської продукції було здійснено шляхом надання бюджетних позичок виконавцям державного замовлення (сільськогосподарським виробникам усіх форм власності) в порядку, встановленому вказаним наказом.

Як зазначено у наказі, бюджетні позички на закупівлю продовольчого зерна та іншої сільгосппродукції мали надаватися у межах коштів передбачених на цю мету, на умовах забезпечення повернення та встановлення відповідальності за цільове ефективне використання коштів Відділенням державного казначейства України укладалися договори із заготівельними підприємствами та виробниками про надання бюджетної позички для авансування закупівлі зерна за державним замовленням 1997 року на всю суму належного господарству авансу з подальшим уточненням його фактичного розміру.

Для остаточних розрахунків за закуплену за державним замовленням продукцію у 1997 році між відділеннями Державного казначейства в районах і заготівельними підприємствами укладалися договори про надання бюджетної позички. Перерахування коштів органами державного казначейства здійснювалося на підставі укладених договорів про надання бюджетних позичок та відбувалося через рахунки державного казначейства України. Зазначені договори мали визначати мету надання бюджетної позички, її суму, терміни повернення та санкції за порушення умов договору.

Таким чином, бюджетні позички на виконання Наказу №70/54/18 отримувались на договірних засадах. Саме умовами укладених договорів передбачався порядок їх отримання, повернення та нарахування штрафних санкцій та пені.

Разом з тим, на вимогу судів першої та апеляційної інстанцій позивачем не було надано копій контрактів, договорів, платіжних чи інших документів, передбачених вказаним Порядком, які б підтвердили надання відповідачу упродовж 1997 року позички на поворотній основі за рахунок коштів державного бюджету та її неповернення у визначений строк.

Відсутні також докази передачі відповідачу суми позички, що унеможливлює встановлення строків її погашення, дату, із якою позивач пов'язує прострочення відповідачем повернення позички та відповідно виникнення права на нарахування пені, та визначення розміру пені.

Колегія суддів погоджується із доводами судів, що історична довідка від 14.09.2011 р. №03-14/360, що міститься в матеріалах справи, не підтверджує наявність у відповідача заявленої до стягнення суми заборгованості

У відповідності до ч.1 ст.71 КАС України , кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже, вирішуючи питання про наявність правових підстав для стягнення з відповідача боргу за бюджетною позичкою у розмірі 1 206,45 грн. та 6 156,02 грн. нарахованої пені, суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано відмовили у задоволенні позовних вимог.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України у Полтавській області залишити без задоволення.

2. Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 12.12.2011 р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 09.04.2012 р. у справі №2а-1670//8824/11 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.