Постанова

від 30.12.2014 по справі 904/5673/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 грудня 2014 року Справа № 904/5673/14 Вищий господарський суд України в складі колегії суддів:

Овечкін В.Е. - головуючого, Чернов Є.В., Цвігун В.Л. за участю представників товариства з обмеженою відповідальністю "РИМ 2000" розглянув касаційну скаргу Саєнко І.М. товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Скелябудінвест" на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 27 листопада 2014 року у справі№ 904/5673/14 господарського суду Дніпропетровської області за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "РИМ 2000" дотовариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Скелябудінвест" простягнення 116 425, 25 грн. В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 17.09.2014 р.(суддя Євстигнеєв Н. М.) позов задоволено частково - стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю Будівельна компанія "Скелябудінвест" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Рим 2000" заборгованість за виконані роботи у сумі 100 526,55 грн., 3 % річних у сумі 2 883,6 грн., втрати від інфляції у сумі 12 844,16 грн., витрати по сплаті судового збору у сумі 2 325,08 грн., витрати на оплату послуг адвоката у сумі 2 000,00 грн. В решті позовних вимог відмовлено.

Приймаючи рішення, господарський суд виходив з обставин, що позовні вимоги про стягнення суми заборгованості у розмірі 100 526,55 грн. є правомірними та такими, що підлягають задоволенню. Оскільки при проведенні розрахунку позивачем було допущено помилку ( невірно зазначена сума основного боргу, на яку нараховані три відсотки та період виникнення прострочення ) вимоги позивача про стягнення трьох відсотків річних, місцевий суд задовольнив частково за період з 17.07.2013 р. по 30.06.2014 р. Сума втрат від інфляції у розмірі 12 844,16 грн. стягнута у повному розмірі.

Також, господарський суд дійшов висновку, що максимально допустимим розміром стягнення з відповідача вартості послуг адвоката, наданих позивачеві, є 2 000,00 грн., оскільки справа для професійного адвоката не є складною, розрахунки за позовом не потребують значних зусиль та часу, а сума основного боргу складається з суми вартості трьох актів виконаних робіт, розрахунок трьох відсотків річних та суми від інфляції охоплює не значний період.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 27.11.2014р. (судді: Кощеєв І.М., Бахмат Р.М., Кузнецов В.О.) рішення господарського суду Дніпропетровської області від 21.10.2013 р. в частині стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю Будівельна компанія "Скелябудінвест" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "РИМ 2000" витрат на послуги адвоката змінити.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю Будівельна компанія "Скелябудінвест" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "РИМ 2000" - 15 118,38 грн. витрат на послуги адвоката, про що видати наказ.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Відповідач в касаційній скарзі просить постанову апеляційного господарського суду скасувати з підстав неправильного застосування та порушення норм процесуального права, справу передати на новий розгляд до апеляційного господарського суду.

Скаржник доводить, що висновки суду апеляційної інстанції в частині витрат на послуги адвоката не відповідають нормам ст. 627 ЦК України, які передбачають вимоги до договору, не враховують необхідності дотримуватися вимог розумності та справедливості при укладенні договору, тому невірним є висновок про можливість встановити договором будь-якої вартості послуг без врахування складності справи, кваліфікації та досвіду адвоката, фінансового стану клієнта, витрати часу на виконання доручення, тощо.

ТОВ "РИМ 2000" у відзиві доводи скарги заперечує, вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов правомірних висновків та обґрунтовано стягнув суму витрат на послуги адвоката, тому просить оскаржувану постанову залишити без зміни, а у задоволенні касаційної скарги відмовити.

Вищий господарський суд України, розглянувши доводи касаційної скарги, відзиву, приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що товариство з обмеженою відповідальністю "Рим 2000" звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Скелябудінвест", про стягнення заборгованості у розмірі 116 425 грн. 25 коп., з яких: основний борг в розмірі 100 526, 55 грн.; 3% річних в розмірі 3 054, 54 грн. та сума втрат від інфляції - 12 844,16грн. Витрати, пов'язані зі сплатою судового збору склали 2 329, 00 грн., Розмір витрат, пов'язаних з наданням правової допомоги склав 17 767, 00 грн.

На підтвердження понесених витрат за послуги адвоката у вказаному розмірі Позивач надав суду наступні документи: Договір про надання правової допомоги в господарському процесі від 07.09.2013 р., укладений між Позивачем ( Замовник ) та адвокатом Саєнко І.М. (Виконавець ); докази оплати за надання адвокатських послуг (витяг з транзитного рахунку №29240805000069 для поповнення СКР №26258085084072 від 24.03.2014р. року про сплату за надання адвокатських послуг у розмірі 17 684,44 грн., платіжне доручення № 10808 від 18.03.2014 р. на суму 17 767 грн. ), копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю Саєнко І.М. № 0610 від 16.10.1995 р..

Зменшуючи вартості послуг адвоката, до 2 000,00 грн., місцевий суд виходив з того, що справа для професійного адвоката не є складною, розрахунки за позовом не потребують значних зусиль та часу.

Суд апеляційної інстанції спростовуючи висновки місцевого господарського суду виходив з тих мотивів, що при вирішення даного питання судом взято до уваги лише витрачення часу та не враховано інші обставини, а також те, що сторони в договорі передбачили фіксований розмір, а не погодинну оплату.

Відповідно до п. 6.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" №7 від 21.02.2013 р., витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених ч. 5 ст. 49 ГПК України.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Тому адвокатські послуги, надані адвокатом Саєнко І.М., є судовими витратами у розумінні ст. 44 ГПК України.

