Ухвала

від 08.12.2014 по справі 816/1607/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 грудня 2014 року м. Київ К/800/52474/13

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Кременчуцький хлібокомбінат»

на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 12.06.2013 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 29.08.2013 року

у справі № 816/1607/13-а

за позовом Публічного акціонерного товариства «Кременчуцький хлібокомбінат»

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

Публічне акціонерне товариство «Кременчуцький хлібокомбінат» звернулось до суду з адміністративним позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 12.06.2013 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 29.08.2013 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

У запереченнях на касаційну скаргу відповідач з вимогами та доводами скаржника не погоджується, просить залишити в силі рішення судів першої та апеляційної інстанцій.

В судове засідання сторони не з'явилася, про причини неявки суду не повідомили.

Крім того, у зв'язку із закінчення терміну зберігання до суду повернулися конверти із судовими повістками та довідками, які направлялися на адресу позивача та його представника.

Відповідно до частини першої статті 40 КАС України особи, які беруть участь у справі, зобов'язані під час провадження у справі повідомляти суд про зміну місця проживання (перебування, знаходження), роботи, служби. У разі неповідомлення про зміну адреси повістка надсилається їм за останньою адресою і вважається врученою.

За таких обставин, є підстави вважати, що про дату, час та місце проведення судового засідання відповідні особи, які беруть участь у справі, повідомлені належним чином.

У зв'язку із зазначеним, справа відповідно до вимог частини другої статті 222 КАС України розглядалася в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами позапланової виїзної документальної перевірки ПАТ «Кременчуцький хлібокомбінат» з питань взаємовідносин з ТОВ «Фірма Лаад» за період з 01.10.2009 року по 31.03.2012 року, відповідачем складено акт від 08.10.2012 року №3850/23-209/00376930, яким встановлено порушення: - п.п. 198.1, 198.6 ст. 198, п.п. 201.6, 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість у сумі 18 538, 00 грн.; - пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, п. 135.1 ст. 135, п.138.1 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 25 583, 00 грн.

На підставі акта перевірки 22.10.2012 року відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення: - №0012702301/1620, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток у розмірі 25 583, 00 грн., в тому числі 2 075 246, 00 грн. за основним платежем та 518 811, 50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; - №0012712301/1621, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 18 539, 00 грн. за основним платежем.

Підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень став висновок податкового органу щодо нереальності господарських операцій позивача з його контрагентом.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій прийшли до висновку, що угоди, укладені позивачем з його контрагентом, не спричиняють реального настання правових наслідків, а відтак спірні податкові повідомлення-рішення прийняті податковим органом правомірно.

Колегія суддів, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення спірних правовідносин, погоджується з таким висновком судів першої та апеляційної інстанцій, з огляду на таке.

В силу абз. 1 п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпунктом 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України передбачено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність здійснення господарської операції.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість виникають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 20.04.2011 року та 13.05.2011 року між позивачем (Покупець), ТОВ «Фірма «Лаад» (Перевізник), ДП «Полтавський КХП» (Вантажоодержувач) укладено договори про надання послуг з перевезення вантажу.

На підтвердження реальності даних операцій в матеріалах справи наявні податкові накладні та акти прийому-передачі робіт (надання послуг). Однак, як встановлено судами, рахунки, на які здійснюється посилання в даних актах, позивачем на перевірку та під час розгляду справи не надано.

Разом з тим, судами попередніх інстанцій обґрунтовано встановлено, що оскільки зазначені акти не містять даних щодо контролю за передачею товару, навантаженням, здійсненням контролю за повнотою завантаження вагонів, зважуванням тари, брутто залізничних вагонів на залізничних вагах тощо, то не можливо встановити, які саме послуги були надані, яким чином розраховувалася їх ціна. Доказів оплати за надані послуги позивачем та документів на підтвердження транспортування не надано.

Доводи представника позивача про наявність товарно-транспортних накладних та надання їх на перевірку, обґрунтовано не прийняті судами до уваги, оскільки матеріали справи та зміст акта не містять даних про їх наявність.

З огляду на вищезазначене, колегія суддів погоджується із висновком судів попередніх інстанцій, що така господарська діяльність підтверджує намір платника зменшити отримані доходи з метою несплати податків та отримати додаткову «вигоду» у вигляді зниження податкового навантаження, що обставини справи та надані документи підтверджують той факт, що зазначені господарські операції є нереальними.

Враховуючи, що матеріалами справи не підтверджено, а позивачем не спростовано висновки податкового органу щодо нереальності господарських операцій, колегія суддів погоджується з доводами відповідача про безпідставне віднесення сум за спірними операціями до витрат та формування податкового кредиту за вказаний період.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено обґрунтовані рішення, які постановлені з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування не вбачається.

Відповідно до частини першої статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 224, 230 КАС України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Кременчуцький хлібокомбінат» залишити без задоволення, а постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 12.06.2013 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 29.08.2013 року у справі № 816/1607/13-а - без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук