Постанова

від 23.12.2014 по справі 910/16379/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" грудня 2014 р. Справа№ 910/16379/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко А.І.

суддів: Михальської Ю.Б.

Отрюха Б.В.

за участю представників сторін:

від позивача: Вайнер О.І. - адвокат

від відповідача: Руденко В.П. - представник

розглянувши апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Лікувально-оздоровчий комплекс "Айвазовське"

на рішення

Господарського суду м. Києва

від 22.10.2014р.

у справі № 910/16379/14 (суддя Т.Ю. Трофименко)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "СІММ"

до Приватного акціонерного товариства "Лікувально-оздоровчий комплекс "Айвазовське"

про стягнення 101 325, 66 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю " Будівельна компанія "СІММ " звернулося до Приватного акціонерного товариства "Лікувально-оздоровчий комплекс "Айвазовське" про стягнення 101 325, 66 грн.

Рішенням Господарського суду м. Києва позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю " Будівельна компанія "СІММ " задоволені.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, просить рішення місцевого суду скасувати повністю та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на те, що місцевим судом при прийнятті рішення були порушені норми матеріального та процесуального права, неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи.

В обгунтування апеляційної скарги, скаржником зазначено, що 27.04.2013 року між Приватним акціонерним товариством "Лікувально-оздоровчий комплекс "АЙВАЗОВСЬКЕ" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "СІММ" був укладений договір підряду, при виконанні робіт за вищезазначеним договором між сторонами було погоджено надання відповідачем послуг з утримання працівників позивача за рахунок плати за підрядні роботи.

З цього приводу сторонами були підписані відповідні акти про надані відповідачем послуг TOB «Будівельна компанія «СІММ» на загальну суму 19 800,00 грн., та які відповідач має намір узгодити з позивачем шляхом зменшення суми боргу по договору підряду.

Скаржник зазначає, що посилання суду на наявність в матеріалах справи вимоги позивача, направленої ПрАТ « Лікувально-оздоровчий комплекс "Айвазовське" за допомогою засобу зв'язку - телеграфу, про стягнення заборгованості у розмірі 83 254,80 грн. та штрафних санкцій у розмірі 18 043,14 грн. не може бути єдиним доказом взаємовідносинах сторін по договору підряду.

Ухвалою від 26.11.2014 року порушено апеляційне провадження у справі та визнано явку повноважних представників сторін в судове засідання обов'язковою.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, колегія встановила наступне.

27.04.2013 року між ПАТ "Лікувально-оздоровчий комплекс "АЙВАЗОВСЬКЕ" (замовник) та ТОВ "Будівельна компанія "СІММ" (підрядник) був укладений договір підряду № б/н.

За умовами договору підрядник зобов'язується на свій ризик виконати за завданням замовника, а замовник зобов'язується прийняти і оплатити наступну роботу: виробництво залізобетонних робіт з облаштуванню французької набережної.

Пунктом 11.1 передбачено, що договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до 31.12.2013, проте в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх обов'язків.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. До зобов'язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який правочин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов'язань.

Згідно з п. 2.1. договору договірна ціна робіт складається з договірних цін на види робіт і є доповненням №1 до даного договору.

Розрахунки за договором проводяться згідно актів виконаних робіт. На протязі дванадцяти календарних днів після підписання договору замовник перераховує 30 000, 00 грн. - авансовий платіж, для придбання витратних матеріалів, оплати витрат на відрядження (п. 3.1).

Пунктом 3.2. договору визначено, що форма оплати безготівкова в національній валюті України, платіжним дорученням на розрахунковий рахунок підрядника.

Кінцевий розрахунок проводиться замовником після повного завершення робіт, включаючи усунення виявлених в процесі приймання недоліків і підписання акту прийому-здачі робіт не пізніше десяти банківських днів (п. 3.4. договору).

Пунктом 4.1. договору визначено строк виконання зобов'язань, відповідно до якого підрядник зобов'язується виконати роботи в строк до 01.06.2013р.

