Рішення

від 23.12.2014 по справі 910/22715/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/22715/14 23.12.14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "УТФ ЗЕРНО" (просп. Оболонський, 30, офіс 287, м. Київ, 04205)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "СЛАВТРЕЙД АГРО" (вул. П.Сагайдачного, 29-А, оф. 2, м. Київ, 04070)

про стягнення 197366,49 грн.

Суддя А.М.Селівон

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

Від позивача: Маринчук В.І. - представник, довіреність б/н від 02.10.14 р.

Від відповідача: Олійников С.І. - представник, довіреність б/н від 21.11.14 р.

В судовому засіданні на підставі ч.2 ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "УТФ ЗЕРНО" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "СЛАВТРЕЙД АГРО" про стягнення 197366,49 грн, а саме: 192313,79 грн. штрафу, 449,75 грн. процентів річних, 2281,92 грн. інфляційних втрат, 2224,88 грн. неотриманого прибутку, 96,16 грн. моральної шкоди, а також 3947,35 грн. витрат зі сплати судового збору.

В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві б/н від 17.10.14 р. позивач посилається на те, що в порушення умов укладеного між сторонами Договору поставки № 3 від 03.03.14 р. відповідачем не виконані належним чином зобов'язання щодо своєчасної оплати вартості поставленого за договором товару.

Крім того в позовній заяві позивач, посилаючись на ймовірні підстави ухилення відповідача від сплати заборгованості та неможливість виконання судового рішення в майбутньому, в забезпечення позовних вимог просить накласти арешт на грошові кошти відповідача на існуючу суму заборгованості згідно ст. 66, 67 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.10.14 р. позовну заяву прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 910/22715/14, розгляд справи призначено на 06.11.2014 р..

Ухвалами суду від 06.11.14 р., 25.11.14 р. розгляд справи відкладався на 25.11.14 р. та 18.12.14 р. відповідно.

На підставі ч.3 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні з 18.12.14 р. по 23.12.14 р. оголошувалась перерва.

В судові засідання 06.11.14 р., 25.11.14 р., 18.12.14 р. та 23.12.14 р. з'явився уповноважений представник позивача.

Уповноважений представник відповідача з'явився в судові засідання 25.11.14 р., 18.12.14 р. та 23.12.14 р..

До початку судового засідання 06.11.14 р. через канцелярію суду позивачем подані письмові пояснення № 14 б/д, в яких зазначено, що відповідач своєю бездіяльністю, а саме несвоєчасною оплатою боргових зобов'язань при виконанні умов Договору поставки № 3 від 03.03.14 р. принизив ділову репутацію позивача та його гідність на ринку наданих послуг, у зв'язку з чим останнім заявлено позовну вимогу про відшкодування моральної шкоди. При цьому на підставі власних міркувань її розмір позивачем визначений на рівні 0,01 % від загальної вартості поставленого в період з 07.03.2014 р. по 14.03.2014 р. товару. Також позивачем у письмових поясненнях повідомлено про відсутність на даний час та у минулому правовідносин між сторонами у даній справі, а також додаткових угод до спірного договору.

Пояснення разом з доданими до них документами долучені судом до матеріалів справи.

В судовому засіданні 25.11.14 р. представником відповідача подано відзив на позовну заяву б/н від 17.11.14 р., в якому зазначено, що порушення ТОВ «Славтрейд Агро» п. 5 Договору поставки № 3 від 03.03.14 р. в частині оплати товару у встановлений строк не підтверджено жодними доказами, оскільки позивачем не надано суду доказів на підтвердження отримання відповідачем рахунків-фактур на оплату товару.

Також у відзиві на позовну заяву відповідач повідомив, що позивачем рахунки -фактури № 4 від 08.03.14 р., № 12 від 15.03.14 р., № 12 від 15.03.14 р., № 14 від 16.03.14 р. на адресу відповідача не направлялися, отже, відповідно не могли бути отримані останнім. Розрахунки за отриманий товар між підприємствами відбувалися на підставі даних, узгоджених сторонами засобами телефонного зв'язку. Крім того, відповідачем зауважено, що вказані рахунки виписані вихідними та святковими датами, відтак в день виписки не могли бути направлені (вручені) останньому.

Також відповідачем у відзиві зазначено, що всупереч умовам спірного договору, позивачем розраховано штрафні санкції за порушення строків оплати виходячи з вартості специфікацій б/н від 07.03.14 р., № 1 від 14.03.14 р., № 2 від 14.03.14 р., № 3 від 14.03.14 р. Крім того відповідач зазначив, що загальна вартість всіх специфікацій (додатків) до договору поставки № 3 від 03.03.2014 є значно більшою, оскільки між сторонами по даному Договору укладено дев'ятнадцять специфікацій на поставку товару. На підставі вищевикладеного відповідач вважає, що розрахунок штрафних санкцій позивача не відповідає умовам спірного договору та приписам чинного законодавства України. Разом з цим відповідач зазначив, що стягнення пені не передбачено умовами Договору поставки № 3 від 03.03.14 р., а також у зв'язку з відсутністю спеціального законодавчого акту, що регулює визначені відносини, вважає нарахування пені безпідставним. На думку відповідача, Договором поставки № 3 від 03.03.14 р. стягнення моральної шкоди також не передбачено, при цьому, як зауважив відповідач, позивачем не наведено жодного законодавчого акту, на підставі якого останнім визначено вказану ним суму.

Таким чином, за твердженням відповідача, клопотання позивача щодо накладення арешту на кошти ТОВ «СЛАВТРЕЙД АГРО» на існуючу суму заборгованості є таким, що не підлягає задоволенню, оскільки на момент подачі цього клопотання заборгованість по розрахунках в рамках зазначених специфікацій відсутня.

У зв'язку з викладеним відповідач просить суд відмовити в задоволенні позову та клопотанні позивача про накладення арешту на грошові кошти відповідача.

Відзив на позовну заяву разом з доданими до нього документами долучено судом до матеріалів справи.

В судовому засіданні 25.11.14 р. представником відповідача подано клопотання б/н від 26.11.14 р. про долучення документів до матеріалів справи.

Клопотання судом задоволено, документи долучено до матеріалів справи.

Крім того у судовому засіданні 25.11.14 р. представником відповідача подано клопотання (без вихідних реквізитів) про зупинення провадження у справі № 910/22715/14 до вирішення по суті пов'язаної з нею справи про визнання частково недійсним договору поставки № 3 від 03.03.14 р., укладеного між ТОВ «УТФ «Зерно» та ТОВ «Славтрейд Агро».

Клопотання відповідача долучено судом до матеріалів справи.

Присутній в судовому засіданні 25.11.14 р. представник позивача щодо задоволення клопотання представника відповідача про зупинення провадження у справі заперечував.

Суд зазначає, що зупинення провадження у справі - це тимчасове й повне припинення всіх процесуальних дій у справі, що викликане настанням зазначених у законі причин, що перешкоджають подальшому руху процесу, і щодо яких невідомо, коли вони можуть бути усунені.

Питання зупинення провадження у справі врегульовано статтею 79 Господарського процесуального кодексу України, якою закріплено вичерпний перелік підстав для зупинення провадження у справі.

Так, Господарський процесуальний кодекс України передбачає два види зупинення провадження у справі: обов'язковий, зазначений в законі, за наявності якого господарський суд зобов'язаний зупинити провадження у справі, і факультативний, необов'язковий для господарського суду, але який застосовується на його розсуд.

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 79 Господарського процесуального кодексу господарський суд має право зупинити провадження у справі за клопотанням сторони, прокурора, який бере участь в судовому процесі, або за своєю ініціативою у випадку надсилання господарським судом матеріалів прокурору або органу досудового розслідування.

Про зупинення провадження у справі виноситься ухвала, яка, в силу вимог ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, має, зокрема, містити мотиви її винесення з посиланням на законодавство.

Виходячи зі змісту ст. 79 Господарського процесуального кодексу України необхідною передумовою для застосування зупинення провадження у справі мають бути обставини, що перешкоджають її розгляду по суті заявлених позовних вимог.

Проте, оскільки представником відповідача не надано доказів прийняття до провадження позовної заяви б/н від 18 листопада 2014 року про визнання частково недійсним договору поставки № 3 від 03.03.14 р., укладеного між ТОВ «УТФ «Зерно» та ТОВ «Славтрейд Агро» та порушення провадження, судом відмовлено в задоволенні клопотання позивача (без вихідних реквізитів) про зупинення провадження у справі.

До початку судового засідання 18.12.14 р. через канцелярію суду представником позивача подано відповідь на відзив № 14 від 12.12.14 р., яку долучено судом до матеріалів справи.

У відповіді на відзив позивачем зазначено, що розрахунки за отриманий товар між підприємствами відбувалися на підставі узгоджених сторонами засобами телефонного зв'язку даних. Крім того, в момент узгодження рахунки-фактури були відправлені ТОВ «УТФ ЗЕРНО» на електронну адресу відповідача за допомогою сканованих копій. Всі вище зазначені засоби передачі документів відносяться до факсимільних, що не суперечать умовам Договору поставки № 3 від 03 березня 2014 року, а саме п. 8.9. - Факсимільна копія даного Договору та інших документів щодо даного Договору (без змін, доповнень, виправлень та підчисток) мають чинність, якщо вони підписані уповноваженими представниками обох сторін. Протягом 5-ти календарних днів з моменту підписання даного Договору сторони зобов'язані обмінятися оригіналами останнього. Як вважає позивач, всі вище зазначені умови ним виконані в строк. Підтвердженням даного факту є те, що першу проплату згідно накладної від № 4 від 8 березня 2014 року на суму 400918, грн. було здійснено відповідачем 11.03.2014 року на суму 160000,00 грн. (як зазначено у банківській виписці), тобто з цього видно, що у відповідача були документи, згідно яких він повинен був розрахуватися за отриманий товар.

