Рішення

від 22.12.2014 по справі 910/21513/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/21513/14 22.12.14 За позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Співдружність»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сонячне насіння»

про стягнення 139061,24 грн.

Суддя Грєхова О.А.

Представники сторін:

від позивача: Іщенко І.П. (дов. б/№ від 26.05.2014р.)

від відповідача: Холодило П.В. (дов № 117 від 14.08.2014р.)

СУТЬ СПОРУ:

Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Співдружність» звернулось до господарського суду міста Києва із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сонячне насіння» про стягнення 139061,24 грн.

Свої позовні вимоги сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Співдружність» (далі - позивач) обґрунтовує тим, що між позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю «Сонячне насіння» (далі - відповідач) укладено правочини щодо зберігання позивачем 3000 тонн зерна кукурудзи, належної відповідачу. У правовідносинах зберігання зерна позивач діяв у якості зернового складу та прийняв 3000 тонн кукурудзи на зберігання: 2000 тонн відповідно до умов Договору складського зберігання № 14/03-1-14 від 14.03.2014 р. і складської квитанції № 69 від 17.03.2014 р. а також 1000 тонн відповідно до Акту № 8 приймання-передавання зерна від 07.04.2014 року, складської квитанції № 72 від 07.04.2014 р., прейскуранту цін від 02.01.2014 р. У порушення умов договорів та норм чинного законодавства, відповідач не виконав свої зобов'язання за вказаними правочинами, оплату послуг позивача за зберігання зерна не здійснив, у зв'язку з чим у відповідача утворилась заборгованість.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 08.10.2014р. за вказаним позовом порушено провадження у справі № 910/21513/14 та призначено розгляд справи на 03.11.2014р.

31.10.2014 р. через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву. У вказаному відзиві відповідач зазначає, що між позивачем та відповідачем 14.03.2014 р. було укладено договір складського зберігання № 14/03-1-14, а також додаток № 1 до цього договору, відповідно до якого було встановлено, що зберігання зерна (в розрахунку 1 тонна/місяць) становить 1 грн. з ПДВ. Саме на таких умовах, щодо пільгової оплати за зберігання зерна за перший місяць його зберігання, і погодився відповідач при підписанні вказаного договору зберігання 14.03.2014 р., що і було однією з основних домовленостей між сторонами цього договору. У зв'язку з цим, відповідно до умов вказаного договору зберігання та додатку № 2 до цього договору сторони домовилися, що поклажодавець зобов'язувався сплатити зерновому складу вартість зберігання зерна кукурудзи кількістю 2000 тонн з 17.03.2014 р. по 16.04.2014 р. на суму 1932,72 грн., а тому розрахунок позивача вартості зберігання є необґрунтованим. Зберігання зерна кукурудзи у кількості 2000 тонн понад місяць було зумовлене протиправними та недобросовісними діями позивача, а тому відповідач немає жодних зобов'язань перед позивачем щодо оплати вартості зерна понад місяць. Твердження позивача, що зерно кукурудзи відповідача об'ємом 1000 тонн зберігалося позивачем відповідало до договору за тарифами 30,00 грн. за тонну не відповідають дійсності, оскільки між відповідачем та позивачем жодного договору складського зберігання зерна на вказаний об'єм кукурудзи не укладалося.

В судовому засіданні 03.11.2014 р. судом в порядку ст. 77 ГПК України оголошено перерву до 01.12.2014 р.

19.11.2014 р. від позивача через відділ діловодства суду надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач просить стягнути з відповідача 139061,24 грн. основного боргу, 9364,96 грн. пені, 1554,48 грн. 3% річних та 5177,53 грн. інфляційних витрат.

26.11.2014 р. від позивача через відділ діловодства суду надійшли додаткові пояснення та клопотання про доручення до матеріалів справи доказів.

28.11.2014 р. від відповідача через відділ діловодства суду надійшли пояснення в порядку ст. 22 ГПК України.

01.12.2014 р. від позивача через відділ діловодства суду надійшло клопотання про доручення доказів до матеріалів справи.

У судовому засіданні 01.12.2014 р. представники сторін подали письмове клопотання про продовження строку розгляду спору.

Розглянувши клопотання представників сторін про продовження строку розгляду спору, суд його задовольнив з наступних підстав.

Частиною 1 статті 69 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви.

Судом встановлено, що строк вирішення спору у справі № 910/21513/14 спливає 07.12.2014 р.

В частині 3 статті 69 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що у виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.

Враховуючи наведене, суд визнав за можливе продовжити строк розгляду спору для повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи.

В судовому засіданні 01.12.2014 р. судом в порядку ст. 77 ГПК України оголошено перерву до 22.12.2014 р.

18.12.2014 р. від позивача через відділ діловодства суду надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач просить стягнути з відповідача 139061,24 грн. основного боргу, 9595,34 грн. пені, 1807,52 грн. 3% річних та 11456,03 грн. інфляційних витрат.

Розглянувши заяви позивача б/№ від 19.11.2014 р. та від 18.12.2014 р. про збільшення розміру позовних вимог, суд відмовляє в їх задоволенні, з огляду на наступне.

Дійсно, за приписами ст. 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Водночас, згідно з п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" від 02.06.2006 р., під збільшенням розміру позовних вимог слід розуміти збільшення суми позову за тією ж вимогою, яку було заявлено у позовній заяві. Тому, збільшення розміру позовних вимог не може бути пов'язано з пред'явленням додаткових позовних вимог, про які не йшлося в позовній заяві.

Дана позиція викладена Вищим господарським судом України також у Постанові Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26 грудня 2011 року N 18, у п. 3.10 якої зазначено, що під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

З позовної заяви б/№ від 06.10.2014 р. вбачається, що позивачем заявлено до стягнення лише суму основного боргу у розмірі 139061,24 грн. за зберігання зерна кукурудзи, а тому вказівка у заяві про збільшення розміру позовних вимог на стягнення, окрім основного боргу, ще й пені, 3% річних, інфляційних втрат та послуг з приймання зерна, по суті є додатковими вимогами спрямованими на зміну предмету позову та його підстав.

При цьому, п. 3.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26 грудня 2011 року N 18 передбачено, що у разі подання позивачем заяви, направленої на одночасну зміну предмета і підстав позову, господарський суд повинен відмовити в задоволенні такої заяви і, приєднавши її до матеріалів справи та зазначивши про цю відмову в описовій частині рішення (або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи), розглянути по суті раніше заявлені позовні вимоги, якщо позивач не відмовляється від позову.

Позивач при цьому не позбавлений права звернутися з новим позовом у загальному порядку.

За таких обставин, суд відмовляє в задоволенні заяв про збільшення розміру позовних вимог від 01.12.2014 р. та від 18.12.2014 р., у зв'язку з чим справа розглядається в редакції первісно заявлених позовних вимог.

В судове засідання, призначене на 22.12.2014 р., представник позивача з'явився, позовні вимоги підтримав та надав пояснення по суті справи.

Представник відповідача в судове засідання з'явився, проти задоволення позовних вимог заперечив.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судових засіданнях складалися протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення присутніх в судовому засіданні представників учасників процесу, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

14.03.2014 між Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Співдружність» (зберігач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сонячне насіння» (поклажодавець) укладено Договір складського зберігання №14/03-1-14, відповідно до умов якого зберігач зобов'язується за плату прийняти на відповідальне зберігання сільськогосподарську продукцію - кукурудзу, яка йому передається поклажодавцем, надавати послуги з доведення отриманої на зберігання продукції до показників згідно вимог нормативних документів та контрактів як експортних так і тих, що діють в Україні стандартів та інструкції, зазначеної в п. 2.4. Договору для забезпечення її зберігання та повернути поклажодавцеві продукцію в строки і на умовах, передбачених цим Договором (п. 1.1. Договору). За умовами п. 2.1. Договору, на відповідальне зберігання приймається кукурудза в кількості 2000 тонн врожаю 2013.

Також, позивачем прийнято на зберігання на складі від відповідача кукурудзу 3 класу врожаю 2013 року у загальній кількості 1000 тонн, що підтверджується складською квитанцією на зерно №72 від 07.04.2014 та Актом № 8 приймання-передавання зерна від 07.04.2014 року.

Спір у справі виник у зв'язку з тим, що на думку позивача, відповідачем в порушення умов договору та вимог чинного законодавства не було у повному обсязі сплачено вартість наданих послуг зберігання зерна, в зв'язку з чим позивач вказує на існування заборгованості у розмірі 139061,24 грн.

Договір є договором зберігання зерна, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 66 Цивільного кодексу України, Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні".

Вказаний Договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Згідно п. 3.1.1. Договору зберігач зобов'язаний прийняти на відповідальне зберігання у поклажодавця продукцію та довести її до показників згідно вимог нормативних документів та контрактів як експортних так і тих, що діють в Україні. В свою чергу, поклажодавець зобов'язаний своєчасно оплачувати послуги зберігача згідно цього договору, відповідно до тарифів на послуги згідно Додатку №1 (п. 3.2.4. Договору).

На виконання умов даного Договору №14/03-1-14 відповідачем передано, а позивачем прийнято на зберігання зерно кукурудзи 3 класу врожаю 2013 року у загальній кількості 2000 тонн, про що видано відповідну складську квитанцію №69 від 17.03.2014 та складено двосторонній Акт приймання-передавання зерна № 7 від 17.03.2014 року.

Пунктом 1 ст. 938 Цивільного кодексу України встановлено, що зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання.

Відповідно до п. 6.1. Договору, договір вступає в силу з моменту його підписання і діє не пізніше ніж до 01 травня 2014 року, на цю дату поклажодавець зобов'язаний повністю вивезти свою сільськогосподарську продукцію із приміщень зберігача або оформити додаткову угоду для подальшого зберігання

Згідно з п. 4.2. Договору за отримані послуги поклажодавець зобов'язаний здійснити розрахунок не пізніше 10 числа кожного місяця за послуги, надані протягом попереднього місяця, згідно актів виконаних робіт та рахунків, наданих зберігачем. Розрахунок за відвантаження продукції здійснюється поклажодавцем не пізніше дати відвантаження.

Додатком №1 до Договору складського зберігання №14/03-1-14 від 14.03.2014 сторони домовились про вартість послуг, які будуть надаватися зберігачем поклажодавцю, а саме: зберігання терміном до 1 місяця (1т/місяць) - 1,00 грн. з ПДВ; зберігання зерна терміном понад 1 місяць (1т/місяць) - 30,00 грн. з ПДВ; переоформлення разово - 150,00 грн. з ПДВ.

Матеріали справи свідчать, що з 2000 тонн зерна, які перебували на зберіганні позивача, відповідач здійснював часткове вивезення зерна та часткове його повернення на зберігання, що має значення для розрахунку строку зберігання.

Так, 09.04.2014 та 13.04.2014 на підставі вимоги відповідача, викладеної у листі №21 від 10.04.2014, та згідно залізничних накладних №32674798 від 09.04.2014, №32715906 від 13.04.2014р. із залізничної станції Рокитне було здійснено відвантаження зерна, що зберігалось позивачем, загальною вагою 507,4 тонн у вагони: №95832788, №95448288, №95542684, №95539011 за залізничною накладною №32674798 від 09.04.2014 р.; та вагони №95541660, №95523213, №95362505, №95801312 за залізничною накладною №32715906 від 13.04.2014р.

Зазначене відвантажене зерно було частково повернуто відповідачем на зберігання позивачу у різні терміни, крім 64,44 тонн, які відповідач не повернув, як зазначено нижче.

09.04.2014р. було відвантажено зерно у кількості 255,180 тонн за залізничною накладною №32674798 від 09.04.2014, з яких було повернуто відповідачем 190,740 тонн 05.05.2014р.

13.04.2014р. було відвантажено зерно у кількості 252,220 тонн, яке було повернуто відповідачем 05.05.2014р. у кількості 125,16 тонн, а також 06.05.2014 р. у кількості 127,060 тонн.

Зазначене відвантажене за залізничними накладними №32674798 від 09.04.2014 р., №32715906 від 13.04.2014 р. зерно вагою 507,4 тонн зберігалось позивачем на зерновому складі більше 30 днів, однак, враховуючи, що вказана кількість зерна відвантажувалася та поверталася у різні періоди, розрахунок вартості зберігання зерна, у кількості 507,4 тонн має здійснюватися із застосуванням до цієї кількості ціни у розмірі 1 грн. за 1 тонну.

Інше зерно, крім відвантажених 507,4 тонн із зазначених 2000 тонн, а саме 1492,6 тон - зберігалось позивачем на зерновому складі впродовж строку понад 1 місяць - з 17.03.2014 року по 16.05.2014 року - тому до зберігання цієї кількості зерна необхідно застосовувати ціну 30 грн. за тону у місяць.

Зберігання зерна було припинено 16.05.2014 року, що підтверджено двостороннім актом, складеним позивачем та відповідачем: Акт № 1 приймання-передавання від 16.05.2014 р., яким засвідчено приймання постачальником (позивачем) та повернення покупцем (відповідачем) 1935,56 тонн зерна кукурудзи.

Таким чином, вартість зберігання 2000 тонн зерна кукурудзи становить 88672,26 грн.

Згідно ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Враховуючи положення ст. 530 ЦК України та п. 4.2 договору, строк оплати наданих позивачем послуг зі зберігання настав.

Також, позивачем прийнято на зберігання на складі від відповідача кукурудзу 3 класу врожаю 2013 року у загальній кількості 1000 тонн, що підтверджується складською квитанцією на зерно №72 від 07.04.2014 та Актом № 8 приймання-передавання зерна від 07.04.2014 року.

При цьому, право власності відповідача на кукурудзу 3 класу врожаю 2013 року заліковою вагою 1000 тонн підтверджено договором поставки №К-07042014-1 від 07.04.2014.

Частиною 1 статті 937 Цивільного кодексу України унормовано, що письмова форма договору зберігання вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем.

Пунктом 24 статті 1 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні» визначено, що складські документи на зерно - це товаророзпорядчі документи, що видаються зерновим складом власнику зерна як підтвердження прийняття зерна на зберігання та посвідчення наявності зерна і зобов'язання зернового складу повернути його власникові такого документа.

Складськими документами є: подвійне складське свідоцтво; просте складське свідоцтво; складська квитанція. Цей перелік є вичерпним та не підлягає розширеному тлумаченню (ч. 1 ст. 37 вищевказаного Закону).

Форми складських документів на зерно затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2003 р. № 510 "Про забезпечення сертифікації зернових складів на відповідність послуг із зберігання зерна та продуктів його переробки, запровадження складських документів на зерно", яка прийнята на виконання Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні", де у п. 6 зазначено, що бланки складських документів є бланками суворої звітності, виготовлення, отримання, доставка, облік, зберігання, видача, списання яких проводяться згідно з законодавством.

Додатком 3 до зазначеної постанови, затверджено форму складської квитанції та її обов'язкові реквізити, одним з яких є підстава видачі складської квитанції - інформація про договір складського зберігання зерна.

Як вбачається зі змісту складської квитанції №72 від 07.04.2014, позивач прийняв від відповідача 1000 тонн зерна кукурудзи 3 класу. Підставою її видачі є договір складського зберігання №К-07042014-1 від 07.04.2014, який в матеріалах справи відсутній і, як стверджують сторони, взагалі не був укладений.

Проте, недотримання простої письмової форми правочину, що вимагається законом, не є наслідком його недійсності. Тому письмова форма договору складського зберігання, укладеного позивачем та відповідачем вважається дотриманою, виходячи з вимог ч. 3 ст. 26 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" та ч. 3 п. 1 ст. 937 ЦК України, оскільки кукурудза була прийнята відповідачем на зберігання, що посвідчено складською квитанцією №72 від 07.04.2014.

Таким чином, незважаючи на недотримання сторонами письмової форми договору складського зберігання зерна кукурудзи, наслідками його укладення є виникнення цивільних прав і обов'язків його сторін (ст.ст. 11, 205, 218 Цивільного кодекс України), зокрема і обов'язку відповідача оплатити послуги з його зберігання.

Строк зберігання 1000 тон зерна становив: з 07.04.2014 р. до моменту повернення зерна 16.05.2014 р.

Зберігання зерна було припинено 16.05.2014 року, що підтверджено двостороннім актом, укладеним позивачем та відповідачем: Акт № 2 приймання-передавання від 16.05.2014 р., яким засвідчено приймання постачальником (позивачем) та повернення покупцем (відповідачем) 1000 тон зерна кукурудзи.

Таким чином, вартість зберігання 1000 тонн зерна кукурудзи становить 38516,13 грн.

Враховуючи те, що сторонами не погоджено строку виконання зобов'язання по сплаті послуг зберігання, кредитор вправі вимагати його виконання у порядку ст. 530 Цивільного кодексу України, положеннями якої передбачено: якщо строк (термін) виконання зобов'язання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Вищезазначені документи (акт наданих послуг та розрахунок) з вимогою підписання та сплати були надісланні відповідачу 15.07.2014 підтвердженням чого є належним чином засвідчені копії описів вкладення у цінні листи та фіскальних чеків № 5689 та № 5690.

Однак, зазначені вимоги залишені відповідачем без задоволення.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В той час, як ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Порушенням зобов'язання, у відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ст. 4 3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Зокрема, в силу вимог ст. ст. 33, 34 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відтак, враховуючи, що факт надання Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Співдружність» відповідачу послуг зберігання зерна і факт порушення відповідачем своїх зобов'язань по оплаті зберігання підтверджений матеріалами справи та не спростований відповідачем належними доказами.

