Постанова

від 18.02.2015 по справі 910/22715/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" лютого 2015 р. Справа№ 910/22715/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Агрикової О.В.

суддів: Рудченка С.Г.

Чорногуза М.Г.

при секретарі судового засідання: Білецький Л.І.,

за участю представників сторін:

від позивача - Маринчук В.І. (дов. №01/05 від 05.01.2015 року);

від відповідача - Олійников С.І. (дов. №б/н від 09.02.2015 року);

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

товариства з обмеженою відповідальністю "Славтрейд Агро"

на рішення господарського суду міста Києва від 23.12.2014 року

у справі №910/22715/14 (суддя Селівон А.М.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "УТФ Зерно", м. Київ

до товариства з обмеженою відповідальністю "Славтрейд Агро", м. Київ

про стягнення 197 366,49 грн., -

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2014 року товариство з обмеженою відповідальністю "УТФ Зерно" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Славтрейд Агро" про стягнення 197 366,49 грн., з яких: 192 313,79 грн. - штраф, 449,75 грн. - 3% річних, 2 281,92 грн. - втрати від інфляції, 2 224,88 грн. - неотриманий прибуток, 96,16 грн. - моральна шкода.

Рішенням господарського суду міста Києва від 23.12.2014 року у справі №910/22715/14 позовні вимоги задоволено частково. Суд вирішив стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Славтрейд Агро" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "УТФ Зерно" 192 313,79 грн. штрафу, 131,76 грн. процентів річних та 3 848,93 грн. витрат зі сплати судового збору. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем доведено, а відповідачем не спростовано неналежне виконання останнім умов договору поставки №3 від 03.03.2014 року в частині своєчасного внесення плати за поставлений товар. Враховуючи порушення відповідачем грошового зобов'язання, суд дійшов висновку про обгрунтованість позовних вимог в частині стягнення штрафу та 3% річних. В решті позовних вимог відмовлено з мотивів необґрунтованості та недоведеності.

Не погодившись із вказаним рішенням, товариство з обмеженою відповідальністю "Славтрейд Агро" подало до Київського апеляційного господарського суду скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 23.12.2014 року у справі №910/22715/14.

Доводи апеляційної скарги мотивовано тим, що на думку відповідача, господарським судом міста Києва не з'ясовано відповідність розрахунку штрафних санкцій позивача умовам договору №3 від 03.03.2014 року. Також, відповідач посилається на відсутність доказів на підтвердження отримання відповідачем рахунків-фактур для здійснення оплати за поставлений товар. Крім того, апелянт заперечує щодо періодів, за які нараховано штрафні санкції.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.01.2015 року прийнято апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Славтрейд Агро" на рішення господарського суду міста Києва від 23.12.2014 року у справі №910/22715/14 до провадження у складі колегії суддів: головуючий судя Агрикова О.В., судді Рудченко С.Г., Чорногуз М.Г. та призначено розгляд справи на 18.02.2015 року.

В судове засідання, призначене на 18.02.2015 року, з'явились представники сторін, надали усні пояснення по суті спору, відповіли на запитання суду.

В судовому засіданні представником позивача надано відзив на апеляційну скаргу для долучення до матеріалів справи, у відповідності до якого позивач просив суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги.

Представник відповідача підтримав вимоги апеляційної скарги, представник позивача заперечував щодо задоволення апеляційної скарги.

Статтею 101 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 03.03.2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «УТФ ЗЕРНО» (далі за текстом - постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «СЛАВТРЕЙД АГРО» (покупець) було укладено договір поставки №3 (далі за текстом - Договір) (а.с. 13-15), у відповідності до умов якого постачальник передає, а покупець приймає та сплачує, на умовах, що вказуються у специфікаціях (додатках) до даного Договору, сільськогосподарську продукцію (п.1.1).

У відповідності до п.п. 2.3, 2.4 Договору, ціна за одну тону товару становить - згідно накладних (специфікацій, рахунків). Загальна вартість даного Договору становить суму загальної вартості специфікацій, підписаними сторонами.

Пунктом 3.1. Договору передбачено, що зазначений в даному Договорі товар поставляється протягом 2014-2015 року.

Відповідно до п. 3.3 Договору поставка здійснюється на умовах, вказаних у специфікаціях.

За умовами п.3.6 Договору Покупець здійснює оплату за фактично поставлену кількість товару.

Судом першої інстанції встановлено, з чим погоджується колегія суддів, що на виконання умов вищевказаного Договору сторони підписали додатки-специфікації: б/н від 07.03.2014 року (а.с. 16), №1 від 14.03.2014 року (а.с. 24), №2 від 14.03.2014 року (а.с. 30), №3 від 14.03.2014 року (а.с. 35).

З матеріалів справи вбачається, що позивачем було здійснено поставку ТОВ «СЛАВТРЕЙД АГРО» товару (соя товарна) на загальну суму 961 568,96 грн. з ПДВ, що підтверджується наявною у справі первинною документацією.

Колегією суддів встановлено, що отримання відповідачем товару підтверджується особистим підписом відповідальної особи відповідача - менеджера (управителя) з постачання Ананьєва О.О. на вищевказаних видаткових та товарно - транспортних накладних та відбитком печатки відповідача на них.

Спір у справі виник, на думку позивача, у зв'язку із несвоєчасним внесенням грошових коштів за поставлений товар в порушення умов договору, на підставі чого позивач просить стягнути з відповідача штрафні санкції.

За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковими для виконання сторонами.