Пунктом 5.2.2. визначено, що за умовами договору, підрядник зобов'язаний своїми силами і засобами виконати всі роботи в об'ємі і в строки, передбачені даним договором, за прийнятою в ньому методикою, не суперечачи діючим на території замовника нормам, і здати роботи замовнику за актом прийому-передачі в належному стані (п. 5.1.1.), а замовник зобов'язаний оплатити підряднику роботу, передбачену п.1 даного договору, в розмірах та в строки, встановлені договором.

Згідно з п. 6.4. договору за порушення строків повного розрахунку замовнику нараховується пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої в заданий період, від неоплаченої суми за кожен день прострочення.

Як свідчать матеріали справи, підрядник здав, а замовник прийняв виконані за договором роботи, на загальну суму 83 254, 80 грн., що підтверджується Актом приймання виконаних робіт від 29.06.2013р. та довідкою про вартість виконаних будівельних робіт та витрат від 29.06.2013р.

В обґрунтування своїх позовних вимог позовних вимог позивач зазначає, що відповідач не розрахувався за виконані роботи, внаслідок чого в нього утворилась заборгованість в розмірі 83 254, 80 грн.

Позивачем на адресу ПАТ "Лікувально-оздоровчий комплекс "АЙВАЗОВСЬКЕ" (за допомогою засобу зв'язку - телеграфу) була надислана вимога про сплату заборгованості в розмірі 83 254, 80 грн. та штрафних санкцій в розмірі 18 043, 14 грн. за неналежне виконання умов договору підряду № б/н від 27.04.2013р.

ПАТ "Лікувально-оздоровчий комплекс "АЙВАЗОВСЬКЕ" зазначену вимогу залишив без відповіді.

Дослідивши зміст укладеного договору, суд дійшов до висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором підряду.

Відповідно до ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Згідно з ст. 843 ЦК України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Ціна роботи у договорі підряду включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу.

Частиною 1 ст. 854 ЦК України встановлено, що якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Пунктом 4 ст. 882 ЦК України передбачено, що передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами.

Пунктом 6.1 договору передбачено, що по закінченню виконання робіт, сторони підписують акт приймання-здачі робіт.

Статею 853 ЦК України зазначено, що замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її, і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків, негайно заявити про них підрядникові.

Замовник, який одержав повідомлення підрядника про готовність до передання робіт, виконаних за договором будівельного підряду зобов'язаний негайно розпочати їх прийняття (ч. 1 ст. 882 ЦК України ).

Відповідно до ч. 4 ст. 882 ЦК України передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною.

У свою чергу, обов'язок прийняти виконані роботи, а у випадку виявлення недоліків робіт негайно про них заявити (у тому числі шляхом мотивованої відмови від підписання акта виконаних робіт) законом покладений саме на замовника.

При розгляді справи судом встановлено, що відповідач не виконав взятих на себе зобов'язань за договором щодо оплати здійснених позивачем робіт, тому позовні вимоги про стягнення з нього грошових коштів в розмірі 83 245,80 грн. є правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 3% річних в сумі 2641,35 грн. та інфляційні втрати в сумі 9907,32 грн.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Таким чином, ч. 1 ст. 625 ЦК України встановлює виняток із загального правила статті 614 ЦК України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Згідно розрахунку позивача, 3% річних становлять 2641,35 грн., а інфляційні збитки - 9907,32 грн. Суд вважає даний розрахунок обґрунтованим та задовольняє позовні вимоги в цій частині.

Як свідчать матеріали справи, відповідач припустився прострочення платежу, а тому позивач, керуючись п. 6.4 договору просить суд стягнути з відповідача пеню за несвоєчасну оплату товару, яка за розрахунками становить 5522,19 грн.

Пунктом 6.4. договору встановлено, що за порушення строків повного розрахунку замовнику нараховується пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої в заданий період, від неоплаченої суми за кожен день прострочення.

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Разом з цим, пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Зазначена стаття передбачає строк, у межах якого нараховуються штрафні санкції, у разі якщо інше не встановлено законом або договором, а строк, протягом якого особа може звернутися до суду за захистом свого порушеного права встановлюється Цивільним кодексом України.

Укладеним між сторонами договором передбачено нарахування пені за кожний день прострочення, тобто, відповідальність носить подовжувальний характер.

