Ухвала

від 12.02.2015 по справі 826/18097/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/18097/14 Головуючий у 1-й інстанції:Кобилянський К.М. Суддя-доповідач: Шурко О.І.

У Х В А Л А

Іменем України

12 лютого 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Шурка О.І.,

суддів Василенка Я.М., Степанюка А.Г.,

при секретарі Дешко В.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інокс Маркет» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 грудня 2014 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інокс Маркет» до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 грудня 2014 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну інстанцію скасувати незаконну, на його думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про задоволення позовних вимог.

Апелянт посилається на незаконність, необ'єктивність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що є на його переконання підставою для скасування судового рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, податковим органом було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Інокс Маркет» з питань дотримання податкового вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «Мульти-Мастер» за період з 01.12.2013 року по 31.12.2013 року. За результатами перевірки складено Акт від 21.07.2014 року №794/26-54-22-01-10/38556970.

Податковим органом на підставі Акту перевірки 12.08.2014 прийнято податкове повідомлення-рішення №0009382201, яким позивачу за порушення п.п. 185.1, 198.2, 198.3, 198.6, 200.1, 201.10 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» всього в сумі 916342,50 грн. Як вбачається з акта перевірки, збільшення грошового зобов'язання та застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій ґрунтується на обставинах безтоварності господарських операцій ТОВ «Інокс Маркет» з ТОВ «Мульти-Мастер».

Не погоджуючись із вказаним рішенням податкового органу, позивач звернувся із адміністративним позовом до суду, в якому просив визнати протиправними та скасувати вказані податкові повідомлення-рішення.

В основу обґрунтування свого рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції посилався на те, що відповідачем надано суду достатньо належних та допустимих доказів того, що фінансово-господарські операції між позивачем та його контрагентами не були спрямовані на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності, а первинні документи, складені позивачем та його контрагентами у ході господарських операцій, не відповідають вимогами чинного законодавства чи взагалі відсутні.

Колегія суддів вважає доводи апелянта безпідставними та погоджується із таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Так, згідно зі ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно до п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Так, згідно з п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Водночас відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 02.12.2013 між позивачем (покупець) і ТОВ «Мульти-Мастер» (продавець) укладено договір купівлі-продажу № 122013, відповідно до умов якого продавець зобов'язується передати у власність покупцеві технологічне обладнання, металопрокат, а покупець зобов'язується в строки, на умовах та в розмірах, визначених договором, прийняти і оплатити товар.

Товар передається на умовах СІР Інкотермс 2000: м. Київ, вул. Автозаводська, 18. Покупець надає транспорт для перевезення, або рекомендує експедитора, що буде здійснювати перевезення.

На підтвердження фактичності виконання договору купівлі-продажу, позивачем до матеріалів справи долучено копії специфікацій, видаткових та податкових накладних.

Інших документів на підтвердження правомірності формування спірних показників податкової звітності позивачем не надано.

На думку колегії суддів, суд першої інстанції правомірно відхилив надані позивачем копії документів, як належні докази правомірності формування показників податкової звітності.

Так, сам по собі документ під назвою «видаткова накладна», навіть за умови його складення у відповідності до вимог ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні», не може бути безумовним та виключно - достатнім доказом фактичності вчинення господарської операції, наприклад з купівлі-продажу товарів, адже обставина продажу товару одним суб'єктом господарювання на користь іншого суб'єктами господарювання тягне за собою наслідком внесення змін до відповідних регістрів бухгалтерського обліку, на підставі яких власне і формуються в подальшому відповідні показники податкової звітності.

Тобто, в разі фактичного виконання господарської операції у формі продажу товарів, вбачається за можливе прийти до висновку про обов'язковість причинно-наслідкового зв'язку між оформленням видаткових накладних, змінами в бухгалтерському обліку підприємства на підставі таких первинних документів та подальшим відображенням матеріальних показників господарської діяльності підприємства в його (підприємства) податковій звітності.

Наполягаючи на фактичності поставки товарів з боку спірного контрагента, позивач до матеріалів справи не надав жодного письмового доказу відображення господарських операцій в бухгалтерському обліку підприємства станом на дати, зазначені у видаткових накладних.

Судова колегія наголошує, що всі видаткові накладні містять в собі посилання на довіреність № 64 від 18.12.2013. Однак, позивачем до матеріалів справи не надано письмових доказів існування зазначеної довіреності (наприклад належним чином завірену копію довіреності, оригіналу журналу видачі довіреностей, або доказів звернення до ТОВ «Мульти-Мастер» з метою отримання довіреності для огляду в судовому засіданні).

Надані позивачем до матеріалів справи фотокопії технологічного обладнання відхиляються як доказ отримання товару, адже зі змісту вказаних фотокопій не вбачається приналежності обладнання до продавця чи покупця.

В той же час, матеріали справи не містять в собі жодного доказу переміщення/перевезення товарів (ТТН, докази оплати транспортних послуг), хоча організація перевезення, відповідно до п. 3.2 договору, була покладена саме на позивача.

Посилання апелянта на реалізацію придбаного товару на ТОВ «Будсервіс» в рамках договору № 177/12 від 19.12.2013 відхиляються, адже згідно договору відповідального зберігання, придбаний товар так і лишився у ТОВ «Мульти-Мастер».

Таким чином, позивачем не доведено факт вчинення господарських операцій, за наслідками яких виникло право позивача на формування податкового кредиту.

Отже, враховуючи все вище наведене, колегія суддів приходить до висновку, що відомості про фактичне виконання укладених договорів є недостовірні, а документи, які підтверджують такі відомості є наслідками укладення фіктивних угод, а отже, судом першої інстанції було правомірно відмовлено в задоволенні позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом першої інстанції обставинами, наявними в матеріалах справи доказами та нормами права, зазначеними в мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду.

Отже, колегія суддів вирішила згідно ст. 200 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 199, 200, 205, 206 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інокс Маркет» - залишити без задоволення , а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 грудня 2014 року - без змін .

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий:

Судді:

Головуючий суддя Шурко О.І.

Судді: Степанюк А.Г.

Василенко Я.М.