Також позивачем зазначено, що даний позов подано лише по чотирьом специфікаціям, а саме: Специфікація б/н від 07.03.14 року, Специфікація № 1 від 14.03.14 року, Специфікація № 2, від 14.03.14 року та специфікація № 3 від 14.03.14 року, чим конкретизовано та уточнено загальну вартість Специфікацій.

Щодо нарахування сум штрафу, як зазначив сам відповідач у відзиві з посиланням на п. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому Договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні від суми не виконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Пунктом 5.4. Договору чітко прописано, що у разі не оплати товару або за порушення строків оплати, ПОКУПЕЦЬ сплачує штраф у розмірі 20% від загальної вартості Специфікації до даного Договору. Як вважає позивач, даний пункт Договору не суперечить законодавству, а також на момент підписання Договору відповідач був згідний з умовами даного Договору.

Також позивач у відповіді на відзив зазначає, що своєю бездіяльністю, а саме несвоєчасної оплати боргових зобов'язань при виконані умов Договору поставки № 3 від 03.03.2014 року - відповідач принизив його ділову репутацію та гідність на ринку надаваємих послуг, що, як вважає позивач, надало йому право заявити про відшкодування відповідачем моральної шкоди. Тому, зважаючи на сутність моральної шкоди, її неможливо відшкодувати в повному обсязі, адже немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи, престижу або ділової репутації, як в даному випадку, позивач з власних переконань прийшов до висновку та зазначив відсоток, який становить 0,01 % від загальної вартості специфікації.

У відповіді на відзив позивач, враховуючи вище викладене, просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Також до початку судового засідання, на виконання вимог ухвал суду від 23.10.14 р., від 06.11.14 р. та від 25.11.14 р., представником позивача через канцелярію суду 12.12.14 р. подано письмове клопотання № 15 від 12.12.14 р. про долучення документів до матеріалів справи.

Клопотання судом задоволене, документи долучено до матеріалів справи.

До початку судового засідання, на виконання вимог ухвал суду від 23.10.14 р., від 06.11.14 р. та від 25.11.14 р. представником відповідача через канцелярію суду 17.12.14 р. подано письмові пояснення з додатком - ухвалою Господарського суду міста Києва у справі № 910/23241/14 від 30.10.14 р. які долучено судом до матеріалів справи.

В поясненні відповідач повідомляє, що на даний час між позивачем та відповідачем укладено тільки один договір поставки № 3 від 03.03.14 р., інших договорів не укладалось. В рамках зазначеного Договору між сторонами укладено та виконано 19 специфікацій, копії яких долучено до матеріалів справи. Додаткових угод до спірного Договору між сторонами не укладалось.

Також відповідач повідомляє, що в провадженні Господарського суду міста Києва знаходиться справа № 910/23241/14 за позовом ТОВ «УТФ ЗЕРНО» до ТОВ «СЛАВТРЕЙД АГРО» про стягнення штрафних санкцій на підставі п. 5.4 Договору поставки № 3 від 03.03.14 р..

До початку судового засідання 18.12.14 р. на виконання вимог ухвал суду від 23.10.14 р., від 06.11.14 р. та від 25.11.14 р. представником відповідача через канцелярію суду 17.12.14 р. подано письмове клопотання (без вхідних реквізитів) про долучення документів до матеріалів справи.

Клопотання судом задоволено, документи долучено до матеріалів справи.

У судовому засіданні представником відповідача подано письмове клопотання про долучення документів до матеріалів справи.

Клопотання судом задоволено, документи долучено до матеріалів справи.

У судовому засіданні 23.12.14 р. представником позивача подано письмове клопотання б/н від 23.12.14 р. про долучення документів до матеріалів справи.

Клопотання судом задоволене, документи до матеріалів справи долучені.

Розглянувши заявлене в позовній заяві клопотання про забезпечення позову суд зазначає, що статтею 66 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Відповідно до п.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 16 від 26.12.11 р. "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" (далі - Постанова № 16) заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Згідно п. 3 Постанови № 16 умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

На підставі викладеного суд зауважує, що тягар доказування того, що майно (зокрема, грошові кошти), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього може зникнути чи зменшитись за кількістю, покладається на особу, яка подала заяву про забезпечення позову та підлягає доказуванню на загальних підставах в порядку приписів статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України. Втім, викладені у позовній заяві обставини щодо вжиття заходів до забезпечення позову мотивовано лише припущеннями позивача.

Крім того, суд звертає увагу позивача, що у відповідності до п.п. 7.1., 7.2 Постанови № 16 у позовному провадженні піддані арешту кошти слід обмежувати розміром суми позову та можливих судових витрат. Накладення господарським судом арешту на рахунки боржника чинним законодавством не передбачене, але господарський суд вправі накласти арешт на кошти, які обліковуються на рахунках у банківських або в інших кредитно-фінансових установах, у межах розміру сум позовних вимог та можливих судових витрат.

Оскільки позивачем не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження викладених фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певних видів забезпечення позову, а також не обґрунтовано застосування обраного способу забезпечення, а саме арешту грошових коштів відповідача, суд доходить висновку, що в задоволенні вимог ТОВ «УТФ ЗЕРНО» про вжиття заходів до забезпечення позову має бути відмовлено.

Крім того, суд зазначає, що відповідно до ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання заяви про вжиття запобіжних заходів та забезпечення позову сплачується судовий збір у розмірі 1,5 розміру мінімальної заробітної плати.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, окрім наявних в матеріалах справи, на час проведення судового засідання сторонами суду не надано.

Відповідно до 2.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (далі - Постанова № 18) якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Враховуючи відсутність на час проведення судових засідань клопотань представників сторін щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколах судового засідання.

Перед початком розгляду справи представників сторін було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст.ст. 20, 22, 60, 74 та ч. 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Сторони в судовому засіданні повідомили суд, що права та обов'язки сторонам зрозумілі.

Відводу судді представниками позивача та відповідача не заявлено.

В судовому засіданні 18.12.14 р. представник позивача підтримав позовні вимоги, викладені в позовній заяві, та просив задовольнити позов в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні 18.12.14 р. підтримав заперечення проти позову, викладені у відзиві на позовну заяву.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення представників сторін, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши надані сторонами докази та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали, суд

В С Т А Н О В И В:

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

03 березня 2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю „УТФ ЗЕРНО" (Продавець за договором, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю „СЛАВТРЕЙД АГРО" (Покупець за договором, відповідач у справі) укладений договір поставки № 3 (далі - Договір).

Згідно п.1.1. Договору постачальник передає, а покупець приймає та сплачує, на умовах, що вказуються у специфікаціях (додатках) до даного Договору, сільськогосподарську продукцію, надалі по тексту товар.

Розділом 2 «Загальна вартість договору» передбачено, що:

Найменування товару - згідно накладних (специфікацій, рахунків).

Кількість товару - згідно накладних (специфікацій, рахунків).

Ціна за одну тону товару становить - згідно накладних (специфікацій, рахунків).

Загальна вартість даного Договору становить суму загальної вартості специфікацій, підписаними сторонами.

Відповідно до п. 3.1. Договору зазначений в даному Договорі товар поставляється протягом 2014-2015 року.

Відомості про строки та умови поставки по кількості та якості, умови та строки оплати, відповідальність сторін, вирішення спорів та форс-мажорні обставини визначені розділами 3-7 Договору відповідно.

Згідно п. 8.12 даний Договір набуває чинності з його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 31 грудня 2015 року.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст.655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1 ст.662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

В силу приписів ст.663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Згідно п.3.2 Договору умови поставки даного Договору викладені Сторонами у відповідності до вимог Міжнародних правил щодо тлумачення термінів «ІНКОТЕРМС» (в редакції 2010 року), які застосовуються із урахуванням особливостей, пов'язаних із внутрішньодержавним характером даного Договору, а також тих особливостей, що випливають із умов даного Договору.

Відповідно до п. 3.3 Договору поставка здійснюється на умовах, вказаних у специфікаціях.

Згідно п.3.9 Договору перехід права власності на товар від Постачальника до Покупця переходить з моменту надходження оплати за партію товару на поточний рахунок Постачальника.

У відповідності до п.п.3.7, 3.8 Договору документи, що надаються на товар до оплати: специфікація (додаток), рахунок-фактура; після оплати: товарна накладна, податкова накладна.

Отже, як встановлено судом згідно матеріалів справи, на виконання умов вищевказаного Договору Сторони підписали додатки-специфікації: б/н від 07.03.2014р., № 1 від 14.03.2014р., № 2 від 14.03.2014р., № 3 від 14.03.2014р..

