Постанова

від 11.12.2014 по справі 826/18097/14

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

11 грудня 2014 року 10:22 № 826/18097/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Кобилянського К.М., за участі секретаря судового засідання Голод А.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Інокс Маркет» до Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення за участі представників:

позивача: Вага Ю.В., Зайченко С.В. (директор);

відповідача: Жукова В.І.;

На підставі ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 11.12.2014 проголошено вступну та резолютивну частини постанови

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Інокс Маркет» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві, у якій просить суд визнати протиправним та скасувати податкового повідомлення-рішення від 12.08.2014 №0009382201.

Ухвалами Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.11.2014 відкрито провадження, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду в судовому засіданні 04.12.2014, яке в подальшому відкладалось з метою отримання додаткових доказів для вирішення спору по суті заявлених позовних вимог.

Під час розгляду справи представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі та зазначив, що не погоджується з висновками акта перевірки щодо порушення позивачем відповідних положень Податкового кодексу України, оскільки висновки відповідача за наслідками проведеної перевірки щодо порушень позивачем положень Податкового кодексу України при визначенні суми податку на додану вартість є хибними, базуються виключно на суб'єктивних припущеннях перевіряючих, які не мають підтвердження належними доказами.

Представник відповідача проти позову заперечував, при цьому посилаючись на те, що під час проведення перевірки встановлено господарські взаємовідносини позивача з підприємством, яке, на думку податкового органу, має ознаки фіктивності. А тому, правочини, що укладені між позивачем та контрагентом є такими, що не мали на меті настання реальних наслідків, а у позивача відсутнє законне право на віднесення сум по спірним правовідносинам до податкового кредиту та податкових зобов'язань з податку на додану вартість. За таких обставин, податковий орган просив суд в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

12 серпня 2014 відповідачем на підставі акта перевірки № 794/26-54-22-01-10/38556970 від 21.07.2014 прийнято податкове повідомлення-рішення № 0009382201, яким позивачу за порушення п.п. 185.1, 198.2, 198.3, 198.6, 200.1, 201.10 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» всього в сумі 916342,50 грн., в т.ч. за основним платежем в сумі 733074 грн., штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 183268,50 грн.

Як вбачається з акта перевірки та письмових заперечень відповідача, збільшення грошового зобов'язання та застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій ґрунтується на обставинах безтоварності господарських операцій ТОВ «Інокс Маркет» з

ТОВ «Мульти-Мастер».

Позивач, не погоджуючись з правомірністю зазначеного податкового повідомлення-рішення, звернувся до суду з даним позовом.

Оцінивши за правилами ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

02 грудня 2013 між позивачем (покупець) і ТОВ «Мульти-Мастер» (продавець) укладено договір купівлі-продажу № 122013, відповідно до умов якого продавець зобов'язується передати у власність покупцеві технологічне обладнання, металопрокат, а покупець зобов'язується в строки, на умовах та в розмірах, визначених договором, прийняти і оплатити товар.

Товар передається на умовах СІР Інкотермс 2000: м. Київ, вул. Автозаводська, 18. Покупець надає транспорт для перевезення, або рекомендує експедитора, що буде здійснювати перевезення.

На підтвердження фактичності виконання договору купівлі-продажу, позивачем дол. матеріалів справи долучено копії специфікацій, видаткових та податкових накладних (а.с. 66 - 93 Том І).

Інших документів на підтвердження правомірності формування спірних показників податкової звітності позивачем не надано, незважаючи на те, що суд їх витребовував.

Суд відхиляє надані позивачем копії документів, як належні докази правомірності формування показників податкової звітності, з огляду на наступне.

Так, сам по собі документ під назвою «видаткова накладна», навіть за умови його складення у відповідності до вимог ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні», не може бути безумовним та виключно - достатнім доказом фактичності вчинення господарської операції, наприклад з купівлі-продажу товарів, адже обставина продажу товару одним суб'єктом господарювання на користь іншого суб'єктами господарювання тягне за собою наслідком внесення змін до відповідних регістрів бухгалтерського обліку, на підставі яких власне і формуються в подальшому відповідні показники податкової звітності.

Тобто, в разі фактичного виконання господарської операції у формі продажу товарів, вбачається за можливе прийти до висновку про обов'язковість причинно-наслідкового зв'язку між оформленням видаткових накладних, змінами в бухгалтерському обліку підприємства на підставі таких первинних документів та подальшим відображенням матеріальних показників господарської діяльності підприємства в його (підприємства) податковій звітності.

Наполягаючи на фактичності поставки товарів з боку спірного контрагента, позивач до матеріалів справи не надав жодного письмового доказу відображення господарських операцій в бухгалтерському обліку підприємства станом на дати, зазначені у видаткових накладних.

При цьому, усі без виключення видаткові накладні містять в собі посилання на довіреність № 64 від 18.12.2013. Втім, позивачем до матеріалів справи не надано письмових доказів існування зазначеної довіреності станом на 18.12.2013 (наприклад належним чином завірену копію довіреності, оригіналу журналу видачі довіреностей, або доказів звернення до ТОВ «Мульти-Мастер» з метою отримання довіреності для огляду в судовому засіданні).

