Рішення

від 13.07.2009 по справі 50/250

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

50/250

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  50/250

13.07.09

За позовом     прокурора Вишгородського району в інтересах держави в особі

  Дніпровського басейнового управління водних ресурсів

  (Державний комітет України по водному господарству)

до                     відкритого акціонерного товариства "Акціонерна компанія

                        "Київводоканал"

про                  стягнення 1 196 362,51 грн.

Суддя   Головатюк Л.Д.

Представники:

Від прокуратури          Матвієць В.В.

Від позивача                 Михайленко І.М.(дов. № АД/721 від 16.06.2009)

                              Демянець А.Ф.(дов. № АС/5-659 від 04.06.2009)

                              Харченко Г.Г. (дов. №АС/5-600 від 27.05.2009)

Від відповідача      Верниба В.А.(дов. № 387 від 31.03.2009)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Прокурор Вишгородського району в інтересах держави в особі Дніпровського басейнового управління водних ресурсів (Державний комітет України по водному господарству) звернувся до господарського суду м. Києва з позовною заявою про стягнення з відповідача заборгованості по договору № 33/154 від 20.12.2006 у розмірі 1 196 362,51 грн.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 31.03.2009 порушено провадження у справі №50/250 та призначено до розгляду на 10.04.2009.

Представники позивача та прокуратури в судове засідання 10.04.2009 не з'явилися, витребувані судом докази не подали, причин неявки суд не повідомили, хоча про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

В судове засідання прибув представник відповідача та дав пояснення по справі.

Розгляд справи був відкладений на 15.05.2009.

15.05.2009 в судове засідання прибули представники прокуратури та відповідача, дали додаткові пояснення по справі та подали спільне клопотання про розгляд справи у термін більший, ніж це передбачено ч. 1 ст. 69 ГПК України. Суд задовольнив дане клопотання.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, витребувані судом докази не подав, причин неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Суд, дослідивши матеріали справи прийшов до висновку про необхідність витребування додаткових доказів по справі.

Розгляд справи був відкладений на 17.06.2009.

В судовому засіданні 17.06.2009 оголошено перерву на 22.06.2009 для витребування додаткових доказів по справі.

22.06.2009 в судове засідання прибули представники прокуратури, позивача та відповідача та дали додаткові пояснення по справі.

Представник відповідача заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи для проведення звірки взаєморозрахунків. Суд задовольнив дане клопотання.

Розгляд справи був відкладений на 08.07.2009.

08.07.2009 в судове засідання прибули представники прокуратури, позивача та відповідача та дали додаткові пояснення по справі. Представник прокурора надав суду заяву про уточнення розміру позовних вимог, в зв'язку з частковим погашенням заборгованості відповідачем у сумі 20 000,00 грн., відповідно до якого просить суд стягнути з відповідача 1 086 322,52 грн. основного боргу, 47 975,58 грн. пені, 36 015,09 грн. інфляційних витрат та  6 049,32 відсотків річних. Суд прийняв до уваги дану заяву.

В судовому засіданні 08.07.2009 оголошено перерву на 13.07.2009 для витребування додаткових доказів по справі.

13.07.2009 в судове засідання прибули представники прокуратури, позивача та відповідача та дали додаткові пояснення по справі.

Представник відповідача в судовому засіданні 13.07.2009 подав клопотання про зменшення розміру нарахованих позивачем штрафних санкцій та про розстрочення виконання відповідачем своїх зобов'язань по сплаті заборгованості позивачу на термін дванадцять місяців з щомісячною сплатою рівними частинами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

20.12.2006 між Дніпровським басейновим управлінням водних ресурсів (далі –позивач, виконавець за договором) та відкритим акціонерним товариством «Акціонерна компанія „Київводоканал” (далі –відповідач, замовник за договором) було укладено договір № 33/154 (далі - договір).

Відповідно до умов п.1.1. зазначеного договору замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов'язання проводити Бортницькою насосною станцією Дніпровського БУВР перекачування зворотних вод, що подаються Бортницькою станцією аерації ВАТ „АК „Київводоканал”, в порядку та на умовах визначених договором.

Згідно п.1.2. фактичний обсяг зворотних вод визначається шляхом сумування обсягів зворотних вод, перекачаних виконавцем протягом терміну дії договору, підтверджених Актами приймання-передачі виконаних робіт.

Згідно п.2.1. ціна за перекачування 1м3 зворотних вод, що подаються Бортницькою станцією аерації ВАТ „АК „Київводоканал” і перекочуються Бортницькою насосною станцією Дніпровського БУВР, визначені в кошторисі і становить 0,761 коп. Зміна ціни робіт здійснюється за згодою сторін та оформлюється додатковою угодою, підписаною уповноваженими представниками сторін.

Відповідно до п.2.5. замовник здійснює оплату за виконані роботи на підставі отриманого акту приймання-передачі виконаних робіт протягом 10 (десяти) календарних днів, з дати його отримання.

Сторони зобов'язуються щомісячно оформляти акт приймання-передачі виконаних робіт; акт складається на поточний місяць, надається на підпис замовнику до 21 числа поточного місяця; замовник зобов'язується протягом 5 (п'яти) робочих днів підписати акт або надати виконавцю мотивовану відмову від його підписання (п.3.1.).

Як встановлено судом, на виконання умов договору, позивачем було здійснено виконання послуг відповідачу на загальну суму 1 154 937,56 грн. відповідно до актів приймання виконаних робіт:

-          № б/н за жовтень 2008 на суму 229 541,40 грн.,

-          № б/н за грудень2008 на суму 474 027,44 грн.,

-          № б/н за січень 2009 на суму 232 206,48 грн.,

-          № б/н за лютий 2009 на суму 219 162,24 грн.,

Вищевказані акти про прийняття наданих послуг відповідно до договору приймаються судом у якості належного доказу виконання позивачем своїх зобов'язань перед відповідачем  та прийняття їх останнім.

Однак, відповідач в порушення умов договору та чинного законодавства, не виконав в повному обсязі взяті на себе зобов'язання, а саме відповідачем було здійснено лише часткову оплату наданих послуг в розмірі 48 615,04 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками.

З метою досудового врегулювання спору позивач направив відповідачу претензію № АС/4-1862 від 01.12.2008 з вимогою погасити існуючу заборгованість в добровільному порядку. Відповідач у відповіді на претензію № 3165/11 від 11.12.2008 посилався на недофінансування різниці в тарифах з державного та міського бюджетів, в зв'язку з чим, він не в змозі погасити заборгованість позивачу.

Таким чином, на дату звернення позивача з позовом до суду заборгованість відповідача за вищевказаним договором становить 1 106 322,52 грн.

Як вбачається з поданих  прокурором уточнень до позовної заяви та доданих до них документів, відповідач після порушення провадження у справі частково сплатив суму основної заборгованості, яка виникла відповідно до договору від 33/154 від 20.12.2006 в розмірі 20 000,00 грн., що підтверджується належним чином оформленими доказами в матеріалах справи.

Розглянувши докази прокурора про часткову сплату відповідачем суми основного боргу, дослідивши матеріали справи, суд вважає за доцільне припинити провадження у справі в частині стягнення основного боргу в сумі 20 000,00 грн. Таким чином сума основного боргу, що підлягає стягненню з відповідача становить 1 086 322,52 грн.

Отже, внаслідок укладення договору між сторонами згідно ст. 11 ЦК України, виникли цивільні права та обов'язки. Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення ГК України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

У відповідності до ст.ст. 202, 203, 205 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 626 ЦК України визначено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст. 173 ГК України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб‘єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов‘язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов‘язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Згідно ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати всій обов'язок, а кредитор –прийняти виконання особисто, якщо інше встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ст. 901 ЦК України за  договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за  завданням  другої  сторони  (замовника)  надати послугу,  яка  споживається  в  процесі  вчинення  певної  дії або здійснення певної діяльності,  а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з п. 1 ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, встановлених договором. Отже, факт порушення відповідачем договірних зобов'язань судом встановлено.

Згідно зі статтею 906 ЦК України збитки, завдані замовнику невиконанням або неналежним виконанням договору про надання послуг за плату, підлягають відшкодуванню виконавцем, у разі наявності його вини, у повному обсязі, якщо інше не встановлено договором. Виконавець, який порушив договір про надання послуг за плату при здійсненні ним підприємницької діяльності, відповідає за це порушення, якщо не доведе, що належне виконання виявилося неможливим внаслідок непереборної сили, якщо інше не встановлено договором або законом. Збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням договору про безоплатне надання послуг, підлягають відшкодуванню виконавцем у розмірі, що не перевищує двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо інший розмір відповідальності виконавця не встановлений договором.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Стаття 627 ЦК України вказує, що відповідно  до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням   вимог  ЦК України,  інших  актів  цивільного законодавства,  звичаїв  ділового  обороту,  вимог  розумності  та справедливості.

Факт наявності боргу у відповідача перед позивачем в сумі 1 086 322,52 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і визнаний відповідачем, а відтак, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача основної заборгованості за договором № 33/154 від 20.12.2006 в сумі 1 086 322,52 грн. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором,  прокурор просить суд стягнути з відповідача на користь позивача пеню в сумі 47 975,58 грн. за період  прострочення вказаний в розрахунку.

Згідно з п. 4.1. договору у випадку невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за договором, сторони несуть відповідальність визначену цим договором та чинним законодавством України.

Відповідно до ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно із ст. 599 Цивільного Кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.  

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч.4 ст. 549 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст. 231 Господарського кодексу України, законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Згідно ч.6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами.

Дії відповідача є порушенням вимог договору і це  є підставою для застосування відповідальності згідно чинного законодавства.

