Рішення

від 17.12.2014 по справі 295/20817/13-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №295/20817/13-ц Головуючий у 1-й інст. Слюсарчук Н. Ф.

Категорія 27 Доповідач Зарицька Г. В.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2014 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючої - судді Зарицької Г.В.

суддів: Коломієць О.С., Якухно О.М.

з участю секретаря Добровольської Т.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів за договором позики

за апеляційними скаргами представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3, ОСОБА_2 на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 26 вересня 2014 року

встановила:

У грудні 2013 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 та просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість за договорами позики в розмірі 1 276 400 грн. В обґрунтування вимог зазначав, що ОСОБА_2 взяв у нього в борг грошові кошти, а саме: 09.06.2009 р. - 100 000 доларів США, 03.07.2009 р. - 50 000 доларів США, 05.05.2010 р. - 10 000 доларів США, а всього 160 000 доларів США, які зобов'язався повернути протягом одного року. Оскільки відповідач зобов'язання по поверненню коштів не виконав, просив позов задовольнити.

08.09.2014 року представник позивача - ОСОБА_3 звернувся до суду із заявою про збільшення позовних вимог та просив стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договорами позики в розмірі 2 484 312, 78 грн, яка складається з основної суми боргу в розмірі 160 000 доларів США, інфляційних втрат в розмірі 19 350, 9 доларів США та 3% річних від простроченої суми в розмірі 14 400 доларів США (а.с. 125-126).

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 26 вересня 2014 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг за договором позики від 05.05.2010 року в розмірі 129 500 грн та 3% річних в розмірі 11 655 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 310,22 грн судового збору.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення судом норм матеріального права, просить рішення скасувати і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Зокрема, зазначає, що суд не дав належної оцінки обставинам, на які він посилався в заперечення позову. Кошти в розмірі 160 000 дол. США отримав від позивача не за договором позики, а в якості оплати за надані ним консультаційні послуги.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі. Апелянт посилається на порушення судом норм матеріального права. Зазначає, що при вирішенні спору суд не звернув увагу на те, що позивач є громадянином іншої держави. А тому, на думку апелянта, норми цивільного права повинні застосовуватись з врахуванням положень Закону України „Про міжнародне приватне право".

В судовому засіданні представник відповідача - ОСОБА_5 доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 підтримав, проти доводів апеляційної скарги представника позивача - ОСОБА_3 заперечував, вважав їх необґрунтованими.

Позивач та його представник, а також відповідач в судове засідання не з'явилися, про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином (а.с.203-211).

Апеляційна скарга ОСОБА_2 до задоволення не підлягає, апеляційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 підлягає до задоволення частково, виходячи з наступного.

Закон України „Про міжнародне приватне право" встановлює порядок урегулювання приватноправових відносин, які хоча б через один із своїх елементів пов'язані з одним або кількома правопорядками, іншими, ніж український правопорядок, зокрема, визначає підсудність судам України справ з іноземним елементом (п.3 ч.1 ст.1, ст.ст. 75-77).

За положеннями ч.1 ст.4 цього ж Закону право, що підлягає застосуванню до приватноправових відносин з іноземним елементом, визначається згідно з колізійними нормами та іншими положеннями колізійного права цього Закону, інших законів, міжнародних договорів України.

За положеннями ч.1 ст.32, п.6 ч.1 ст.44 Закону України „Про міжнародне приватне право" зміст правочину може регулюватися правом, яке обрано сторонами, якщо інше не передбачено законом.

У разі відсутності згоди сторін договору про вибір права, що підлягає застосуванню до цього договору, застосовується право відповідно до частин другої і третьої статті 32 цього Закону, при цьому стороною, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту договору, є позикодавець - за договором позички.

У розписках, які подані на підтвердження укладення договорів позики та його умов, відсутні посилання на право, що регулює зміст правочинів.

Оскільки ОСОБА_1 звернувся за вирішенням вказаного спору до Богунського районного суду м. Житомира, а відповідач ОСОБА_2 не заперечував проти розгляду справи цим судом (ухвала про відкриття провадження в справі в частині визначення підсудності не оскаржена), колегія суддів вважає, що зміст правочинів має регулюватися правом держави Україна.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Частиною 1 ст. 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

За ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як видно з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, згідно з розпискою від 09 червня 2009 року ОСОБА_2 взяв у борг у ОСОБА_1 100 000 доларів США, які зобов'язався повернути протягом одного року (а.с. 4).

Зі змісту розписки від 03 липня 2009 року видно, що відповідач взяв у борг у ОСОБА_1 50 000 доларів США, які зобов'язався повернути протягом одного року (а.с. 5).

Відповідно до розписки від 05 травня 2010 року ОСОБА_2 взяв у позивача в борг 10 000 доларів США, які також зобов'язався повернути протягом одного року (а.с. 6).