Надані позивачем до матеріалів справи фотокопії технологічного обладнання (а.с. 132 - 142 Том І) відхиляються судом як доказ отримання товару, адже зі змісту вказаних фотокопій не вбачається приналежності обладнання до продавця чи покупця.

В той же час, матеріали справи не містять в собі жодного доказу переміщення/перевезення товарів (ТТН, докази оплати транспортних послуг), хоча організація перевезення, відповідно до п. 3.2 договору, була покладена саме на позивача.

Посилання представника позивача на реалізацію придбаного товару на ТОВ «Будсервіс» в рамках договору № 177/12 від 19.12.2013 (а.с. 101-106 Том І) судом відхиляються, адже згідно договору відповідального зберігання (а.с. 27 - 30 Том ІІ), придбаний товар так і лишився у ТОВ «Мульти-Мастер».

За таких обставин, суд відзначає, що наявність законодавчо визначених документів для формування податкового кредиту та витрат, зокрема, наявність податкових накладних та видаткових накладних, виписаних платником податку, є обов'язковою, але, не безумовною підставою для визнання правомірності формування платником податку показників податкової звітності за умови, якщо судом буде встановлено, що відомості в таких документах не відповідають дійсності, в тому числі, коли господарські операції не мали реального характеру через їх безтоварність.

Суд відхиляє твердження позивача про те, що наявність доказів оплати є достатнім доказом правомірності віднесення сум до податкового кредиту, адже, як зазначено вище, первинні бухгалтерські та податкові документи є підставою для змін в бухгалтерському та податковому обліку підприємства, виключно за умови фактичного вчинення господарської операції.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 21.10.2008 за результатами розгляду скарги Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Євротрейд» до ДПІ про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Тобто, наявність самих лише обставин укладання цивільно-правового договору, формальних доказів про його виконання, не є безумовним свідченням правомірності здійснення змін у податковому обліку такого платника податку.

За таких обставин суд погоджується з доводами податкового органу, що позивачем безпідставно сформований податковий кредит та податкові зобов'язання з ПДВ за перевіряємий період, що призвело до втрат дохідної частини Державного бюджету України.

Аналогічна позиція також викладена в постанові ВАСУ від 20.02.2013 по справі №2а-4458/12/2670.

Під час розгляду справи суд неодноразово звертав увагу позивача на необхідність надання додаткових доказів по справі, наприклад товарно-транспортних накладних, доказів передачі товарів від зберігача до ТОВ «Будсервіс», однак окрім вищевказаних видаткових та податкових накладних, інших доказів позивачем надано не було.

Суд витребовував пояснення та документи на підтвердження економічної вигоди від придбаних товарів, однак позивач їх не надав, а представник позивача економічну вигоду придбання технологічного обладнання не пояснив.

Суд звертає увагу на приписи Інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 № 1936/11/13-11, зі змісту якого вбачається, що задля вжиття належних заходів із метою встановлення обставин реальності здійснення спірної господарської операції суди повинні витребувати у платника податків ті докази, які не надані учасниками справи, але які, на думку суду, можуть підтвердити або спростувати доводи податкового органу щодо наявності порушень з боку платника податків. Відповідні дії можуть бути вчинені судом на підставі пункту 1 частини другої статті 110, статті 114 Кодексу адміністративного судочинства України.

У разі ненадходження витребуваних додаткових доказів у строк, установлений судом, спір може бути розв'язано на підставі наявних у справі доказів. Якщо позивач без поважних причин ухиляється від надання доказів на вимогу суду, а наявних у справі матеріалів недостатньо для спростування підтверджених належними доказами висновків контролюючого органу, покладених в основу ухваленого ним спірного рішення, у позові платника податків може бути відмовлено.

При цьому, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

У відповідності до вищезазначених приписів Інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 № 1936/11/13-11: «судам апеляційної інстанції при вирішенні питання про прийняття доказів, які не досліджувалися судом першої інстанції, варто враховувати приписи частини другої статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України. Згідно з наведеною нормою, суд апеляційної інстанції може дослідити докази, які не досліджувалися у суді першої інстанції, з власної ініціативи або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до суду першої інстанції або необґрунтованим відхилення їх судом першої інстанції.

Отже, у разі дослідження судом апеляційної інстанції доказів, які не досліджувалися в суді першої інстанції, апеляційний суд повинен зазначити у своєму рішенні поважні причини, з яких такі докази не могли бути надані до суду першої інстанції . Наведене стосується також і доказів, які були витребувані судом першої інстанції, але не були надані позивачем або відповідачем.".

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України.

У відповідності до положень частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та відповідно такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись положеннями статей 2, 7, 69-71, 160-163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Інокс Маркет» - відмовити повністю.

2. Стягнути з ТОВ «Інокс Маркет» (код ЄДРПОУ 38556970) решту суми судового збору у розмірі 4384,00 грн. (чотири тисячі триста вісімдесят чотири гривні 80 коп.) на розрахунковий рахунок № 31218206784007 до ГУ ДКСУ у місті Києві, код 38004897, МФО 820019, код класифікації доходів бюджету 22030001.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленим статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя К.М. Кобилянський