Постанова

від 26.12.2014 по справі 813/7839/14

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 грудня 2014 року справа № 813/7839/14

15 год. 32 . зал судових засідань №6

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Гулика А.Г.,

секретар судового засідання Павлишин Ю.І.,

за участю:

представника позивача Білої О.В.,

представника відповідача Холявки І.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Ізоляторна компанія" до Державної податкової інспекції у Франківському районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, податкової вимоги та скасування наказу,-

встановив:

товариство з обмеженою відповідальністю "Ізоляторна компанія" (надалі - ТзОВ "Ізоляторна компанія") звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Франківському районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області (надалі - ДПІ у Франківському районі м.Львова ГУ Міндоходів у Львівській області), в якому просить суд скасувати наказ ДПІ у Франківському районі м.Львова ГУ Міндоходів у Львівській області від 28.08.2014 року №776; визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 23.09.2014р. №0000312204 та №0000322204; визнати протиправною та скасувати податкову вимогу від 06.11.2014р. №3444-25.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що висновки акта перевірки від 11.09.2014р. №1570/13-05-22-04/38370184 не відповідають фактичним обставинам фінансово-господарської діяльності позивача. Позивач зазначає, що реальність його правовідносин з товариством з обмеженою відповідальністю «Універсал Компані» (далі - ТзОВ «Універсал Компані») та товариством з обмеженою відповідальністю «Опт Альянс Трейд 2013» (далі - ТзОВ «Опт Альянс Трейд 2013») підтверджується належним чином оформленими первинними документами. Також вказує, що в акті перевірки податковим органом не наведено будь-яких фактів щодо визнання первинних документів, поданих позивачем під час перевірки, недійсними.

Відповідач подав до суду заперечення на адміністративний позов, в якому проти позову заперечує, просить суд відмовити позивачу у задоволенні позову повністю. Свої заперечення обґрунтовує неможливістю підтвердити факт проведення позивачем операцій з ТзОВ «Універсал Компані» та ТзОВ «Опт Альянс Трейд 2013», оскільки дані перевірок звітності та інформація, яка міститься в матеріалах перевірок контрагентів свідчать про відсутність у контрагентів будь-яких трудових ресурсів, власних виробничих, складських, торгових приміщень, устаткування та транспортних засобів необхідних для виконання робіт.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав, наведених у позовній заяві. Просив суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечив. Просив суд у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково, з наступних підстав.

Суд встановив, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТзОВ «Ізоляторна компанія» з питань дотримання вимог податкового законодавства за липень 2013 року. За результатами перевірки відповідачем складено акт від 11.09.2014 року № 1570/13-05-22-04/38370184 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТзОВ «Ізоляторна компанія» з питань господарських відносин з ТзОВ «Універсал Компані» (код ЄДРПОУ 38569403), ТзОВ «Опт Альянс Трейд 2013» (код ЄДРПОУ 38569969) за липень 2013 р., а також документального підтвердження використання у власній господарській діяльності товарів (робіт, послуг) або про подальшу реалізацію цих товарів (робіт, послуг) від вищезазначених контрагентів» (далі - Акт перевірки).

На підставі висновків акта перевірки відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення №0000312204 від 23.09.2014р. про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 34870,65 гривень (в т.ч. 27896,52грн. - за основним платежем, 6974,13грн. - за штрафними санкціями) за порушення п.138.1, п.138.2, п.138.4 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового Кодексу України, та податкове повідомлення-рішення №0000322204 від 23.09.2014р. про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 36705,95гривень (в т.ч. 29364,76 грн. - за основним платежем, 7341,19 грн. - за штрафними санкціями) за порушення п.198.1, 198.3, 198.6 ст.198 Податкового кодексу.

Не погодившись з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями позивач звернувся до суду з вимогами про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, податкової вимоги та скасування наказу

При вирішенні спору по суті суд виходив з такого.

Щодо позовної вимоги про скасування наказу ДПІ у Франківському районі м.Львова ГУ Міндоходів у Львівській області від 28.08.2014 року №776 суд зазначає таке.

Відповідачем на підставі пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України прийнято наказ № 776 від 28.08.2014 року.

Відповідно до п.75.1 ст.75 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право проводити документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) перевірки.

Податковим кодексом України також надано контролюючому органу право проводити позапланову перевірку платника податків, яка не передбачається у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених вказаним Кодексом.

Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

Так, в силу приписів п.п. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 вказаного Кодексу, документальна позапланова виїзна перевірка здійснюється за наявності визначених обставин, серед яких, зокрема, виявлення за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит контролюючого органу протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Відповідно до п. 78.4 ст. 78 Податкового кодексу України про проведення документальної позапланової перевірки керівник органу державної податкової служби приймає рішення, яке оформлюється наказом.

Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено під розписку копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

Таким чином, документальна позапланова виїзна перевірка проводиться на підставі наказу керівника органу державної податкової служби та за наявності підстав для її проведення. В свою чергу, можливість для проведення документальної позапланової виїзної перевірки та прийняття відповідного наказу на підставі підпункту78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України виникає, зокрема, за наявності, однієї з умов, а саме: ненадання платником пояснень та їх документального підтвердження на запит податкового органу протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Згідно з п.п. 62.1.2 п. 62.1 ст. 62 Податкового кодексу України передбачено, що податковий контроль здійснюється шляхом інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів державної податкової служби.

Підпунктом 20.1.6 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України передбачено, що для здійснення функцій, визначених податковим законодавством, органи державної податкової служби уповноважені, зокрема, запитувати та вивчати під час проведення перевірок первинні документи, що використовуються в бухгалтерському обліку, регістри, фінансову, статистичну та іншу звітність, пов'язану з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів, виконанням вимог законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи.

Статтею 73 Податкового кодексу України передбачено, що органи державної податкової служби мають право звернутися до платників податків та інших суб'єктів інформаційних відносин із письмовим запитом про подання інформації (вичерпний перелік та підстави надання якої встановлено законом), необхідної для виконання покладених на органи державної податкової служби функцій, завдань, та її документального підтвердження.

Запит вважається врученим, якщо його надіслано поштою листом з повідомленням про вручення за податковою адресою або надано під розписку платнику податків або іншому суб'єкту інформаційних відносин або його посадовій особі.

Платники податків та інші суб'єкти інформаційних відносин зобов'язані подавати інформацію, визначену у запиті контролюючого органу, та її документальне підтвердження протягом одного місяця з дня, що настає за днем надходження запиту, якщо інше не передбачено вказаним Кодексом.

ДПІ у Франківському районі м.Львова ГУ Міндоходів у Львівській області направила позивачу лист від 03.06.14р. № 7955/10/22-410 про надання інформації та її документального підтвердження.

11.06.2014р. ТзОВ «Ізоляторна компанія» надіслала на адресу ДПІ у Франківському районі м.Львова ГУ Міндоходів у Львівській області відповідь із доданням копій документів

Разом з тим, суд звертає увагу на те, що позивачем надано не всі документи, що вимагались відповідачем на підтвердження господарських відносин.

З огляду на наведене, суд вважає, що відповідач правомірно видав наказ №776 від 28.08.2014 року про проведення документальної позапланової виїзної перевірки, який визнанню протиправним та скасуванню не підлягає.

Щодо позовної вимоги про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень відповідача від 23.09.2014р. №0000312204 та №0000322204 та визнання протиправною та скасувати податкової вимоги від 06.11.2014р. №3444-25 суд зазначає таке.

В акті перевірки відповідач встановив порушення позивачем п. 198.1 ст.198. п.198.3 статті 198, п. 198.6. ст.198, п.138.1, п.138.2, п.138.4 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України.

Також відповідачем встановлено відсутність фактичного надання послуг та укладання угод з без мети настання реальних наслідків у періоді, що перевірявся, а господарські операції за липень 2013 року щодо придбання ТзОВ «ІЗОЛЯТОРНА КОМПАНІЯ» послуг у постачальників ТзОВ «Універсал Компані», ТзОВ «Опт Альянс Трейд 2013» визнано такими, що не підтверджуються.

Відповідно до п.83.1 ст.83 Податкового кодексу України для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є: 83.1.1. документи, визначені вказаним Кодексом; 83.1.2. податкова інформація; 83.1.3. експертні висновки; 83.1.4. судові рішення; 83.1.6. інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені вказаним Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.

З огляду на викладене, до набуття законної сили рішенням суду про визнання недійсним правочину, за яким платником податків було сформовано податковий кредит та податкове зобов'язання з податку на додану вартість, податковий орган не має правових підстав для відображення в акті перевірки судження про вчинення таким платником порушення податкового законодавства щодо правильності та повноти справляння податків за вказаним правочином.

Підстави фіктивності правочину встановлюються законом, а не актами податкових перевірок.

Висновки перевірки ґрунтуються на висновках інших актів, а саме акта «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТзОВ «Універсал Компані» та ТзОВ «Опт Альянс Трейд 2013» щодо підтвердження господарських відносин з контрагентами за період травень 2013р. - вересень 2013р.».

В Акті контролюючий орган зазначив, що зустрічну звірку неможливо провести у зв'язку з тим, що контрагенти не перебувають за податковою адресою. Водночас, Порядок проведення зустрічних звірок визначено Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.10р. №1232 та форма акта про неможливість проведення зустрічної звірки не передбачає надання оцінки господарським операціям.