08 березня 2014 р. позивачем, згідно умов Специфікації б/н від 07.03.2014р., накладної № 4 від 08.03.14 р. та довіреності № Г-31 від 06.03.14 р. на ім'я Ананьєва О.О. та ТТН № 5 та № 6 від 08.03.14 р. поставлено відповідачу продукції (сої товарної) на загальну суму 400918,00 грн..

15 березня 2014р. позивачем, згідно до умов Специфікації №1 від 14.03.2014р.. наладної № 12 від 15.03.14 р., довіреності № 42 від 14.03.14р. на ім'я Ананьєва О.О. та ТТН № 10 від 15.03.15 р. поставлено відповідачу продукції (сої товарної) на загальну суму 194381,40 грн.,

15 березня 2014 р. позивачем згідно умов Специфікації №2 від 14.03.2014р. накладної № 13 від 15.03.14 р., довіреності № 42 від 14.03.14 р. на ім'я Ананьєва О.О. та ТТН № 12 від 15.03.14 р. поставлено відповідачу продукції (сої товарної) на загальну суму 180508,20 грн..

16 березня 2014 р. позивачем згідно Специфікації №3 від 14.03.2014р., накладної № 14 від 16.03.14 р., довіреності № 42 від 146.03.14 р. на ім'я Ананьєва О.О. та ТТН № 11 від 16.03.14 р. поставлено відповідачу продукції (сої товарної) на загальну суму 185761,36 грн..

Отже, позивачем було здійснено поставку ТОВ «СЛАВТРЕЙД АГРО» товару (соя товарна) на загальну суму 961568,96 грн. з ПДВ. Факт поставки товару підтверджується наявною у справі первинною документацією.

Згідно ч. 1 ст. 673 Цивільного кодексу України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі - продажу.

Відповідно до ч.1 ст. 680 Цивільного кодексу України покупець має право пред'явити вимогу у зв'язку з недоліками товару за умови, що недоліки виявлені в строки, встановлені цією статтею, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно приписів ч. 4 ст. 680 Цивільного кодексу України покупець має право пред'явити вимогу у зв'язку з недоліками товару, на який встановлений строк придатності, якщо вони виявлені протягом строку придатності товару.

У відповідності до п.п. 3.4, 3.5 Договору приймання поставленої партії Товару за кількістю проводиться на підставі документів (накладних, актів та ін.) відповідно до Інструкції про порядок приймання продукті виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за кількістю, затвердженої постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 15.06.65 р. № П-6 (з доповненнями та змінами). Приймання поставленої партії товару за якістю здійснюється відповідно до Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за якістю, затвердженої постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25.04.66 року № П-7 (з доповненнями та змінами).

Отриманий товар вважається зданим постачальнику та отриманим покупцем: по якості - відповідно до ГОСТ, ДСТУ, ТУ до даного виду товару. У випадку виникнення у Покупця претензій по якості при прийманні товару, на підставі проведених досліджень, Покупець зобов'язаний трьох днів з дати поставки товару письмово повідомити Постачальника про це; по кількості - відповідно з даними, визначеними на вагах та вказаними у накладних та рахунках на товар.

Згідно матеріалів справи судом встановлено, що отримання відповідачем товару підтверджується особистим підписом відповідальної особи відповідача - менеджера (управітеля) з постачання Ананьєва О.О. на вищевказаних видаткових та товарно - транспортних накладній та наявним на ній відбитком печатки відповідача.

Заперечень щодо факту поставки товару за вказаними накладними відповідачем суду не надано.

Доказів пред'явлення претензій щодо якості, кількості та термінів поставки товару у відповідності до умов Договору, а також наявності письмових претензій щодо поставленого товару від відповідача до суду не надходило.

Як вбачається із матеріалів справи, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання Товариством з обмеженою відповідальністю „УТФ ЗЕРНО" умов Договору з боку відповідача відсутні.

За таких обставин суд приходить до висновку, що позивачем виконані прийняті на себе на підставі укладеного між сторонами Договору зобов'язання з передачі товару ТОВ «СЛАВТРЕЙД АГРО», а відповідачем, у свою чергу, прийнятий цей товар без будь - яких зауважень. Факт передачі позивачем товару належним чином підтверджено матеріалами справи.

Згідно із ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч.1, 2 ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Відповідно до п.5 зазначених специфікацій оплата за товар проводиться покупцем, на протязі одного банківських днів, згідно рахунку-фактури на прийняту партію товару у складі Покупця.

За умовами п.3.6 Договору Покупець здійснює оплату за фактично поставлену кількість товару.