Також, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором позивач просить суд стягнути з останнього витрати, пов'язані з інфляційними процесами в сумі 36 015,09 грн. та 3% річних в розмірі 6 049,32 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

З огляду на вищевикладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних витрат та 3% річних є законними та обґрунтованими так як має місце прострочення виконання грошового зобов'язання.

В судовому засіданні 13.07.2009 відповідач подав клопотання, в якому просив зменшити розмір нарахованих позивачем штрафних санкцій в порядку ч. 3 ст. 83 ГПК України. Як зазначає представник відповідача, відкрите акціонерне товариство „АК „Київводоканал” не може виплатити таку значну суму штрафних санкцій, в зв'язку зі значним погіршенням свого фінансового становища, стійкою несплатою послуг водопостачання/водовідведення окремих категорій споживачі (абонентів) та недофінансуванням з державного та міського бюджетів.

Відповідно до п. 3. ст. 83 ГПК України, господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Згідно зі ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання; майновий стан сторін, які беруть участь в зобов'язанні; не лише майнові, а й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частиною 3 статті 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до п.2.4. роз'яснення Вищого арбітражного суду України “Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань” від 29 квітня 1994 №02-5/293 вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила договір, суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Дослідивши подані матеріали, суд вважає, що дане клопотання боржника щодо зменшення штрафних санкцій нарахованих прокурором достатньо обґрунтоване та належно мотивоване, а тому, з урахуванням принципів розумності, справедливості, враховуючи погіршення фінансового становища відповідача та стійку несплату послуг відповідача по водопостачанню/водовідведенню окремими категоріями споживачів (абонентів), а також недофінансуванням з державного та міського бюджетів, суд приходить до висновку про зменшення розміру штрафних санкцій нарахованих прокурором на 50 (п'ятдесят) відсотків, а саме підлягають стягненню:

- пеня в розмірі 47 975,58 грн. –50% = 23 987,79 грн.

Інфляційні збитки в розмірі 36 015,09 грн. –50% = 18 007,55 грн.

3 % річних в сумі 6 049,32 грн. –50% = 3 024,66 грн.

В судовому засіданні представник прокуратури надав суду належні докази часткової оплати відповідачем суми основного боргу в сумі 20 000,00 грн.

Згідно з п. 1.1. ч. 1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Частиною 2 статті 80 ГПК України встановлено, що у випадках припинення провадження у справі повторне звернення до господарського суду зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав не допускається.

Розглянувши докази прокурора про сплату відповідачем частини основного боргу, заслухавши думку позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, суд вважає за доцільне припинити провадження у справі в частині стягнення з відповідача суми  основного боргу в розмірі 20 000,00 грн. При цьому суд враховує, що дане припинення провадження у справі не суперечить вимогам чинного законодавства і не порушує чиї-небудь права та охоронювані законом інтереси.

Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості за договором № 33/154 від 20.12.2006 є обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, державне мито та витрати на інформаційно-технічного забезпечення судового процесу, від сплати яких позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету, якщо відповідач не звільнений від сплати державного мита.

Згідно частини другої п.5 Інформаційного листа 01-8/453 від 26.06.1995р. “Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства при вирішенні спорів” якщо відповідач сплатив борг після звернення кредитора з позовом, витрати пов'язані зі сплатою державного мита позивачем, покладаються на відповідача на підставі статті 49 ГПК України.

На підставі викладеного, керуючись Цивільним Кодексом України, ст.ст. 33, 34, 49, 64, 75, 82, 83, 84, 85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1.          Припинити провадження в частині стягнення основного боргу в розмірі 20 000,00 грн.

2.          В іншій частині позов задовольнити.

3. Стягнути з відкритого акціонерного товариства „Акціонерна компанія „Київводоканал” (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, буд. 1а, код ЄДРПОУ 03327664) з будь-якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення на користь Дніпровського басейнового управління водних ресурсів (Державний комітет України по водному господарству) (07300, Київська область, Вишгородський район, вул. Київська, буд. 10-В, код ЄДРПОУ 04389466) основний борг в сумі 1 086 322 (один мільйон вісімдесят шість тисяч триста двадцять дві) грн. 52 коп., інфляційні витрати в розмірі 18 007 (вісімнадцять тисяч сім) грн. 55 коп., 3% річних в сумі 3 024 (три тисячі двадцять чотири) грн. 66 коп. та пеню в розмірі 23 987 (двадцять три тисячі дев'ятсот вісімдесят сім) грн. 79 коп.

4. Стягнути з акціонерного товариства „Акціонерна компанія „Київводоканал” (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, буд. 1а, код ЄДРПОУ 03327664) з будь-якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення до Державного бюджету України 11 963 (одинадцять тисяч дев'ятсот шістдесят три) грн. 63 коп. державного мита та 118 (сто вісімнадцять) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

5. Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України, та може бути оскаржене в порядку та строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України.

6. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

7. Копію рішення розіслати сторонам та прокурору.

          Суддя                                                                                     Головатюк Л.Д

Дата підписання рішення 23.07.2009