Постанова

від 23.07.2009 по справі 31-2/104-07-4072

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

31-2/104-07-4072

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 23 липня 2009 р.                                                                                    № 31-2/104-07-4072  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіДобролюбової Т.В.

суддівДроботової Т.Б.

Швеця В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційне подання Заступника прокурора Одеської області

на постанову

Одеського апеляційного господарського суду від 17 лютого 2009 року

у справі№ 31-2/104-07-4072          

господарського судуОдеської області

за позовомЗаступника прокурора м. Одеси в інтересах держави в особі Відкритого акціонерного товариства “Державний ощадний банк України” в особі філії –Одеського обласного управління ВАТ “Ощадбанк”

до Німецько-українського спільного підприємства “Ява” у формі Товариства з обмеженою відповідальністю

простягнення 323 420,15 грн.

Згідно з Розпорядженням Вищого господарського суду України № 02.03-10/380 від 01 липня  2009 року у зв'язку з відпусткою судді Гоголь Т.Г. для розгляду касаційної скарги у цій справі сформовано колегію суддів у складі: Добролюбової Т.В. (головуючого), Дроботової Т.Б., Швеця В.О.

У судовому засіданні 16 липня 2009 року у справі було оголошено перерву до 23 липня 2009 року.

                       за участю представників сторін від:

прокуратури: Савицька О.В. (Генеральна прокуратура України, посв. № 231),

позивача: Кур'ята І.В. (дов. від 05.11.08),

відповідача: Фінкель В.М. (дов. від 20.02.08),                 

                                               ВСТАНОВИВ:

Прокурор м. Одеси в інтересах держави в особі ВАТ "Державний ощадний банк України" в особі філії Одеського обласного управління ВАТ "Ощадбанк" у травні 2007 року звернувся з позовом до Німецько-українського спільного підприємства "Ява" у формі ТОВ, і з урахуванням уточнень позовних вимог, просив стягнути 209 333, 43 грн процентів за безпідставне користування чужими грошовими коштами, 104 666,72 грн інфляційних та 9 420 грн річних, всього –323 420, 15 грн.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 27 листопада 2008 року, ухваленим  суддею Лєгоровим В.М., позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з відповідача 315 813, 45 грн. Рішення вмотивоване посиланнями на статті 216, 236, 536, 625, 1048, 1212 Цивільного кодексу України. Приймаючи рішення, суд виходив з того, що у період з 23.04.03 по 17.07.06 відповідач безпідставно користувався коштами банку, у зв'язку з чим дійшов висновку про правомірність нарахування йому процентів у розмірі 204 410, 78 грн. Обґрунтованими суд визнав вимоги щодо стягнення з відповідача 3 % річних в сумі 9 198, 45 грн і інфляційних витрат у сумі 102 204, 22 грн.

Одеський апеляційний господарський суд, колегією суддів у складі: Таценко Н.Б. –головуючого, Сидоренко М.В., Мишкіної М.А., постановою від 17 лютого 2009 року перевірене рішення місцевого господарського суду скасував, прийняв нове рішення про відмову в позові. При цьому апеляційний суд виходив з невірного застосування судом першої інстанції статей 59, 170, 214, 469 Цивільного кодексу УРСР, статті 625 Цивільного кодексу України, вказуючи на те, що між сторонами даного спору відсутні договірні правовідносини.

Не погоджуючись з винесеною у справі постановою, Заступник прокурора Одеської області звернувся до Вищого господарського суду України з касаційним поданням, в якому просить постанову Одеського апеляційного господарського суду від 17.02.09 скасувати, а рішення Господарського суду Одеської області від 27 листопада 2008 року залишити в силі. Касаційне подання вмотивоване посиланнями на помилкове незастосування судом апеляційної інстанції статей  216, 236, 536, 625, 1048, 1212, 1214 Цивільного кодексу України, а також положень Цивільного кодексу УРСР. Скаржник вказав, що предметом позовних вимог є зобов'язання НУСП "Ява" сплатити проценти за користування безпідставно одержаних грошових коштів. Вказане зобов'язання, на думку скаржника, виникає безпосередньо з акту цивільного законодавства, а саме з норми статті 1214  Цивільного кодексу України.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Швеця В.О., пояснення представників сторін, переглянувши матеріали справи і доводи касаційного подання, перевіривши правильність застосування судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

До Вищого господарського суду України від Німецько-українського спільного підприємства “Ява” у формі Товариства з обмеженою відповідальністю надійшов відзив на касаційне подання Заступника прокурора Одеської області, в якому відповідач вказав на законність і обґрунтованість оскаржуваної постанови апеляційного суду, у зв'язку з чим просив залишити її без змін, а касаційне подання –без задоволення.