В зв'язку з тим, що взяті на себе зобов'язання по оплаті за виконані роботи відповідач не виконав, він повинен сплатити позивачу, крім суми основного боргу, відповідно до п. 6.4. договору, пеню розмір якої, за обґрунтованими розрахунками позивача становить 5522,19 грн.

За розрахунком місцевого суду, з яким колегія погоджується повністю, вимоги позивача в частині стягнення пені в сумі 5522,19 грн. обґрунтовані і підлягають задоволенню.

Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Враховуючи вище перелічене слід зазначити, що відповідач не виконав взятих на себе зобов'язань за договором щодо оплати здійснених позивачем робіт, тому позовні вимоги про стягнення з нього грошових коштів в розмірі 83 245,80 грн. є правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

Приписами ч. 6 ст. 232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Апелянтом не надано суду доказів, які б свідчили про необґрунтованість позовних вимог, а доводи викладені в апеляційній скарзі не можуть бути підставами для скасування рішення місцевого суду.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає рішення суду по даній справі обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, а отже підстав для його скасування чи зміни не вбачається, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Також позивач просить стягнути з відповідача судові витрати за послуги адвоката у розмірі 2 500,00 грн.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "СІММ" та адвокатом Вайнером Олегом Леонідовичем (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 5492 від 23.01.2014 року) було укладено договір б/н від 04.07.2014 року, предметом якого є надання повіреним (Вайнером Олегом Леонідовичем) послуг довірителю (ТОВ «Будівельна компанія "СІММ») у вирішення спору між довірителем та Приватним акціонерним товариством "Лікувально-оздоровчий комплекс "Айвазовське" щодо стягнення суми боргу за надані довірителем послуги в розмірі 2 500,00 грн., за Ордером на надання правової допомоги КВ №111866, Договором про надання послуг № б/н від 04.07.2014 року та Видатковим касовим ордером №15 від 18.12.2014 року та підготовці всіх необхідних процесуальних документів, довіритель зобов'язується сплатити винагороду (гонорар) за дії повіреного, а також у випадку необхідності - фактичні витрати, пов'язані з виконанням договору.

Надання повіреним адвокатських послуг по стягненню суми заборгованості між повіреним та довірителем підтверджується Видатковим касовим ордером №15 від 18.12.2014 року (представлення інтересів в Київському апеляційному господарському суді з-но дог. №б/н від 04.07.2014), який свідчить про фактичне виконання адвокатом повіреного послуг, що передбачені договором, згідно якого Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "СІММ" сплатило Вайнеру Олегу Леонідовичу 2 500, 00 грн., за надання правової допомоги згідно договору № б/н від 04.07.2014р.

Відповідно до ст. 44 ГПК України до судових витрат відносяться витрати по сплаті державного мита, оплати послуг адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, а відповідно до ст. 48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України „Про адвокатуру".

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про адвокатуру» адвокат має право займатись адвокатською діяльністю індивідуально, відкрити своє адвокатське бюро, об'єднуватися з іншими адвокатами в колегії, адвокатські фірми, контори та інші адвокатські об'єднання, які діють відповідно до цього Закону та статутів адвокатських об'єднань.

За таких обставин колегія приходить до висновку, що в матеріалах справи достатньо доказів про понесені позивачем витрати на адвокатські послуги, колегія приходить до висновку, що витрати на адвокатські послуги підлягають задоволенню в розмірі 2 500,00 грн.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ренесанс Капітал Інвест" на рішення Господарського суду м. Києва від 08.08.2014р. у справі № 910/14422/14 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду м.Києва від 08.08.2014р. у справі № 910/14422/14 залишити без змін.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Лікувально-оздоровчий комплекс "Айвазовське" (01030, м. Київ, вул. Івана Франка, 40-Б, код. ЄДРПОУ 32425924) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "СІММ" (03179, м. Київ, просп.. Академіка Палладіна, 7/60, код ЄДРПОУ 22966269) 2 500, 00 грн. на адвокатські послуги.

Видати наказ.

Матеріали справи № 910/14422/14 повернути до Господарського суду м.Києва.

Головуючий суддя А.І. Тищенко

Судді Ю.Б. Михальська

Б.В. Отрюх