За умовами договору про надання правової допомоги в господарському процесі від 07.09.2013 р. сторони погодили прогресивну ставку в розмірі 15 % від загальної суми позовних вимог по спору в наданні правової допомоги в господарському процесі, що становить 17 767,00 грн., сплачені Позивачем та є його витратами.

Відповідно до ст.ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Отже, укладаючи договір про надання правової допомоги сторони можуть встановити будь-яку вартість послуг, що надаються адвокатом, незалежно від ціни позову, що не суперечить загальним засадам цивільного законодавства та принципу свободи договору ( п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України).

При визначенні розміру грошової суми, що підлягає стягненню з відповідача за надані позивачем послуги суд має враховувати складність справи, кваліфікацію, досвід адвоката, фінансовий стан клієнта, витрачений адвокатом час на виконання доручення та інші істотні обставини.

Відповідно до п. 2.1. Договору, правова допомога надається Замовнику шляхом правового аналізу та вивчення господарського спору ( договори, первинні бухгалтерські документи ), усних та письмових консультацій з правових питань, аналізу законодавчої бази, збору доказів та документів, що стосуються спору, складання та виготовлення необхідних процесуальних документів ( позов, претензія, листи, скарги та інш. ), безпосередньої участі і представництва інтересів замовника в судових засіданнях господарського суду.

П. 4.1. Договору сторони обумовили, що вартість правової допомоги визначається прогресивною ставкою, яка коливається з 10% до 30% від загальної суми позовних вимог. Сторони погодили прогресивну ставку в розмірі 15 %, що складає 17 767 грн., яку Замовник зобов'язався сплатити протягом 3-х банківських днів після підписання даного договору.

Колегія суддів, приймаючи до уваги кваліфікацію і досвід адвоката ( працює адвокатом 18 років ), виконання ним зобов'язань за договором - надання консультаційної послуги позивачу з юридичних питань, вивчення бухгалтерських документів, збирання та посвідчення необхідних документів, складання акту звірки, претензії, складання позовної заяви та участь в судовому засіданні, вважає, що встановлення у договорі вартості оплати послуг адвоката у розмірі 15 % від суми спору не є завищеною.

Разом з тим, сума 17 767 грн., яка сплачена позивачем адвокату, не відповідає п. 4.1 Договору, який передбачає оплату в процентному відношенні від суми позовних вимог.

Як вбачається з п. 4.1 Договору, в суму, з якої вираховується оплата, крім суми позовних вимог - 100 940 грн. 67 коп. ( 97 008 грн. 25 коп. основний борг, 2 088 грн. 97 коп. три відсотки річних, 1 843 грн. 45 коп. індексу інфляції ), безпідставно включено витрати Позивача на судовий збір - 2 060 грн. та правова допомога у розмірі 15 450 грн. 10 коп., які не відносяться до господарського спору.

Оскільки сума господарського спору складає 100 940 грн. 67 коп., то 15 % з цієї суми це 15 141 грн. 10 коп., яка й підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, відповідно до ч. 5 ст.49 ГПК України, але пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Позовні вимоги судом задоволені частково - на 99,85 % від заявленої суми, відповідно і стягненню з Відповідача на користь Позивача підлягає сума правової допомоги у розмірі 15 118 грн. 38 коп. ( 99,85 % від 15 450 грн. 10 коп.).

З урахуванням викладеного, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "РИМ 2000" підлягає частковому задоволенню, а рішення суду зміні в частині стягнення витрат на послуги адвоката.

Відповідно до ст. 44 ГПК України судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до ст. 49 ГПК України суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає обґрунтованими висновки суду про відшкодування за рахунок відповідача витрат на послуги адвоката в апеляційній інстанції в сумі 20430,00 грн.

Касаційна інстанція зазначає, що згідно зі ст.111-7 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Касаційна інстанція відхиляє доводи скаржника про надмірність стягнутих судових витрат апеляційною інстанцією з таких мотивів.

Суд апеляційної інстанції, визнавши обґрунтованими заявлену до стягнення суму витрат на послуги адвоката, враховував ряд критеріїв, визначених в постанові пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" №7 від 21.02.2013 р..

Касаційна інстанція звертає увагу, що виходячи з принципу змагальності, докази, що підтверджують чи спростовують згадані критерії вправі надавити кожна із сторін судового процесу.

Зокрема, саме особа, яка вимагає відшкодування витрат на оплату послуг свого представника доводить їх розмір і факт сплати, протилежна сторона вправі доводити їх надмірність.

На суд покладено обов'язок оцінки розумності заявлених витрат з метою дотримання балансу прав сторін, коли заявлена сума носить явно нерозумний характер, з метою уникнення умовних витрат без підтвердження розумності таких витрат на підставі критеріїв фактичного понесення витрат, передбачених умовами договору на юридичні послуги, ступеня участі представника, відповідність суми винагороди представника ставкам оплати послуг аналогічного рівня та ін..

Твердження скаржника не спростовують встановлених судом обставин фактичного понесення заявлених до стягнення витрат, не доводять, що такі витрати явно завищені та не відповідають ставкам, що застосовуються за аналогічних умов, зводяться до суб'єктивної оцінки скаржником обставин та вимог суду касаційної інстанції переоцінити такі обставини, що виходить за межі касаційного перегляду справи.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновків про те, що господарський суд апеляційної інстанції не допустив порушень норм процесуального закону при вирішені питання розподілу судових витрат, тому законних підстав для скасування постанови за наведених скаржником мотивів не має.

Виходячи з викладеного, керуючись ст.ст. 107, 108, 111 5 , 111 7 , 111 8 , 111 9 , 111 11 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 27.11.2014р. у справі № 904/5673/14 господарського суду Дніпропетровської області залишити без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення.

Головуючий, суддя В. Овечкін

судді Є. Чернов

В. Цвігун