Ухвала

від 15.12.2014 по справі 826/7197/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 грудня 2014 року м. Київ К/800/45490/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів :

Головуючого Кошіля В.В.

Суддів Борисенко І.В.

Моторного О.А.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07.08.2014

та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.06.2014

у справі № 826/7197/14

за позовом Державного авіабудівного концерну «Антонов»

до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про визнання неправомірними дій, скасування податкової вимоги та рішення

ВСТАНОВИВ:

Державний авіабудівний концерн «Антонов» звернувся до суду з позовом про визнання неправомірною відмови у скасуванні податкової вимоги та рішення про опис майна у податкову заставу від 30.04.2014 № 4795/10/26-57-25-34, скасування податкової вимоги Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 25.03.2014 № 1046-25 та рішення про опис майна у податкову заставу від 25.03.2014 № 35/26-57-25-01-10.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.06.2014, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07.08.2014, позов задоволено частково; скасовано податкову вимогу від 25.03.2014 № 1046-25 та рішення про опис майна у податкову заставу від 25.03.2014 № 35/26-57-25-01-10; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій; прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивачем платіжними дорученнями від 19.02.2014 № 18 та № 19, від 26.02.2014 № 20, № 21, № 22, № 23 перераховано кошти по самостійно визначеним податковим зобов'язанням на рахунки податкового органу.

Згідно виписки по особовому рахунку від 19.02.2014 банківською установою до бюджету з рахунку позивача були переказані кошти у рахунок сплати податку на додану вартість за січень 2014 року та податку на прибуток за 2013 рік у сумі 276 743 грн.

25.03.2014 відповідачем прийнята податкова вимога № 1046-25 про визначення суми податкового боргу у розмірі 276 670,45 грн.

Рішенням від 25.03.2014 № 35/26-57-25-01-10 описано майно у податкову заставу ДАК «Антонов».

Листами від 12.03.2013 № 121/2032 та від 31.03.2014 № 121/2550 відповідача проінформовано, що позивачем здійснено оплату по податковим зобов'язанням у встановлені законодавством строки.

Крім того, в АТ «Брокбізнесбанк» з 28.02.2014 запроваджено тимчасову адміністрацію, клієнтом якого являвся позивач.

Переглядаючи рішення судів попередніх інстанцій в межах касаційної скарги, суд касаційної інстанції погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Згідно з п. 1.24 ст. 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» переказ коштів - рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі. Ініціатор та отримувач можуть бути однією і тією ж особою.

Відповідно п. 22.4 ст. 22 цього Закону під час використання розрахункового документа ініціювання переказу є завершеним: для платника - з дати надходження розрахункового документа на виконання до банку платника; для банку платника - з дати списання коштів з рахунка платника та зарахування на рахунок отримувача в разі їх обслуговування в одному банку або з дати списання коштів з рахунка платника та з кореспондентського рахунка банку платника в разі обслуговування отримувача в іншому банку. Банки мають забезпечувати фіксування дати прийняття розрахункового документа на виконання.

Згідно з п. 129.6 ст. 129 Податкового кодексу України за порушення строку зарахування податків до бюджетів або державних цільових фондів, установлених Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», з вини банку такий банк сплачує пеню за кожний день прострочення, включаючи день сплати, та штрафні санкції у розмірах, встановлених цим Кодексом, а також несе іншу відповідальність, встановлену цим Кодексом, за порушення порядку своєчасного та повного внесення податків, зборів, платежів до бюджету або державного цільового фонду. При цьому платник податків звільняється від відповідальності за несвоєчасне або перерахування не в повному обсязі таких податків, зборів та інших платежів до бюджетів та державних цільових фондів, включаючи нараховану пеню або штрафні санкції.

Податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання (пп. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 ПК України ).

Відповідно до пп. 14.1.153 п. 14.1 ст. 14 ПК України податкова вимога - письмова вимога контролюючого органу до платника податків щодо погашення суми податкового боргу.

У разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення. Податкова вимога не надсилається (не вручається), якщо загальна сума податкового боргу платника податків не перевищує двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. У разі збільшення загальної суми податкового боргу до розміру, що перевищує двадцять неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, контролюючий орган надсилає (вручає) податкову вимогу такому платнику податків. Податкова вимога надсилається не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати суми грошового зобов'язання. Податкова вимога повинна містити відомості про факт виникнення грошового зобов'язання та права податкової застави, розмір податкового боргу, який забезпечується податковою заставою, обов'язок погасити податковий борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк, попередження про опис активів, які відповідно до законодавства можуть бути предметом податкової застави, а також про можливі дату та час проведення публічних торгів з їх продажу. Податкова вимога надсилається (вручається) також платникам податків, які самостійно подали податкові декларації, але не погасили суми податкових зобов'язань у встановлені цим Кодексом строки, без попереднього надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення (ст. 59 ПК України).

Згідно з п. 89.1 ст. 89 ПК України право податкової застави виникає у разі: несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов'язання, самостійно визначеної платником податків у податковій декларації, - з дня, що настає за останнім днем зазначеного строку; несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов'язання, самостійно визначеної контролюючим органом, - з дня виникнення податкового боргу.

Узагальнюючи наведені норми права, суд касаційної інстанції приходить до висновку, що право виставляти податкову вимогу та право податкової застави виникає у контролюючого органу лише за наявності у платника податків непогашеної у встановлені строки суми узгодженого грошового зобов'язання.

Проте, в даному випадку вини платника в порушенні строків немає, оскільки кошти не зараховані до державного бюджету з вини банківської установи, в якій обслуговувався платник.

За вказаних обставин, меж перегляду, відсутності порушень норм матеріального та процесуального права, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про часткове задоволення позовних вимог є вірним, а касаційна скарга відповідача - необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220 1 , 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві відхилити.

Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07.08.2014 та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.06.2014 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. Кошіль Судді І.В. Борисенко О.А. Моторний