Суд не приймає до уваги посилання відповідача на те, що строк зберігання зерна був збільшений у зв'язку із односторонніми діями позивача (зберігача зерна). Відповідач посилався на те, що він планував вивезти усе зерно із зернового складу у строк до 21.04.2014 р. Також відповідач посилався на те, що зберігання зерна до 16.05.2014 р. обумовлено тим, що внаслідок припинення правовідносин поставки за додатковими угодами позивач повернув кошти відповідачу не 08.05.2014 р., а лише 15.05.2014 р.

Такі пояснення відповідача спростовуються листом відповідача № 21 від 10.04.2014 р., яким відповідач встановлює графік відвантаження вагонів із зерном. Відповідно до вказаного графіку відповідач просив позивача відвантажити 48 вагонів (3000 тонн зерна кукурудзи) залізничним транспортом по 4 вагони: 11.04.2014р., 12.04.2014р., 14.04.2014р., 15.04.2014р., 16.04.2014р., 17.04.2014р.,18.04.2014р., 21.04.2014р., 22.04.2014р., 23.04.2014 р., 24.04.2014р., 25.04.2014р. Разом із цим, до 25.04.2014р. відповідач вивіз зі складу (припинив зберігання) лише 507,4 тонн, про що зазначено вище.

Відповідачем не надано суду належних доказів того, що не припинення зберігання зерна зумовлене протиправними діями позивача, не надано доказів вжиття відповідачем будь-яких заходів з метою припинення зберігання 2935,56 тонн зерна. Зазначене свідчить про наявність згоди відповідача на продовження зберігання зерна позивачем. Відповідач не надав доказів того, що він вживав заходи щодо зменшення строку зберігання зерна, звертався до позивача із вимогою про припинення зберігання 2935,56 тонн зерна чи вживав заходи до передачі належного йому зерна іншому зберігачу.

Відповідач посилався на те, що між сторонами додатковими угодами від 30.04.2014 р. до договорів поставки зерна було погоджено умову повернення відповідачем зерна позивачу (припинення зберігання) після повернення (оплати) позивачем коштів - ціни зерна. Строк виконання обов'язку позивача повернути кошти відповідачу встановлено сторонами - до 08.05.2014 р.

Однак доказів чи обґрунтування наявності будь-яких заборон, інших об'єктивних обставин відсутності у відповідача можливості повернути зерно позивачу чи передати зерно на зберігання на інший зерновий склад і тим самим припинити зберігання зерна у позивача - як у період до 08.05.2014р., так і у період з 08.05.2014р. (настання обов'язку позивача повернути кошти), до моменту фактичного повернення позивачем коштів 15.09.2014р. відповідач суду не надав.

За таких обставин, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення плати за зберігання зерна в розмірі 127188,39 грн., розрахунок якого відповідає вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи.

Витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру позовних вимог відповідно до вимог 49 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, оскільки судом відмовлено в прийнятті заяви позивача про збільшення розміру позовних вимог в частині стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат, судовий збір в розмірі 137,78 грн. підлягає поверненню позивачу на підставі ст. 7 Закону України «Про судовий збір».

Керуючись ст.ст. 4 3 , 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сонячне насіння» (01024, м. Київ, вул. Богомольця, 7/14, прим. 182, кім. 63, ідентифікаційний код 37960920) на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Співдружність» (09600, Київська обл., Рокитнянський район, смт. Рокитне, вул. Поповича, 40-А, ідентифікаційний код 24886652) 127188 (сто двадцять сім тисяч сто вісімдесят вісім) грн. 39 коп. - основного боргу та 2543 (дві тисячі п'ятсот сорок три) грн. 77 коп. - витрат по сплаті судового збору.

3. Повернути Сільськогосподарському товариству з обмеженою відповідальністю «Співдружність» (09600, Київська обл., Рокитнянський район, смт. Рокитне, вул. Поповича, 40-А, ідентифікаційний код 24886652) з Державного бюджету України 137 (сто тридцять сім) грн. 78 коп. зайво сплаченого судового збору, перерахованого платіжним дорученням №18916 від 17.12.2014, оригінал якого знаходиться в матеріалах справи.

4. Після набрання рішенням законної сили видати накази.

5. В іншій частині позову - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено: 29.12.2014р.

Суддя О.А. Грєхова