З наданих позивачем матеріалів встановлено та підтверджено представниками сторін в судовому засіданні, що відповідач здійснив розрахунок за поставлений товар, а саме:

- платіжним дорученням № 606 від 11.03.14 р. сплатив кошти в сумі 160000,00 грн., зазначивши в якості призначення платежу «за сою згідно рахунку № 4 від 08.03.14 р.» (проведено банком 12.03.14 р.);

- платіжним дорученням № 611 від 13.03.14 р. сплатив кошти в сумі 240918,00 грн., зазначивши в якості призначення платежу «за сою згідно рахунку № 4 від 08.03.14 р.» (проведено банком 14.03.14 р.);

- платіжним дорученням № 691 від 19.03.14 р. сплатив кошти в сумі 194381,40 грн., зазначивши в якості призначення платежу «за сою згідно рахунку № 12 від 15.03.14 р.» (проведено банком 20.03.14 р.);

- платіжним дорученням № 689 від 19.03.14 р. сплатив кошти в сумі 180508,20 грн., зазначивши в якості призначення платежу «за сою згідно рахунку № 13 від 158.03.14 р.» (проведено банком 20.03.14 р.);

- платіжним дорученням № 690 від 19.03.14 р. сплатив кошти в сумі 185761,36 грн., зазначивши в якості призначення платежу «за сою згідно рахунку № 14 від 16.03.14 р.» (проведено банком 20.03.14 р.), що підтверджується наявними в матеріалах справи відповідними виписками банку та копіями платіжних доручень.

Тобто, станом на дату звернення з позовною заявою до суду заборгованість з оплати поставленого за Договором товару у відповідача відсутня.

При цьому, посилання відповідача на відсутність вказаних рахунків - фактур як на підставу несвоєчасного проведення частини оплати поставленого товару судом до уваги не приймаються та спростовуються матеріалами справи, оскільки в відповідних платіжних документах відповідач посилається в якості призначень платежів на вищезазначені рахунки позивача.

Суд звертає увагу сторін, що Цивільним кодексом, а саме ч. 1 ст.212 зазначено, що особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина). Разом з тим, ч.1 ст. 613 передбачено, що Кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку.

Як зазначено в п.1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 р. № 01-06/928/2012, підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Отже, враховуючи вищезазначені умови Договору щодо встановлення строку оплати та приписи чинного законодавства, обов'язок відповідача оплатити поставлений товар пов'язаний із фактом отриманням (прийняття) самого товару, а не рахунку - фактури на його оплату, який в свою чергу містить інформацію щодо найменування, кількості, ціни, загальної вартості товару та банківські реквізити постачальника, відомості про які відомі відповідачу згідно специфікації та товаросупровідних документів на поставлений товар.

Тобто, ненадання рахунку-фактури не є відкладальною умовою у розумінні статті 212 ЦК України та не є простроченням кредитора в розумінні ст.613 ЦК України; тому наявність або відсутність рахунку-фактури не звільняє відповідача від обов'язку оплати поставлений товар.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, є зобов'язанням.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В силу ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст.599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч.2 ст.193 ГКУ кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною другою статті 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у зазначеній сфері визначено статтями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

З урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Так, виходячи з положень ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно п.1 ст. 546, ст. 547 Цивільного кодексу виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч.1 ст.548 Цивільного кодексу).

У відповідності до ст. 549 Цивільного кодексу неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Також у пункті 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що розмір штрафних санкцій щодо окремих видів зобов'язань встановлюється законом, у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Між тим, стягнення штрафних санкцій за порушення саме грошових зобов'язань передбачено у частині 6 цієї ж статті, в якій зазначено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Пунктом 5.4 Договору передбачено, що у разі не оплати партії товару, або за порушення строків оплати, Покупець сплачує штраф у розмірі 20% (двадцять відсотків) від загальної вартості Специфікацій (додатків) до даного Договору.

Статтею 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як зазначив Верховний суд України у постановах від 27.09.05 р. у справі № 35/475-04, від 22.11.10 р. у справі № 14/80-09-2056 та від 20.12.10 р. у справі № 06/113-38, застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання штрафних санкцій у вигляді пені, штрафу, передбачених ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, можливо, оскільки суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом встановлення окремого виду відповідальності - договірної санкції за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань, і пеня застосовується за порушення будь - яких господарських зобов'язань, а не тільки за невиконання грошового зобов'язання.

Згідно п. 3 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2011 № 01-06/249 право учасників господарських правовідносин встановлювати інші, ніж передбачено Цивільним кодексом України, види забезпечення виконання зобов'язань визначено частиною другою статті 546 Цивільного кодексу України, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Отже, суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань встановленням окремого виду відповідальності - договірної санкції, за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань, зокрема, штрафу, передбаченого п. 5.3 Договору.

Відповідно до п.2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (далі - Постанова № 14) застосування такого виду неустойки як штраф до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.

З урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно п. 3 Постанови № 14 інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з частковим простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо сплати боргу за поставлений товар у строк, визначений умовами Договору, позивачем на підставі п. 5.4 Договору нараховано та пред'явлено до стягнення 20% штрафу в сумі 192313,79 грн. від загальної суми специфікацій (961568,96 грн.), а також 449,75 грн. процентів річних за період з 08.03.14 р. по 20.03.14 р. та 2281,92 грн. втрат від інфляції за період 08.03.14 р. - 20.03.14 р., які він просив стягнути з відповідача відповідно до наданих розрахунків.

Згідно п.1.12 Постанова № 14 з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

Як зазначено в п. 1.4. Постанови № 14, з урахуванням пункту 30.1 статті 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою, а згідно з пунктом 8.1 статті 8 цього Закону банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. При цьому порушення банком, що обслуговує платника (боржника), строку перерахування коштів до банку, який обслуговує кредитора, або несвоєчасне зарахування банками коштів на рахунок кредитора, в зв'язку з чим сталося прострочення виконання грошового зобов'язання, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання цього зобов'язання, однак надає боржникові право звернутися до банку, який його обслуговує, з вимогою щодо сплати пені відповідно до пункту 32.2 статті 32 названого Закону (див. також частину третю статті 343 ГК України).

За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення штрафу, процентів річних та інфляційних нарахувань судом встановлено, що розмір штрафу за несвоєчасну оплату поставленого товару, перерахований судом у відповідності до вимог господарського та цивільного законодавства України, є вірним та відповідає нормам цивільного законодавства, тому позовні вимоги в частині стягнення 192313,79 грн. штрафу підлягають задоволенню.

Розмір процентів річних за несвоєчасну оплату поставленого товару, перерахований судом у відповідності до умов Договору, вимог господарського та цивільного законодавства України в межах визначеного позивачем періоду, приймаючи до уваги невірно визначений позивачем граничні терміни оплати та початок періодів прострочення виконання зобов'язання, становить 131,76 грн. та є меншим, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, тому позовні вимоги в частині стягнення відсотків річних підлягають частковому задоволенню у вказаній сумі.

Згідно п. 3 Постанови № 14 інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць; тому умовно слід вважати, що сума, яка внесена за період з 01 по 15 число відповідного місяця, наприклад травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.

Отже, розмір інфляційних нарахувань за період з 08 по 20 березня 2014 р., заявлений позивачем до стягнення, не відповідає вимогам зазначених вище норм законодавства, тому вказані вимоги позивача про стягнення 2281,92 грн. інфляційних нарахувань задоволенню не підлягають.

У відповідності до ст. 124, п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України, основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 ГПК України покладено на сторони та інших учасників судового процесу.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору поставки № 3 від 03.03.14 р. суду не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення Договору на час його підписання з боку сторін відсутні.

Враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи частково підтверджується факт несвоєчасного виконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором, здійснені позивачем нарахування частково відповідають фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення нарахованих штрафних санкцій та процентів річних відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимога позивача про стягнення з відповідача штрафних санкцій в сумі 192313,79 грн. та процентів річних в сумі 131,76 грн. за вказаним Договором підлягають задоволенню.

Суд зазначає, що згідно з ст.224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

В позовній заяві позивач серед інших позовних вимог заявив до стягнення з відповідача, зокрема, 2224,88 грн. неодержаного прибутку з посиланням на ст. 225 Цивільного кодексу України та той факт, що ТОВ «УТФ ЗЕРНО» користується та має рахунок у банківський установі ПАТ "КБ «Фінансова ініціатива» згідно Договору банківського рахунку № 67-в-28/73816 від 19.08.13 р.. При цьому, оскільки відповідно до умов вказаного договору з банком позивач отримує відсотки по залишках коштів на поточному рахунку в національній валюті (річних) на фактичний залишок коштів за кожен день, за час користування відповідачем чужими грошовими коштами з 09 березня 2014р. по 20 березня 2014 р. ТОВ «УТФ ЗЕРНО», за твердженнями позивача, не отримано прибуток (втрачено вигоду) по залишках коштів на поточному рахунку в сумі 2224,88 грн. та нараховано до відшкодування збитки у відповідній сумі.

За приписами ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.

Відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Таким чином, у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання.

За приписами ч. 2 ст. 623 Цивільного кодексу України розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

Частиною 4 ст. 623 Цивільного кодексу України встановлено, що при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Отже, на кредитора, позивача по справі, що вимагає відшкодування збитків у вигляді неодержавних доходів (упущеної вигоди) згідно зі ст. 22 Цивільного кодексу України, покладається обов'язок доказування розміру збитків, завданих йому порушенням зобов'язання відповідно до ст. 623 Цивільного кодексу України, та що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі використання об'єкта лізингу.

Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.

Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов'язків. При визначенні реальності неодержаних доходів мають враховуватися заходи, вжиті кредитором для їх одержання. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті збитки, які могли б бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання.

Як встановлено судом, позивач, вказував на втрату певного очікуваного доходу у розмірі 2224,88 грн, який він розраховував отримати у вигляді відсотків по залишках коштів на поточному рахунку, однак ним у встановленому законом порядку не було доведено, що отримані від відповідача в якості оплати поставленого товару за спірним Договором кошти не мали б бути використані товариством для здійснення розрахункових операцій в день їх надходження та рахунок та були в залишку на рахунку на кінець вказаного дня, та не було доведено реальну можливість використання таких грошових коштів для отримання доходу у вигляді відсотків по залишкам коштів на поточному рахунку в банку ПАТ "КБ «Фінансова ініціатива».

Крім того, в Договорі поставки № 3 від 03.03.14 р., специфікаціях б/н від 07.03.14 р., №№ 1, 2, 3 від 14.03.14 р. та платіжних дорученнях № 606 від 11.03.14 р., № 611 від 13.03.14 р., № 689 від 19.03.14 р. та № 690 від 19.03.14 р. в якості банку - одержувача зазначена Філія АТ «УКРЕКСІМБАНК» м. Київ.

Доказів перерахування вказаних коштів до ПАТ "КБ «Фінансова ініціатива» та необхідності таких дій позивачем суду не надано.

Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання прибутку ще не є підставою для його стягнення.

Згідно п.3 оглядового листа Вищого господарського суду України від 14.01.14 р. № 01-06/20/2014 у вирішенні спорів про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди суди повинні дослідити, чи могли такі збитки бути реально понесені кредитором та чи вживав кредитор заходів щодо їх відшкодування.

Отже, за висновками суду, оскільки такі розрахунки є теоретичними (умовними), побудовані на можливих очікуваннях певного прибутку (доходу) та не підтверджені належними та допустимим доказами, позовні вимоги в частині стягнення 2224,88 грн. неотриманого прибутку задоволенню не підлягають.

Крім того, позивачем в позовній заяві заявлено до стягнення з відповідача 96,16 грн. моральної шкоди, з посилання на той факт, що своєю бездіяльністю, а саме несвоєчасною оплатою боргових зобов'язань згідно умов Договору поставки № 3 від 03.03.2014 року відповідач принизив ділову репутацію та гідність ТОВ «УТФ ЗЕРНО» на ринку послуг, що надаються останнім.

Статтею 23 Цивільного кодексу України передбачено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Частиною другою цієї норми визначено, що моральна шкода полягає, зокрема, у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно з пунктом 3 постанови пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Такі поняття як приниження ділової репутації та зниження престижу юридичної особи, в чому виражається моральна шкода, є оціночними та не можуть бути розраховані математично, а відповідно розмір моральної шкоди не може відображатись безпосередньо у матеріальних носіях інформації чи інших об'єктах матеріального світу, інакше такі негативні наслідки за своєю правовою природою мали б форму упущеної вигоди.

В частині третій статті 23 Цивільного кодексу України встановлено, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

В пункті 27 вказаної вище постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009р. №1 вказано, що при визначенні розміру моральної шкоди судам слід виходити із засад справедливості, добросовісності та розумності. При цьому визначений розмір грошового відшкодування має бути співмірний із заподіяною шкодою.

Приймаючи до уваги вищевикладене, враховуючи відсутність на час прийняття рішення по справі жодних доказів на підтвердження факту приниження честі, гідності та ділової репутації позивача, тобто завдання моральної шкоди, а також враховуючи приписи ст. 34 Господарського процесуального кодексу України щодо належності та допустимості доказів, виходячи із загальних засад цивільного законодавства, визначених статтею 3 Цивільного кодексу України, та передбачених статтею 23 цього кодексу аналогічних вищевказаній нормі вимог як справедливість та розумність, суд дійшов висновку, що заявлена позивачем вимога про стягнення моральної шкоди задоволенню не підлягає.

Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" встановлено, що рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 4-2, 4-3, 33, 43, 49, 66, 67, 75, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «СЛАВТРЕЙД АГРО» (вул. П.Сагайдачного, 29 А, офіс 2, м. Київ, 04070, код 36569312) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "УТФ ЗЕРНО" (пр-т Оболонський, 30, офіс 287, м. Київ, 04205, код 38615496, п/р 26006014050713 в філії АТ „Укрексімбанк" м. Київ, МФО 380333, код 31379118) 192313,79 грн. штрафу, 131,76 грн. процентів річних та 3848,93 грн. витрат зі сплати судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Повний текст рішення складений та підписаний 29 грудня 2014 року.

Суддя А.М.Селівон