Як установлено судами обох інстанцій та підтверджено матеріалами справи, 11.03.03 ВАТ „Державний ощадний банк України” (банк) в особі Дмитрієва О.М. та Німецько-українське спільне підприємство „Ява” у вигляді ТОВ (позичальник) уклали договір невідновлювальної кредитної лінії № 186 про надання банком на умовах договору позичальнику кредиту в розмірі 1 000 000 грн. у вигляді невідновлювальної кредитної лінії окремими частинами (траншами) з лімітом кредитування 1 000 000 грн. і остаточним терміном повернення не пізніше 11.03.2004р. з позичкового рахунку у безготівковому порядку на придбання основних засобів, товарів, сировини, матеріалів, сплати послуг (п.п.1.1 –1.3). На виконання умов вищезазначеного договору невідновлювальної кредитної лінії № 186 згідно додаткових угод до нього № № 1 –7  позичальник отримав від банку кредитні кошти окремими частинами (траншами) в період з 11.03.02 по 22.03.03 на загальну суму 883 000 грн. Однак 22.04.03 контрагентами підписано додаткову угоду № 8 до договору невідновлювальної кредитної лінії № 186, згідно якої за згодою сторін з 22.04.03 невідновлювальна кредитна лінія вважається відновлювальною кредитною лінією. В подальшому з 22.04.03 до 31.08.04 сторонами укладено додаткові угоди № № 9 –157 до договору відновлювальної кредитної лінії № 186, на підставі котрих позичальник отримав від банку кредитні кошти на загальну суму 4 682 650 грн. Двостороннім актом звірки взаєморозрахунків від 11.11.05 по кредитній угоді № 186 від 11.03.03 зафіксована наявність станом на 11.11.05 заборгованості товариства перед банком за основним боргом в сумі 961 729,18 грн та відсутність  заборгованості по сплаті відсотків. Судами також установлено, що рішенням Господарського суду Одеської області від 28.03.06  справі № 1/22-06-255 за позовом ВАТ „Державний ощадний банк України” в особі Одеського обласного управління ВАТ „Державний ощадний банк України” до Німецько-українського спільного підприємства „Ява” у вигляді ТОВ про стягнення заборгованості за договором невідновлювальної кредитної лінії від 11.03.03 № 186 та додатковою угодою до нього № 8 від 22.04.03 про переоформлення невідновлювальної кредитної лінії у відновлювальну в сумі 1 410 782,30 грн, в т. ч. 961 729,18 грн суми неповернутого кредиту, 207 538,20 грн відсотків за користування кредитом, 241 515,01 грн пені, задоволені частково у вигляді стягнення з товариства на користь банку 961 729,18 грн. (неповернутих отриманих від останнього на підставі оспорюваних договорів грошових коштів) заборгованості, в решті первісного позову відмовлено, уточнені зустрічні позовні вимоги Німецько-українського спільного підприємства „Ява” у вигляді ТОВ до ВАТ „Державний ощадний банк України” в особі Одеського обласного управління ВАТ „Державний ощадний банк України” про визнання недійсними укладених в період з 22.04.03 по 31.08.04 додаткових угод № № 8 -157  до договору невідновлювальної кредитної лінії          № 186 від 11.03.03 задоволені. Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 23.05.06 по даній справі рішення Господарського суду Одеської області від 28.03.06 в частині стягнення 961 729,18 грн скасовано, а пунктом 5 резолютивної частини постанови апеляційної інстанції за наслідками визнання недійсними додаткової угоди № 8 і додаткових угод № № 9 –157 до договору невідновлювальної кредитної лінії від 11.03.03 № 186 стягнуто з Німецько-українського спільного підприємства „Ява” на користь ВАТ „Державний ощадний банк України” в особі Одеського обласного управління ВАТ „Державний ощадний банк України” 680 840 грн. На виконання вказаної чинної постанови апеляційної інстанції по названій справі спільне підприємство перерахувало платіжними дорученнями від 01.06.06, 11.07.06 та 17.07.06 банківській установі отримані по визнаним 23.05.06 судом недійсними додатковим угодам № № 9 –157 до договору невідновлювальної кредитної лінії від 11.03.03 № 186 грошові кошти  у сумі 680 840 грн. Отже, предметом заявленого позову є матеріально-правова вимога Заступника прокурора міста Одеси в інтересах держави в особі ВАТ „Державний ощадний банк України” в особі філії –Одеського обласного управління ВАТ „Ощадбанк” до Німецько-українського спільного підприємства „ЯВА” у вигляді ТОВ про стягнення боргу в розмірі 323 420,15 грн, в тому числі 209 333, 43 грн процентів за безпідставне користування чужими грошовими коштами, 104 666,72 грн інфляційних та 9 420 грн річних. Підставою заявленого позову Заступник прокурора м. Одеси вказує те, що в період з 23.04.03 по 16.07.06 відповідач безпідставно використовував грошові кошти ВАТ "Державний ощадний банк  України" в особі філії Одеського обласного управління ВАТ "Ощадбанк".  Відповідно до приписів статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави - безпідставно набуте майно, зобов'язана повернути потерпілому це майно. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Таким чином, обов'язковою умовою, з якою законодавець пов'язує виникнення даного виду зобов'язань, є відсутність правової підстави для набуття майна однією особою за рахунок іншої особи. Відсутність правової підстави означає, що майно набуте особою поза підставою (юридичним фактом), передбаченою законом чи правочином. За приписами статті 1214 цього ж Кодексу особа, яка набула майно без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала. Статтею 177 Цивільного кодексу України унормовано, що об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші. Майном, як особливим об'єктом згідно зі статтею 190 цього Кодексу вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. Зі змісту наведених норм вбачається, що положення про зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави поширюються і на безпідставно набуті грошові суми.