Крім того, неможливість проведення податковим органом зустрічної звірки не може вважатись доказом вчинення порушень податкового законодавства платником.

Су встановив, що у період, що перевірявся, позивач мав господарські правовідносини з ТзОВ «Універсал Компані», які ґрунтувались на наступних договорах.

Так, 01.07.2013р. позивачем укладено з ТзОВ «Універсал Компані» договір про надання послуг в інтернет мережі б/н.

На підтвердження реальності надання послуг за вказаним договором позивач надав суду копії таких документів: договору від 01.07.2013р. з додатками, оборотно-сальдової відомості по рахунку №6852, акта приймання виконаних послуг від 31.07.2013р.

01.06.2013р. позивачем укладено з ТзОВ «Опт Альянс Трейд 2013»» договір про виконання робіт з пакування продукції б/н.

На підтвердження реальності виконання робіт за вказаним договором позивач надав суду копії таких документів: договору від 01.06.2013р., акта виконаних робіт від 31.07.2013р., оборотно-сальдової відомості по рахунку №6852, наказів про відрядження з№5 від 30.05.2013р. та №6 від 10.07.2013р. з підтверджуючими документами.

15.04.2013р. позивачем укладено з ТОВ «Універсал Компані» договір суборенди нежитлових приміщень б/н.

На підтвердження реальності надання послуг за вказаним договором позивач надав суду копії таких документів: договору від 15.04.2013р. з додатками, оборотно-сальдової відомості по рахунку №6852, акта прийому-передачі наданих послуг від 15.08.2013р.,

Отримані за вказаними договорами послуги та роботи оплачені позивачем в повному обсязі, що підтверджено платіжними дорученнями №214 від 09.08.2013р. на суму 4000грн., №229 від 22.08.2013р. на суму 14960грн., від 08.08.2013р. №213 на суму 10000грн., від 16.08.2014р. №216 на суму 77628,56грн., від 18.07.2013р. №183 на суму 39600грн., від 16.08.2013р. на суму 30000грн.

Разом з тим, на виконання договірних зобов'язань контрагентами виписано належним чином оформлені податкові накладні від 31.07.2013р. №13 на суму ПДВ 8160грн., від 18.07.2013р. №39 на суму ПДВ 6600грн., від 31.07.2013р. №65 на суму ПДВ 14604,75грн.

Водночас, зі змісту акту перевірки слідує, що відповідач в ході перевірки дійшов до висновку про те, що укладені між позивачем та контрагентами договори та інші первинні документи до вказаних Договорів є такими, що суперечать законодавчим та нормативним актам, а також вказує на відсутність фактичного здійснення господарської операції між сторонами вказаних Договорів, їх здійснення з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, які не мають реального товарного характеру.

З цього приводу суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України визначено загальні умови, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зокрема, зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним тощо.

Статтею 204 Цивільного кодексу України визначена презумпція правомірності правочину, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно частини 3 статті 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, такий правочин може бути визнаний недійсним тільки судом. Згідно частини 1статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 статті 203 Цивільного кодексу України.

Разом з тим, як встановлено частиною 1 статті 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

При цьому, суд звертає увагу на те, що ст. 20 Податкового кодексу України, органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними, а надано лише право звертатися до суду, у тому числі подавати позови до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, щодо визнання оспорюванних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов'язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами.

Таким чином, висновки відповідача про непідтвердженість реальності здійснення операцій позивача з контрагентами без дослідження первинної документації, оформленої за результатами проведення таких операцій, є такими, що не носять правового підґрунтя.

Крім того, акти про неможливість проведення зустрічної звірки, в яких податковий орган робить висновок про порушення цивільного законодавства, відсутність факту реального здійснення діяльності спрямованої на проведення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам, не відповідають визначеному змісту акта про неможливість проведення зустрічної звірки.

Водночас, визначені чинним законодавством заходи, які здійснюються податковим органом з метою проведення зустрічних звірок суб'єктів господарювання, мають на меті лише отримання від таких осіб податкової інформації.

Згідно з п.22.1. ст.22 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об'єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов'язує виникнення у платника податкового обов'язку.

Відповідно до ст. 135 ПК України, доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II вказаного Кодексу. Суми, відображені у складі доходів платника податку, не підлягають повторному включенню до складу його доходів. Дохід від операційної діяльності визнається в розмірі договірної (контрактної) вартості, але не менше ніж сума компенсації, отримана в будь-якій формі, в тому числі при зменшенні зобов'язань, та включає: дохід від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг, у тому числі винагороди комісіонера (повіреного, агента тощо).

Статтею 188 ПК України визначено, що база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості (у разі здійснення контрольованих операцій - не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 вказаного Кодексу) з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг. До складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені), три проценти річних та інфляційні, що отримані платником податку внаслідок невиконання або неналежного виконання договірних зобов'язань. До бази оподаткування включаються вартість товарів/послуг, які постачаються (за виключенням суми компенсації на покриття різниці між фактичними витратами та регульованими цінами (тарифами) у вигляді виробничої дотації з бюджету та/або суми відшкодування орендодавцю - бюджетній установі витрат на утримання наданого в оренду нерухомого майна, на комунальні послуги та на енергоносії), та вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо отримувачем товарів/послуг, поставлених таким платником податку.

При цьому, зі змісту норм податкового законодавства слідує, що не підлягають включенню до валових витрат суми лише за відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, оформлених відповідно до вимог, встановлених статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні».

Згідно з пп. 138.10.3. п. 138.10. статті 138 Податкового кодексу України витрати на збут, які включають витрати, пов'язані з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг: а) витрати на пакувальні матеріали для затарювання товарів на складах готової продукції; б) витрати на ремонт тари; в) оплата праці та комісійні винагороди продавцям, торговим агентам та працівникам підрозділів, що забезпечують збут; витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг), на передпродажну підготовку товарів; ґ) витрати на відрядження працівників, зайнятих збутом; д) витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів, пов'язаних зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг (оперативна оренда, страхування, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, охорона); є) витрати на транспортування, перевалку і страхування товарів, транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів) відповідно до умов договору (базису) поставки; є) витрати на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування; ж) витрати на транспортування готової продукції (товарів) між складами підрозділів підприємства; з) інші витрати, пов'язані зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

З огляду на наведене, суд прийшов до висновку про те, що відповідачем безпідставно збільшено позивачу грошове зобов'язання з податку на прибуток в сумі 34870,65 гривень ( в т.ч. 27896,52 грн. - за основним платежем, 6974,13 грн. - за штрафними санкціями).

Щодо доводів відповідача про неправомірність віднесення позивачем сум податку до податкового кредиту суд зазначає таке.

Відповідно до п. 198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає зокрема у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 вказаного Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1статті 193 вказаного Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 вказаного Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 вказаного Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними вказаним пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до вказаного Кодексу. У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Механізм підтвердження платниками податків реальності тих господарських операцій, по яким були сформовані валові витрати та податковий кредит з ПДВ законодавством України не визначений. Податковий кодекс України визначає лише вимоги щодо документального підтвердження задекларованих сум податкового кредиту.

Статтею 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Виходячи з вимог п. 2, ст. 3 вказаного ж Закону України, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до приписів Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

При цьому, суд звертає увагу на те, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для вказаної особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. З огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит та віднесення сум понесених витрат до складу валових витрат Товариства не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Такі висновки суду повністю узгоджуються з правовою позицією Верховного суду України, викладеної у постанові від 31.01.2011р. у справі № 21-47а 10.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів, які підтверджували б відсутність фактичного виконання господарських договорів, узгодженість дій позивача з контрагентами з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаність щодо таких дій контрагентів. У зв'язку з наведеним, твердження відповідача про нереальність укладених правочинів є не обґрунтованими належними засобами доказування припущеннями.

З огляду на наведене, суд вважає, що відповідач не мав підстав для збільшення позивачу грошового зобов'язання з ПДВ, оскільки позивачем виконано всі вимоги щодо документального підтвердження задекларованих сум податкового кредиту у відповідності до норм чинного законодавства.

Таким чином, суд дійшов висновку, що податкові повідомлення - рішення ДПІ у Франківському районі м.Львова ГУ Міндоходів у Львівській області від 23.09.2014р.№0000312204 та №0000322204 та податкова вимога від 06.11.2014р. №3444-25 є протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України та ч.3 ст.2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, враховуючи вищевикладене суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

У відповідності до вимог ст. 94 КАС України на користь позивача слід стягнути судовий збір відповідно до задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 7-11, 14, 69-71, 86, 87, 94, 159, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1.Адміністративний позов задовольнити частково.

2.Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Франківському районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області від 23.09.2014р.№0000312204 та №0000322204.

3.Визнати протиправною та скасувати вимогу Державної податкової інспекції у Франківському районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області від 06.11.2014р. №3444-25.

4.В задоволенні решти позовних відмовити.

5.Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Ізоляторна компанія" (код ЄДРПОУ - 38370184) судові витрати у розмірі 182,70грн.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови суду складений та підписаний 30.12.2014р.

Суддя А.Г. Гулик