Згідно із ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Матеріалами справи підтверджується, що в порушення норм чинного законодавства та умов Договору, відповідач здійснив розрахунок за поставлений товар несвоєчасно, що підтверджується платіжним дорученням №606 від 11.03.2014 року, платіжним дорученням №611 від 13.03.2014 року, платіжним дорученням №691 від 19.03.2014 року, платіжним дорученням №689 від 19.03.2014 року, платіжним дорученням №690 від 19.03.2014 року.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції з приводу того, що всупереч ст. 530 Цивільного кодексу України та умов договору, відповідачем було порушено свої зобов'язання за договором, яке полягає в простроченні оплати поставленого товару.

Враховуючи викладені порушення, позивачем заявлено позовні вимоги про стягнення штрафу у сумі 192 313,79 грн.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

У відповідності до ст. 549 Цивільного кодексу неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пунктом 4 статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що розмір штрафних санкцій щодо окремих видів зобов'язань встановлюється законом, у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Умовами договору встановлено, що у разі не оплати партії товару, або за порушення строків оплати, Покупець сплачує штраф у розмірі 20% (двадцять відсотків) від загальної вартості Специфікацій (додатків) до даного Договору (пункт 5.4 Договору).

Право учасників господарських правовідносин встановлювати інші, ніж передбачено Цивільним кодексом України, види забезпечення виконання зобов'язань визначено частиною другою статті 546 Цивільного кодексу України, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (п. 3 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2011 № 01-06/249).

Отже, суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань встановленням окремого виду відповідальності - договірної санкції, за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань, зокрема, штрафу, передбаченого п. 5.3 Договору.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині стягнення штрафу у сумі 192 313,79 грн.

Статтею 218 Господарського кодексу України передбачено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Керуючись ст. 625 Цивільного кодексу України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог в частині стягнення 3% річних у сумі 131,76 грн., враховуючи перерахунок вказаної суми.

Щодо позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат у сумі 2 281,92 грн., колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову в цій частині з огляду на наступне.

Інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання (п. 3 Постанови № 14).

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць; тому умовно слід вважати, що сума, яка внесена за період з 01 по 15 число відповідного місяця, наприклад травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що розмір інфляційних нарахувань за період з 08 по 20 березня 2014 року, заявлений позивачем до стягнення, не відповідає вимогам зазначених вище норм законодавства, тому вказані вимоги позивача про стягнення 2 281,92 грн. інфляційних нарахувань задоволенню не підлягають.

Щодо позовних вимог в частині стягнення неотриманого прибутку у сумі 2 224,88 грн. колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.

Згідно зі ст. 22 Цивільного кодексу України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Таким чином, у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання.

Частиною 2 статті 623 Цивільного кодексу України встановлено, що розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

З аналізу наведених норм слідує, що на кредитора, позивача по справі, що вимагає відшкодування збитків у вигляді неодержавних доходів (упущеної вигоди) згідно зі ст. 22 Цивільного кодексу України, покладається обов'язок доказування розміру збитків, завданих йому порушенням зобов'язання відповідно до ст. 623 Цивільного кодексу України, та що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі використання об'єкта лізингу.

Колегією суддів встановлено, що позивач вказував на втрату певного очікуваного доходу у розмірі 2 224,88 грн, який він розраховував отримати у вигляді відсотків по залишках коштів на поточному рахунку.

Однак, позивачем у встановленому законом порядку не було доведено, що внаслідок невчасного внесення грошових коштів за поставлений товар позивачем не отримано прибуток у сумі 2 224,88 грн.

У вирішенні спорів про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди суди повинні дослідити, чи могли такі збитки бути реально понесені кредитором та чи вживав кредитор заходів щодо їх відшкодування (п.3 оглядового листа Вищого господарського суду України від 14.01.2014 року № 01-06/20/2014).

Враховуючи, що позовні вимоги позивача про стягнення 2 224,88 грн. неотриманого прибутку не підтверджені належними та допустимим доказами, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Щодо позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди у сумі 96,16 грн. колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову в цій частині з огляду на наступне.

Згідно з ч. 1 та 2 ст. 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків . Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності (постанова Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди").

Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем не надано доказів, які б свідчили про приниження ділової репутації позивача або наявності втрат немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням його ділової репутації, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до діяльності позивача.

Щодо доводів апелянта, викладених в апеляційній скарзі з приводу неотримання відповідачем рахунків-фактур для здійснення оплати за поставлений товар, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 212 Цивільного кодексу України передбачено, що особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).

Втім, ч. 1 ст. 613 Цивільного кодексу України передбачено, що Кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку.

Підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар (п.1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 року № 01-06/928/2012).

З огляду на викладене колегія суддів зазначає, що обов'язок відповідача оплатити поставлений товар пов'язаний із фактом отриманням (прийняття) самого товару, а не рахунку - фактури на його оплату, який в свою чергу містить інформацію щодо найменування, кількості, ціни, загальної вартості товару та банківські реквізити постачальника, відомості про які відомі відповідачу згідно специфікації та товаросупровідних документів на поставлений товар.

Крім того, колегія суддів зазначає, що судом апеляційної інстанції було здійснено перерахунок штрафних санкцій, заявлених до стягнення, та встановлено його арифметичну правильність.

Згідно зі ст.ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З огляду на викладене вище, колегія суддів дійшла до висновку про те, що місцевий господарський суд, виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, в рішенні місцевого господарського суду повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Таким чином, колегія суддів встановила, що обставини, на які посилається скаржник, не можуть бути підставою для зміни або скасування рішення господарського суду міста Києва від 23.12.2014 року у справі №910/22715/14.

Керуючись статтями 33, 34, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Славтрейд Агро" на рішення господарського суду міста Києва від 23.12.2014 року у справі №910/22715/14 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 23.12.2014 року у справі №910/22715/14 залишити без змін.

3. Справу №910/22715/14 повернути до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя О.В. Агрикова

Судді С.Г. Рудченко

М.Г. Чорногуз