Задовольняючи частково позовні вимоги, господарський суд виходив з того, що визнані недійсними у судовому порядку додаткові угоди №№ 9 –157 до договору від 11.03.03 № 186 свідчить про те, що останні є недійсними з моменту їх вчинення, а тому вони не створюють юридичних наслідків щодо виконання умов цих додаткових угод. Суд дійшов висновку про те, що отримані відповідачем за вказаними додатковими угодами від банку кредитних коштів в сумі 4 682 650 грн є безпідставними починаючи з дат укладення цих додаткових угод і до дат повернення відповідачем банку кредитних коштів. Відтак суд дійшов висновку про правомірність нарахування позивачем процентів за безпідставне користування відповідачем грошовими коштами банку на суму 204 410,78 грн. Крім того, суд першої інстанції вказав про обґрунтованість заявлених позивачем вимог щодо стягнення з відповідача  3% річних за  прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання щодо оплати процентів у  сумі 9 198,4 грн і  інфляційних витрат за період з квітня 2003 року по квітень 2007 року в сумі 102 204, 22 грн.

Скасовуючи рішення господарського суду першої інстанції, апеляційний суд вказав на те, що невизначення прокурором конкретного розміру безпідставно одержаних відповідачем коштів по додатковим угодам №№ 9-157 до договору невідновлювальної кредитної лінії від 11.03.03 № 186, що в даному випадку є необхідною умовою для здійснення нарахування відсотків, інфляційних і 3% річних за певний період є підставою для відмови у задоволенні позову внаслідок їх недоведеності в порядку статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до статті 11112 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої  інстанції  під час судового розгляду  справи.

Постановою Вищого господарського суду України від 06.03.08 скасовано постанову Одеського апеляційного господарського суду від 11.09.07 і рішення Господарського суду Одеської області від 16.07.07, а матеріали справи скеровано до суду першої інстанції для нового розгляду. При  скасуванні попередніх судових рішень, у постанові Вищого господарського суду України від 06.03.08 було зазначено про необхідність витребування у сторін даного спору актів звірки взаєморозрахунків по кредитній угоді № 186 від 11.03.03 від наявного в матеріалах справи акту звірки взаєморозрахунків від 11.11.05, а також обґрунтовані розрахунки процентів, які підлягають стягненню за безпідставне користування чужими грошовими коштами. Натомість, приймаючи оскаржувані рішення, суди обох інстанцій залишили поза увагою вказівки суду касаційної інстанції. Без дослідження залишився також довід відповідача  про те, що стягненню підлягає сума процентів за період з 23.05.06 (набрання законної сили постанови апеляційної інстанції у справі № 1/22-06-255) по 17.07.06 (остаточна сплата боргу). Отже, всупереч вимог закону при новому розгляді справи суд першої інстанції дану вказівку суду не виконав і не дав належної оцінки всім зібраним по справі доказам, доводам та запереченням сторін, що мають істотне значення для правильного вирішення даного спору. Повторно переглядаючи справу, апеляційний господарський суд, вказані недоліки господарського суду не усунув.

За таких обставин ухвалені в справі судові рішення не можуть вважатися законними і обґрунтованими.

Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, ухвала місцевого господарського суду та постанова господарського суду  апеляційної інстанції підлягають скасуванню, а справа –направленню на новий розгляд до господарського суду першої інстанції. При новому розгляді справи слід врахувати наведене і вирішити спір відповідно до закону.

           Виходячи з викладеного та керуючись статтями  1117, 1118, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційне подання Заступника прокурора Одеської області задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 17 лютого 2009 року і рішення Господарського суду Одеської області від 27 листопада 2008 року у справі № 31-2/104-07-4072 скасувати. Матеріали справи скерувати для нового розгляду до Господарського суду Одеської області.

Головуючий суддя:                                                                Т. Добролюбова  

                                                                                                  Т. Дроботова

Судді:   

                                                                                В. Швець