За висновком почеркознавчої експертизи №1/5 від 11.03.2014 р., проведеної у кримінальному провадженні, рукописні тексти розписок ОСОБА_2 від 09.06.2009, від 03.07.2009 та рукописний запис „ОСОБА_2." в кінці тексту розписки ОСОБА_2 від 05.05.2010 виконані ОСОБА_2. Рукописний текст розписки ОСОБА_2 від 05.05.2010, який закінчується словами „Я ОСОБА_6..." та закінчується словами „имуществом 5 мая 2010 г.", виконаний не ОСОБА_2, а іншою особою. Підписи в розписках ОСОБА_2 від 09.06.2009, від 03.07.2009 та від 05.05.2010 виконані ОСОБА_2 (а.с.113-123).

В судовому засіданні представник відповідача визнав, що за вищевказаними розписками ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 160 000 доларів США, однак кошти не повертав, оскільки отримав їх як оплату за надані послуги.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції правильно виходив з вимог ст.ст. 1046, 1047, ч.2 ст.625 ЦК України та обґрунтовано стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 05.05.2010 р. в розмірі 129 500 грн. та 3% річних, що становить 11 655 грн.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що грошові кошти за розписками він отримував як оплату за виконану роботу з надання консультативних послуг, колегія суддів до уваги не бере, оскільки договори позики на даний час недійсними не визнані та є чинними.

Разом з тим, відмовляючи в задоволенні вимог про стягнення коштів за договорами позики від 09.06.2009 р. та від 03.07.2009 р., місцевий суд виходив з того, що позивачем без поважних причин пропущений строк позовної давності.

Проте, з таким висновком суду погодитися не можна.

Частиною 5 статті 267 ЦК України передбачено, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

З матеріалів справи видно, що 19 вересня 2014 року представник позивача подав до суду клопотання, в якому просив визнати поважними причини пропущення позовної давності. Зазначав, що позивач є громадянином Норвегії, українською мовою практично не володіє і відповідно не знає українського законодавства, а тому пропустив строк звернення до суду з даним позовом. Крім того, в зв'язку з неповерненням відповідачем грошових коштів за вищевказаними розписками та його шахрайськими діями щодо управління справами ТОВ „Дніпровський - 2006" у серпні 2013 року ОСОБА_1 звертався до правоохоронних органів з заявою про кримінальне правопорушення. 09.08.2013 р. відомості про кримінальне правопорушення по факту шахрайських дій відносно ОСОБА_1 були внесені до Єдиного державного реєстру. Однак, 19.08.2014 р. кримінальне провадження було закрито.

Наведені обставини колегія суддів вважає поважними причинами пропущення позовної давності. А тому, порушені права позивача щодо повернення йому грошових коштів за договорами позики від 09.06.2009 р. та від 03.07.2009 р. підлягають захисту.

З огляду на вищенаведене, рішення в частині відмови в задоволенні вимог про стягнення боргу за договорами позики від 09.06.2009 р. та від 03.07.2009 р. підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.

Згідно з ч.2 ст.533 ЦК України якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Станом на 17.12.2014 р. офіційний курс національної гривні до долара США становить 1577,8907 грн за 100 доларів США.

Отже, заборгованість за договорами позики від 09.06.2009 р. та від 03.07.2009 р. становить 2 366 836,05 грн (150 000 х 1577,8907 : 100 = 1577,8907) та 3% річних, що становить 213 015,24 грн, а всього 2 579 851,29 грн.

За ч.1 ст.11 ЦПК суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Оскільки за вищевказаними договорами позики позивач просив стягнути заборгованість у розмірі 2 095 036,68 грн, з яких 1 922 052 грн заборгованість за тілом позики та 172 984,68 грн 3% річних, колегія суддів стягує заборгованість в межах заявлених вимог.

Виходячи з системного аналізу діючого законодавства, частина 2 статті 625 ЦК щодо сплати боргу з урахуванням установленого індексу інфляції поширюється лише на випадки прострочення виконання грошового зобов'язання, визначеного договором у гривні. Зважаючи на те, що договори позики укладені сторонами в іноземній валюті - доларах США, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив позивачу у стягненні інфляційних втрат.

Рішення в зазначеній частині ухвалено судом з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 209, 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити. Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 26 вересня 2014 року в частині відмови в задоволенні позову про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованості за договорами позики від 09.06.2009 року та від 03.07.2009 року скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договорами позики від 09.06.2009 року та від 03.07.2009 року в розмірі 2 095 036,68 грн, з яких заборгованість за тілом позики 1 922 052 грн та 3% річних в розмірі 172 984,68 грн.

Рішення в частині розподілу судового збору змінити, збільшивши розмір судового збору стягнутого з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 з 310 грн. 22 коп. до 3 441 грн.

У решті рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і з цього ж часу може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуюча Судді: